Юрій Носенко, канд.с.-г. наук
Рід Ricinus поділяється на три види: дрібноплідний (Ricinus microcarpus g. Pop.), крупноплідний (Ricinus macrocarpus g. Pop.) і занзибарський (Ricinus sancibarinus g. Pop.). Найбільш поширені в Україні дрібноплідний і крупноплідний види. Кожен із них поділяють на підвиди й екотипи. В Україні вирощують рицину двох підвидів: персидського (Ricinus microcarpus ssp. persicus g. Pop.) і сангвінеус (Ricinus macrocarpus ssp. sanguineus g. Pop.).
Насіння сортів персидського підвиду починає проростати при 8-10°С, у більш теплолюбного підвиду сангвінеус - при 12-13°С.
У практиці квітникарства частіше використовують декоративні форми рицини із забарвленим листям і низькорослі різновиди. Наприклад, різновид Гібсона(var. gibsonii hort.) характерний металевим блиском забарвленого листя, має низькорослі сорти з криваво-червоним листям; занзібарському різновиду властиве фіолетово-червоне листя; камбоджійському - майже чорним стволом.
Хімічний склад
Рицина -важлива високоолійна культура. Насіння рицини містить до 55% жирної невисихаючої олії, білкові речовини (до 17%) альбуміни і глобуліни, фермент ліпазу, токсальбумін рицин — до 2-3%; алкалоїд рицинін (0,1-1%), безазотисті речовини (10-12%), клітковину (близько 18%). У складі рицинової олії є однокислотний тригліцерид рицинолової кислоти (до 85%), олеїнова (9%), лінолева (3%), пальмітинова, стеаринова і діоксистеаринова кислоти, гліцерин та неомилювані речовини (до 0,4%). До складу білкових речовин входить маловивчений токсальбумін-рицин - речовина надзвичайно отруйна (6 насінин рицини спричинюють смертельне отруєння у дітей, 20 — у дорослих).
Значення
Найбільшу цінність має рицинова олія. Вонадуже в'язка, не застигає за низьких температур (-15-18°С), загоряється тільки при високій температурі (300-310°С), слабо розчиняється у бензині та інших органічних розчинниках. Тому рицина є найкращим мастилом для авіаційних і ракетних двигунів, механізмів, що працюють у складних умовах.
Рицинову олію одержують із насіння рицини гарячим або холодним пресуванням. Гаряче пресування забезпечує більший вихід олії, проте якість її гірша, позаяк в олію із насіння потрапляють отруйні речовини — дуже токсичний білок рицин та алкалоїд меншої токсичності — рицинін. Тому така олія придатна тільки для технічних потреб.
Для виготовлення ліків використовують касторову олію, відпресовану холодним способом. Давно відома касторова олія у медицині як проносний засіб. Рицинова олія використовується у капсулах і флаконах як послаблюючий засіб: у кишечнику воно розщеплюється на гліцерин і рицинолеву кислоту, остання викликає роздратування рецепторів кишечнику і призводить до рефлекторного посилення перистальтики. Застосовується рицина для стимуляції пологової діяльності (у поєднанні з хініном), зовнішньо — у складі мазі Вишневського та інших, а також бальзамів при опіках, виразках, тріщинах. Рицина входить до складу лініменту Камфоцин, рекомендованого при ревматизмі, артритах (для витирання).
Рицинова олія корисна для волосся великим вмістом у ній жирних кислот, основою яких є рецинолева і лінолева. Результати зміцнення волосся рициновою олією досягаються вже після декількох застосувань.
Рицинову олію використовують у різних галузях промисловості - авіаційній, шкіряній, парфумерній, електротехнічній, миловарній, текстильній, фармацевтичній, металообробній тощо. Застосовується також для виготовлення лінолеуму, різних синтетичних речовин і в будівельній справі. Деякі країни, наприклад Бразилія, використовують рицинову олію для виготовлення біодизелю.
Листя рицини можна використовувати для вигодовування деяких видів шовкопряду (ері), які виробляють жовте волокно.
