На сьогодні в умовах організації сільського господарства урожай на 80% залежить від природи. За системи no-till вплив погоди і клімату на ефективність рослинництва зведена до 20%. Решта 80% припадають на технології та управління у сільському господарстві, об’єднані в одну систему.
Розумне землеробство
Система no-till — найбільш розумний підхід до рослинництва, виважений з точки зору екології та економіки. За цих умов виключається механічний вплив на ґрунт. Здійснюється прямий посів у пожнивні рештки з мінімальним порушенням структури грунту. Мінімальний обробіток ґрунту завдяки зменшенню порушення ґрунту сприяє розвитку більш складної підсистеми розкладу, що покращує стабільність ґрунтової системи і ефективність внутрішнього циклу поживних елементів.
Завдяки більш комплексній взаємодії між рослинами, безхребетними і мікроорганізмами мінімальний обробіток ґрунту краще підходить для природних екосистем, ніж до конвекційної системи землеробства. Покращення біологічного управління процесами мінералізації і вивільнення поживних речовин за режиму мінімального обробітку ґрунту призводить до створення більш ефективної та менш екологічно небезпечної, стійкої агроекосистеми. Структура ґрунту за мінімального обробітку характеризується зростаючою шаруватістю із підвищенням концентрації органічної речовини і поживних елементів біля поверхні. За мінімального обробітку ґрунту спостерігається тенденція до збереження органічної речовини і поживних елементів більшою мірою, ніж за інших наявних систем обробітку.
Технологія no-till є комфортною
для рослин сої
Біологічні особливості та вимоги до екотопічних умов у сої відповідають технології no-till. Тому в світі зазначена технологія найбільш інтенсивно запроваджується саме для вирощування цієї культури. Для сої характерна вища стійкість до фітотоксичних речовин порівняно з іншими сільськогосподарськими культурами. За правильного запровадження сівозмін культурі менше завдають шкоди шкідники і хвороби. Завдяки сівозміні порушуються цикли розвитку шкідливих організмів, які характерні для сівозмін із високим насиченням зерновими колосовими культурами.
З метою застосування на сої зареєстровано широкий спектр гербіцидів, що дозволяє розробляти ефективні та екологічно безпечні програми контролю забур’яненості посівів. Культурі властива здатність до швидкого компенсування повільного росту і потреби в мінеральних елементах живлення на початку вегетації у порівнянні, наприклад, із кукурудзою. Рослини сої не відчувають негативної дії вищої щільності ґрунту за технології no-till. Широкому запровадженню цього напряму сприяє удосконалення сівалок для суцільного способу сівби за нульових технологій.
Під час переходу на технологію no-till обов’язковою вимогою є лише вирівнювання поверхні поля. Вирощування сої починається зі збирання попередника. Обов’язковою вимогою є подрібнення пожнивних решток до необхідного розміру, 10 см, та рівномірне їх розміщення на полі. Солома кукурудзи та пшениці характеризується високим вмістом целюлози та геміцелюлози (близько 70%), що зумовлює необхідність внесення на кожну тонну побічної продукції до 10–15 кг/га д. р. азотних добрив, з метою уникнення азотного голодування рослин сої. Солома цієї культури має вузьке співвідношення вуглецю до азоту, тому після збирання сої не потрібно вносити додатково азот, з метою азоткомпенсації. Таку особливість необхідно враховувати під час розміщення після сої озимих культур.
Нюанси технології:
попередники, сівба, норма висіву
Під час вирощування культури за технологією no-till кращими попередниками для неї будуть озимі й ярі зернові колосові та кукурудза. Не рекомендується розміщувати посіви сої після гороху, ріпаку, люпину, багаторічних бобових трав, соняшнику, суданської трави. Частка культур, не стійких до інфікування склеротініозом (соя, соняшник, ріпак) у сівозміні, не повинна перевищувати 33%. За умов відповідного захисту від бур’янів сою можна вирощувати у повторних посівах. Проте монокультура її виключається. Повертати сою на попереднє місце рекомендується не раніше, ніж через два роки. Посіви сої необхідно розміщувати на відстані на ближче 500–700 м від лісосмуг із білою акацією, посівів багаторічних бобових трав та інших бобових культур, оскільки вони мають спільних шкідників (павутинний кліщ, акацієва вогнівка, лучний метелик та ін.). В умовах півдня України доцільно вирощувати сорти, стійкі до акацієвої вогнівки.
Високого врожаю за технологією no-till в умовах помірного клімату зони Лісостепу можна досягти, вирощуючи сорти ультраскоростиглої, дуже скоростиглої, скоростиглої, середньоскоростиглої груп. У ранньостиглих сортів світлова реакція менше виражена, оскільки реакція сортів на фотоперіодизм тісно пов’язана з періодом їх вегетації. Скоростиглі сорти менше реагують на довжину дня, ніж середньостиглі і особливо пізньостиглі. Середньопізні сорти технологічно пластичніші, мають більший потенціал урожайності, краще протистоять бур’янам. Проте у північних і центральних областях їх вирощувати ризиковано, через те, що часто зерно не дозріває.
Вибираючи сорт, необхідно мати на увазі, що найважливішими критеріями є скоростиглість, урожайність, висота прикріплення нижнього бобу. Окремі вітчизняні сорти мають висоту прикріплення нижнього бобу 15–17 см. Ультраранньостиглі сорти Аннушка, Легенда, Діона рекомендовано вирощувати за технологією no-till і використовувати як попередник під озимі культури, а також у повторних посівах після збирання ранніх культур у південних областях.
