Сергій Лукич Плакся народився 1947 року в сім’ї селян. Закінчив Білоцерківський сільськогосподарський інститут за фахом агроном. Починав трудовий шлях із посади бригадира у парниковому господарстві, потім обіймав керівні посади в радгоспі: агронома, бригадира, директора. У 1991 році разом із дружиною Марією Василівною і трьома синами — Валентином, Юрієм та Олегом вийшов із радгоспу й заснував фермерське сімейне господарство, яке успішно працює і досі.
- Пане Сергію, чому ваше господарство називається «Журавушка»? Чим воно займається? Мабуть, постало на базі якогось колишнього колгоспу?
— Ні. Ми на порожньому місці виникли, на голому полі. Хоч я і працював до того директором радгоспу, але мав лише свій практичний досвід і сім’ю. Взяли при розпаюванні на всіх у 1991 році спочатку 35 га землі. Ґрунти так собі — супіщані. І почали розбудовуватися, добирати в оренду сусідські паї. У нас чисто сімейне господарство: я, дружина, три сини і тепер уже троє онуків з нами. Нині земельний банк виріс до 3 000 га. Вирощуємо зернові культури, а також соняшник, сою, ріпак. Однак є у нас також 100 га овочів, 400 га картоплі. Маємо й тваринництво: великої рогатої худоби тримаємо 150 голів у селі Велика Димерка, свиней 300 голів, працює також у нас ковбасний цех. Звісно, виробляємо корми: сіно, силос, сінаж, суміші для годівлі тварин. Взагалі реалізуємо продукції на 75 млн грн у рік. А «Журавушка» — так називається дитячий табір заводу порошкової металургії, який розташовувався здавна у нашій місцевості, у Броварському районі. Нам це припало до душі.
- Якій техніці й насінню віддаєте перевагу?
— Спочатку все було вітчизняне, мучилися з ремонтами, а як заробили гроші — поступово купували кращу техніку. Трактори й зернозбиральні комбайни у нас John Deere. Сівалки, плуги різних фірм, але теж імпортні, як і картоплезбиральна техніка. А от борони, культиватори — це вітчизняне. Є необхідні вантажні й легкові автомобілі. Насіння використовуємо здебільшого зарубіжної селекції. Кукурудзу, соняшник, сою сіємо зарубіжну. Картопля теж у нас голландських і німецьких сортів. Вони дають більшу врожайність у перші рік-два, а тоді сорти треба міняти. Ну а вітчизняні забезпечують сталу врожайність по 5–6 років, однак малувату.
- Що скажете про ваш тваринницький напрям? Кому молоко здаєте? Кажуть, це нині проблема.
— У нас наразі утримується 150 корів, для них заготовляємо 4–5 тис. т силосу. Близько 10 років тому ми зробили реконструкцію молочної ферми, встановили там доїльне обладнання німецької компанії «ГЕА Вестфалія Сьордж» типу «ялинка». У нас дуже якісне молоко. Нікому його не здаємо. Колись здавали у Ніжин. Так потім три роки вибивали з молокозаводу наші 200 тис. грн. Тоді вирішили діяти інакше: купили два невеличкі молоковози на базі «Газелі». Усе молоко продаємо самі населенню нашого Броварського району. За ним черги стоять у Великій Димерці, Броварах, Пухівці. Пробували й у Києві на Троєщині продавати, але там не пішло. Хоча молоко якісне, люди усюди нами задоволені. Ми теж продаємо його по 14 грн/л, тоді як молокозаводи приймають по 7 грн.
- Чому ви вирішили побудувати ще й біогазову установку?
— Наше господарство використовує багато електроенергії: на зберігання картоплі й овочів, та й ковбасний цех бере чимало. Щомісяця платимо 300 тис. грн за електрику. Почали думати, як здешевити ці витрати. Де тут вихід? Прийшли до висновку, що треба будувати біогазову установку на 1 мВт. У нас є корови, свині, відходи ковбасного виробництва, тобто багато маємо біомаси. Та й кукурудзу вирощуємо, можемо її частково пускати на переробку. Установка вироблятиме електрику й додатково тепло — будемо використовувати його на сушку.
- Чи виникали якісь перепони на цьому шляху?
— Колись уже пробували збудувати — був у нас партнер, розробили техплан. Але тоді вперлося все у фінансування. На сьогодні ця перспектива більш реальна. Ми зробили бізнес-план, нам допомагала німецька компанія, яка будуватиме біогазову станцію. Коли тільки заговорили про біогаз, то депутати сільради обурилися: «Це ж тут вонятиме!». Але ж воно навпаки: зайві запахи є там, де не думають про утилізацію. Воно не воняє, я у Німеччині чимало таких установок бачив, однак якщо громада не хоче, то треба десь інде. Виділили ми 3 га землі під цей завод… Та для того, аби щось збудувати, треба міняти цільове призначення землі: переводити її із сільськогосподарського призначення у промислове. Заковика й у тому, що побудуєш установку, а потім що?.. Даватимеш хабарі, щоб отримати «зелений» тариф? У мене сусіди збудували електростанцію і потім рік бігали, щоб її підключити. Знаю також у Бориспільському районі в нас на Київщині невеличку біогазову установку на 350 кВт. Її теж збудували давненько, але вона не працює — не можуть отримати той таки «зелений» тариф. Тому повинна бути гарантія: якщо ти побудував альтернативну енергетичну установку — «зелений» тариф держава тобі забезпечить.
- А чому ви вирішили будувати зразу потужну станцію на 1 мВт, а не спробувати спочатку меншу?
— Ми створили окремий підрозділ, який експлуатуватиме цю станцію і на ній зароблятиме. Є інвестор, який профінансує будівництво й функціонування, а я зобов’язався забезпечити завод біомасою. Але маю задумку ще маленьку станцію збудувати біля корівника — вже веду перемовини з німецькою фірмою.
- Деякі біогазові станції, побудовані в Україні, не можуть вийти на повну потужність саме через брак сировини: не знають, де ту біомасу брати. Є приклади, коли жом на біогаз возять із сусідніх областей.
— Нам на рік для роботи біостанції потрібно буде 18 тис. т силосу. Підрахували, що для цього треба сіяти десь 700 га кукурудзи. Її 10 років можна сіяти без сівозміни. Навіть за середньої урожайності 300 ц/га нам вистачить, а буде більше — ще краще. Також поруч є птахофабрика, плануємо послід додавати у біомасу.
- Але ж ці 700 га ви втрачаєте для товарної продукції?
— Ми прорахували це у грошовому вимірі. Навіть якщо зайняти ці землі під соняшник, вийде так на так. Але з біогазом ми матимемо електроенергію для багатьох потреб, і урізноманітнимо наші доходи. Через те, що ми сімейне різногалузеве господарство, займаємося багато чим, щороку працюємо з прибутком. Якщо один напрям просідає — інший перекриє. Бо якщо в тебе вузька спеціалізація, то якийсь неврожай — і ти вже банкрут. До того ж у нас люди зайняті круглий рік: на фермі, у цеху — всюди. Це не те, що навесні посіяв, а восени зібрав.
- І традиційне питання: які Ваші подальші плани?
— Хочу створити корисне підприємство для України нашої, і щоб онукам було.
Записав Ігор ПЕТРЕНКО
