Грунтообробіток під сою передусім залежить від попередника, типу ґрунту і повинен бути направлений на збереження ґрунтової вологи, економію енергії та попередження ерозії за рахунок мульчування поверхні рослинними рештками, зменшення глибини розпушування ріллі та кількості технологічних операцій, застосування комбінованих машин.
Соя у сівозміні, як правило, розміщується після стерньових попередників та кукурудзи, концентрація якої не повинна перевищувати 15–20% від сівозмінної площі. Від попередників та кількості залишених післяжнивних рослинних залишків багато в чому залежить особливість технології основного обробітку ґрунту. Зокрема, після кукурудзи, а також за наявності валків зернових культур і значної маси соломи перед початком обробітку ґрунту рослинні залишки обов’язково подрібнюють подрібнювачами типу Leopard, ПН-2,0 із наступним якісним дискування ґрунту.
Дискування стерні після стерньових попередниках розпочинають відразу після збирання врожаю лущильниками типу ЛДГ-10 на глибину 8–10 см, а ефективніше важкими тандемними двослідними дисковими боронами (БДВ-7, БДП-6,3, БГР-4,2 «Солоха», AREST L/AREST TXL, MARS TWIX HB, CUT XXL, CROSS H5,0, Challenger 1435 та ін.) на глибину 14–16 см особливо після кукурудзи та культур, які залишають грубі рослинні залишки. Однією з особливостей обробітку ґрунту під сою є також повне очищення ґрунту від бур’янів, особливо кореневищних (пирій) та коренепаросткових (осот рожевий, берізка польова). За наявності цих бур’янів лущення ґрунту слід проводити в два сліди на глибину 10–16 см. Повторне лущення за мінімальної технології обробітку ґрунту може бути також основним із наступним передпосівним обробітком навесні.
В умовах різних ґрунтово-кліматичних зон України осінній основний обробіток ґрунту під сою бажано диференціювати як за глибиною, так і за способами обробітку, тобто застосовувати оранку на 20–22 см або безполицеве рихлення ґрунту (чизелювання (20–22 см), плоскорізне розпушування (16–18 см), дискування (14–16 см) тощо). Під сою, як і під всі ярі культури, не слід застосовувати весняний обробіток ґрунту, адже ця операція призводить до зневодненню орного шару та його пересихання на глибину обробітку, погіршення агрофізичних властивостей ґрунту, особливо в степових районах, що кінцевим рахунком суттєво знижує урожай зерна бобової культури.
Полицеву зяблеву оранку по чорноземах слід проводити в кінці вересня або на початку жовтня оборотними плугами Lemken, Rabe Werk Albatros або з метою економії енергоресурсів напівплугами чизелями PLOW, KRET L, Cultiplow Gold тощо. За вирощування сої на сірих лісових ґрунтах у Лісостепу, дерново-підзолистих на Поліссі та темно-каштанових землях Південного Степу з неглибоким гумусним горизонтом, оранку слід виконувати на глибину не більше залягання гумусного горизонту з метою запобігання вивертання на поверхню менш родючого ґрунту і заорювання у глибші шари гумусного шару або в кращому випадку провести безполицеве рихлення ріллі.
Землі, які піддаються ерозії, обробляти під сою бажано тільки чизельними знаряддями, зокрема фронтальними плугами-чизелями різних модифікацій (ПЧ-2,5, ПЧ-4,5, ПЧ-6, ПЧ-10.01, АЧП-3, ПКЧ-(4+1)-50М, Chip, STF-5–250 та ін.) або чизельними культиваторами Conser Till Plow, Horsch Tiger MT, Cultiplow Gold у режимі недорізування скиби по ширині захвату знаряддя.
Як показують дослідження наукових установ Степу, чизельний обробіток ґрунту, забезпечує накопичення додаткової кількості (190–230 м3/га) продуктивної вологи, а також сприяє підвищенню ефективності використання органічних і мінеральних добрив, адже за рахунок сепарації і перемішування туки локалізуються на глибині 10–20 см, а це дає можливість збагатити елементами живлення зону максимального розміщення кореневої системи та шари ґрунту з більш сталим зволоженням, а також зменшити втрати поживних речовин від ерозії і денітрифікації. Крім цього, завдяки різноманіттю модифікацій чизельних агрегатів їх універсальності, високій мобільності і широкозахватності вони сприяють економії часу, паливно-мастильних матеріалів (до 8–10 л/га) і матеріальних ресурсів (на 20–32%).