Для no-till технології рекомендовано дуже скоростиглі та скоростиглі сорти сої, такі як: Ворскла, Анжеліка, Устя, Золотиста, Юг 30, Медея; середньостиглих — Полтава, Іна, середня врожайність яких за 2006–2007 роки становила 0,20–0,22 т/га. Для уникнення втрати врожаю через розтріскування бобів і висипання зерна необхідно вирощувати районовані сорти.
З метою кращого розвитку бульбочкових бактерій на кореневій системі насіння сої рекомендовано обробляти бактеріальними препаратами, згідно з регламентом їх застосування.
З метою зниження інфікування рослин вірусними хворобами і підвищення конкурентоспроможності посівів до бур’янів, для сівби необхідно використовувати відкалібрований, не пігментований посівний матеріал.
За технології no-till сою висівають суцільним способом, який забезпечує більш сприятливу площу живлення й освітленість рослин сої. За цих умов рослини культури швидше ростуть і розвиваються, затіняючи ґрунт, що підвищує конкурентну спроможність посівів до бур’янів і забезпечується більш ефективне використання вологи і поживних речовин.
Оптимальними строками сівби сої є стійке прогрівання посівного шару ґрунту до 8–100С. Фенологічним показником цього строку є цвітіння яблуні. Слід відмітити, що поверхня ґрунту, на якій знаходяться рослинні рештки, прогрівається повільніше, тому сою висівають на кілька днів пізніше від рекомендованих строків для традиційної технології. Посівний агрегат повинен рухатися під кутом 15–20 градусів до напрямку сівби попередньої культури. За наявності після сівби на поверхні поля грудок, з метою їх подрібнення, його відразу коткують кільчатошпоровими котками або посівними рубчатими.
З метою прискорення проростання насіння, зниження інфікування сходів бактеріальними хворобами та пошкодження ґрунтовими шкідниками, оптимальною глибиною загортання насіння сої є глибина 3–4 см.
Норму висіву насіння сої за технології no-till рекомендовано збільшити на 10% порівняно з нормою висіву, передбаченою традиційною технологією.
Захист рослин повинен
бути інтегрованим
За технології no-till контроль бур’янів у посівах сої набуває особливого значення. Завдяки наявності великій кількості рослинних решток на поверхні поля, ґрунтові гербіциди не застосовують. Обмежують чисельність бур’янів у посівах сої використанням сходових гербіцидів. За технології no-till контроль бур’янів спрямований на зменшення рівня шкідливості останніх на полі впродовж біологічного року (від збирання попередника до збирання культури). Якщо попередником сої є кукурудза, урожай якої збирається пізно, то зазвичай в осінній період не проводять спеціальних заходів контролю бур’янів. У цьому випадку рекомендовано застосування у допосівний період одного із загально винищувальних гербіцидів, тобто суцільної дії. Для контролю бур’янів під час післясходового періоду застосовують гербіциди, рекомендовані «Переліком пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні».
До фази третього-четвертого листка для обробки посівів застосовують страхові гербіциди. Одночасно з ними вносять регулятори росту, біопротектори, мікродобрива.
Під час внесення страхові гербіциди поєднують із позакореневим внесенням рідких комплексних добрив, що дає можливість культурі швидше справитися зі стресом від обробки гербіцидом та відновити вегетацію. За даними НАУ, ґрунтові гербіциди призупиняють розвиток культури на один тиждень, а страхові — на два. Таку особливість необхідно враховувати під час вирощування ультраскоростиглих сортів сої, на полях після яких планується висівати озиму пшеницю. Контроль злакових бур’янів у посівах сої здійснюють внесенням грамініцидів згідно з рекомендаціями, передбаченими «Переліком пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні».
Під час контролю злинки канадської у посівах сої за технологією no-till рекомендовано дотримуватися таких вимог:
- гербіцид 2,4-Д (ефір) застосовувати до посіву культури;
- препарати вносити на рослини, висота яких не більше 10–15 см;
- гербіциди, внесені восени, зменшуватимуть поточну популяцію злинки канадської, але, можливо, не будуть знижувати весняної появи сходів бур’янів;
- весною застосовувати гербіциди, які мають тривалу захисну дію і будуть ефективними для контролю пізніх сходів бур’янів.
Першочергова ціль програми контролю злинки канадської за цією технологією — зменшення його кількості до посіву культури. Навесні посіви сої також необхідно обробити гербіцидом, з метою попередження появи нових сходів бур’яну. Така стратегія дозволить зменшити кількість обробок культури післясходовими гербіцидами, які можуть бути малоефективними, та які сприятимуть розвитку стійкості у бур’янів.
Економічно та екологічно обґрунтована система захисту від хвороб та шкідників за технології no-till повинна базуватися на дотриманні принципів інтегрованого захисту рослин.
Збирання врожаю — один із
найскладніших процесів у
вирощуванні сої
У загальному комплексі робіт вирощування сої за технологією no-till найбільш складним і трудомістким технологічним процесом є збирання її урожаю. Для зменшення втрат комбайн повинен рухатися за напрямком посіву. Сою збирають прямим комбайнуванням за повної стиглості, після обпадання листя, сухих бобів, твердого насіння. Оптимальна вологість останнього повинна сягати 12–14%. Якщо на полі після сої планується сіяти озиму пшеницю, а дозрівання її стримує дощова погода, доцільно провести десикацію. Для зменшення втрат врожаю висоту зрізу не варто перевищувати 7–8 см. Урожай зерна сої зберігають за вологості нижче 11%.
Ігор СТОРЧОУС, канд. с.-г. наук
Інститут захисту рослин НААН
