Під час розробки оптимальної системи удобрення гороху з урахуванням його місця у ланці сівозміни і рівня програмованої урожайності культури слід враховувати також біологічні особливості вирощуваних сортів.
Специфіка живлення гороху, як і інших зернобобових культур, обумовлена їхніми біологічними особливостями: відносно невеликим вегетаційним періодом, слаборозвинутими кореневою системою і надземною масою, що потребує достатнього вмісту в ґрунті засвоюваних форм поживних речовин. Щоб сформувати врожай зерна на рівні 4,0 т/ га, рослини виносять із ґрунту 240–260 кг азоту, 48–50 кг фосфору і майже 80 кг калію. Крім того, вони використовують кальцій, магній, залізо, молібден, бор та інші поживні елементи. Реакція гороху на ґрунти і забезпеченість елементами живлення тісно пов’язана з життєдіяльністю бульбочкових бактерій. Адже тільки зернобобові культури мають унікальну здатність вступати у симбіотичні взаємовідносини з бульбочковими бактеріями й створювати цілісну фізіологічну систему фіксації азоту з повітря. За сприятливих умов симбіозу рослини можуть фіксувати до 73 кг/га такого азоту. У життєвих процесах гороху, як і інших живих організмів, особливу роль відіграє азот, який входить до складу білків, хлорофілу, нуклеїнових кислот та інших органічних речовин. Нестача цього макроелементу зумовлює пригнічення рослин. Надмірна його кількість також негативно позначається на їхньому розвитку та якості зерна: збільшує період вегетації, що призводить до нерівномірності дозрівання бобів і зерна, послаблює стійкість проти вилягання й ураження хворобами.
Для встановлення оптимальної дози азотного добрива краще брати до уваги показник родючості ґрунтів за біологічним азотом, який враховує вміст загального азоту, масу кореневих решток в орному шарі ґрунту та діяльність ґрунтових мікроелементів. Азотфіксація у гороху за сприятливих умов розпочинається у фазі двох-трьох листків і досягає свого максимуму в фазі бутонізації-цвітіння. Тому до початку активної азотфіксації рослини потребують мінерального азотного живлення. Якщо на час сівби запаси нітратного азоту в орному шарі становлять менш ніж 30 мг/ кг ґрунту, слід додатково внести цей макроелемент у дозі 20–30 кг/ га. Потреба у вищих (40–60 кг/ га д. р.) дозах азотних добрив виникає за вирощування гороху на низькоокультурених ґрунтах із вмістом гумусу нижче 2%.
Для гороху характерна висока інтенсивність поглинання фосфору. Найбільше культура засвоює його в період I–VIII етапів органогенезу — рослини накопичують до 75% загальної його кількості за вегетаційний період. Решта потреби у фосфорі продовжує надходити до повного дозрівання гороху. Нестача цього макроелементу в ґрунті порушує формування репродуктивних органів, затягує період дозрівання зерна.
Застосування фосфорних добрив стимулює ріст кореневої системи (особливо кореневих волосків) та активність бульбочкових бактерій, зменшує шкідливу дію підвищених доз азоту на процес утворення бульбочок. Надзвичайно важливим є й те, що бульбочкові бактерії мають високу розчинну здатність. Вони переводять важкорозчинні сполуки фосфору в придатніші для засвоєння рослинами гороху форми. Це свідчить про те, що симбіоз бульбочкових бактерій із горохом поліпшує забезпечення рослин не тільки азотом, а й фосфором.
Найбільший вміст фосфору в органах рослин спостерігається у період цвітіння культури. На рівень поглинання рослинами Р2О5 у фазі цвітіння максимальний вплив має азотно-фосфорне живлення (добриво під горох). Поєднане внесення цих макроелементів має вищу ефективність, ніж коли їх застосувати окремо. Відзначають також специфічну роль азоту та фосфору в розподіленні живлення органами рослини гороху.
Значний вплив на фосфорний обіг у системі живлення гороху має калій. Повна забезпеченість ним рослин підвищує їхню посухо-, стійкість до захворювань, поліпшує обмін речовин. Нестача калію спричинює відмирання тканин на старіших листках та периферійній частині між жилками, а його надлишок прискорює утворення і дозрівання бобів гороху, унаслідок чого вони формуються дрібними, а рослини низькорослими.
На легких ґрунтах калій у невеликих дозах майже повністю використовується до початку цвітіння гороху. За високої забезпеченості ним засвоювання його відбувається інтенсивніше і триває до кінця вегетації. Дефіцит калію меншою мірою позначається на його наявності в листках гороху, але зумовлює зниження рівня азотфіксації та пригнічує утворення органічної маси. А в період утворення бобів гороху затримується процес переміщення азотистих речовин із листків у репродуктивні органи.
Калійні добрива на азотно-фосфорному фоні позитивно впливають на врожайність гороху, його прибавки до контролю становлять 0,23–0,24 т/ га. Найкраща норма внесення калійних добрив на темно-сірих ґрунтах — 60 кг/га. В умовах Північного Лісостепу така доза цих добрив на фоні післядії гною із передпосівною інокуляцією насіння забезпечила підвищення врожаю гороху на 0,67 т/ га. Неправильне застосування добрив, що найчастіше виражається у завищенні доз, незбалансованості калію з іншими елементами, невідповідності біологічної групи деяких рослин окремим формам калійних добрив, обумовлює не стільки зменшення врожаю, скільки погіршення його якості. Вапнування ґрунту в разі такої потреби доцільно проводити під попередники гороху. Цей агроприйом знижує кислотність ґрунту, компенсує нестачу магнію, як результат — підвищується ефективність фосфорних і калійних добрив.
Під час програмування врожаю гороху велике значення має врахування спеціальних способів унесення добрив. Так, локальне їхнє застосування із нормою N30Р60К60, порівняно із внесенням урозкид, забезпечує прибавку врожаю насіння гороху на 0,23–0,37 т/ га, а поєднання локального використання із рядковим під час сівби — на 0,63 т/ га. За локального внесення мінеральних добрив збільшується рівень використання азоту добрив, невраховані (або газоподібні) втрати знижуються від 23,2 до 16,5% за поєднаного внесення добрива і 18,8% — тільки азотних.
Проте внесення азотних, фосфорних і калійних добрив часто не забезпечує очікуваного результату без застосування мікродобрив. Під впливом окремих із них (молібден) змінюється вміст форм азоту в ґрунті і в органах рослин гороху, зростає урожайність і підвищується вміст білка в зерні.
За ступенем накопичення у зерні й соломі гороху мікроелементи розташовуються у такому порядку: молібден, бор, цинк, мідь. Так, внесення бору та молібдену під горох на дерново-підзолистому супіщаному ґрунті в дозах 0,5–3,0 кг/ га та міді і цинку — 2,5–15 кг/ га позитивно впливає на сумарний вміст у зерні азотистих сполук, амінокислот та білкового азоту.
Ольга ВЛАСОВА, канд. с.-г. наук
Інститут захисту рослин НААН