Безполицевий чизельний обробіток вважається заходом пролонгованої дії і рекомендується для застосування у технології вирощування сої, зокрема, за розміщення її після кукурудзи та стерньових попередників. Позитивні зміни, що відбуваються у водно-фізичному стані і поживному режимі ґрунту за чизельного обробітку, зумовлюють отримання на рівнині рівноцінного з полицевою оранкою урожаю зерна за суттєвого зменшення енергетичних витрат на його виконання.
На ерозійно податливих землях із проявом ерозійних процесів ефективний також плоскорізний обробітку ґрунту під сою, який проводиться плоскорізними знаряддями КШН-5,6 «Резидент», КР-4,5, КПШ-5, КПЕ-3,8. На високо родючих чорноземних ґрунтах Степу і Лісостепу України (переважно на рівнинних землях) рекомендована система основного обробітку ґрунту, що включає післяжнивне розпушування скиби агрегатом у складі культиватора-плоскоріза, голчастої борони та кільчасто-шпорового котка з наступним напівпаровим обробітком ґрунту на глибину 5–6 см упродовж серпня-вересня. Ця технологічна схема обробітку ґрунту сприяє покращенню фітосанітарного стану посівів і забезпечує вирівнювання поля, однак при цьому руйнується мульчувальний екран на поверхні поля та є вірогідність розвитку ерозійних процесів.
Існує також технологія «нульового» обробітку ґрунту, яка передбачає посів сої у попередньо необроблений ґрунт сівалками прямої сівби (Great Plains, Kinze, Massey Ferguson тощо). Зазначена технологічна схема забезпечує високу ефективність в умовах Степу і Лісостепу на родючих чорноземних та легких ґрунтах, не схильних до ущільнення із високим (понад 40%) вмістом водотривких агрегатів. У разі застосування прямої сівби на середньо- та важкосуглинкових чорноземах Степу урожайність сої знижується на 20–25%, а то й більше, однак енергетична ефективність залишається високою. Ефективність технологій мінімального обробітку ґрунту під сою зростає у разі застосування інтегрованої системи захисту посівів від бур’янів, шкідників та хвороб, яка передбачає поєднання агротехнічних заходів з унесенням пестицидів.
Після закінчення основного обробітку ґрунту восени в подальшому весняні польові роботи в технологічному циклі вирощування сої розпочинають за фізичної стиглості ґрунту, яка на легких за механічним складом ґрунтах настає за вологості 40–70% від найвищої вологоємності, а на важких — 50–65%. Чорноземні ґрунти мають оптимальну вологість 15–18% (відносно до абсолютно сухого ґрунту). Тому «закриття вологи» важкими або пружинними боронами (БП-8, БП-24, СТ-15, FlexiCoil, Magnum) проводять по діагоналі до основного зяблевого обробітку. Його розпочинають передусім на полях брилуватого зябу. Зволікання із боронуванням, особливо в посушливих умовах степових районів, призводить до втрати великої кількості води, яка може досягати 30–60 т/га щоденно.
Після стерньових попередників на вирівняних полях, оброблених з осені важкими дисковими боронами або безполицевими знаряддями, проводити боронування навесні недоцільно. У випадку невирівняного зябу необхідно одночасно з підготовкою ґрунту під сою провести першу культивацію на глибину 10–12 см, а другу — після масового проростання бур’янів, перед самою її сівбою культиваторами, обладнаними стрілчастими лапами, на глибину 6–8 см. Культиватори обов’язково обладнують боронами БЗСС-1,0 для вирівнювання і кришіння ґрунту.
Враховуючи те, що соя на початку вегетації розвивається відносно повільно, а бур’яни без проблем конкурують з нею за використання вологи, поживних речовин і світла, пригнічуючи рослини сої, особливо за широкорядного посіву 45, 70 см та No-till, до боротьби з бур’янами слід відноситись особливо ретельно. Біологічна особливість рослин сої обумовлена низькою конкурентоспроможністю відносно бур’янів, зрештою призводить до втрат урожаю від 30 до 50%. З метою запобігання цьому за наявності перед посівом значної кількості коренепаросткових (осот рожевий) та кореневищних (пирій повзучий) бур’янів, особливо за «нульової технології», бажано вносити загально винищувальні гербіциди на основі гліфосату (Раундап та ін.) — 2,5–3,0 л/га. Слід також зазначити, що діюча речовина гліфосат є невід’ємною частиною технології вирощування трансгенної сої, стійкої до дії вищезазначеної діючої речовини.
Олександр ЦИЛЮРИК, доктор с.-г. наук
Дніпровський державний аграрно-економічний університет
