Постає питання: скільки років зможе пропрацювати без потреби в додаткових інвестиціях новий об’єкт: 5, 10 чи 20? І чи є певність у тому, що все буде гаразд і якісь проблеми не вилізуть вже за рік?
Дійсно, тут справа не обмежується винятково фінансовим аспектом. Адже сучасний елеватор – це не зовсім той об’єкт, який функціонував у колгоспні часи, тим більш, якщо із початку його роботи минуло 50 років. Необхідна повна автоматизація, впровадження електронних систем, екологічність, безпека виробництва, якісно нові системи контролю якості та охорони… Цей перелік можна продовжувати і продовжувати.
Ми вже не кажемо про потребу використовувати максимально економічні технології сушіння зерна та контролю його якості всередині силосів. Недотримання сучасних вимог до усіх цих моментів може істотно вплинути на рентабельність експлуатації застарілого зерносховища і, відповідно, на термін його окупності. Це потрібно враховувати.
Які елементи конструкції елеваторів необхідно обов’язково реконструювати і найчастіше, заміняти новими? Перш за все це один із найдорожчих елементів – зерносушарка чи комплекс зерносушарок. Її вартість обраховується сотнями тисяч євро, і навряд чи вийде обійтися старим агрегатом радянських часів. За усіма параметрами використання останнього буде недоцільним, як в плані якості сушіння зерна, так економіки.
Також необхідна заміна застарілих транспортних вузлів більш потужними елементами, а також – придбання та монтаж додаткових вузлів для прийому і сушіння зерна. Слід також розуміти, що сьогодні нормою є використання електронних, а не застарілих механічних ваг. Тому такі доведеться або купувати нові, або ж провадити марудну та витратну процедуру реставрації, що також не дуже перспективно.
Окрім витрат на саму модернізацію зерносховища, потрібно враховувати, які експлуатаційні витрати вона за собою потягне. Наприклад, покриття металевих силосів має дуже важливе значення, оскільки захист від корозії визначає герметичність такого сховища. Для бетонних конструкцій також буде критично важливим ремонт швів елеватора. Саме через тріщини в швах і покрівлі, всередину силосних башт потрапляє волога, через що на стінках з'являється грибок, і зерно псується.
Потрібно також розуміти, що у старих бетонних і металевих сховищах практично усі кабелі та інші вузли не придатні до експлуатації сучасного обладнання і це все доведеться проводити та встановлювати заново. Так само – як і системи водопостачання, каналізації, підключення до електромережі, а можливо – і до природного газу. Це все може влетіти в копійчину.
Тим не менш ми маємо в Україні чимало прикладів успішної реконструкції старих зерносховищ та введення їх в експлуатацію, а отже, у цьому є певний економічний та організаційний сенс. У всякому разі критично важливим є правильний вибір підрядника, котрий виконуватиме це відповідальне завдання.
