Ріпак: проблеми фітосанітарії та підвищення ефективності захисних заходів

Людство вступило в епоху жорстких протиріч. Для всезростаючої чисельності населення не вистачає продуктів харчування, чистої питної води, повітря, вичерпуються запаси електроносіїв. Спроба вирішити проблему з електроносіями за рахунок відновлюваних джерел (біодизеля-олії, етанолу) загострює нестачу обсягів виробництва продуктів харчування. І все-таки на початковому етапі пом’якшення гостроти проблеми з енергоносіями може бути здійснено за рахунок збільшення виробництва насіння олійних культур: сої, ріпаку, бавовнику, арахісу, соняшнику, пальмового ядра, льону, копри. Обсяги виробництва насіння цих культур за останні 50 років (1961-2009) збільшились у 5,5 разу (табл. 1).

Таблиця 1. Динаміка світового виробництва насіння найважливіших олійних культур

Як бачимо з таблиці 1, за останні 50 років найбільше зросли обсяги виробництва ріпаку, що в порівнянні з 1961 роком у 2009 становить 1714,1%. За загальними обсягами світове виробництво насіння ріпаку поступається лише перед соєю, що обумовлено зростанням попиту світового ринку на ріпакову олію та високим рівнем економічності виробництва його насіння.

Окрім того, у більшості країн ЄС вступила в силу обов’язкова вимога – збільшити частку біодизеля в пальному (FAMMU/FAPA). Необхідність забезпечити виробництво додаткової кількості рідкого біопалива – біоетанолу й біодизеля призвела до стрімкого розвитку енергетичного сектору сільськогосподарського виробництва в економічно розвинутих країнах світу. Світовий ринок біопалива щорічно зростає на 20-25%.

Також читайте: Захист ріпаку від бур’янів

Спеціалісти продовольчої й сільськогосподарської комісії (ФАО) при ООН прогнозують, що в 2016 р. для виробництва біопалива (біодизеля й біоетанолу) в кількості 15 млрд л буде використано близько 20,6 млн т насіння ріпаку, 18 млн т пшениці і 5 млн т кукурудзи.

В Україні основними олійними культурами є соняшник, ріпак і соя. В останні роки ріпак за обсягами виробництва насіння займає друге місце після соняшнику. Обсяги виробництва насіння ріпаку у світі, країнах ЄС-25 і Україні наведено в таблицях 2-3.

Таблиця 2. Виробництво насіння ріпаку у світі й Україні в 2007-2008 – 2011-2012 МР

Таблиця 3. Світове виробництво насіння ріпаку (млн т)

* Прогнозні дані за [4]

Світове виробництво насіння ріпаку за останні п’ять років (2006-2010) коливалось у межах 45,5-60,5 млн т, в Україні - 1,05-2,87 млн т. Середня частка виробництва насіння ріпаку в Україні від світової становить 3,16%. Спеціалісти вважають, що частка виробництва насіння в Україні порівняно зі світовою може бути подвоєна за рахунок удосконалення технології вирощування культури та підвищення середньої урожайності до середньоєвропейського рівня 3,3 т/га. Середня урожайність насіння ріпаку в Україні за п’ять останніх років, коли почалося впровадження нових технологій, високопродуктивних гібридів і сортів у передових господарствах, залишається низькою (1,63-2,08т/га).

Ріпак належить до 10 основних олійних культур, серед яких за обсягами світового виробництва посідає друге місце (табл. 1), а за обсягами виробництва олії - третє (після сої і соняшнику). В Україні за обсягами виробництва насіння ріпак посідає друге місце після соняшнику. Поліпшення якості ріпакової олії викликало збільшення попиту на неї в усьому світі. Окрім того, в 1 кг сухої речовини насіння міститься 21 МДж обмінної енергії, що на 8-29% перевищує решту олійних культур (табл. 4).

Таблиця 4. Поживна та енергетична цінність насіння олійних культур

У кращих сучасних сортах міститься 44-54% олії, яка належить до групи напіввисихаючих і містить 60-70% олеїнової кислоти. До того ж, одержувана при переробці олія з насіння ріпаку, завдяки притаманним унікальним властивостям, надзвичайно корисна для людини. До її складу входить значна частина гліцеридів ненасичених жирних кислот, що зменшують можливість тромбоутворення, ефективно протидіють серцево-судинним захворюванням, зменшують і регулюють вміст холестерину в крові. До переваг ріпаку перед іншими олійними культурами слід віднести значно меншу витратність та більшу економічність вирощування. Окрім того, з одного гектара озимого ріпаку одержують 2,5-3 т олії, 1-1,2 т шроту (макухи), 960 кг біопалива.

