Озима пшениця виносить з урожаєм значну кількість елементів живлення з ґрунту. Для формування врожаю зерна 10 ц/га необхідно: 25–35 кг азоту; 11–13 кг фосфору; 20–27 кг калію, 5 кг кальцію, 4 кг магнію, 3,5 кг сірки, 5 г бору, 8,5 г міді, 270 г заліза, 82 г марганцю, 60 г цинку, 0,7 г молібдену. Слід зазначити, що чим більший урожай і вища норма мінеральних добрив, тим більший винос поживних речовин. Аналіз показує, що достатньої кількості елементів живлення у легкодоступній формі в ґрунті майже не буває, тому для одержання високого врожаю під озиму пшеницю необхідно вносити мінеральні добрива.
Азот
Найбільший приріст урожаю і покращення якості зерна забезпечує азот - основний елемент росту і розвитку рослин. Азот входить до складу всіх амінокислот, з яких побудована складна молекула білка. Білкові речовини є головною складовою частиною протоплазми, вони присутні у кожній живій клітині, будучи матеріальною основою всього життєвого процесу. Крім власне білків, азот входить до складу нуклеїнових кислот, хлорофілу, вітамінів, ферментів та ін.
Основне джерело азоту для рослин - солі азотної кислоти та амонію. Поглинання його з ґрунту відбувається у вигляді аніонів NO–3 та катіонів NH+4.
Азот забезпечує ріст кореневої системи і надземної маси, збільшує вегетаційний період і тривалість активної фотосинтетичної діяльності, покращує якість зерна.
Пшениця поглинає азот впродовж усього періоду вегетації від початку функціонування коренів до припинення росту в зв’язку із достиганням її фотосинтетичного апарату. На початку росту азот надходить у рослини інтенсивно, випереджаючи надходження інших елементів, але величина його осіннього використання незначна. Так, від сівби до весняного відновлення вегетації засвоюється лише 8 % загальної кількості азоту. Отже, в осінній період немає потреби створювати високий рівень азотного живлення. Надлишок азоту восени призводить до зменшення зимостійкості, переростання вегетативної маси і значного ураження посівів шкідниками і хворобами. Формуються схильні до вилягання рослини, що дають меншу продуктивність і мають низьку якість зерна.
Єдиної думки дослідників про хід засвоєння азоту в період весняно-літнього розвитку не існує. Більшість з них вважають, що основна кількість азоту використовується рослинами при інтенсивному наростанні вегетативної маси рослин за період від початку виходу в трубку до цвітіння.
Інша частина дослідників виділяють два періоди споживання азоту - на початку росту стебла і під час наливу зерна. До початку колосіння рослини поглинають 2/3 всього необхідного їм азоту, а в період цвітіння майже припиняють його споживання. Після початку формування зерна потреба пшениці в азоті знову зростає, та за період формування і наливу вона використовує 25–30 % необхідного їй азоту.
Необхідно зазначити, що за низької температури (<10 °C) у фазах вихід в трубку-цвітіння, надходження азоту в рослину різко сповільнюється, що може викликати зменшення розмірів та пожовтіння листків у пізніші фази росту, наприклад, це явище спостерігалось у 2001 і 2005 pоках. Наслідком цього є значне зниження продуктивності рослин.
Якщо рослинам не вистачає азоту, сповільнюється ріст вегетативної маси, листки набувають блідо-зеленого забарвлення внаслідок обмеженої кількості хлорофілу. Формуються тонкі стебла, що відстають у рості і мають дрібніші листки.
Озима пшениця так сильно реагує на азот, що підживленням на певних етапах органогенезу можна впливати на величину майже всіх елементів продуктивності. Дефіцит азоту на початку росту обмежує процес кущення, утворення колосків у колосі, на V етапі органогенезу зменшує кількість квіток у колосі, на VII–IX - негативно позначається на виповненості та якості зерна.
Найбільший ефект азотні добрива забезпечують у районах із низькою потенційною родючістю ґрунтів і достатнім зволоженням. Тому внесення азоту на бідних на гумус дерново-підзолистих ґрунтах має вирішальне значення для формування високого врожаю пшениці, особливо на тлі достатнього фосфорного і калійного живлення.
