Не секрет, що багатьма дослідниками встановлено, що для отримання одного кДж енергії у яйцях та м’ясі птиці необхідно витратити удвічі менше кормових одиниць, ніж при виробництві молока, і утричі, ніж при виробництві свинини та яловичини. Окрім того, продукція птахівництва здебільшого є дієтичною, що якраз важливо для забезпечення потреб у харчуванні дітей, хворих та людей похилого віку. А останнє занадто важливе наразі через погіршення стану природного навколишнього середовища, зростання стресових навантажень на людину, поширення таких небезпечних хвороб людини, як туберкульоз, СНІД тощо.
На виконання міжгалузевої комплексної програми «Здоров’я нації» птахівництво в Україні відгукнулось першим: вже нині на ринку країни можна зустріти «Кошик життя» з харчовими яйцями, котрі містять біологічно активні речовини (БАР), бройлерів, м’ясо яких збагачене поліненасиченими жирними кислотами та іншими БАР. В Інституті птахівництва НААН України разом з Інститутом біології тварин НААН України проведено дослідження й отримано позитивні результати щодо збагачення продукції водоплавної птиці БАР типу антиоксидантів тощо. Не слід забувати і про те, що птахівництво є постачальником сировини для багатьох галузей економіки та незрівнянним джерелом найбільш високоефективних органічних добрив.
Найбільшу кількість яєць в Україні у минулому столітті було вироблено у 1988 році - 17,7 млрд шт., в тому числі сільськогосподарськими підприємствами - 11,5 млрд шт. (65%). ЩО стосується м’яса птиці, то найбільш пік його виробництва спостерігався у 1989 році - 957,4 тис. т, у тому числі сільськогосподарськими підприємствами - 485,1 тис. т (50,7%). Решту яєць і м’яса птиці виробили присадибні господарства населення.
На початку нашого століття виробництво яєць в Україні зменшилося удвічі порівняно з 1988 роком. Особливе скорочення виробництва було зафіксовано в крупних сільськогосподарських підприємствах (у 3,8 разу). Як бачимо, селянські господарства продемонстрували більшу пристосованість до складних умов економічної кризи, яка охопила країну в ті роки. Наразі аналогічна ситуація спостерігається і у скотарстві.
Незважаючи на складні умови і кризові явища у світовій економіці, за останні 3-4 роки птахівництво України в основному відновилося. Харчових яєць вироблено (за попередніми розрахунками) у розрахунку на душу населення до 260-270 шт. на рік. Виробництво м’яса бройлерів, за прогнозами фахівців, у цьому році перевищить 1 млн т. Причому нарощування цієї продукції сповільнюється, в основному, через відносно низьку купівельну спроможність населення країни та диспаритету цін на корми й енергоресурси й продукцію птахівництва.
На сьогодні нарощування виробництва відбувається, в основному, за рахунок використання спеціалізованими підприємствами птиці зарубіжної селекції, застосування обладнання, ветпрепаратів і кормових добавок зарубіжних виробників. Причому значно звузився асортимент продукції птахівництва: це переважно харчові курячі яйця та м’ясо бройлерів. З одного боку, міжнародне співробітництво - єдиний шлях до прогресу в усіх галузях народного господарства, проте з іншого, як показав період спалаху найнебезпечніших інфекційних захворювань тварин у світі (пташиного та свинячого грипу тощо), у галузі тваринництва, а особливо птахівництва, треба мати на такий випадок безліч запасних варіантів. І, перш за все, своїх, вітчизняних фахівців, власні сучасні лабораторії, племінні господарства, які, на випадок заборони імпорту продукції, не залишили б країну без необхідних засобів.
Птахівницькій галузі притаманна висока привабливість для інвестування фінансів у її розвиток, особливо відносно інтенсивного виробництва м’яса бройлерів та курячих яєць. Крупні промислові птахівницькі підприємства є найбільш пристосованими до впровадження передових та ефективних технологій, що забезпечує швидку оборотність капіталу та ще й зі значними прибутками. Але при цьому спостерігається звуження асортименту продукції галузі за рахунок сповільнення розвитку гусівництва, качківництва та індиківництва, в яких оборотність фінансів більш повільна.