Озимий ріпак є одним із найкращих попередників для зернових культур, що забезпечує оптимальні агротехнічні умови для наступних культур у сівозміні, оскільки дає можливість своєчасно підготувати поле до сівби, покращує структуру і підвищує родючість ґрунтів. Він залишає в 1,5-2 разів більше рослинних (кореневих) решток, ніж конюшина, вміст поживних речовин у яких еквівалентний 15-20 т/га гною. Така ж кількість їх міститься і в подрібненій розкиданій соломі. Зелена маса ріпаку використовується у суміші з іншими культурами на корм тваринам. Окрім того, ріпак є прекрасним раннім медоносом, що забезпечує збір до 90 кг/га меду.

Отже, щодо переваг ріпаку перед олійними культурами він не має схожих конкурентів. Залишається лише одне завдання – з’ясувати найважливіші чинники, що обмежують більш повну реалізацію потенційної продуктивності сучасних сортів і гібридів ріпаку у певних ґрунтово-кліматичних умовах зон України. З аналізу випливає, що серед низки чинників, які обмежують реалізацію потенційної продуктивності сучасних сортів і гібридів ріпаку в Україні, є порушення операцій з технології вирощування, рівня удобрення, часткове вимерзання посівів озимого ріпаку та недостатній рівень ефективності захисних заходів проти шкідників і збудників хвороб, шкідливість яких із розширенням посівних площ значно збільшилась.

Здоров’я ріпакових посівів
Важливе значення у суттєвому зниженні продуктивності сучасних сортів та гібридів як озимого, так і ярого ріпаку відіграють хвороби.

Встановлено, що за ураженості листків ріпаку збудниками пероноспорозу, альтернаріозу, фомозу, циліндроспоріозу в них підвищується вміст каротину, сухої речовини, клітковини, золи, проте істотно зменшується вміст вітаміну С, протеїну, жиру, цукру. Сума амінокислот в уражених листках ріпаку залежно від інтенсивності розвитку хвороб знижується у 1,4-2,7 разів, у тому числі незамінних амінокислот - 1,5-2,9 і замінних - 0,13-2,6 разів.

Недобір урожаю насіння від хвороб, залежно від сорту чи гібриду і технології вирощування, сягає 15-70% і більше. Значно погіршуються його технологічні і посівні якості. А за ураженості стручків ріпаку збудниками хвороб вміст олії у насінні знижується в 1,3-3,4 разів.

Найголовнішими і шкідливими хворобами ріпаку в Україні є: снігова плісень (тифульоз), чорна ніжка (ризоктоніоз), несправжня борошниста роса (пероноспороз), чорна плямистість (альтернаріоз), рак стебла або некроз кореневої шийки (фомоз), біла гниль або склеротініоз (білостеблість), сіра гниль (ботрідіоз), світла плямистість (циліндроспоріоз), вертицильоване в’янення (вертицильоз), фузаріозне в’янення (фузаріоз), бактеріоз на ярому ріпаку. Дещо менш розповсюдженими хворобами на ріпаку є біла плямистість (кільцева плямистість або сіростеблість), борошниста роса, кила звичайна, мозаїка, зморшкувата мозаїка, чорна кільцева плямистість, вірус жовтяниці турнепса, позеленіння квіток. Коротка характеристика та шкідливість найпоширеніших хвороб ріпаку наведена в таблиці 5.

Таблиця 5. Основні хвороби ріпаку, період прояву ознак ураженості рослин, шкідливість

Таблиця 5. Основні хвороби ріпаку, період прояву ознак ураженості рослин, шкідливість (продовження)

Аналіз фітосанітарного стану посівів ріпаку за 2007-2010 рр. свідчить про високий  рівень ураженості рослин ріпаку різними збудниками хвороб. Поширеність хвороб значною мірою залежить від грунтово-кліматичних умов зон, насиченості сівозмін капустяними та іншими культурами, що мають спільних збудників, дотримання сівозмін, використання стійких сортів та гібридів, дотримання технологій вирощування ріпаку.