Фосфор
Для нормального темпу проходження фаз розвитку необхідна добра забезпеченість фосфором. Він є неодмінною складовою частиною білків, що входять до складу клітинного ядра. За його відсутності синтез нуклеїнових кислот сповільнюється, що обмежує поділ клітин. Фосфор відіграє головну роль у переносі енергії, диханні і фотосинтезі. Входить до складу сполук, які акумулюють багато енергії. Достатня кількість фосфору ліквідує проблему надмірної кількості азоту, підвищує його ефективність. Збільшується інтенсивність фотосинтезу, ощадніше використовується ґрунтова волога. Фосфор підвищує біологічну активність ґрунту, сприяючи розвитку ґрунтових мікроорганізмів.
Фосфор необхідний рослині озимої пшениці на всіх фазах росту і на всіх типах ґрунтів. Значна частина фосфору засвоюється уже в період проростання насіння. Нестача його в цей час не компенсується посиленням фосфорного живлення на пізніших фазах розвитку. Це спричинює недобір урожаю, тому фосфорні добрива, основна кількість яких випускається у вигляді малорозчинних форм, рекомендується вносити під основний обробіток ґрунту. Найбільша кількість фосфору потрібна у період від початку виходу в трубку до цвітіння, коли рослини створюють його запас для наливу зерна.
Фосфор сприяє усім процесам життєдіяльності рослин. Він впливає на рівномірність сходів, активізує розвиток кореневої системи, посилюючи процес укорінення. Під впливом фосфорних добрив нагромаджується більша кількість захисних речовин, особливо цукрів, що підвищує концентрацію клітинного соку і позитивно позначається на формуванні морозостійкості і зимостійкості рослин. Рослини стають стійкішими до вилягання і хвороб (передусім до кореневих гнилей та борошнистої роси), більш продуктивно використовують азотні добрива, швидше достигають. Фосфор збільшує енергію кущення, густоту продуктивного стеблостою, число колосків і зерен у колосі та його довжину. Цей елемент має здатність поліпшувати також урожайні якості насіння.
Низька температура ґрунту (<10 °C) спричинює нестачу фосфору для рослин навіть за високого вмісту його в ґрунті. За низької температури підвищується в’язкість ґрунтового розчину і знижується дифузія та вбирання фосфору кореневою системою. Підвищення температури ґрунту на 1 °C призводить до збільшення вмісту фосфору в ґрунтовому розчині на 1–2 %. Іони фосфору можуть засвоюватися з ґрунту трьома шляхами: безпосередній контакт із кореневою системою (до 6 % від загальної потреби), надходження з водою (1–10 % від потреби), дифузія (основний шлях надходження фосфору в рослину). За нестачі вологи засвоєння фосфору з ґрунту ускладнюється. Фосфор має властивість рухатися від старих до молодих органів у рослині і використовуватися повторно (процес реутилізації). Фосфорні добрива потрібно заробляти на глибину 10–20 см, оскільки він малорухомий у ґрунті і не вимивається в глибші шари.
Калій
Роль цього елемента в житті рослин різноманітна. Він активізує роботу низки ферментів, з допомогою яких синтезуються білкові речовини і нагромаджуються цукри. Це в свою чергу підвищує морозо-, холодостійкість і стійкість рослин до грибкових захворювань. Під впливом калію формується добре розвинута коренева система, покращується кущення, виростає міцніша соломина, що запобігає виляганню. Достатня забезпеченість калієм послаблює негативну дію надлишкового азотного живлення, сприяє нормальному ходу фотосинтезу, підвищує посухостійкість. Калій бере участь у всіх обмінних реакціях, активізує переміщення вуглеводів із вегетативних органів до колоса, сприяючи кращому наливу зерна, в результаті чого підвищується крупність і виповненість зерна, вміст білка.
Озима пшениця засвоює калій з ґрунту від проростання до цвітіння, а найбільш інтенсивно - у фазах виходу в трубку і колосіння. Максимальна кількість його нагромаджується у рослинах озимої пшениці під час цвітіння.
Повна норма калійних добрив вноситься разом із фосфорними під основний обробіток ґрунту, щоб перемішати добриво на глибину орного шару ґрунту. Ефективність азоту, фосфору і калію значною мірою зменшується на кислих ґрунтах.
Калій запобігає зниженню урожайності у холодну погоду. Він переміщується у рослині від старших листків до молодих (реутилізація), тому спочатку нестача калію проявляється на старших листках. Може частково вимиватися з ґрунту.
