Рослини ріпаку озимого вегетують восени при 5–6 °C, у фазі листкової розетки переносять заморозки до –8 °C. Відновлення вегетації ріпаку озимого навесні починається після переходу середньодобової температури вище 5 °C і температури грунту 2,9 °C.
За нормального розвитку рослин, доброго загартування і стійкого снігового покриву ріпак озимий витримує температуру на рівні кореневої шийки –12–14 °C, у разі морозів — –20–35 °C. Критичною є –15 °C і нижче за відсутності снігового покриву, а також зимові відлиги, які змінюються морозами. Навесні у фазах стеблування і бутонізації рослини витримують заморозки до –5 °C, але за умов зниження температури повітря до –7–8 °C можуть пошкоджуватися листя і стебла.
Сума активних температур повітря у період літньо-осінньої вегетації повинна бути не менше 700 °C, для повного розвитку і формування врожаю ріпаку озимого — 2400 °C.
Живильна волога для розвитку
Ріпак озимий є вологолюбною культурою і потребує більше води для свого розвитку та формування врожаю, ніж зернові культури. Транспіраційний коефіцієнт його коливається від 400 до 700. Для проростання насіння потрібне поглинання 50–55% води від їх маси і добре зволожений поверхневий (0–5 см) шар ґрунту.
Нестача вологи у літньо-осінній період призводить до появи недружніх сходів і слабкого розвитку рослин. Надмірне зволоження до кінця осінньої вегетації може провокувати обривання і випирання кореня на поверхню під час замерзання і подальшого відтавання грунту.
Найбільша кількість вологи витрачається у період активного росту (фази стеблування і бутонізації) і під час цвітіння-формування стручків та насіння. Брак вологи у цей час призводить до слабкого розгалуження і цвітіння, утворення меншої кількості стручків і насіння. Ріпак озимий краще використовує опади осінньо-зимового періоду, ніж ярий, і до настання літньої посухи встигає сформувати врожай. Формування високих стабільних урожаїв можливо за умов річної суми опадів 500–700 мм.
Які ґрунти підходять для вирощування
Ріпак озимий краще вегетує на родючих структурних і вологоємних грунтах із глибоким орним шаром. Кращі для його культивування дерново-карбонатні, дерново-підзолисті, легко- і середньо-суглинкові, супіщані грунти.
На легких піщаних можна отримати добру врожайність в умовах достатньої вологи і забезпечення елементами живлення.
Ріпак озимий не вирощують на торф’яних із нестійким водним і тепловим режимом та небезпекою вимерзання.
Непридатні для ріпаку грунти кислі, заболочені, з близьким заляганням грунтових вод.
Кращі попередники для ріпаку
А це бобово-злакові суміші, жито озиме на зелений корм, багаторічні трави після І укосу, рання картопля, чистий пар.
Попередні культури повинні звільняти поля не пізніше другої декади липня. Такий термін дозволяє своєчасно здійснити обробіток ґрунту, внести добрива і провести контроль сегетальної рослинності. Ріпак озимий висівають і після збирання озимих зернових культур. Однак вони частіше є незадовільними попередниками через пізні строки збирання і засмічення сходами падалиці. Ріпак й інші хрестоцвіті культури на попереднє місце повертають не раніше ніж через 4 роки. Частка у сівозміні хрестоцвітих культур і буряка не повинна перевищувати у сумі 25%. Не можна розміщувати його після ріпаку через небезпеку зараження нематодою. Просторова ізоляція між минулорічними посівами і ділянками ріпаку та посівів хрестоцвітих культур повинна бути не менше 1 км.
Підживити посіви
Ріпак виносить з урожаєм 1 ц насіння і відповідною кількістю соломи (3 ц) основні макроелементи у дозах N5,5P2,5 K6,5 Mg1–2S0,7. Дози NPK розраховуються відповідно до планованої урожайності та родючості грунту. За вмісту гумусу 2,1%, Р2О5 150 і К2О 200 мг/кг дози мінеральних добрив становлять у розрахунку на 20 ц/га насіння N105Р40К94, на 30 ц/га — N170Р120К160. Фосфорні і калійні добрива сприяють розвитку кореневої системи і підвищенню зимостійкості ріпаку. Повну норму їх рекомендується вносити під основний обробіток грунту.