Так, за останні роки почав набувати поширеності бактеріоз коренів (11-67 % рослин), вертицильозне і фузаріозне в’янення (1-7%). Найпоширенішими були і залишаються пероноспороз (11-100%), альтернаріоз (11-100%) та ряд інших хвороб (табл. 6), які в сукупності суттєво впливають на продуктивність рослин та якість насіння ріпаку. Найбільшої шкоди посівам ріпаку хвороби завдають у Центральному і Західному Лісостепу і на Поліссі, де зосереджено більше половини площ під цією культурою.

Таблиця 6. Період, умови, що сприяють розвиткові захворювань ріпаку найпоширенішими в Україні збудниками в останні роки.

Попит на світовому ринку на насіння ріпаку спонукає українських аграріїв невпинно збільшувати площі під посівами цієї культури. Так, якщо в 2005 р. площа під посівами ріпаку становила 195,2 тис. га, то в 2008 р. - 1379,6 тис. га, або збільшилась у 7 разів. Такі темпи розширення площ посіву технічних культур (ріпаку, соняшнику, сої) призводять до порушення науково обґрунтованих сівозмін, технології вирощування культур, зокрема недотримання чіткої системи захисту ріпаку від шкідливих організмів. Окрім того, різкі зміни погодних умов у вегетаційні періоди культури вимагають систематичного внесення коректив у зональні інтегровані системи захисту ріпаку. Надзвичайно важливого значення набуває насінництво та вирощування здорового насіння стійких проти хвороб сортів та гібридів.

Отже, технологія вирощування насіння ріпаку в Україні та захист від шкідливих організмів, як і решти технічних культур, повинна базуватися на науковій основі. Це допоможе більш повно реалізувати потенційну продуктивність сучасних сортів і гібридів ріпаку і довести урожайність до 3,5-3,8 т/га та без подальшого розширення посівних площ під ріпаком збільшити виробництво насіння удвічі, валові збори довести до 3-3,5 млн т.

Отже, аналіз видового складу, основних фітофагів ріпаку, їх фактичної чисельності та шкідливості в останні роки (2006-2010), коли почалося інтенсивне нарощування посівних площ під посівами культури, та видовий склад збудників хвороб, їх шкідливість, фактична поширеність свідчать, що у технології вирощування цієї культури надзвичайно важливого значення набуває удосконалення зональних систем захисту з урахуванням рівня стійкості сортів та гібридів, насиченості сівозмін капустяними культурами.

Загальновідомо, що з інтенсифікацією виробництва та різким збільшенням посівних площ під будь-якою культурою збільшується чисельність спеціалізованих видів та монофагів, що трофічно пов’язані з нею, їхня шкідливість, а також накопичується інфекція збудників хвороб, збільшується їх поширеність та частота епіфітотійного розвитку, що вимагає посилення уваги до систем захисту рослин, у яких не обійтись без застосування пестицидів. 

Враховуючи чисельність та шкідливість найпоширеніших фітофагів (блішки, ріпаковий квіткоїд, насіннєвий прихованохоботник, ріпаковий пильщик, ріпаковий листоїд тощо) проти яких, залежно від зони, насиченості сівозмін капустяними культурами, необхідно застосовувати інсектициди 1,5-2 разів за вегетаційний період. Проти ряду небезпечних збудників хвороб (альтернаріоз, пероноспороз, фомоз, біла та сіра гнилі та інші), шкідливість яких невпинно збільшується, також необхідно проводити 2-3-разове обприскування рослин. Проте аналіз обсягів застосування пестицидів для захисту посівів ріпаку від шкідників і збудників хвороб свідчить, що в 2006-2010 рр. фунгіциди й інсектициди для захисту посівів ріпаку від шкідливих організмів застосовувались недостатньо. Так, у 2006 році (початок збільшення площ під посівами ріпаку) вони використовувались у середньому 1,16 разу на кожному гектарі посівів, а в 2009-2010 рр., коли площі під посівами ріпаку зросли більше як у 5 разів (з 195,2 тис. га в 2005 р. до 1013,6 тис. га у 2009 р.) – 1,9 разу що, беззаперечно, не може гарантувати надійного захисту посівів ріпаку від комплексу шкідливих організмів.