Надмірна кількість калію обмежує засвоєння кальцію і магнію. Зменшення кількості калію у клітинах рослин і збільшення в них кількості кальцію зумовлює старіння тканин.
Кальцій
Кальцій посилює обмін речовин, відіграє важливу роль у нагромадженні вуглеводів, позитивно впливає на ріст надземних органів. Впливає на процеси фотосинтезу й транспортування вуглеводів у рослинах та на засвоєння азоту рослинами. Підвищує стійкість рослин до грибкових, бактеріальних хвороб і жаростійкість. Майже не рухається з нижньої частини до точки росту, тобто не піддається його повторному використанню (реутилізації). Нестача кальцію негативно позначається насамперед на розвитку кореневої системи. На ній формується мало кореневих волосків, за допомогою яких із ґрунту до рослини надходить основна маса води й розчинених у ній поживних речовин. Зовнішні клітини коренів руйнуються. Найбільше кальцію міститься у вегетативних органах рослин, з ростом яких потреба в ньому збільшується.
Пшениця чутлива до підвищеної кислотності ґрунту. Вона краще росте при слабокислій чи нейтральній реакції (рН 6) і добре реагує на вапнування не тільки сильнокислих, але й середньокислих ґрунтів. Норму внесення вапнякових добрив безпосередньо під пшеницю визначають за показником гідролітичної кислотності з розрахунку 250–350 кг/га карбонату кальцію. Вона коливається від 2 до 6 т/га вапна. Вапнякові добрива найкраще вносити зразу після збирання попередника, або після лущіння поля, і загортати їх у ґрунт на глибину всього профілю оранки. Краще проводити вапнування ґрунту, ніж удобрювати рослини вапном. Перешкоджають засвоєнню кальцію висока температура, низька вологість повітря. Оптимізація реакції ґрунтового розчину вапнуванням поліпшує використання мінеральних добрив на 10–30 % і більше.
Магній
Магній входить до складу хлорофілу, бере активну участь у процесі фотосинтезу. Хлорофіл містить 15–30 % усього магнію, що засвоюється рослинами. Активує ферменти, які забезпечують білковий і вуглеводний обміни. Магній забезпечує переміщення фосфору в рослині, процеси дихання, перетворення азоту в білок. Нестача цього елемента стримує синтез азотовмісних сполук, фотосинтез, ріст рослин, зменшується стійкість до хвороб, що призводить до зниження врожайності та якості зерна. Магній особливо важливий для засвоєння NPK у великих кількостях при вирощуванні за інтенсивною технологією.
Для формування високого врожаю зерна вміст магнію у листостебловій масі у фазі ES 30/31 має становити 0,15–0,30 %, а у фазі ES 32/37 – 0,12–0,25 % з розрахунку на суху речовину.
Відбувається інтенсивне збіднення ґрунту на магній. Він досить рухомий і легко вимивається з ґрунту. Втрати магнію з ґрунту становлять щорічно 20–40 кг/га, тому рекомендується вносити його в ґрунт. Часто рослини мають більшу потребу в магнію, ніж у фосфорі, який систематично вносився раніше і важко вимивається з ґрунту. Нестача магнію спричинюється також великими нормами внесення калію.
За нестачі магнію листки навесні жовтіють, що часто помилково пояснюється ураженням грибковими хворобами. Причиною пожовтіння може бути дуже повільне засвоєння магнію з ґрунту за температури нижче 10–12 °C навіть з ґрунтів, добре забезпечених цим елементом. Також під час інтенсивного росту і розвитку часто слабша коренева система не може засвоїти достатню кількість магнію. За таких умов ефективним є його листкове внесення.
Магній краще вносити в ґрунт, перемішуючи його з шаром 10–20 см. Цей елемент добре засвоюється також через листя, у 14–15 разів швидше, ніж калій чи фосфор. Іони магнію мають менший розмір і легко проникають крізь кутикулу. При листковому удобренні магнієм його у вигляді сірчанокислого магнію вносять у фазі кущення і в кінці виходу в трубку. Доцільно його вносити разом із карбамідом та мікроелементами.
Сірка
Сірка входить до складу майже всіх білків, вітамінів. Вона бере участь у деяких окисно-відновних процесах та істотно впливає на білковий обмін. За нестачі сірки уповільнюється синтез білків, що затримує ріст і розвиток рослин, призводить до зменшення урожайності та погіршення якості зерна. Сірка збільшує стійкість рослин до вилягання, ураження хворобами і шкідниками, сприяє підвищенню кількості та якості білка в зерні.
