Еспарцет – цінна багаторічна трава
Серед багаторічних трав, які вирощують у зоні північного Степу України, одне з провідних місць належить еспарцету.
Висока поживна цінність кормової маси, позитивна післядія у сівозмінах – накопичення біологічного азоту в грунті - обумовлюють широке розповсюдження цієї культури, зокрема на землях степової зони.
За своїми кормовими властивостями еспарцет належить до кращих кормових трав. Всі тварини охоче поїдають його як у вигляді зеленого корму, так і сіна. При згодовуванні зеленої маси еспарцету тварини не хворіють на тимпаніт (здуття), що часто трапляється при використанні в чистому вигляді люцерни та конюшини.
Вирощування еспарцету є дуже важливим напрямом екологізації і біологізації рослинництва, резервом успішного вирішення проблем як виробництва високоякісних кормів, так і покращення родючості грунту.
Хімічний аналіз органічних решток, накопичених еспарцетом в орному шарі, показав, що в них міститься 1,81-2,01 % азоту і 0,48-0,58 % фосфору.
Після дворічного використання посіву еспарцету в грунті лишається від 63,4 до 84,6 кг/га азоту і 19,7-26,1 кг/га фосфору, що дуже важливо, оскільки не всі сільськогосподарські товаровиробники можуть придбати добрива.
Загальна кількість азоту, нагромадженого еспарцетом в грунті після трирічного використання, може досягти 140-200 кг/га, тому він є добрим попередником для усіх культур і особливо для озимої пшениці, причому післядія відчутна протягом трьох років і більше, не має падалиці на відміну від більшості інших трав,сприяє підвищенню родючості грунту та накопиченню гумусу і мінеральних елементів живлення рослин, є потужним засобом запобігання вітровій і водній ерозії, покращує екологію.
Сіно і зелена маса цієї культури багата мінеральними солями і вітамінами. В 1 кг зеленої маси міститься 65 мг каротину. Внаслідок більш збалансованого співвідношення білка і цукру еспарцет не викликає тимпаніту (здуття шлунку) при випасанні худоби в дощову погоду. Його відмінною особливістю від інших багаторічних трав є підвищений вміст цукру (до 60 г/кг), вітаміну С (до 228 мг/кг).
В 1 кг зеленої маси еспарцету міститься 106 г перетравного протеїну, в одній кормовій одиниці – 196 г.
Залежно від умов вирощування еспарцет забезпечує урожайність зеленої маси в межах 250-450 і більше ц/га, повітряно-сухої речовини - 75-85 ц/га, насіння - 8-10 ц/га; ці дані підтверджуються як науковими установами, так і при вирощуванні в виробничих умовах.
Вирощування еспарцету в зоні Степу України обумовлюється кліматичними умовами (низькі зимові температури, недостатня зволоженість та високі температури влітку).
Подальше розширення посівних площ і підвищення урожайності зеленої маси, сіна і насіння цієї культури повинно іти по шляху удосконалення його технології вирощування і переходу на сортові посіви, внесеними до Реєстру сортів рослин України сортами.
Ботанічні особливості основних видів еспарцету
Еспарцет – один із чисельних родів родини бобових, підродини метеликових, який об’єднує понад 60 видів. В Україні, зокрема, в зоні Степу, в дикому стані зустрічається 8 видів, а в культурі поширені тільки три: піщаний (Onobrychisarenaria), звичайний, або як часто його називають посівний, виколистий (Onobrychis sativa або Onobrychis viciоеfolia) та закавказький (Onobrychis antasiotica).
Ці види різняться певними морфологічними, біологічними ознаками та властивостями. Посівний еспарцет має одноукісні, рідко дво- і багаторічні сорти та популяції, часто малозимостійкі, з малою посухостійкістю.
Закавказький вид – по зимостійкості і посухостійкості перевищує виколистовий еспарцет, добре відростає весною і після укосів. За урожайністю перевищує всі види еспарцету. Придатний для вирощування у районах із достатньою вологістю ґрунту і не дуже холодними зимами.
