Кукурудзу хочуть вирощувати всі. Навіть фермери з глибинних степових районів Донеччини або Херсонщини — і ті мріють урізноманітнити традиційну сівозміну озимі зернові — соняшник такою високорентабельною культурою, як «королева полів». Їх колеги з більш північних і західних регіонів, своєю чергою, бажають отримувати стабільні 100+, попри погодні коливання.
Рентабельність кукурудзи — поняття вельми широке. Та навряд чи хтось заперечуватиме, що продавши лише 10 тонн зерна за ціною нехай навіть 4000 гривень, можна отримати доволі непогану маржу. Ми вже не кажемо про варіанти 14 тонн по 5000 гривень. Тобто, кукурудза ледь не щороку витягує на собі провали за іншими культурами, як було минулого року, коли постраждали посіви озимої пшениці, або ж коли періодично недоотримують прибуток на цукрових буряках та сої.
Кукурудза несе на собі весь цей фінансовий тягар. Тому до її вирощування в нинішніх непростих кліматичних умовах просто мусимо ставитися особливо ретельно. Отже, перелічимо й детально розглянемо інструменти, які дають змогу більш-менш на рівних змагатися із посухами та іншими негативними чинниками впливу.
Зрошення
На перший погляд, найбільш очевидний і надійний спосіб отримувати гарантовано високі врожаї кукурудзи, незалежно від регіону. Якщо десь у степах Херсонщини за середніх норм поливу можемо розраховувати в середньому на 80–100 ц/га кукурудзи, то на Хмельниччині або Черкащині варто говорити про цілком реальні 200 ц/га залежно від року за умови правильного вибору гібридів та обміркованого мінерального живлення.
Разом з тим, вирощування кукурудзи на зрошенні має два суттєвих недоліки. Перший — потреба колосальних капіталовкладень. Сьогодні пристойна фронтальна чи кругова установка, за допомогою якої можна поливати від 40 до 60 гектарів, обійдеться у 250–300 тисяч доларів США. Так само влетить у копієчку її обслуговування, тим паче, якщо за воду доведеться платити. З іншого боку, маючи декілька таких агрегатів, можемо бути твердо впевнені, що принаймні на 400–500 га ярих культур (кукурудзи, соняшнику та сої) у нас усе буде гаразд. Окрім цього, матимемо нормальну сівозміну, що для Півдня є безцінним.
Однак слід розуміти, що коли бодай 10% сільськогосподарських площ у районі перевести на штучне зрошення, вода у деяких регіонах може вичерпатися взагалі. Так само є підозри, що через зміну усталеного водного режиму певні негативні пертурбації стануться і з кількістю та періодичністю атмосферних опадів.
Правильний добір гібридів
Це насправді ефективний інструмент, що дає змогу спланувати ризики і забезпечити прийнятний результат валового збору зерна та загальної рентабельності культури. Формувати структуру посівів кукурудзи маємо за такими чинниками:
- посухостійкість. Актуально для більшості регіонів України, особливо — для Лісостепу з його високим потенціалом вирощування кукурудзи;
- швидка вологовіддача. Актуально для західних регіонів України, господарств, розташованих на Півночі та частково у Лісостепу;
- тип інтенсивності гібрида. Важливо для господарств, що не бажають ризикувати, вирощуючи винятково високоврожайні гібриди кукурудзи;
- послідовна варіація різних ФАО гібридів, аби своєчасно та безперервно збирати врожай. Адже чималу частку коштів ми втрачаємо, коли доводиться несвоєчасно або занадто поспіхом збирати «королеву полів».
Потреба вносити органічні добрива
Таке враження, що в мінеральному живленні кукурудзи ми вперлися у своєрідну межу із хімічних добрив. Свого часу такий негативний досвід здобув Китай, де десятки мільйонів гектарів полів фактично знищили внаслідок надмірного застосування ЗЗР і мінеральних добрив. Та проблема криється не лише у надмірній хімізації полів, а у відсутності органічної речовини у ґрунті й погіршенні його механічного складу.