Для формування високого врожаю зерна вміст сірки у листостебловій масі на стадії ES 30/32 має становити 0,3–0,4 % з розрахунку на суху речовину. Внесення висококонцентрованих мінеральних добрив, очистка газоподібних викидів призвели до зменшення надходження сірки до ґрунту. Сірка легко вимивається з ґрунту, а також значна її кількість виноситься з урожаєм. Тому інтенсивні технології потребують застосування сірчаних добрив повсюдно, можливо, за винятком районів з великою кількістю промислових підприємств.
Не можлива високоефективна дія азоту на ріст урожайності без достатнього забезпечення рослин сіркою!
Сірчані добрива треба вносити під основний обробіток ґрунту. Співвідношення азоту до сірки має становити 10:1–5:1 (на одну частину сірки повинно припадати 5–10 частин азоту). За рівнем засвоєння рослинами сірка посідає четверте місце після азоту, калію і фосфору. Рослини засвоюють сірку впродовж вегетації, а найбільше до фази цвітіння.
Співвідношення елементів живлення
Найбільший ефект дає повне забезпечення потреб рослин озимої пшениці всіма елементами живлення. Урожайність залежить від лімітуючого чинника, тобто від того елемента, якого найменше міститься у ґрунті в доступному для використання рослинами вигляді. Неправильне співвідношення азоту, фосфору і калію призводить до зменшення продуктивності рослин, ураження хворобами, зниження якості зерна та ін.
Раніше рекомендувалось співвідношення азоту, фосфору і калію 1:1:1. Дослідження останніх років, а також практика вирощування озимої пшениці за інтенсивною технологією показали, що для одержання максимального врожаю зерна високої якості, при високих нормах внесення добрив, необхідне переважання азоту в межах 1,5:1:1–2:1:1. Потреба у внесенні підвищених норм азоту обумовлена високим виносом азоту з ґрунту, що переважає утроє-четверо винос фосфору.
За даними Миронівського інституту пшениці, кращим співвідношенням елементів живлення N: P: K є 1,5:1:1. Таке ж співвідношення (1,5–2,0:1:1) ми рекомендуємо для регіонів Західної України.
Способи і строки внесення
Мінеральні добрива можна вносити під основний обробіток восени, давати в рядки при сівбі і підживлювати ними посіви під час вегетації. Повну норму фосфорних і калійних добрив необхідно вносити під основний обробіток. Перенесення цих добрив для осіннього чи весняного підживлення набагато знижує їх ефективність. Краще вносити добрива під оранку, тоді вони перемішуються з шаром ґрунту на глибину оранки від 5–10 до 22–25 см. Глибоке перемішування добрив сприяє кращому розвитку кореневої системи, проникненню її на більшу глибину в початкових фазах росту і підвищенню зимостійкості.
Кущення відбувається на початкових фазах росту, коли коренева система ще малорозвинута, за відносно невисоких температур, тобто в умовах, коли засвоєння поживних речовин є незначним - тому дуже важливим є основне внесення добрив.
При внесенні під передпосівний обробіток добрива містяться у верхньому шарі ґрунту. Після загортання культиватором і боронами 50–80 % гранул залишається в шарі 0–2 см, а 81–100 % - у шарі 0–6 см. Навіть при культивації у два сліди 75 % внесеної кількості добрив може залишатись у шарі 0–4 см. Це сильно зменшує ефект від добрив, а за нестачі вологи їх віддача дорівнює нулю внаслідок пересихання верхнього шару ґрунту.
За внесення Р90–120К90–120 під оранку рослини повністю забезпечені фосфором і калієм впродовж всієї вегетації, тому немає потреби вносити мінеральні добрива в рядки під час сівби. Гранули добрив, за розміщення поруч з висіяним насінням, розчиняючись, підвищують концентрацію ґрунтового розчину і на 3–6 % зменшують польову схожість.