Піщаний еспарцет – найбільш зимо- і посухостійкий, високоврожайний. Придатний для вирощування у степових зонах України, в Молдові, на Поволжі та на сході.
Підготовка площі, способи та норми висіву еспарцету
Місце в сівозміні
Еспарцет можна вирощувати в польових, кормових, а також в зерно-кормових сівозмінах. У сумішках із багаторічними злаковими травами еспарцет використовують для докорінного поліпшення природних кормових угідь.
У польових сівозмінах еспарцет доцільно культивувати як парозаймаючу культуру з однорічним одноукісним використанням його посівів. При першому укосі на другому році життя еспарцет дає високий урожай цінного білкового корму і рано (в кінці травня або на початку червня) звільняє поле, збагачує грунт азотом та іншими поживними речовинами, створює сприятливі умови для сходів озимини, хорошого розвитку рослин і формування високого врожаю зерна озимої пшениці, з підвищеним вмістом білку і сирої клейковини.
Вибираючи місце для посіву еспарцету, слід мати на увазі, що він добре протистоїть бур'янам на другому і третьому роках життя, але досить вибагливий до чистоти поля у рік сівби. На ділянках, засмічених багаторічними бур'янами, особливо осотом, неможливо одержати достатньо щільний травостій, і тому не слід розраховувати на високі врожаї. Отже, до найкращих попередників під цю культуру слід віднести озиму пшеницю, висіяну по зайнятому пару, а також кукурудзу, баштанні й інші просапні культури.
Удобрення
Потреба рослин в добривах залежить від здатності їх кореневої системи засвоювати важкорозчинні сполуки. Еспарцет у цьому відношенні вигідно відрізняється від багатьох інших культур.
Дані багатьох дослідних установ підтверджують слабкий вплив добрив на еспарцет. Згідно з багаторічними даними навіть органічні добрива, внесені під покривну культуру, лише незначно підвищують урожайність еспарцету.
Відомо, що при наявності в грунті окису кальцію менш як 0,5 % навіть на чорноземних грунтах урожай зеленої маси та сіна одержують низький. Тому еспарцет на бідних на вапно грунтах позитивно реагує на застосування навіть невеликих норм вапна (4-5 ц/га).
Слабка чутливість еспарцету на чорноземних грунтах на внесення органічних добрив під попередники пояснюється здатністю його кореневої системи засвоювати важкорозчинні сполуки фосфатів, наявних у цих грунтах.
Вивчення ефективності мінеральних добрив на посівах еспарцету показало, що їх внесення негативно впливає на ріст і розвиток еспарцету. Це пояснюється підкисленням грунту, на що, як відомо, еспарцет реагує негативно.
Отже, еспарцет самостійно здатний забезпечити себе елементами живлення, якщо вони є в грунті. Тому під еспарцет зазвичай добрива не вносяться. Взагалі ж удобрення еспарцету на всіх без винятку грунтах слід починати з паспорту поля.
Підготовка грунту
Прийоми підготовки грунту під еспарцет і еспарцето-злакові травосумішки повинні бути спрямовані на очищення поля від бур'янів, накопичення якомога більших запасів ґрунтової вологи, створення сприятливих умов для дружних сходів і хорошого їх розвитку на першому році життя.
Для сівби еспарцету і еспарцето-злакових травосумішок у кормових сівозмінах підготовку грунту необхідно починати з лущення стерні на глибину 6-8 см одночасно зі збиранням попередньої культури або відразу після збирання. На полях засмічених осотом та іншими коренепаростковими бур'янами, лущення дає кращий ефект, якщо його проводити не дисковими знаряддями, а лемішними, при цьому глибину обробітку грунту слід збільшувати до 10-12 см. Якщо поле дуже забур'янене, необхідно провести друге лущення через два-три тижні після першого.
Орати на зяб поля під еспарцет слід плугами з передплужниками на глибину 27-30 см.