Макуха рицини отруйна незалежно від способу виготовлення, для годівлі тварин (крім лисиць) без спеціальної обробки (детоксикації) вона непридатна. Містить близько 45% білка і є цінною сировиною для виготовлення клею, який використовують у деревообробній та інших галузях промисловості. У сільському господарстві з рицинової макухи виготовляють принади для шкідників та вносять її у ґрунт як добриво (містить близько 7% азоту та 1,7% фосфорної кислоти)
Стебла мають до 7-10% грубого волокна, придатного для виготовлення канатів, шпагату. Вирощують рицину і як декоративну культуру. У стеблах рицини багато калію та інших поживних речовин, тому при заорюванні їх у подрібненому вигляді значно підвищується родючість ґрунту.
Рицина не висушує грунт, очищає поле від бур’янів. Корені і стебла швидко розкладаються, збагачуючи грунт органічними і мінеральними речовинами, тому вона є добрим попередником для зернових культур.
Історія
Як культурна рослина рицина була відома ще в глибокій старовині: її насіння було знайдене в гробницях єгипетських фараонів, похованих в IV-III ст. до н. е. Римляни іменували її «рицину», що означає «кліщ»: насіння схоже на нього. Звідси і пішла родова назва рицини.
Дуже високі (до 10 м) і потужні червонясті рослини рицини зустрічаються в Ефіопії і вздовж узбережжя Індійського океану. З Африки окультурена рицина поширилася в Азію і передусім в Індію. У наш час Індія тримає перше місць у світі з виробництва та експорту олії із насіння рицини.
У Європі інтерес до рицини з'явився лише у кінці ХVIII ст., після того, як англійці завезли насіння у Лондон зі своїх південних колоній. Бурхливий розвиток техніки в ХІХ ст. й авіації на початку ХХ ст. призвели до різкого збільшення попиту на рицинову олію.
На території України почали вирощувати в ХІХ ст. Її культивують як олійну і як декоративну рослину. Вирощується рицина переважно в південних областях: Херсонській, Запорізькій, Миколаївській, Дніпропетровській та у Криму. Урожайність рицини на високому агротехнічному фоні становить 8-12 ц/га, а при зрошенні - 20-22 ц/га.
Основні площі посівів рицини зосереджені в Індії, Китаї, Бразилії, Аргентині. Сіють рицину в деяких країнах Європи (Італія, Угорщина, Румунія, Болгарія).
Біологічні особливості
Рицина теплолюбна рослина, її насіння починає проростати за температури 12-13°С. Проте дружні сходи з'являються при 16-18°С. Сходи рицини гинуть при заморозках -1°С, а дорослі рослини восени не витримують зниження температури до -3°С. Нормальний ріст і розвиток рослин відбувається при 25-30°С. При більш низьких температурах достигання затягується, урожайність і олійність насіння зменшується. Негативно на врожайності позначаються і високі температури.
Рицина вимоглива до вологи. У районах, де за вегетаційний період випадає менш як 300 мм опадів, виростити високий урожай неможливо без застосування заходів із нагромадження вологи в ґрунті (глибока оранка, зрошення тощо). Оптимальна вологість ґрунту коливається у межах 70-80% НВ. Проте висока вологість, особливо в осінній період, призводить до надмірного росту вегетативної маси, подовжує період вегетації та зменшує олійність насіння.
Рицина - світлолюбна рослина короткого дня. Нестача світла в період формування генеративних органів негативно позначається на її продуктивності. На рості і розвитку рослин негативно впливає наявність бур'янів у посівах та надмірне загущення рослин. Тому для кращого освітлення рицини важливо своєчасно знищувати забур'яненість та сформувати оптимальну густоту рослин.
Найкращими для рицини є добре проникні, родючі супіщані та суглинисті чорноземи, каштанові і сірі лісові ґрунти. Непридатні для рицини важкі глинисті, заболочені, засолені та легкі піщані ґрунти. Оптимальна реакція ґрунтового розчину близька до нейтральної (рН 6-7,3). За виносом поживних речовин рицина значно перевищує озиму пшеницю. З утворенням 1 ц насіння вона виносить із ґрунту 6,4-6,8 кг азоту, 1,4-2 кг фосфору, 5,2-5,6 г калію.
