Снігова плісень
Хвороба поширена переважно на Поліссі та в західних областях Лісостепу. Зовнішні ознаки хвороби проявляються на рослинах після танення снігу. Відмерлі рослини щільно прилягають до поверхні ґрунту і покриваються білувато-рожевим нальотом, який швидко зникає у сонячну вітрову погоду. У суху погоду на листових пластинках спостерігаються великі овальної форми плями, уражена тканина спочатку забарвлена в блідо-жовтий, згодом — у коричневий колір.
Збудником хвороби є гриб Monographella nivalis E. Müller (анаморфа: Microdochium nivale Samuels & I. C. Hallett (син. Fusarium nivale Ces. ex Sacc.). Хворобу можуть викликати також гриби: Gibberella avenacea Cook (анаморфа: F. avenaceum Sacc.), мітоспоровий гриб F. culmorum Sacc. та ін.
Під час вегетації рослин M. nivalis утворює конідіальне спороношення, а на відмерлих уражених листках — сумчасте спороношення у вигляді кулястих червоних перитеціїв з сумками і сумкоспорами.
Гриб F. culmorum утворює білу, блідо-жовту або охряно-темно-червону пухнасту розвинену грибницю, конідіальне спороношення і хламідоспори. Поширюються збудники хвороби конідіями та сумкоспорами. Ураження рослин відбувається восени, а продовжується навесні.
Загальний вигляд уражених посівів пшениці озимої сніговою плісенню
Снігова плісень розвивається переважно на ослаблених рослинах, особливо в низинних місцях, коли на непромерзлий ґрунт випадає сніг, також за надмірної вологості ґрунту, порівняно низької температури навесні, частих відлигах взимку. Більш інтенсивно уражує пшеницю ранніх строків сівби, в період переростання перед входом у зиму. За посиленого розвитку хвороби відбувається суттєве зрідження посівів, рослини гинуть, в таких випадках площу пересівають, або підсівають ярову культуру.
Основне джерело інфекції — уражені рештки і насіння, на яких збудники зберігаються грибницею, конідіями і перитеціями. Життєздатність грибниці й конідії можуть зберігати навіть за мінусової температури 20–33°С. У природних умовах така низька температура ґрунту спостерігається взимку лише тоді, коли немає снігового покриву, але тоді гинуть не тільки патогени, а й злаки.
Діагностичні ознаки снігової плісені
Склероціальна гниль
Хвороба частіше спостерігається на Поліссі на пшениці озимій й житі озимому після звільнення посівів від снігу. Захворювання проявляється на листках у вигляді ватоподібного сірого нальоту. Листкові пластинки і їх основа, у тому числі нижня частина стебла, у вологу погоду загнивають, буріють і підсихають, внаслідок чого посіви зріджуються. Пізніше на них утворюються дрібні, неправильної форми чорні склероції.
Збудником хвороби є гриб Sclerotinia graminearum Elenev ex Solkina (син. Whetzelinia borealis M Chochr.), який в циклі свого розвитку формує склероції і сумчасте спороношення.
Склероції гриба зберігаються в основному до осені (рідше до весни), а потім проростають, утворюють сумчасту стадію, яка представлена відкритими плодовими тілами-апотеціями з суками, що наповнені сумкоспорами.
Первинне зараження молодих рослин пшениці відбувається від сумкоспор, вторинне — шматочками грибниці.
Основне джерело інфекції — уражені рештки, в яких збудник зберігається у вигляді склероціїв і сумчастого спороношення, а на рослинах пшениці — у вигляді грибниці, яка навесні інтенсивно розвивається і спричиняє їх загибель.
Висока шкідливість хвороби спостерігається на ослаблених рослинах, коли сніг лягає на непромерзлу землю, за умов тривалих зимових відлиг, за надмірної вологості ґрунту і порівняно низької температури навесні.
Тифульозна гниль
Хвороба виявляється у вигляді окремих осередків повсюди на сходах озимих (пшениці, житі, ячмені і деяких злакових трав) восени і навесні після перезимівлі рослин, особливо у роки з різкими змінами погоди.
Хвороба проявляється вогнищами у багатьох районах України. Навесні після танення снігу на рослинах озимих пшениці, жита, ячменю і деяких злакових травах, а також на ґрунті, що їх оточує, з’являється повстяна грибниця. Уражені рослини втрачають зелений колір, буріють і в’януть.