Азотні добрива восени вносять у невеликій дозі — N20–40, краще у вигляді 1–2 ц/га сульфату амонію або 2 ц/га амофосу. Основну кількість азоту вносять навесні як підживлення.
Навесні, під час відновлення вегетації, здійснюють перше підживлення азотом у дозі N60–100, а потім під час відростання нових листків і початку стеблування друге в дозі N40–60. Для отримання урожайності насіння на рівні 40–50 ц/га норми азотних добрив N170–240 розподіляють на три підживлення: ранньовесняне — N100, у фазі стеблування — N60–80 і в фазі бутонізації — N20–60.
Як добрива для ранньовесняного підживлення за температури повітря не вище 10 °C можна застосовувати 2–3 ц/га нерозведеного КАСу або 2,0–2,5 ц/га сечовини. Для другого і третього використовують сечовину, аміачну селітру.
Сірка — найважливіший макроелемент під час вирощування ріпаку. Вона входить до складу білків, жирів, за її нестачі стручки можуть не утворитися. Джерелом сірки (наряду з азотом) є сульфат амонію, який вносять у дозі 1–2 ц/га до посіву з закладанням у грунт.
Деякі комплексні мікродобрива також містять сірку. Позакореневі підживлення ними здійснюють навесні у два прийоми одночасно з обробкою інсектицидами: під час відростання нових листків та бутонізації.
Посіви ріпаку підживлюють мікроелементами — бором, міддю, цинком та іншими, які сприяють підвищенню насіннєвої продуктивності, стійкості до хвороб. Особливо необхідний рослинам ріпаку бор. Він позитивно впливає на розвиток бутонів, насіння й утворення у них жиру. Якщо вміст цього мікроелементу менше 0,6 мг/кг на легких і 0,8 мг/кг на зв’язаних грунтах, рекомендовано вносити мікродобрива (краще хелатні або органомінеральні). Інші мікродобрива, що містять Cu, Mn, Zn, Fe, застосовуються у разі їх дефіциту в грунті.
Захист насіння до початку сівби
Для сівби використовують кондиційне насіння еліти або першої репродукції. З метою попередження поширення шкідливих організмів, насіння рекомендовано обробляти фунгіцидно-інсектицидними препаратами, які захищатимуть його і сходи від ураження хворобами та шкідниками. Сівба ріпаку озимого в оптимальні строки забезпечує гарний розвиток рослин восени й успішну перезимівлю. Висівають ріпак озимий приблизно на місяць раніше озимих зернових культур, за 75–90 днів до припинення осінньої вегетації.
Норми висіву
Норма висіву сортів — 1,0–1,2 млн схожих насінин/га, що становить 4–6 кг/га, а гібридів — 0,7–1,0 млн схожих насінин/га (2–4 кг/га). Глибина загортання насіння в умовах оптимальної вологості грунту — 1,5–2,0 см, за умов сухого поверхневого шару — до 3,0 см.
Біометричні показники рослин перед входом у зиму
Оптимальні параметри рослин ріпаку озимого, які забезпечуватимуть сприятливу перезимівлю культури й формування високого врожаю, повинні становити:
- число розвинених листків — 6–8 штук;
- висота точки росту (стебла) — не більше 3 см;
- товщина кореневої шийки — 6–12 мм;
- маса однієї рослини — 20–35 г;
- маса кореня — не менше 3 г;
- густота стояння рослин для сорту — 60 шт./м², гібрида — 50 шт./м².
Навесні, після танення снігу, необхідно визначити стан перезимівлі посівів ріпаку озимого. Відмінним вважається, якщо збережено не менше 40 штук здорових рослин на 1 м², слабким — як мають густоту 15–20 рослин на 1 м². Якщо зрідженість посіву більш значна або нерівномірна, то поле варто прокультивувати і пересіяти його ріпаком ярим.
Живі рослини мають міцний, здоровий корінь, у розрізі він білий, без побуріння. Така рослина міцно тримається ним у грунті, під час висмикування він не руйнується, точка росту і листочки, які її прикривають, живі, зелені.
Ігор СТОРЧОУС, канд. с.-г. наук