Окрім того, аналіз фактичної урожайності перспективних сортів озимого ріпаку, проведений державними сортовипробувальними станціями в 2008-1010 рр., свідчить, що серед випробуваних 39 сортів озимого ріпаку, переважно зарубіжної селекції, фактична урожайність залежно від зон та особливостей сорту коливалась у межах 2,66-4,1 т/га, проте більшість сортів (28) забезпечили на рівні 3,1-3,7 т/га (табл. 7). Тобто це майже середньоєвропейський рівень урожайності, якого можна досягти Україні за дотримання інтенсивних технологій вирощування та високоефективного захисту посівів від шкідливих організмів.

Таблиця 7. Характеристика нових сортів ріпаку озимого, включених до «Реєстру сортів рослин, придатних до поширення в Україні»

Сорти та гібриди ріпаку

І.Д. Ситник повідомляє, що існуючий генофонд культурних рослин не зовсім пристосований до умов всезростаючої хімізації за окупністю внесених у ґрунт добрив, і відповідно є енергетично нераціональним. До того ж, за впливу абіотичних стрес-чинників у зоні коренів. Сорти, що використовуються в інтенсивних технологіях повинні відповідати таким вимогам: високим коефіцієнтом поглинання елементів живлення з добрив і ґрунту, фізіологічно збалансованими системами адсорбції, транспорту і метаболізму іонів, високою стійкістю до дії абіотичних стрес-чинників, стабільністю гомеостазу, енергетично раціональними витратами поглинання елементів на синтез органічної речовини фотосинтетичних та репродуктивних органів.

Правильній добір сортів та гібридів ріпаку озимого і ярого для зон та кожного господарства чи навіть поля з урахуванням призначення має важливе господарське значення.

Основними вимогами щодо сучасних сортів і гібридів є:

• призначення;
  
• пристосованість до грунтово-кліматичних умов (зони, господарства) вирощування;
  
• висока потенційна продуктивність;
  
• висока зимостійкість ріпаку озимого;
  
• стійкість проти основних хвороб і шкідників;
  
• стійкість проти гербіцидів;
  
• придатність до вирощування за індустріальною технологією;
  
• здатність максимально використовувати підвищені дози органічного й мінерального живлення;
  
• пристосованість до різних строків сівби;
  
• тривалість вегетаційного періоду;
  
• стійкість до вилягання;
  
• стійкість до осипання;
  
• відповідний за призначенням вміст жирів, ерукової кислоти і глюкозинолатів.
  

Таким чином, сорти і гібриди ріпаку поділені на такі групи:

• за біологічними особливостями та строками сівби – озимий та ярий;
  
• за призначенням – на зелений корм, сидеральне добриво, насіння (харчові, кормові та технічні цілі);
  
• за вмістом ерукової кислоти і глюкозинолатів.
  

Щодо вмісту ерукової кислоти і глюкозинолатів виділяють такі групи:

• традиційні (++), з високим вмістом ерукової кислоти, глюкозинолатів - призначені для використання на зелене сидеральне добриво;
  
• звичайні (0+) з невисоким вмістом ерукової кислоти і надмірною кількістю глюкозинолатів – для виробництва високоякісної олії, та з обмеженим використанням шроту - для тваринництва;
  
• подвійної якості (00) з низьким вмістом ерукової кислоти і глюкозинолатів – для виробництва якісної олії та білкових кормів;
  
• з високим вмістом ерукової кислоти і низьким – глюкозинолатів, для виробництва технічних масел і біодизельного пального; шроту як якісного білкового корму;
  
• сорти з жовтим насінням (так звані «000-сорти»), що мають тонку оболонку (маса 7% від маси насіння), олія з яких не потребує знебарвлення від темного пігменту.
  

Надзвичайно важливою ознакою сорту (гібриду) є стійкість проти шкідливих організмів. Адже за вирощування стійких сортів проти збудників хвороб зменшується утроє-четверо інтенсивність розвитку хвороб, що дає змогу уникнути застосування фунгіцидів та зменшити витрати на вирощування культури.

Ще більш важливою ознакою сорту є його стійкість проти небезпечних шкідників генеративних органів: ріпакового квіткоїда, насіннєвого прихованохоботника та стручкової галиці, які суттєво зменшують урожайність насіння, а застосування інсектицидів проти них є надзвичайно ризикованим, оскільки знищує одомашнених та диких бджіл та інших запилювачів.

