Утім, не варто таки забувати що влітку цього року температура в кожному місяці перевищувала норму в середньому на три градуси. І про те, що дощів улітку практично не було на більшій частині території України. І що зими не було, а весь травень стояли березневі температури.
Якби ж це був один такий рік, а так більш-менш традиційна погода для конкретної пори року встановлюється не частіше ніж раз на 3–4 роки. Слово «аномальний» уже перетворилося на звичну характеристику того чи іншого періоду року. Якщо довіряти вітчизняним метеорологам, то наш клімат змінюється вже впродовж останніх років. Причому в Україні він нібито міняється помітно стрімкіше, ніж деінде.
Відповідно, вже на найближчі десятиліття маємо три основних прогнози розвитку ситуації.
Перший — майже вся територія нашої держави «переміститься» в субтропічний клімат. Житимемо, як в Італії чи Греції (в кліматичному плані, звісно), вирощуватимемо по два врожаї на рік і саджатимемо апельсинові дерева.
Другий — ми пізнаємо на власному досвіді, як ведеться агровиробникам у Казахстані. Майже без опадів, із несподіваним снігом у вересні, температурами понад +40 °С влітку і
–30 °С — взимку. Мовляв, тоді зрозумієте, чому за таких умов люди раді виростити 15 ц/га пшениці та 7–8 ц/га соняшнику…
Третій прогноз — скептично-заспокійливий. Він говорить про те, що погодні аномалії траплялися і 30, і 50, і 100, і 200 років тому. Тому це все нормально й зрештою все буде добре — не переймайтеся.
Відверто кажучи, хотілося б повірити радше у третій сценарій, бо перший занадто фантастичний, а другий — просто жахає. Однак кожен із нас може детально проаналізувати очевидні речі, що лежать на поверхні.
По-перше, протягом останніх років двадцять багатосніжні зими траплялися не більше як у 3–5 випадках. До того ж багатосніжними їх можна назвати умовно: це коли один потужний снігопад, як це трапилося в березні 2012 року, наклав свій відбиток на весь сезон. Такого, як у 90-х роках минулого сторіччя вже немає: середина листопада — вперед, грати в хокей і ліпити сніговиків… Аби покататися на санчатах із дітьми, доводиться очікувати нагоди місяцями.
По-друге, посушливі періоди траплялися, звісно, й раніше. Люди ходили з іконами, вимолюючи дощі… голод, недорід, зниження показників тощо. Однак здебільшого йшлося про ситуативний брак вологи через відсутність опадів. Так, немає дощу з квітня по липень — жах. Однак після того осінь обов’язково заряджала дощами, а зима досипала снігу. Не траплялося такого, щоб на Черкащині чи Київщині на метр вглиб не було ані грама води перед сівбою озимих культур…
По-третє, в Україні останніми роками спокійно вирощують у промислових масштабах культури, про які ще років 20–30 тому більшість агрономів тільки чула чи читала. Сорго, нут, арахіс, сочевиця — цей перелік продовжується й поповнюється. Цілком можливо, що такими темпами ми невдовзі вирощуватимемо бавовну і закладатимемо кавові плантації. До речі, це стосується й садово-ягідних насаджень. Ще не так давно столові сорти винограду на присадибній ділянці на широті, північніше Умані, виглядали справдешньою фантастикою. Справдешньою екзотикою виглядали і персикові дерева, а подекуди — й абрикоси. Сьогодні ж на Київщині чи Житомирщині люди беруться саджати у відкритий ґрунт інжир і гранат… Цілком можливо, що років за 5–6 з’являться й перші плантації таких дерев.
З наукового погляду нічого дивного тут немає, бо підтверджується даними багаторічних спостережень. Так, нещодавно Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО) підготувала прогнози й рекомендації щодо змін клімату, частина яких стосується і України. Зазначимо деякі моменти, додавши інші дані спостережень.
Так, в Україні вдвічі збільшилася кількість днів із денними температурами повітря понад +30 °С. Це може спричинити передчасне дозрівання ярих сільськогосподарських культур і заразом знизити їх урожайність. Що, власне, і відбувається, тому що тривалість активної вегетації рослин зросла в середньому на 10 днів. Уже років за десять такими темпами вона продовжиться на стільки ж.
Причому потепління найстрімкіше відбувається у північніших регіонах України. Натомість у Степу відбувається аридізація клімату.
З іншого боку, глибина промерзання ґрунту істотно знизилася, що є сприятливим чинником для засвоєння ґрунтом зимових опадів і формування достатнього зволоження ґрунту навесні.
Згідно із цими й іншими прогнозами, інтенсивність посухи в найближчі роки зросте на 15–30%. Почастішають суховії та гради, причому останні випадатимуть у нехарактерні для себе періоди — навесні та восени.
Очікується, що, як це не дивно, умови вегетації для озимої пшениці стануть сприятливішими. Так само озимий ріпак краще ростиме у північніших регіонах і натомість гірше — у Степу. Найкраще показуватиме озимий ячмінь, окрім південних і східних регіонів. До речі, як показав цей рік, ярі зернові себе незрідка показували не згірш, ніж озимі.
Так само північніше перемістяться зони вирощування сої та соняшнику і певний час складатимуться хороші умови для їх вирощування. А от культивування кукурудзи стане проблематичнішим.
Поряд із тим повсюдно спостерігатиметься поширення різноманітних хвороб рослин, шкідників й активізуються бур’яни. Відповідно, зростатимуть вимоги до технології вирощування традиційних сільгоспкультур.
Що можна зробити в такому разі, аби мінімізувати ризики?
Очевидно, що дуже багато залежатиме від стану ґрунтів. Не варто нарікати на погоду, працюючи на суціль хімізованій, переущільненій землі, у верхньому шарі якої цілковито відсутня біота. Так чи інакше доведеться налагодити виробництво/внесення органічних добрив, покращувати структуру ґрунту, використовувати найменш шкідливі для екології хімічні препарати й розширювати сферу застосування біологічних продуктів.
Мабуть, таки доведеться згадати й про лісосмуги, більшість яких нині занедбані, й навіть насаджувати нові. Це захистить посіви від суховіїв і частково приморозків та поліпшить вологісний баланс у регіоні.
Заразом потрібно буде перелаштовувати сівозміну, вводячи до неї ґрунтозахисні культури та всіляко її урізноманітнюючи. Цілком можливо, що до товарних посівів упевнено ввійдуть сорго, сочевиця, озимий горох й інші нетрадиційні поки що посіви.
До того ж навряд чи варто покладати величезні надії на зрошення. Очевидно, що води на всіх не вистачить, і не лише у степовій зоні, а й значно північніше. Цим ми тільки поглибимо проблему дефіциту вологи.
Простіше кажучи, нам так чи інакше доведеться відійти від практики тотальної інтенсифікації агровиробництва і підвищення рентабельності кожного гектара за будь-яку ціну. Іноді корисно зупинитися й озирнутися: чи все робимо правильно…
Ігор КОВАЛЕНКО, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