Рицина належить до пізніх культур. Вегетаційний період продовжується 95-120 днів. Від сходів до утворення центральних суцвіть рослина росте досить повільно, і посіви її можуть заростати бур'янами.
Кращими для рицини є ті попередники, які залишають поле чистим від бур'янів і не висушують ґрунт на значну глибину. Розміщують рицину в таких ланках сівозміни: чорний пар-озима пшениця-рицина; кукурудза на силос-горох-рицина.
Попередниками рицини можуть бути також ярі зернові та кукурудза на силос. Не рекомендується сіяти рицину після соняшнику, кукурудзи на зерно та суданської трави, які висушують ґрунт на значній глибині. Зважаючи на загрозу ураження рослин фузаріозом, рицину повертають на те ж саме поле не раніш як через 8 років. Рицина є добрим попередником для ярих зернових культур.
Технологія вирощування
Обробіток грунту
Поля засмічені однорічними бур'янами двічі дискують на глибину 6-8 та 8-10 см і в другій половині вересня-першій половині жовтня орють на глибину 25-27 см. На полях, забур'янених коренепаростковими бур'янами, застосовують пошаровий обробіток ґрунту за допомогою культиваторів КПШ-9, КПЄ-3,8 на глибину 6-8 та 10-12 см. Оранку проводять після відростання бур'янів на глибину 27-30 см.
У районах поширення вітрової ерозії застосовують безполицевий обробіток ґрунту, який включає 2-3 лущення культиватором-плоскорізом КПП-2,2 на глибину 10-12 см та глибоке (на 25 см) безполицеве розпушення плоскорізом-глибокорозрихлювачем КПГ-250 або КПГ-150.
Навесні проводять шлейфування, боронування і культивацію на глибину 10-12 см та передпосівну культивацію на глибину загортання насіння (6-8 см).
Для боротьби з бур'янами під передпосівну культивацію або через 5-7 днів після сівби рицини застосовують гербіцид трефлан, трифлурекс у дозі 2-5 л/га.
Оптимальна норма гербіциду на легких ґрунтах - 6 кг/га, а на середніх і важких - 8 кг/га. Цей препарат токсичний як для одно-, так і двосім'ядольних бур'янів.
Удобрення
Рицина добре реагує на органічні добрива. Внесення 20 т/га гною значно підвищує урожай насіння. Ефективність мінеральних добрив залежить від особливостей ґрунтів. На вилугуваних чорноземах найбільші прирости врожаю забезпечують азотно-фосфорні, а на карбонатних та звичайних чорноземах - фосфорні або азотно-фосфорні. В основне удобрення вносять органічні та мінеральні добрива (N40P60 або Р60). На вилугуваних чорноземах дози азотно-фосфорних добрив збільшують до N60P90.
Досить ефективним є внесення добрив у рядки під час сівби із розрахунку N10P10-15. Якщо добрива восени не вносились, навесні їх вносять локальним способом одночасно з сівбою, загортаючи на 7-8 см глибше за насіння.
Дози азотних і фосфорних добрив при вирощуванні рицини в умовах зрошення збільшують до 90-120 кг/га.
Сорти
До реєстру сортів, придатних для поширення в Україні, занесено 5 сортів рицини селекції Інституту олійних культур НААНУ.
Олеся
- сорт стійкий до фузаріозного в'янення, має дружнє дозрівання, пристосований до механізованого збирання. Висота рослин до 120 см, штамба - 60-80 см, стебло сизе з восковим нальотом. Вегетаційний період сягає 107 днів. Середня урожайність становить 16,3 ц/га. Вміст жиру - 56,1%, рицинолової кислоти - 86,9%, лужистість - 23,5%. Рекомендований для зони Степу.
- сорт стійкий до фузаріозного в'янення, має дружнє дозрівання, пристосований до механізованого збирання. Висота рослин до 120 см, штамба - 60-80 см, стебло сизе з восковим нальотом. Вегетаційний період сягає 107 днів. Середня урожайність становить 16,3 ц/га. Вміст жиру - 56,1%, рицинолової кислоти - 86,9%, лужистість - 23,5%. Рекомендований для зони Степу.