Не хотілося б, щоби наші поля, особливо там, де кукурудзу вирощують за інтенсивною технологію, спіткала така сама доля. Натомість ми бачили чимало господарств, де періодичне внесення гною ВРХ, гноївки чи навіть гранульованого курячого посліду дає відмінні результати. Це не лише позитивно впливає на зростання врожайності, а й підвищує стійкість рослин, надто в посуху. Фактично такий дідівський спосіб підживлення культур робить роботу агронома більш
прогнозованою.
Отже, це означає, що нікуди ми не подінемося від завдання відродити тваринництво. І цілком можливо, що за 10–15 років попереду будуть ті господарства, що розв’язали проблеми внесення органічних добрив під ту ж таки кукурудзу.
Нові підходи до мінерального живлення кукурудзи
Епоха традиційних мінеральних добрив якщо не минає, то принаймні ставлення до них змінюється. Нам потрібні більш ґрунтовні знання про те, скільки потребують рослини кожного елемента живлення, у які фази його вносити, у якій нормі та формі подавати. Зростає вага деталізованих агрохімічних аналізів ґрунтів, так само, як і технологій, що їх об’єднує поняття «точне землеробство». Кожен кілограм азоту, фосфору чи калію має працювати. Кожен грам цинку чи бору має вчасно потрапити до посівів.
Це насправді непросто, однак саме у сфері мінерального живлення криється величезний потенціал підвищення рентабельності вирощування кукурудзи. По накопичені знання мусимо звертатися до тих, хто далі просунувся у цьому напрямі. Це можуть бути вітчизняні спеціалізовані компанії, американські фермери чи наші безпосередні сусіди. Досить вже механічно загортати нітроамофоску під плуг і карбамід під культиваторні лапи. Кожну таку агрономічну операцію потрібно узгоджувати з реальними даними щодо кожного поля і кожної технології.
Лінійка агрегатів і технологія
З огляду на критичне скорочення оптимальних агрономічних строків сівби останніми роками поширюється тенденція підвищувати її продуктивність через підвищення швидкості сівби та ширину захвату агрегатів. Ця тенденція зрозуміла і зчаста є ефективною. Утім, навряд чи можна розраховувати на те, що коли ми сьогодні сіємо на швидкості 16 км/год, а завтра — на 18 км/год, то виробники сівалок розганятимуть свої агрегати до безкінечності й додаватимуть більше й більше рядів сошників.
На жаль, це глухий кут. Адже що б ви не робили, а якщо хочете отримати міцні дружні рівненькі сходи і пристойний урожай, мусите особливо відповідально поставитися насамперед до якості висіву насіння. Аби все контролювати, у тому числі ймовірні просіви і вплив людського фактора, ліпше сіяти на швидкості від 8 до 12 км/год. Цілком можливо, що наступними поколіннями посівних агрегатів керуватиме електроніка, яка зможе гарантувати якісний висів на космічних швидкостях, автоматично заправлятиме бункери та виявлятиме несправності. Ми ж будемо реалістами і не заощаджуватимемо на кількості тракторів і сучасних посівних агрегатів. Ліпше не гнати, «закриваючи» гектар за гектаром, а виконувати головне завдання — якісно висівати насіння.
Захоплюючись без перебільшення унікальними технологічними досягненнями світової агрономічної думки, ми часом наче забуваємо про прості, але фундаментальні фактори родючості: органічні добрива та сівозміну. А почасти — й про такі елементарні агрозаходи, як вирівнювання посівного горизонту чи застосування просапних культиваторів для механічного обробітку міжрядь і покращення аерації кореневої системи рослин.
Нам буває шкода часу, грошей, витрачених зусиль, і ми не бачимо швидкої фінансової віддачі від того чи іншого додаткового традиційного агрозаходу. Однак бажано поєднувати найновіші агрономічні технології із землеробним досвідом попередніх поколінь. Ми нікуди не просунемося, якщо не зважатимемо на родючість ґрунтів і вміст органічної речовини. І ніколи не реалізуємо потенціал кукурудзи чи будь-якої іншої культури без належного використання мікроелементів.
І тут надзвичайно перспективною може бути співпраця зі спеціалізованими агрономічними відділами великих компаній — дистриб’юторів насіння, ЗЗР та мінеральних добрив. Така співпраця дасть змогу прорахувати кожен гектар поля до дрібниць — аж до запланового врожаю. І, ясна річ, саме наша думка є вирішальною — це наш хліб!
Василь ЧЕРКАС, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
