Агрохолдинги: розрив шаблону

/ Експертна думка / Четвер, 19 лютого 2015 14:33
У минулому номері нашої газети розпочато дискусію щодо проблем навколо агрохолдингів в Україні. Сьогоднішній виступ продовжує це обговорення. Можна наводити поверхи цифр та розрахунків на користь чи проти існування величезних агроформувань — це виглядатиме досить ґрунтовно. Аналіз молодого фінансиста Андрія Анпілова швидше схожий за стилем на модний стьоб. Проте навряд чи зовнішня легкість позбавляє його дослідження 

 

altАндрій АНПІЛОВ, фінансист в АПК
 
Не називаймо чорне сіреньким
Ми підійшли до того етапу, коли треба подумати, як розрулити вочевидь критичну ситуацію з агрохолдингами. А для цього мусимо бути гранично чесними самі з собою — коли треба назвати все своїми справжніми іменами, нічого не приховуючи, не видаючи, наприклад, чорне за таке собі сіреньке. Зараз і на цю проблему дзеркально накладається економічна, суспільна, політична ситуація. В агрохолдингів були злети та падіння, але важко однозначно відповісти, є у них перспектива чи ні. Єдине, про що можемо зараз говорити, — це про перезавантаження і необхідність змін. Бо так жити далі не можна.
 
Згадати, як все починалося
Проаналізуємо разом еволюцію власне такого явища, як агрохолдинги. Адже ще досить недавно, десь до 2004-2006 року, про них ніхто не говорив і не чув.
 
По-перше, росли і розвивалися, як могли, регіональні господарства різного калібру. Можна умовно назвати їх сімейними (у гарному, а не корупційному розумінні цього слова). Доростали до 50-100 тис. га і варилися у власному соку. Були сильними гравцями на регіональних рівнях, серйозними платниками податків. Дехто грався в політику. Але в рамках великої держави з її бізнесом, індустрією, важкою промисловістю, хімією, про агросектор ще тоді мало говорили.
 
І раптом якось так швидко усі включилися у тему про те, що ми ж аграрна країна і у нас — ура! — є таке чудове явище, як агрохолдинги. Хоча, правда, ніби й не на рівному місці виникло явище, але завдяки чому так різко стало культовим? Як розібратися в його філософії, класифікації, аби хоч зараз зробити висновки?
 
І тут явилися інвестбанкіри
Для себе пояснюю це тим, що свого часу до аграріїв прийшли такі собі хлопці, як інвестбанкіри. Грамотні, спритні, хто добре відчував тренд, прораховував тенденції. На хвилі постійних розмов про ринок землі («ось-ось вже відкриється») намалювали чудову картинку, як «швиденько зліпити хоча б що-небудь, рубанутися в Європу, аби нашинкувати «зелені», упакуватися пристойно — і все в ажурі». Але задля поважності не завадило б округлити кількість землі: щоб не менше соточки тисяч. Щоби ніхто не сумнівався у масштабі, рості, енергії! Так розпочалася фінансова упаковка, набір земельного банку, а за цим — міжнародний аудит, стандарти, переоцінки, ЕВІТDА (показник, який тоді ще й вимовляти правильно не навчилися). Рвонули ті, хто поспішав зайняти місце на вільному ринку землі. Усім гамузом рушили на біржу.
 
Від харчового ланцюжка до «Веселої ферми»
Була та є друга категорія господарів, які прийшли в агросектор із трейдингу, тваринництва, переробки — ті, хто добре знали, що таке ринок, маркетинг, вміли продавати, правильно орієнтувалися у бізнесі. Розуміли ланцюжок утворення вартості, сутність ринку. Пригадується, як свого часу заходив Миронівський хлібопродукт на щільно зайнятий ринок дешевих, тричі переморожених курячих американських ніжок. Змогли показати, переконати, що штучне стече, а наше натуральне залишиться. Усвідомлювали, як будуть розвиватися, розуміли, для чого їм потім потрібна буде земля. Створили на своїй базі сталий бізнес, продовжили ланцюжок створення вартості. У них наче складався харчовий ланцюжок, знизу доверху. Хоча, чесно кажучи, в Європі чинили б інакше. Приміром, вибудували б кооператив. Птахівники б створили кооперацію з виробниками кормів, усі, що називається, об’єдналися б під прапором. В Україні інша ментальність — доводиться всюди заходити через право власності, корпоративні права, нарощування активів.
 
altІснувала і третя категорія, яка просто обмежувалася вирощенням своїх 100 тис. т ходової продукції, що її складували в коморі: «Які там форварди з ф’ючерсами! Продам у березні на 300 грн дорожче — оце мій бізнес!». Така собі простенька спекуляція.
 