При вирощуванні еспарцету на схилах із крутістю від 5 до 10 градусів, з метою зменшення поверхневого стікання талих і дощових вод, запобігання змиву грунту і створення сприятливих умов для вирощування еспарцету, слід застосовувати протиерозійні прийоми основного обробітку грунту, причому оранку слід обов'язково проводити за контурами рельєфу.
Передпосівна підготовка грунту в кормових сівозмінах, як і на звичайних полях, починається із закриття вологи боронуванням важкими боронами в 1-2 сліди. Роботу цю треба проводити по мірі визрівання грунту протягом одного дня. Запізнення або проведення в розтягнуті строки призводить до втрати великої кількості вологи і висушування посівного шару.
Після боронування обов'язково слід провести передпосівну культивацію на глибину висівання насіння. При цьому використовують культиватор обладнаний лапами-бритвами та райборінками.
Спосіб, строки і норма висіву
Правильний підбір сортів має виключно важливе значення у вирішенні проблем урожайності і стійкості еспарцету до несприятливих умов зовнішнього середовища.
До державного Реєстру рослин України занесені 6 сортів еспарцету. Сорти Інгульський, Кіровоградський 27, Кіровоградський 83, Кіровоградський 22, Костянтин та Смарагд створені на Кіровоградській державній сільськогосподарській дослідній станції ІСГСЗ НААН і рекомендовані до вирощування в зоні Степу Украіни.
В комплексі агротехнічних заходів, спрямованих на одержання високих урожаїв зеленої маси і сіна еспарцету, першорядне значення мають строки і способи його сівби як у чистому вигляді, так і в сумішках з іншими травами.
Сіють еспарцет в основному трьома способами:
- Ранній весняний під покрив ранніх зернових культур;
- Ранній весняний безпокривний;
- Літній безпокривний.
У зернокормових сівозмінах і при використанні еспарцету як парозаймаючої культури сіяти його найдоцільніше звичайним рядовим способом під покрив ранніх зернових культур і передусім під покрив ячменю. Маючи порівняно короткий вегетаційний період і невисоку енергію кущення, ячмінь, порівняно з ярою пшеницею і вівсом, менше затінює і пригнічує сходи еспарцету і, головне, швидше звільняє їх з-під свого покриву. Однак слід пам'ятати, що обов'язковою умовою успішного застосування весняного покривного висіву є, по-перше, проведення його якнайраніше (в перші дні весняної сівби), по-друге, зменшення норми висіву покривної культури на 15-20 % проти звичайної і, по-третє, своєчасне, в стислі строки збирання ячменю та скошування його на підвищеному зрізі.
Добра урожайність насіння еспарцету досягається при сівбі влітку по чистих або зайнятих парах. Переваги такої сівби полягають у тому, щона паровому полі при правильному і своєчасному обробітку грунту досягається максимальне знищення бур’янів, накопичується волога і поживні речовини. Сіють еспарцет по пару в другій половині червня-липня, але не пізніше 1-5 серпня.
При розробці адаптивної технології вирощування будь-якої культури першочерговим завданням є з’ясування оптимальної площі живлення рослин, яка б забезпечила максимальну урожайність із добрими показниками якості з одиниці площі посіву, і багаторічні трави, зокрема еспарцет, у цьому відношенні не є винятком.
Оптимальна площа живлення на практиці забезпечується шляхом вибору найкращого варіанту поєднання ширини міжрядь(виходячи з існуючих технічних засобів – сівалок, їх марок і модифікацій, що можуть забезпечити якісний посів культури) і норм висіву насіння культури.
За результатами проведених досліджень у Кіровоградському інституті АПВ НААН були встановлені оптимальні способи і норми висіву еспарцету (див.табл.).
Таблиця. Урожайність еспарцету залежно від способів та норм висіву
Висів еспарцету, як і ячменю проводять сівалкою СРН-3,6, яка агрегатується із трактором ЮМЗ-6Л тощо. Після сівби еспарцету поле обов’язково прикотковують кільчасто-шпоровими котками.