На жаль, селекціонери ще недостатньо приділяють уваги виведенню стійких сортів проти шкідників генеративних органів ріпаку. Так, у «Реєстрі сортів рослин, придатних до поширення в Україні в 2011 р.» нараховується понад 90 сортів ріпаку озимого і майже 50 сортів ріпаку ярого, з яких реально на стійкість проти ріпакового квіткоїда оцінено менше 25% сортів. Серед сортів ріпаку озимого стійкими проти квіткоїда (з балами стійкості 6-7) є: Еліот, Анна, Анталія, Артус, Вектра, Волеска, Джеспер, Декатлон, Люкс, Нельсон, ПР 46В31, Ранок Поділля, Таурус, Трабант, Чемпіон України; ярого ріпаку – Абіліті, Айдар, Антоціан, Гайдн, Герос, Кріс, Марина, Обрій, Сріблястий, Сиріус, Хантер, Хідалго, Хазар, Юра.

Стійкими і високостійкими (бал стійкості 7-8 і більше) проти пероноспорозу є такі сорти озимого ріпаку, як Атлант, Аліот, Анна, Вектра, Волан, Джеспер, Декатлон, Ландар, Ксаверівський, Нельсон, Опус, Ранок Поділля, ПР 46В31, Таурус, Токата; проти бактеріозу - Аліот, Анна, Вектра, Джеспер, Декатлон, Нельсон, Опус, ПР 46В31, Таурус, Токата.

Серед сортів ярого ріпаку стійкими проти пероноспорозу і бактеріозу (бал 7-8) є: Антоціан, Кріс, Калиновський, Клітинний 1, Клітинний 8, Магнат, Марина, Сріблястий, Хантер, Хідалго, Хузар, Юра.

Навіть цей неповний аналіз фітосанітарного стану посівів ріпаку, причин недостатньо високої урожайності насіння за недотримання елементів інтенсивної технології вирощування культури свідчить про далеко невичерпні резерви урожайності. Перш за все, окремі господарства почали вирощувати ріпак лише в 2006-2010 рр. Уперше, не маючи певного досвіду і можливостей. Проте глибоке переосмислення помилок і упущень в минулому допоможе швидше освоїти технологію вирощування культури і не повторювати помилок у майбутньому.

Основними чинниками недобору урожаю насіння ріпаку в минулому були такі:

• невдалий добір сортів та гібридів для господарства відповідно до грунтово-кліматичних умов;
  
• невдале місце в сівозміні;
  
• недотримання системи основного і передпосівного обробітку грунту та системи удобрення культури;
  
• недостатня система захисту посівів від комплексу шкідливих організмів;
  
• несвоєчасне збирання урожаю та витрати насіння при цьому.

Основні елементи інтегрованої системи захисту
Інтегрована система захисту ріпаку від шкідливих організмів повинна передбачати гармонійне поєднання організаційно-господарського, агротехнічного, імунологічного, біологічного й хімічного методів, що забезпечує надійний захист, реалізацію найбільш повної потенційної продуктивності сортів і гібридів, є екологічно безпечна й економічно вигідна.

Організаційно-господарські заходи. Ріпак повинен повертатись на попереднє поле не раніше як через 4 роки. В зоні з вирощуванням буряків (цукрових, кормових, столових) насичення сівозмін цими культурами разом із ріпаком не повинно перевищувати 25%, з тим щоб уникнути накопичення бурякової нематоди.

Кращими попередниками ріпаку є зернові колосові, зернобобові, рання картопля, багаторічні й однорічні бобові трави.

Підбір стійких сортів та гібридів є найрадикальнішим заходом з обмеження шкідливості основних шкідників і збудників хвороб, що дає змогу зменшити обсяги застосування пестицидів на 50%, виключити відповідно операції з технологічного процесу, не втрачаючи при цьому продуктивності рослин.

Підготовка ґрунту до сівби. Поле під посів ріпаку повинно бути вирівняним, з добре розробленими ґрунтом, чистим від бур’янів, удобреним, з твердим ложем для насіння.

Підготовка насіння до сівби є надзвичайно важливим елементом технології вирощування ріпаку. Від якості насіння (схожості) залежить густота рослин та урожайність культури. Оскільки джерелами інфекції переважної більшості збудників хвороб є уражене насіння. Широко поширеними фітофагами є ґрунтові та наземні шкідники сходів, проти яких важливим елементом підготовки насіння ріпаку до сівби є його протруювання інсекто-фунгіцидними протруйниками разом із регуляторами росту рослин і мікроелементами.

