Це рішення стало не лише економічно доцільним, а й стратегічно важливим у часи війни, коли нестабільність ринків, перебої з енергопостачанням і логістичні труднощі змушують аграріїв шукати внутрішні ресурси для виживання.
Сьогодні господарство сушить до 15 тис. тонн кукурудзи на сезон, працює на альтернативному паливі (пелети), має 105-кіловатну СЕС, свиноферму на 5000 голів одночасного утримання та майже весь зернопотік веде через обладнання KMZ Industries.
«Почали з реальної потреби»: як з’явився власний елеватор
СФГ «Юлія» офіційно працює з 2002 року. Поворотним став 2019-й: у господарстві ухвалили рішення поставити елеваторний комплекс. «Запустилися восени 2020-го, — пригадує заступник директора підприємства Микола Отенія. — Дивилися на погоду, сподівалися на суху осінь і паралельно вагалися з теплогенератором — брати з теплообмінником чи з прямим горінням. Доки визначалися, траплялося, що й надалі користувалися послугами чужих елеваторів».
Микола Отенія, заступник директора СФГ «Юлія»
Аргументи «за своє» були суто економічні. «Восени наша кукурудза йде з поля в середньому з вологістю 22–23%. До Одеси — 300 км. Везти воду — погана ідея. Плюс у той період послуги сушіння на стороні коштували 80–150 гривень за тонно-відсоток. Коли собівартість — 30 гривень, ці цифри не працюють», — пояснює керівник.
Елеватор проєктували насамперед під себе: приблизно 80% потоку — кукурудза. Але схема і техніка дозволяють без паузи працювати й з іншими культурами.
Культури й логіка потоку: спочатку сушити, потім чистити
У полі СФГ «Юлія» вирощує пшеницю, ріпак, соняшник, кукурудзу, а раз на кілька років сіє сою. «Ланцюжок післязбиральної доробки ми свідомо вибудували так, щоб спочатку зерно зайшло на сушіння, а вже після — на очищення, — пояснює пан Отенія. — Так ми відокремлюємо лушпиння та вилучаємо бите чи пошкоджене зерно вже сухим. Такий некондішн іде нам у плюс — він чудово підходить для кормів».
Це важливий нюанс: якщо спочатку чистити, а сушити потім, то сушити довелося б і те, що згодом піде у відходи — на корми. У поточній конфігурації енергоресурси не витрачаються надарма, а побічний продукт стає ресурсом. Звісно, перед сушінням використовується скальператор для очистки грубих відходів.
Свиноферма як внутрішній споживач
Важливим елементом ефективності господарства є вміння максимально використовувати власні ресурси. Це стосується й зерна, яке не підходить для продажу у вищому класі, але має значну кормову цінність.
«У нас свинокомплекс на п’ять тисяч голів одночасного утримання, за рік виходить до 15 тисяч, — розповідає Микола Отенія. — І він чудово “підсаджує” некондиційне зерно. Пошкоджене сушінням, половинки, дрібна фракція — усе це ми не продаємо за безцінь, а раціонально згодовуємо».
Колись у планах господарства був повноцінний комбікормовий завод — елеватор навіть проєктували з урахуванням такого розвитку. «Нині галузь має багато ризиків, тому не збільшуємо поголів’я і не заходимо в комбікорм. На наш обсяг того, що є, — більш ніж достатньо».
Енергоменеджмент: 105 кВт СЕС і дизельний резерв
На території господарства працює сонячна електростанція потужністю 105 кВт. Її не створювали «під елеватор» — сезон активної роботи сушарки припадає на жовтень-грудень, коли сонця найменше. «На елеваторі СЕС компенсує хіба що відсотків десять, — чесно оцінює директор підприємства. — Натомість вона закриває наші літні потреби: охолодження врожаю в холодильниках (десь 20% споживання) і, головне — живить свердловини, що качають воду на полив садків (близько 80%)».
Ще до повномасштабної війни «Юлія» мала дизельний генератор і час від часу вмикала його за потреби. Під час блекаутів ця звичка і резерв виручили: елеватор не зупинявся критично. «Колектив у нас той самий, що й до війни. Це теж чинник стійкості — коли команда в строю, процеси не розсипаються», — додає Микола Отенія.
Співпраця з KMZ Industries: від вибору до сервісу
Обладнання для елеватора шукали за чіткими критеріями. «Збирали комерційні пропозиції й дивилися на три речі: потужність, відгуки й ціну. Час виготовлення тоді теж був принциповий — дехто пропонував поставку через два-чотири місяці, а нам треба було швидше. KMZ Industries зробили це приблизно за місяць. Плюс ми отримали державну компенсацію», — розповідає пан Отенія.
У підсумку на елеваторі СФГ «Юлія» встановлено зерносушарку Brice-Baker SCN-7/48 (працює на пелетах, її продуктивність — 19 т/год за знімання вологи на 10%). Сушарку обладнано системою пилопригнічення — щоб пил не виходив за межі шахти під час вивантаження. З транспортного та складського — конусний силос обсягом 577 м³, норії та ланцюгові скребкові транспортери продуктивністю 50 т/год.
За шість сезонів експлуатації зерносушарка показала себе стабільною. «Один сезон майже простоювала — засуха. По суті, зауважень немає», — каже Микола Отенія. Сезонне навантаження — до 15 тис. тонн.
Окремий штрих — автоматизація. «Нещодавно KMZ Industries оновили нам програмне забезпечення. За останні два роки їхня автоматика — на дуже високому рівні», — зауважує пан Отенія. З тим до «важких» сервісних інтервенцій справа не доходила: «Поламок із їхньою технічною інфраструктурою у нас не було, тому із сервісною службою, як не дивно, майже не перетиналися. Всі розхідники та робочі моменти закриваємо власними силами».
У закупівлях господарство також прагне уніфікації: приблизно 99% транспортного обладнання — KMZ Industries. Усе працює як треба», — резюмує керівник.
Про плани — обережно й по-діловому
Про розширення елеватора запитання зрозуміле, але відповідь лаконічна: «Немає потреби. Земельний банк сталий. Натомість ми добудували склади під підлогове зберігання — багатофункціональні: і для техніки, і для зерна, і для добрив».
Щодо агрономічних спеціалізацій: овочі, лохина, сад — усе розвивається з оглядом на ризики та ринки. «Плани ми не публікуємо — час такий. Працюємо по факту», — каже Микола Отенія.
Те, що не видно на перший погляд
У розмові з керівником СФГ «Юлія» постійно лунає прагматична логіка: не «вражати масштабом», а щільно рахувати. Рішення сушити власними силами народилося не з романтики, а з арифметики. Далі — технологічні дрібниці, які в сумі дають стабільний заробіток.
Цей набір «малих рішень» став ключем до стійкості в роки турбулентності. Війна внесла нерв і дефіцит електроенергії, але тут не довелося винаходити велосипед: дизельний генератор і дисципліна процесів уже були частиною рутини. Команда збереглася — отже, збереглася пам’ять про всі робочі «фішки», настроєні режими й відповідальність за результат.
СФГ «Юлія» — приклад повсякденної ефективності, що складається з конкретних чисел і виважених рішень. «Ми будували під свою потребу і під свої цифри, — підсумовує Микола Отенія. — І доки ці цифри збігаються, ми рухаємося в правильному напрямі».