Посіви на вигляд зріджені, в окремих місцях паростки жовті, на листках утворюються темно-зелені плями. Нижні листки відмирають і лежать на ґрунті, часто вкриті брудною сірою повстяною грибницею. Вузол кущіння уражених рослин розсмиканий, надземна частина його легко відділяється від коріння. На листкових пластинках в ураженому стеблі і на коріннях уражених рослин пізніше утворюються кулясті або злегка сплющені склероції. Спочатку вони білі або блідо-жовті, а пізніше темно-бурі і навіть чорні, кулясті, кутасті або плоскі. Розташовані вони поодиноко або купками по 1–5. Уражені рослини втрачають зелений колір, буріють і в’януть. Восени за високої вологості ґрунту і температури 2–10 °C склероції гриба проростають в грибницю, яка розростається на поверхні ґрунту, поширюється на рослини, проникає в піхви нижніх листків, охоплює кореневу шийку.
Збудниками хвороби є гриби із роду Typhula: T. incarnata Lasch, Epicr.; T. ishikariensis S. Imai; T. idahoensis Remsberg, які за способом живлення належать до поліфагів, уражують озимі зернові, злакові та бобові культури.
Іноді під час проростання склероціїв утворюються булавоподібні плодоносці. У їхніх головках формуються рожеві базидії з базидіоспорами, які за сприятливих умов також можуть інфікувати рослини. У ґрунті патогени поширюються грибницею, уражуючи рядки посівів пшениці у вигляді окремих осередків. У разі значного ураження рослини відмирають, в результаті цього весною інколи доводиться підсівати або пересівати окремі площі.
Розвиток грибів відбувається за зниженої температури під снігом. Мінімальна температура для росту грибниці трохи вища від 0 °C, оптимальна — 9–13 °С. Частіше ураження спостерігається на важких запливних ґрунтах, особливо на ділянках, що заросли пирієм, який є резерватором інфекції. Сильно уражені рослини гинуть, в результаті отримуємо зрідження посівів. Рослини, які одужують, мають вдвічі меншу продуктивність стебел, а кількість зерен у колосі, як і загальна маса, зменшується на 30–40%. Основне джерело інфекції — склероції гриба на уражених рештках. Додатковим джерелом є базидіоспори гриба.
Захисні заходи
Основним захисним заходом є дотримання у господарствах сівозмін, розроблених для кожної ґрунтово-кліматичної зони та структури посівних площ. Виконання цієї вимоги є потужним фітосанітарним методом, який запобігає виникненню епіфітотій хвороб на посівах пшениці, в тому числі випрівання. У разі надмірного насичення сівозміни однією культурою або за умов висівання монокультури підвищується шкідливість випрівання, кореневих гнилей, бурої листової іржі, септоріозу, борошнистої роси та інших захворювань. Слід зауважити, що загальні затрати на проведення захисних заходів проти хвороб при цьому зростають у 3–5 разів. Особливе значення мають сівозміни в обмеженні поширення хвороб, збудники яких розвиваються в ґрунті (кореневі гнилі, снігова плісень, тифульоз, склероціальна гниль).
Посіви пшениці озимої у всіх зонах, як правило, розміщують парно з багаторічними і однорічними бобовими травами, зернобобовими, капустяними культурами, що забезпечує зменшення ряду патогенів у ґрунті і підвищує стійкість рослин до хвороб. Необхідно звернути увагу на недопущення у ранні фази розвитку рослин кореневих гнилей, борошнистої роси, бурої листкової іржі і септоріозу, які знижують стійкість до випрівання. У зв’язку з цим вирощування сортів стійких до цих хвороб, особливо у разі сівби пшениці після пшениці, мають першочергове значення.
Обробіток ґрунту під посів пшениці озимої повинен забезпечувати сприятливий водний режим для одержання добрих своєчасних сходів, а також росту й розвитку рослин на всіх етапах онтогенезу, що зумовлює підвищення стійкості до хвороб. Упровадження вологоощадної системи обробітку ґрунту з урахуванням зональних умов є гарантією зниження шкідливості захворювань. Однак під час безполицевого і плоскорізного обробітку ґрунту всі рослинні рештки від попередньої культури разом із збудниками хвороб залишаються на поверхні землі, накопичення інфекції зростає, що призводить до більш інтенсивного ураження рослин хворобами наступного року. Зяблевий обробіток ґрунту суттєво знижує запас інфекції збудників хвороб у ньому.