Хортицька 1 - сорт високостійкий до фузаріозного в’яненення, пристосований до механізованого збирання урожаю. Висота рослин коливається у межах 100-120 см. Сорт середньостиглий. Вегетаційний період сягає 115-125 днів. Потенціал продуктивності на півдні України становить 15-17 ц/га. Вміст жиру - 54-56%, рицинолової кислоти - 88-89%. Рекомендований для зони Степу.
Хортицька 3 -сорт стійкий до вилягання, осипання, фузаріозного в'янення, середньостійкий до посухи. Рослини заввишки до 100 см, висота штамба - 40-60 см. Стебло сизе, з восковим нальотом, має центральну та до чотирьох бокових китиць. Вегетаційний період сягає до 100 днів. Урожайність - 12,3 ц/га. Вміст жиру - 49,2%, рицинолової кислоти - 87%, лузжистість - 22,1%. Рекомендований для зони Степу.
Хортицька 7 - сорт стійкий до фузаріозного в'янення, призначений для вирощування без застосування збиральної техніки. Рослини заввишки до 130 см, штамба - 70-90 см, стебло гіллясте, зелене з незначним восковим нальотом. Вегетаційний період - 119 днів. Середня урожайність 15,4 ц/га, вміст жиру - 56,2%, рицинолової кислоти - 87,4%, лузжистість - 23,89%. Рекомендований для зони Степу.
Хортичанка - сорт стійкий до фузаріозного в'янення, придатний до механізованого збирання. Висота рослин сягає 100-120 см, висота штамба - 60-80 см. Стебло фіолетове з восковим нальотом, гіллясте, має 1-3 продуктивні китиці. Вегетаційний період - 117 днів. Середня урожайність становить 19,2 ц/га, вміст жиру - 56,8%, рицинолової кислоти - 87,8%, лузжистість - 23%.Рекомендується для зони Степу.
Підготовка насіння
Для сівби використовують відсортоване і відкаліброване насіння районованих сортів, схожістю не нижче 85%, чистотою - 98%. Перед сівбою насіння обігрівають на сонці і протруюють.
Строки сівби
Сіють рицину, коли ґрунт на глибині загортання насіння прогріється до 10-12°С, на чистих від бур’янів полях і при застосуванні грунтових гербіцидів можна починати сівбу при 8-10°С. Запізнення із посівом призводить до пересихання верхнього шару ґрунту, що спричиняє появу недружних і зріджених сходів.
Спосіб посіву
Спосіб сівби - пунктирний із шириною міжрядь 70 см. Сіють сівалками СУПН-8, СУПН-12 або СПЧ-6М. Глибина загортання насіння становить 6-8 см, на легких ґрунтах у суху погоду - 8-10 см.
Оптимальна густота посіву рицини коливається у межах 40-50 тис./га, а в умовах зрошення - 50-60 тис. рослин на гектар.
Норма висіву, яка забезпечує таку густоту посіву, дрібнонасіннєвої рицини сягає 10-12 кг/га, крупно-насіннєвої - 20-25 кг/га.
Догляд за посівами рицини починають із досходового боронування упоперек посіву зубовими боронами. При появі на рослинах 2-3 справжніх листків добрі результати забезпечує післясходове боронування. Боронувати по сходах слід у денні години, коли спадає тургор рослин. Із появою бур'янів грунт у міжряддях розпушують на глибину 6-8 см з одночасним засипанням землею бур'янів у рядках і підгортанням рослин.
Прискоренню достигання і підвищенню урожайності сприяє чеканка рицини (видалення верхівкової точки росту головного пагона або бруньок бічних пагонів). Чеканку проводять при утворенні 4-5 справжніх листків. Видалення верхівкової точки росту головного пагона стимулює розвиток китиць гілок першого порядку, а видалення бруньок бічних пагонів стимулює розвиток центральної китиці і прискорює дозрівання насіння.