Відносно низький рівень життя населення України, а також недостатня зайнятість людей на селі спонукає селян займатися птахівництвом, причому у тих напрямах, які не настільки зайняті крупнотоварними підприємствами, а саме: розведенням курей комбінованої продуктивності, гусей, качок та індиків. При цьому дрібнотоварне виробництво забезпечує розмаїття асортименту і, частіше всього, більш високу якість продукції. Мабуть, саме тому заможні люди частіше віддають перевагу продуктам та напівфабрикатам з ринку, куплених «у бабусь». Позаяк, ймовірно, знають, що вироблена присадибниками продукція більш наближена за якістю до так званої органічної, яка в розвинених країнах реалізується за цінами вдвічі і більше вищими, ніж отримана за технологіями, які не вважаються прийнятними для тварин чи птиці.
Практично повна відсутність на теренах України такого виробництва примушує все більшу увагу звертати на продукцію, що виробляється у присадибних та фермерських господарствах. Ведення сучасного присадибного господарства спрямоване на використання більш пристосованих до умов утримання та годівлі різних видів «народної» птиці (кури, качки, гуси). При відносно меншій продуктивності такі кури зносять більш якісні «домашні» яйця, а більший термін утримання дає змогу отримувати і якісніше «зріле» м’ясо.
Слід відзначити ряд суттєвих відмінностей між крупно- та дрібнотоварним виробництвом. По-перше, у промисловому птахівництві завжди використовується гібридна птиця, яку повністю замінюють після циклу використання. Населення ж, навпаки, більш «поважає» порідних тварин, яких можна відтворювати 2-3 покоління. По-друге, використання гібридної птиці у промисловому виробництві, яке характеризується розміщенням великого поголів’я птиці на відносно «тісних» територіях, пов’язане із занадто «жорстким» ветеринарним забезпеченням (понад 20 вакцинацій від різних хвороб), що не притаманно присадибному господарюванню. І, по-третє, технологічне обладнання й технології, які застосовуються при крупнотоварному виробництві, не використовуються при утриманні птиці відносно малим поголів’ям у зв’язку з економічною недоцільністю.Тому розглядати дрібнотоварне виробництво з точки зору залишкового принципу (що перепало селянам від промислового птахівництва - того і достатньо) у ситуації, що склалась у цій галузі в Україні, якось нерозумно.
Таким чином, наявність розвинених селянських та фермерських господарств є одним із варіантів забезпечення населення України високоякісною продукцією птахівництва, а в будь-які складні періоди такі підприємства можуть навіть «виправити» ситуацію у галузі. Ось звідки випливає завдання забезпечення дрібнотоварного птахівництва високопродуктивною птицею із задовільними адаптаційними характеристиками, кормами, ветпрепаратами, прийнятними для дрібнотоварного виробництва сучасними технологіями, захищеним виходом на ринки збуту продукції, знаннями з питань ведення господарства.
Своєю чергою, Інститут птахівництва НААНУ в останні 4-5 років здійснив, на нашу думку, вагомі розробки у цьому напрямі. Так, наприклад, Інститутом як головною установою з виконання програми «Птахівництво», виконано науково-дослідні роботи з удосконалення птиці вітчизняної селекції: курей яєчного та яєчно-м’ясного (Бірківська барвиста, Полтавська глиняста, Червоний род-айленд) і м?ясо-яєчного (Білий плімутрок, різнокольорові кури «Геркулес» тощо) напрямів продуктивності; індичок кросу «Харківський»; качок українських порід (білі, сірі, глинясті, чорні білогруді); гусей (велика сіра і велика біла).
Колор- і федерсексні кроси, породи і лінії яєчних і яєчно-м’ясних курей характеризуються такими показниками, як відносно висока несучість (270-280 шт. яєць), достатня маса яєць (58-62 г/шт.), відносно висока жива маса (курей - 2,2-2,3 кг/гол., півнів - 3,2-3,4 кг/гол.). Бірківські м’ясо-яєчні кури, яких у народі прозвали «Геркулес», мають несучість у межах 205-225 шт. яєць, масу яєць на рівні 63-66 г/шт., живу масу курок 3,1-3,7 кг, півнів - 4,6-4,8 кг/гол. Характерною рисою курей цієї популяції є те, що «зайвих» у господарстві добових півників немає потреби знищувати, як це раніше робили при використанні яєчних курей. Півники «Геркулес» при відгодівлі за 10 тижнів сягають маси відгодованих за 6-7 тижнів бройлерів, на рівні 2,2-2,8 кг/гол. При цьому, за свідченнями населення, отримуване таким чином м’ясо значно смачніше, тому таких півників і називають фермерськими бройлерами.