Четвертий тип компаній утворився завдяки приходу на український ринок чистого іноземного капіталу. До прикладу, ті ж Українські аграрні інвестиції. Вони утримують свої позиції і нині. Можна назвати це умовно пригодами іноземців в Україні.
 
На пізнішому етапі ще й наші фінансово-промислові групи, власники заводів-газет-пароплавів, вирішили: якщо в активах раптом немає сільгоспнапряму, то це якось не комільфо — і почали турбуватися формуванням ще й аграрної складової. І це п’ятий тип агрохолдингів, що так би мовити, віддали данину моді. У декого це виглядало, на жаль, ніби захоплення комп’ютерною грою «Весела ферма».
 
Така от коротка класифікація. У всіх є сильні та слабкі сторони: у когось є історія, в інших капітал, масштаб, досвід. Хтось просто фартовий — «нарубали зелені» і пішли. Зрештою, усі вони були корисні, бо запустили процес.
 
Змагання «фішок»
Усі ці холдинги були націлені на одне — дуже хотіли рости. Вважалося, що розвиток — це зростанння. І не можна обме­жуватися 50-70 тис. га. Обґрунтовували своє зростання новим гарним поняттям географічна диверсифікація кліматичних ризиків. Це так ми пояснюємо, чому збирали, скуповували все, що тільки продавалося чи погано лежало. Але що з усім цим робити?! Як керувати географією, що навіть на глобусі не вміщається? Що робити логістикою? Техніку ганяли від кордонів до кордонів, зате мали географічну диверсифікацію.
 
Якщо глибше зануритися в історію, то треба ж розуміти, що нам у спадщину залишилися колгоспи зі своїми схемами господарювання на земельних площах у середньому по 5-7 тис. га. Це не були масштабні величезні підприємства. Досвіду керування структурами, що мають 50-100 і більше тис. га, не було звідки взятися ні у кого. Хтось вигравав на фарті, на вмінні інтуїтивно ловити тенденції.
 
А коли виросли, трохи стали на ноги, то зажадали масштабів: треба ж вибудовувати місто-сад! Прикупити новий блискучий елеватор і не старий МТЗ, а новенькі CASE чи CLAAS — хочу і усе це одразу. Почали залучення інвестицій, переозброєння, гонку переозброєнь... Але на тоді кредитів вже і на землю набралися, плюс лізинг — засмоктувало і далі.
 
Аж раптом на порозі рік 2008-й. Доларова еквілібристика. Приїхали. Хай би тоді вже вивчити: не можна брати доларові, квазідоларові кредити, якщо у тебе немає валютної виручки. Це ж не вища математика. Ні! Захотіли і далі розвиватися. Сільське господарство заспокоїли тим, що воно «тиха кризова гавань». От всі і кинулися в ту гавань, зокрема, й більшість банків. Деякі в тих гаванях і затонули.
 
Урок не вивчено
Тепер маємо те, що маємо: рік 2014-й. Треба визнати, що після 2008-го дехто, принаймні іноземці, висновки зробили, почалося витверезіння. Інвесторам перестав бути цікавий земельний банк. Тепер вони вимагали показати реальний прибуток.
 
Постала необхідність підвищувати ефективність. Методом спроб і помилок взялися шукати, як же це зробити. Для початку, визнавши, що організація праці погана, заходилися змінювати систему управління — забирати все із сіл і перевозити до столиці. Місцеві, мовляв, не справляються, тому створюємо в центрі масу напрямів, відділів, департаментів, які мусять стати ідеальним механізмом. Це при тому, не забуваймо, що земля — по всій країні.
 
Наступна «фішка»: давайте відмовлятися від непрофільних активів. Що таке в українському селі непрофільні активи? Автоматично під це визначення потрапляють свиноферми, молочні ферми. Україна — це трошечки не Аргентина, з якої багато хто намагається скопіювати досвід. У нас співвідношення міського та сільського населення коливається в пропорції 20 на 80. В Аргентині все навпаки. Попри це ми все одно поскорочували і повирізали все «непрофільне».
 