У зв’язку з тим, що восени озима пшениця засвоює невелику кількість елементів живлення (орієнтовно N30P10K30), часто виникає питання доцільності осіннього внесення фосфорних і калійних добрив. Базується цей сумнів на фінансах: для чого вкладати кошти у вересні на купівлю фосфорних і калійних добрив, чи не краще купити ці добрива навесні, а з вересня по березень (понад 6 місяців) мати вільні кошти, або не платити відсотки за кредит. Проте за даними науково-дослідних установ, ефективність добрив за весняного внесення фосфору і калію знижується в 1,5–2,0 разів. Фосфорні та калійні добрива навесні можна внести лише на поверхні і неможливо перемішати з ґрунтом. Елементи живлення знаходяться у верхньому шарі (Р2О5 за місяць мігрує на 1 см) і не можуть повноцінно використовуватися рослиною. Коренева система має поверхневий характер розвитку (явище хемотропізму). Верхній шар ґрунту, де містяться фосфор і калій, періодично пересихає, й елементи живлення без води не засвоюються рослиною, що веде до зниження урожайності і різкого зменшення коефіцієнта використання фосфору і калію з добрив.
Крім того, озима пшениця дуже негативно реагує на осінню нестачу фосфору. Тому лише за осіннього внесення фосфору й калію можна одержати добре розкущені рослини з розвинутою кореневою системою. Такі рослини «програмують» вищий потенціал урожайності і завжди більш ефективно використовують азот з весняних підживлень. Так що фінансова вигода весняного внесення фосфору і калію не має агрохімічного обґрунтування, навіть якщо ці елементи вносяться у вигляді нітроамофоски.
Норми внесення добрив
У зоні Лісостепу на світло-сірих опідзолених ґрунтах раніше рекомендувалось вносити по 50–60 кг/га діючої речовини азоту, фосфору і калію. З впровадженням у виробництво інтенсивних технологій норми внесення добрив значно підвищились. Для повної реалізації можливостей високопродуктивних сортів озимої пшениці при вирощуванні за інтенсивною технологією рекомендується вносити 90–120 кг/га діючої речовини кожного елемента.
Узагальнюючи дані науково-дослідних установ, зональних агрохімлабораторій та досвід вирощування за інтенсивною технологією, під озиму пшеницю у західних регіонах України, залежно від ґрунтових умов і попередників, рекомендуються такі орієнтовні норми внесення мінеральних добривN60Р40К60 –N200Р100К140.
Ці норми необхідно уточнювати в кожному конкретному випадку, враховуючи особливості технології, метеорологічні умови року і дані діагностики.
Норми добрив на програмований урожай розраховують балансовим методом за такими схемами (табл. 1) чи формулами.
Таблиця 1. Розрахунок норм добрив для одержання 70 ц/га зерна озимої пшениці
У Степу на чорноземах найвищий приріст урожаю одержують від азотних добрив. Фосфорні і калійні у цій зоні менш ефективні. Проте в складі повного удобрення вони не менш цінні, ніж в інших ґрунтово-кліматичних зонах, підвищуючи ефективність азотних добрив та послаблюючи негативну дію азоту на зимостійкість рослин.
Для формування 1 ц зерна необхідно 3–3,7 азоту, 0,9–1,3 фосфору, 1,8–2,7 калію.
Масу розрахункового шару ґрунту вираховуємо, виходячи з глибини орного шару (25 см), площі 1 га (10000 м2) та об’ємної маси метра кубічного ґрунту (1,2 т/м3).
Звідси: 10000 м2 х 0,25 м х 1,2 т/м3 = 3000 т/га. Знаючи, що в 100 г ґрунту міститься 8 мг азоту (г), знаходимо його кількість (М) в 3000 т/га за формулою:
Г = 0,01 х М х г = 0,01 х 3000 х 8 = 240 кг/га азоту.
Коефіцієнт використання того чи іншого елемента з ґрунту (Кг) показує ту його частину, яка надходить у рослину впродовж вегетації, відносно загальних запасів рухомої форми елемента в орному (розрахунковому, 0,25 м) шарі ґрунту. Коефіцієнт використання рухомих форм поживних речовин з ґрунту змінюється під впливом таких чинників, як родючість і кислотність ґрунту, погодні умови, модель технології тощо. Це ускладнює їх застосування для визначення програмованих норм добрив. Орієнтовні коефіцієнти використання поживних речовин з ґрунту для озимої пшениці є такими: азот 0,20–0,35; фосфор 0,05–0,15; калій 0,08–0,20.