Не гірше за смаковими якостями і м’ясо дорослих курей та півнів цієї породи. Поки що ніхто зі споживачів не насмілився назвати курочок популяцій, що «віднеслися», «синьою птицею», як називають курей яєчних порід. Впровадження цієї птиці у господарствах різного типу дало змогу отримати лише торік понад 120 тис. т м’яса та 3,0 млрд шт. яєць.
Крос індиків «Харківський» за 21 тиждень племінного сезону забезпечує несучість 82-84 шт. яєць, збереженість - 96,4%, виведення молодняку - 82-84%. Жива маса молодняку при відгодівлі на м’ясо у 20-тижневому віці становить: у самців - 9,5 кг, самиць - 6,0 кг/гол. При цьому вихід м’яса у розрахунку на одну племінну індичку сягає 469 кг.
Качки українських порід (чорні білогруді, сірі, глинясті, білі) характеризуються відносно високою несучістю (110-120 шт. за 21 тиждень племінного сезону), високим виведенням молодняку (76-82%), низьким вмістом жиру у тушці (24-28%) при живій масі самців 3,3-3,5 і самиць 2,8-3,2 кг/гол.
Гусям української селекції (велика сіра та аутосексна велика біла) притаманні відносно висока несучість (40-44 шт. яєць за цикл продуктивності) при заплідненості яєць на рівні 83-87% і виведенні молодняку - 65-69%. Жива маса гусенят при відгодівлі на м’ясо у 9-тижневому віці становить 4,2-4,6 кг, дорослих самців - 7,0-7,5 і самиць - 6,0-6,5 кг/гол. У разі запровадження прижиттєвої скубки вихід перо-пухової сировини сягає понад 120 г/гол. за рік. Тестування птиці за розробленою Інститутом технологією показало, що гусенята вітчизняної селекції з 12-тижневого віку при примусовій відгодівлі протягом 14-16 днів мають живу масу 6,7-6,9 кг/гол., при цьому маса жирної печінки у середньому становить 438 г/гол. при питомих витратах зерна кукурудзи 4,58-4,92 кг у розрахунку на 1 кг приросту живої маси. Вихід великої жирної печінки у розрахунку на одну племінну гуску сягає 11,5 кг, а м’яса - понад 130 кг/гол. За простими підрахунками - примусова відгодівля у присадибному господарстві 25-30-ти гусенят з 12-тижневого віку протягом 14-16 днів забезпечить приріст високоякісної калорійної і делікатесної продукції (м’ясо, печінка, жир) аналогічний, як при годівлі одного кабанця протягом цілого року. Широке впровадження розробок значно розширить асортимент продукції, забезпечить роботою селян, дасть змогу покращити якість продуктів харчування та вийти з такою продукцією спочатку на внутрішній, а у перспективі - і на зовнішній ринки.
Наразі близько 51% поголів’я птиці України знаходиться у присадибних господарствах. Цікавим є співвідношення птиці селекції Інституту: з 98 млн голів курей - 35-40%; з 10-ти млн гусей - понад 70-75%; з 3 млн гол. качок - 20-25%; з 1,5 млн індиків - 40-45%.
Інститутом птахівництва пропонуються разом із птицею племінним, спеціалізованим, фермерським і присадибним господарствам населення країни розроблені екологічно безпечні ресурсозберігаючі технології з розведення цієї птиці. Ці технології включають нормативи вирощування й утримання, інкубації яєць, сучасні прийоми штучного осіменіння птиці та способи дезінфекції пташників, які забезпечують зниження мікробного забруднення повітря у 2,4-3,7 разів і зменшення емісії шкідливих газів із підстилки у 1,6-2,8 разів. Запровадження розроблених ресурсозберігаючих технологічних прийомів й обладнання дає можливість знизити питомі витрати електроенергії у пташниках на 40-45% та кормів - на 2,8-5,6%. Завдяки розробкам фермери і присадибники мають можливість отримувати яйця від птиці не тільки в перехідний та теплий періоди року, але і взимку, застосовуючи спеціальні переривчасті світлові режими з різними рівнями освітленості. Запровадження таких технологічних прийомів зведе нанівець сезонність у виробництві продукції такими господарствами. А це, своєю чергою, забезпечить передбачуваність ринку і послугує правильному складанню технологічних карт виробництва продукції як крупними, так і дрібнотоварними господарствами.