Що натомість? Натомість кинулися декларувати соціальну та корпоративну відповідальність. Читай: безвідповідальність. Бо люди теж зоптимізовані, разом із непрофільними активами. Результат прогнозований — соціальне напруження на селі.
 
Ще знахідка: давайте ділитися на кластери. Але це при тому, що будь-яку самостійність з людей на землі вже встигли витравити через акцент на центральному офісі. Спеціаліста на місцях перетворили на людину-звіт. Не агроном тепер у нас чи економіст, а людина-звіт: вона пише-пише, звітує, надсилає… Результати все одно кульгають.
 
Кличемо на допомогу експатів — запрошених іноземних менеджерів. Були і внутрішні експати. Відчувши проблему із фаховими агрономами, почали переманювати спеціалістів з інших регіонів. Дарма, що інший клімат, інші грунти, всі умови — дали багато грошей і чекали супер-результатів.

alt

Згодом вирішили гратися із технологіями — ноу-тіли, міні-тіли, стріп-тіли. Додавали найпросунутіші технології: точне землеробство, високоточне, таке вже найточніше, що усі гроші на нього витратили і довелося … продатися.
 
Збираємо безліч семінарів, конференцій про альтернативні, нішові культури, перспективні демополя під сорго, нут, прянощі. Але переважно все закінчується чомусь збільшенням площ під соняшник.
 
Дуже пишаємося, що навчилися тотально все контролювати в он-лайні: планшети, джіпіеси, геолокації. Бюджет освоєний, видно кожну одиницю техніки, її траєкторію і кожну краплю використаного пального. Усе працює. Тільки фермери навколо загадково посміхаються (!).
 
І, звичайно ж, у наших агрохолдингах «зовсім немає корупції». В усій країні вона є, а в агрохолдингах немає! Хтось хіба не вірить у тендерні процедури? Не вірите — не поїдете взимку в Таїланд, куди невдовзі везе своїх клієнтів компанія-постачальник насіння, хімії та добрив. Хіба це корупція?! Це проста вдячність, контакти з партнерами.
 
Перезавантаження
І ще один важливий аспект. Усі ми люди, зі своєю психікою, менш чи більш вразливою, на котру так чи інакше впливає інформаційне поле. Останніми роками воно нам тільки й втовкмачувало через прес-релізи, ЗМІ, екрани, що ТІЛЬКИ АГРОХОЛДИНГИ дадуть найвищу ефективність, мають найкращу інвестиційну привабливість, найбільш надійні і з найкращою урожайністю, експортоорієнтованістю. Та ось відбувається різкий розрив шаблонів, які так чітко склалися у загальній уяві. Раптом виявляється, що ризиків в агрохолдингах ще більше, аніж деінде.
 
З огляду на усе це, хочу, щоб ми зрозуміли, на якому світі зараз перебуваємо. Все класично: у кожної хвороби є стадії лікування. Перша з них — опис проблеми. Потім може бути її заперечення, гнів і так далі, аж до подолання. Треба зрозуміти головне: або ми перезавантажуємось, або проблеми зростатимуть й надалі, але стануть ширшими і глибшими. Вони жодним чином самі не зійдуть нанівець. Навпаки ставатимуть більшими.
 
Я не прихильник ліквідації, адміністративних заборон стосовно агрохолдингів, не закликаю вводити якісь обмеження чи зайві податки тощо. Їм просто треба дати спокій. Вони самі знайдуть свою нішу. Динаміка вже відчувається, порівняно із 2006-2007 роками і теперішнім часом. Еволюціонували і холдинги, і інвестори. Один із представників крупної фінансової установи нещодавно сказав: ми теж самі винні у тому, що відбувається із дефолтами, банкрутствами. Бо прийшли на ринок України з грошима, нікого не знали, а побачили гарненькі холдинги — і давай у них гатити грошвою всі разом. Як олігархи вважали неповною свою групу, якщо не мали землі, так само інвестори вважали немодним не мати у своєму портфелі кредитів на агрохолдинги. Усе підігрівалося, варилося на ейфорії, психології, обіцянках великих грошей. І врешті закипіло. Корок мусить періодично вистрілювати, щоб випустити накопичену пару.
 