Коефіцієнт використання поживних речовин з мінеральних добрив для озимої пшениці коливається у таких межах: азоту 0,50–0,80; фосфору 0,20–0,45; калію 0,55–0,85.
Отже, за схемою розрахунку, викладеною в табл. 1, для одержання 70 ц/га зерна необхідно внести добрива в нормі N192P92K135. Це орієнтовна норма, яка може змінюватися під впливом коливання коефіцієнтів використання поживних речовин з ґрунту і мінеральних добрив, родючості ґрунту і вмісту в ньому елементів живлення тощо.
Ця схема розрахунку може бути викладена у вигляді такої формули:
Аналогічно розраховуються норми внесення калію і фосфору.
Удобрення азотом
У системі удобрення озимої пшениці найскладніше забезпечити оптимальне азотне живлення. Ефективність осіннього внесення азоту знижується, особливо при збільшенні його дози. Для створення оптимальних умов живлення рослин азотом впродовж усієї вегетації необхідно спочатку уникнути його надлишку, а пізніше забезпечити інтенсивне азотне живлення рослин. При внесенні невеликих норм азоту (N60) восени уже до початку наливу зерна кількість доступного в ґрунті азоту різко зменшується внаслідок його використання на формування вегетативної маси і вимивання з ґрунту восени і навесні. Внесення вищих норм азоту восени є проблемним внаслідок різкого зниження зимостійкості, переростання рослин і погіршення фітосанітарного стану. Значна частина азоту вимивається у глибші шари осінньо-весняними опадами, зменшуючи його ефективність. Застосування великої дози азоту (N100) рано навесні зумовлює сильний розвиток вегетативної маси, в густих посівах утворюється надлишок стебел і все це призводить до вилягання посівів.
У період від цвітіння до воскової стиглості за нестачі азоту відбувається інтенсивне його переміщення з вегетативних органів у зерно. Внесення азоту в цей момент створює умови для кращого його використання на ростові процеси і формування репродуктивних органів, підвищує якість зерна.
Тому для повного забезпечення рослин азотом впродовж усієї вегетації потрібно використовувати повільно розчинні добрива або вносити їх роздрібно в декілька прийомів. Оскільки практично всі азотні добрива є легкорозчинними, то у разі необхідності невелику частину їх вносять восени, а решту використовують під час весняно-літніх підживлень у фазах найбільшої потреби їх для росту і розвитку рослин.
Дещо інші рекомендації наукових установ щодо внесення азотних добрив у посушливих умовах Півдня України. На важких глинистих і суглинистих ґрунтах, до того ж за недостатньої кількості опадів вимивання азоту за межі кореневмісного шару ґрунту не виявлено. Він може переміщуватися у глибші шари, але не безповоротно. Із висхідними водами нітратний азот піднімається у верхній шар ґрунту і використовується рослинами. Тому в умовах Степу важливе значення має осіннє внесення азоту, яке за даними багатьох дослідників є більш ефективним ніж весняне, особливо пізньовесняне. Проте якщо восени добрива не використовували, внесення азоту рано навесні на вологий ґрунт сприяє збільшенню густоти стебел, особливо на зріджених чи недостатньо розвинутих посівах.
При пересиханні верхнього шару ґрунту підживлення рекомендується проводити прикореневим способом.
Аналізуючи всю різноманітність можливих варіантів застосування азоту, що визначаються чинниками технології і клімату та пов’язаних з ними особливостей росту й розвитку рослин, протікання процесу закладання елементів продуктивності, розроблено різні системи азотного удобрення. Вони можуть складатися із дво-, три- і чотириразових підживлень. Особливості їх подано нижче.
1. Восени на бідних ґрунтах і після гірших попередників вносять не більше N30. Внесення азоту в таких умовах сприяє кращому росту рослин восени, внаслідок формування більшої кількості пластичних речовин підвищується зимостійкість. Підставою для прийняття рішення про внесення азоту є дані ґрунтової діагностики. Якщо загальна доза азоту не перевищує N60, допускається її одноразове внесення восени.
Обов?язковим є осіннє внесення азоту при розміщенні пшениці після стернових попередників. Якщо солому подрібнюють і використовують для удобрення, норму азоту встановлюють з розрахунку 10–15 кг діючої речовини на 1 т соломи.