Перед обробкою насіння захисно-стимулюючими речовинами його очищують, калібрують.

Обробляють насіння централізовано і завчасно на насіннєвих заводах за допомогою спеціальних машин. Проте за умови введення у захисно-стимулюючі композиції додаткових складових для обробки насіння її можна проводити в господарствах. Проти пліснявіння насіння, фузаріозної кореневої гнилі, альтернаріозу, пероноспорозу, фомозу, білої і сірої гнилей, чорної ніжки застосовують такі фунгіцидні протруйники: Вітавас 200, з.п. (2-3 кг/т), Ровраль Фло, к.с. (8 л/т), Максим ХL 035С, т.к.с. (5 л/т), Круізер OSR 322 FS, т.к.с. (15 л/т), останній є ефективним і проти блішок, ґрунтових шкідників. Інсектицидними протруйниками проти комплексу ґрунтових і наземних шкідників сходів ріпаку є: Круізер 350 FS, т.к.с. (4 л/т), Космос 250, т.к.с. (8 л/т), Модесто 480 FS, т.к.с. (12,5 л/т), Чинук, 20% т.к.с. (20 л/т).

До протруйників при обробці насіння додають біостимулятори росту рослин: Агростимулін (10 мл/т), Вермістим (8-10 л/т), Біотрансформатор (10 гранул/т), Емістим С (10 мл/т), Трептолем (20 мл/т), Біосил (10 мл/т), які посилюють толерантність рослин проти пошкоджень фітофагами та ураженості збудниками хвороб, стресових погодних умов, сприяють дружній появі сходів і підвищують продуктивність рослин.

Сівба ріпаку є ключовим моментом у технології вирощування культури та отримання належного урожаю, якщо при цьому дотримуються наступні вимоги: оптимальні строки сівби озимого ріпаку (III декада серпня), норма висівання (4-6 кг/га або 0,8-1,2 млн схожих насінин), глибина загортання насіння (2-3 см).

Догляд за посівами полягає у підживленні рослин, своєчасному застосуванні гербіцидів, інсектицидів та фунгіцидів, передзбиральній дисекації (за побуріння 70% стручків) та своєчасному збиранні насіння і його негайному очищенні й досушуванні.

Висновки

1. Серед культур, придатних до широкого вирощування на харчові, фуражні та енергетичні цілі, важлива роль відводиться ріпаку, виробництво насіння якого останніми роками збільшилась у 17 разів порівняно з 1961 р. та зайняло друге місце за обсягами після сої.

2. У зв’язку зі всезростаючим попитом на насіння ріпаку на світовому ринку та високим рівнем економічності його вирощування в Україні, починаючи з 2006 р. спостерігається збільшення посівних площ під посівами цієї культури, які в 2008 р. збільшились у 7 разів, а 2009 р. – 5,2 разу порівняно з 2005 роком, виробництво насіння відповідно зросло у 10 та 6,6 разів, а частка його у світовому виробництві сягнула 4,96 і 3,1%.

3. Потенційна продуктивність сучасних сортів і гібридів озимого ріпаку реалізується лише на 30-40%, що вимагає глибокого аналізу причин недобору урожаїв у кожному господарстві, їх усунення та доведення урожайності насіння ріпаку до середньоєвропейського рівня 2,8-3 т/га.

4. Серед низки чинників, що обмежують реалізацію потенційної продуктивності сучасних сортів і гібридів як озимого ріпаку, так і ярого, є такі:

• недостатня обізнаність аграріїв України з технологією вирощування культури;
  
• невдале місце у сівозміні;
  
• недостатня система удобрення культури;
  
• порушення технології вирощування, зокрема, системи захисту культури, що призводить до недобору 30-40% реальної урожайності насіння культури.
  

5. Запровадження високоефективної системи захисту рослин від шкідливих організмів, що включає організаційно-господарські й агротехнічні заходи, підбір і використання стійких та високопродуктивних сортів і гібридів, висококваліфіковане застосування прийомів із догляду за посівами, особливо захисту від комплексів шкідливих організмів, є найважливішим етапом інтенсивної технології вирощування культури.