Розроблено в Інституті і методи використання нетрадиційних кормів та кормових добавок, які дають змогу знизити вартість комбікормів до 8-10%.
В аспекті розширення асортименту продукції також слід попрацювати. Так, вітчизняна технологія спрямованого вирощування і відгодівлі водоплавної птиці, у тому числі гусей та мускусних качурів на велику жирну печінку, якраз забезпечує розширення асортименту продукції, дає змогу раціонально використовувати вибракуваний ремонтний молодняк і вибракувану дорослу племінну птицю. Технологія сприяє також зниженню питомих витрат кормів на 12-15%, витрат праці - на 30-50%, скорочення терміну відгодівлі птиці - у 1,2-1,5 разів.
Як показали виробничі перевірки, впровадження технології забезпечує економічний ефект у розрахунку на кожну тисячу відгодованих гусей 35,8 тис. грн. Важливо, що технологія (у порівнянні з застосовуваною до цього часу вітчизняною) спрощує приготування й підвищує якість кормової суміші, «гуманізує» процес завдяки відносно комфортному утриманню птиці при відгодівлі та скороченню терміну контакту «птиця-машина-людина». Відпрацьовано основи технології отримання від водоплавної птиці продукції функціонального призначення, у тому числі збагаченої біологічно активними речовинами (антиоксидантами типу вітамінів Е, А та селену в 1,5-2,5 разів тощо). Розроблено, випробувано і впроваджено експериментальний комплект відносно простого за конструкцією обладнання для реалізації технології. Слід звернути особливу увагу на конструкцію універсальної кліткової батареї для вирощування з добового віку й утримання дорослої водоплавної птиці в фермерських та присадибних господарствах при відгодівлі на м’ясо чи на велику жирну печінку. Аналогічні батареї стануть у пригоді і спеціалізованим племінним господарствам для здійснення тестування створюваної птиці на конверсію корму чи придатність до відгодівлі на велику жирну печінку. У разі запровадження штучного осіменіння гусок чи качок, батарея стане у нагоді для утримання самців тощо.
В індиківництві запровадження розроблених ефективних способів попередження (боротьби з інстинктом) насиджування дає змогу знизити кількість квочок у стаді у 1,8-2,0 разів. Покращення умов утримання індиків-плідників за рахунок зниження концентрації шкідливих газів, які виділяються з підстилки, сприяє підвищенню якості сперми та забезпечує економічний ефект 478,1 грн у розрахунку на кожного індика за 21 тиждень продуктивного періоду. Запровадження розроблених світлових програм підвищує продуктивність племінних індичок та забезпечує економічний ефект за рахунок більшого виходу індиченят близько 102 грн у розрахунку на індичку.
В питаннях репродукції птиці розроблені нові режими інкубації яєць, у тому числі після довгострокового їх зберігання, які допоможуть підвищувати виводимість таких яєць на 2,0-4,0%, а в племінних господарствах - зменшувати утримуване поголів’я самців і самиць, за рахунок чого економити комбікорми та енергетичні ресурси.
Розроблено також комплексну систему ветеринарно-профілактичних заходів у птахівництві. Позаяк згідно з новими ветеринарно-санітарними вимогами до утримання птиці в селянських господарствах та епізоотичної ситуації, що складається у світі, всі без винятку суб’єкти птахівничої галузі мають дотримуватись аналогічних вимог як стосовно технології, так і профілактики найбільш небезпечних захворювань птиці.
Важливе значення має консультативна і дорадча діяльність спеціалістів Інституту. Практично кожного дня до них звертаються за допомогою фермери, фахівці спеціалізованих господарств, присадибники. Широкого розповсюдження набувають рекомендації, настанови, книги, збірники закладу, у тому числі і через мережу Інтернет. Сайт Інституту, його консультативна частина завжди відкриті для спілкування і допомоги птахівникам країни.