2. Ранньовесняне (регенеративне) підживлення на II чи ІІІ етапі органогенезу інтенсифікує процес кущення, підвищує густоту стеблостою (тому і називається регенеративним), збільшує кількість члеників колосового стрижня. Доза азоту для першого підживлення найбільше залежить від двох чинників - стану посівів і часу відновлення весняної вегетації. На добре розвинених посівах рекомендується вносити 30 % (N30–60) від повної норми азоту.
Посіви, що відновлюють весняну вегетацію раніше середньої багаторічної дати, завдяки посиленому кущенню утворюють продуктивний стеблостій, що досягає 600–700 шт./м2.
Якщо посіви зріджені (200–230 рослин на 1 м2), під час першого підживлення вносять N50–60. За наявності 180–200 рослин на 1 м2 дозу азоту для першого підживлення збільшують до N60–80.
Норму азоту збільшують у роки з пізньою весною, що характеризуються пізнішим відновленням весняної вегетації (близько 6 квітня), внаслідок чого наростання вегетативної маси зменшується. У роки з ранньою весною (відновлення вегетації настає у середині березня) на добре розвинених густих посівах перше підживлення проводять меншими нормами. Особливо ефективне внесення азотних добрив по таломерзлому ґрунті.
3. Друге підживлення - продуктивне, що найбільш впливає на урожай зерна, проводять на початку виходу рослин у трубку (IV етап органогенезу). До підживлення необхідно внести гербіциди, щоб не допустити засвоєння азоту бур’янами. Сприяє кращому росту бокових стебел, які за продуктивністю наближаються до головного стебла. Якщо рано навесні внесли 30 % загальної норми азоту, то під час другого підживлення вносять 50 %, або N60–90. Норма добрив визначається першим підживленням. Збільшення дози азоту на II етапі вимагає зменшувати її на IV етапі і навпаки. Оптимальну норму добрив другого підживлення встановлюють за листковою діагностикою. Для запобігання втратам амонійної форми азоту з аміачної селітри, за наявності вітру і сухої погоди та недостатньо розвинутого травостою доцільно проводити підживлення вранці і ввечері.
Друге підживлення - вирішальний чинник роздрібненого внесення добрив, бо найбільше впливає на продуктивність колоса, його озерненість, а отже, і на підвищення урожайності озимої пшениці.
Для формування високого врожаю зерна вміст азоту на стадії ES 29/31 має становити 3–5 % в розрахунку на суху речовину.
4. Третє підживлення (якісне) - вносять решту азоту (N30–60) в період від початку фази колосіння до наливу зерна (VIII–X етап). Збільшує тривалість активної діяльності верхніх листків, підвищує інтенсивність фотосинтезу, зростає маса 1000 зерен, впливає на урожайність і якість. Чим пізніше проведено підживлення, тим менше азот впливає на врожайність і більше на якість. Для встановлення доцільності проведення цього підживлення використовують дані діагностики.
У Польщі, Німеччині норма азоту для третього підживлення рекомендується значно вища (N50–70) з розрахунку N10 на 1 т очікуваного врожаю зерна.
З метою одержання високої врожайності (50–70 ц/га) і якості зерна (вміст білка 13–14 %, клейковини 27–30 %) на кожну тонну зерна необхідно вносити орієнтовно 30 кг/га діючої речовини азоту.
Листове внесення карбаміду можна проводити практично при всіх обприскуваннях фунгіцидами та інсектицидами. У фазі виходу в трубку часто спостерігається нестача вологи, що обмежує засвоєння елементів живлення з ґрунту. За таких умов листкове підживлення забезпечує значний ефект. У суху погоду цей агрозахід доцільний у фазі колосіння для кращого виповнення зерна і підвищення вмісту білка.
За високої концентрації водний розчин карбаміду може спричинити опіки. Молоді рослини більш стійкі до них, краще використовують азот. Максимальні безпечні норми внесення карбаміду подано в табл.2. Внесення одночасно з карбамідом сірчанокислого марганцю у 5 % концентрації зменшує небезпеку опіків від карбаміду та забезпечує ефективніше використання азоту.
Таблиця 2. Максимальна концентрація водного розчину карбаміду
для позакореневого (листкового) внесення (за A. Grzeskowiak)
Необхідно враховувати, що розчинення 20 кг карбаміду в 100 л води знижує температуру розчину приблизно на 9 °C. Дуже холодний розчин може спричинити термічний стрес рослин.