Для прискорення дозрівання рицини перед її збиранням проводять десикацію посівів реглоном 3-4 л/га, яка сприяє висушуванню рослин.
Витрата робочої рідини становить 200-250 л/га. Найбільш швидка дія десикантів виявляється за температури повітря не нижче 16-18°С. Обприскують рицину десикантами у фазі повного достигання насіння центральних китиць. Після десикації рицину починають збирати через 8-10 днів.
Рицина добре реагує на зрошення, яке підвищує її урожайність майже удвічі. Поливна норма при поливі по борознах становить 300-600 м3/га води. Нижня межа вологості активного шару ґрунту (0-70 см) до цвітіння повинна бути не менше 70%, під час цвітіння центральних і бічних китиць першого порядку - 75-80%, а в період наливання-достигання насіння - 65-70% НВ. У роки з посушливою весною поливання починають у фазі 4-5 листків, наступні - у фазі цвітіння центральних і бічних суцвіть та наливання і достигання насіння бічних китиць. У перший період поливають один раз, у другий - 2-3 і в третій - 1-2.
На посівах високорослих сортів, які вирощуються на ґрунтах із близьким заляганням ґрунтових вод, поливні норми зменшують в 1,5-2 рази порівняно з розрахунковими.
Кращим способом поливу є дощування. При ньому менше витрачається води на поливи та створюється кращий водно-повітряний режим. Залежно від забезпеченості вологою рослин загальні витрати води на посівах рицини коливаються у межах 3600-4600 м3/га.
В умовах зрошення краще вирощувати ті сорти, які рано галузяться. Азотні і фосфорні добрива вносять у нормі N60-80P90-120. Калійні добрива на чорноземних ґрунтах малоефективні.
Під час сівби в рядки вносять по 0,5 ц/га гранульованих азотних і фосфорних добрив. Підживлення проводять до цвітіння одночасно з першим розпушуванням міжрядь. Для цього використовують амофос по 40-50 кг/га у перерахунку на оксид фосфору (Р2О5). Для малогіллястих сортів рицини оптимальна густота становить 40-50 тис./га рослин, а для дуже гіллястих - 20-30 тис./га. При зрошенні рицини для зменшення вітровалу проводять підгортання рослин.
Рицина достигає нерівномірно: спочатку нижні грона на головному стеблі, пізніше - на розгалуженнях першого і другого порядків.
Починають збирати рицину при підсиханні і побурінні коробочок у центральних гронах, а для розгалужених сортів - і в гронах першого порядку. Сорти рицини, на рослинах яких коробочки не розтріскуються, збирають однофазним способом рицинозбиральним комбайном ККС-6. При цьому одержують 80% чистого насіння та до 20% недозрілих коробочок. Чисте насіння очищають, сортують і підсушують до вологості 12%.
Насінну рицину сушать за температури 35-40°С, а товарну - 65-75°С.
За повітряно-сонячного сушіння ворох на площадках розстеляють шаром 10-15 см і періодично перелопачують. Тривалість сушіння залежно від погоди - 3-10 днів.
Через кожні 1,5-2 год. ворох продувають протягом 15-20 хв. атмосферним повітрям. Тривалість сушіння за активного вентилювання підігрітим повітрям залежно від початкової вологості товарної рицини 5-20, насінної – 10-30 год.
Доробку насіння рицини можна здійснювати на сушильно-очисній лінії, яка поєднує в один процес його очищення, сушіння й сортування. До її складу входять машини ЗАВ-10.30.000, СВУ-5А, ПСС-2,5, сушарка та норії конструкції ІОК. Вона забезпечує доведення насіння до посівного стандарту.
Сортують насінну рицину також на очисних машинах ОС-4,5А, ОВА-1,0, СВУ-5, «Петкус-Гігант» та інших. Сорти рицини за розмірами насіння умовно поділяють на три групи: дрібно-, середньо- і крупнонасінні. Зберігають насіння при вологості не вище 10°С.
Сорти рицини, коробочки яких при достиганні розтріскуються, збирають вручну. При цьому зрізують китиці, звозять на тік, обмолочують, висушують і сортують.