Обов’язкове знезараження посівного матеріалу від грибної і бактеріальної інфекції. Проти снігової плісені, тифульозу, склероціальної гнилі та інших хвороб ефективними протруйниками насіння є препарати на основі діючих речовин: беноміла, з. п. (Фундазол, 2,0–3,0 кг/т); карбендазима, к. с. (Дерозал 500 SC, 1,5 л/т та аналогами); карбоксина + тирама, в. с. к. (Вітавакс 200 ФФ, 2,5–3,0 л/т та аналогами); прохлораза + тритіконазола + азоксистробіна, к. с. (Терція, 2,0–2,5 л/т); тебуконазола + прохлораза, ен (Оріус Універсал ЕS, 1,75–2,0 л/т); тебуконазола + тіабендазола + імазаліла, к.е (Антал, 0,3–0,4 л/т); тіабендазола + тебуконазола, кс (Циклон, 0,5–1,0 л/т); тебуконазола + тіабендазола + флутріафола, тн (Пассад 190, 0,3–0,5 л/т); тирама + карбендазима, т. к. с. (Фунабен Т 480 FS, 2,5 л/т); тритіконазола + прохлораза, к. с. (Кінто Дуо, 2,0–2,5 л/т та аналогами); флудіоксоніла, т. к. с. (Максим 025 FS, 1,5–2,0 л/т); флудіоксоніла + прохлораза + ципроконазола, к. с. (Рестлер Тріо, 2,0–2,5 л/т); флудіоксоніла + ципроконазола, т. к. с. (Максим Стар 025 FS, 1,0–1,5 л/т); флуксапіроксада, тн (Систіва, 1,0–1,5 л/т); флуоксастробіна + протіоконазола + тебуконазола, тн (Сценік, 1,3–1,6 л/т); флутріафола + тіабендазола, к. с. (Вінцит 050 CS, 2,0 л/т та аналогами); флутріафола + імазаліла + тіабендазола, к. с. (Вінцит Форте SC, 1,0–1,25 л/т та аналогами).
Для підвищення стійкості рослин до хвороб та інших шкідливих організмів, одночасно з протруєнням або інкрустацією, насіння обробляють мікроелементами, рідкими добривами, регуляторами росту рослин.
Велике значення в стримуванні розвитку хвороб мають строки сівби пшениці озимої. Ранні строки призводять не тільки до переростання рослин та зниження їх зимостійкості, але і до інтенсивного ураження рослин сніговою плісенню, склероціальною гниллю, іржастими хворобами, борошнистою росою та іншими хворобами.
Норми висіву і густота рослин значною мірою формують мікроклімат агроценозу і суттєво впливають на розвиток хвороб. В умовах загущених посівів пшениці створюються сприятливі умови для розвитку збудників кореневих гнилей, борошнистої роси, бурої іржі, снігової плісені, тифульозу; зріджені посіви сприяють інтенсивному ураженню рослин септоріозом.
Важливе значення в підвищенні стійкості рослин до хвороб, особливо до випрівання, має живлення рослин. Внесення збалансованих доз органічних і мінеральних добрив під основний обробіток ґрунту, під передпосівний обробіток ґрунту, а також своєчасне підживлення рослин макро- і мікроелементами суттєво підвищує можливість незараження.
Ефективність мінеральних добрив також залежить від ґрунтово-кліматичних умов, попередника і біологічних особливостей сорту, що вирощується. Для визначення їх оптимальних співвідношень і норм витрати необхідно керуватися результатами агрохімічних аналізів ґрунту. Слід враховувати, що внесення високих доз азоту сприяє розвитку борошнистої роси, стеблової іржі, септоріозу, снігової плісені, склероціальної гнилі. Азотні добрива краще вносити частками, залежно від розвитку рослин та їх стану; ранньою весною в фазу 2-х листків, в період стеблування, в фазу колосіння — за результатами експрес-аналізу рослин.
Для відновлення весняної вегетації пшениці озимої у фазі середина — кінець кущіння рослин (ВВСН 25–30) проти снігової плісені, склероціальної та тифульозної гнилей проводять боронування посівів пшениці озимої з одночасним підживленням рослин азотними та іншими мінеральними добривами, мікроелементами та регуляторами росту.
Доцільність хімічних профілактичних обприскувань пшениці озимої від хвороб визначають на кожному конкретному полі залежно від їх поширення і розвитку, погодних умов та фази розвитку рослин. Після поновлення вегетації обприскування посівів пшениці озимої проти хвороб, залежно від фітосанітарного стану поля, починають проводити з фази весняного кущіння-початку виходу в трубку і закінчують фазою молочної стиглості. Ефективність фунгіцидів зростає в разі застосування їх у бакових сумішах, особливо навесні під час відновлення вегетації рослин. Обприскування пшениці фунгіцидами слід поєднувати з проведенням позакореневого підживлення комплексними мінеральними добривами з мікроелементами, які підвищують стійкість рослин до хвороб, при цьому суттєво зростає їх продуктивність.
Іван МАРКОВ, к. б. н., професор НУБіП України