Максимальна децентралізація і свобода
З огляду на це все логічно було б зробити висновок, що агрохолдинги мають поєднати в собі інвестиційні компанії, кооперативи і допоміжні сервісні компанії. Потрібно усе максимально віддати на місця. Децентралізація, яка зараз так активно обговорюється в країні, передбачає передачу якомога більших повноважень на місця. Ми ж не у вакуумі бовтаємось. На нашій галузі відсвічуються всі проблеми, які накопичилися у країні загалом. Вихід зараз бачиться у максимальній децентралізації і максимальній свободі. Треба віддати людям можливість керувати на місцях своєю рентабельністю, під яку вони будуть зав’язані. Це їх основна подальша мотивація. І тут йдеться про питання помітно вищого порядку.
 
Що треба інвестору? Будь-який інвестор зацікавлений у максимізації, капіталізації компанії, її ринковій вартісті. Йому важливо, щоби компанія виросла, була фінансово стабільною, привабливою, і від цього її ціна збільшується. Що ж, тоді варто значну частину прибутку передати на місця — через мотивацію, нормальний HR — без перебільшень із пошуком фахівців-«зірок» чи створення власних корпоративних університетів. Бо насправді це просто зайві витрати і непрофільний бізнес. Це не агробізнес. Треба спілкуватися з нашими людьми, доводити їм, що вони відповідають за свою ділянку, на якій потрібно дати певний результат, прибуток. І за це вони матимуть свою частку, що розподілиться між усіма працівниками — комбайнерами, доярками, свинарями. Тобто стратегічна мета каскадується до тактичної, до рівня комбайнера і доярки. Там формуються відносини.
 
Дуже хочеться вірити, що така система дасть відчутний результат, котрий усі ми ще встигнемо побачити.

Коментар
 
Пітер ТОМСОНперший заступник генерального директора ТОВ «Українські аграрні інвестиції»
- Засновник нашої компанії наводив простий приклад. Вправний більярдист може навіть не знати слова кінетика, але він знає, як правильно і влучно спрямувати кулі, як тримати кий, щоб діяти результативно, точно влучаючи в ціль. За цією аналогією, управлінці на місцях так само добре знають умови гри, свій стіл і вміють правильно вправлятися з києм. Вони дають реальний результат. Саме спеціалісти, які живуть на селі, де формуються міжособистісні цінності, регулюють відносини, ефективно управляють тим, що бачать навколо.

1

 20 вересня 2019
На поточному тижні в Україні помітно зросли ціни на тепличні помідори.
На поточному тижні в Україні помітно зросли ціни на тепличні помідори.
20 вересня 2019
 20 вересня 2019
Компанія LEMKEN представляє iQblue connect – універсальний модуль, котрий перетворює навісні агрегати в розумні сільськогосподарські машини.
Компанія LEMKEN представляє iQblue connect – універсальний модуль, котрий перетворює навісні агрегати в розумні сільськогосподарські машини.
20 вересня 2019
 20 вересня 2019
Протягом наступної доби на більшості територій західних та центральних областей України слід очікувати нічних заморозків, місцями температура повітря опуститься до -1°С.
Протягом наступної доби на більшості територій західних та центральних областей України слід очікувати нічних заморозків, місцями температура повітря опуститься до -1°С.
20 вересня 2019
 20 вересня 2019
Незважаючи на активне збирання картоплі в Україні, непоганий урожай і рекордно низькі ціни в сусідніх країнах, в Україні ціни не тільки не знижуються, а й мають незначну тенденцію до зростання. 
Незважаючи на активне збирання картоплі в Україні, непоганий урожай і рекордно низькі ціни в сусідніх країнах, в Україні ціни не тільки не знижуються, а й мають незначну тенденцію до зростання. 
20 вересня 2019
 20 вересня 2019
За останні п'ять років обсяг капітальних інвестицій в агросектор України зріс на 65%.
За останні п'ять років обсяг капітальних інвестицій в агросектор України зріс на 65%.
20 вересня 2019
 20 вересня 2019
Особливо велика щільність популяції спостерігається біля польових доріг.
Особливо велика щільність популяції спостерігається біля польових доріг.
20 вересня 2019

Please publish modules in offcanvas position.