Саме виробництво олії вимагає у 10–20 разів менше витрат, ніж виробництво тваринних жирів. Поряд із тим, ріпак як кормова культура містить білок, що дає можливість збалансувати корми, зменшити використання зерна і збільшити виробництво тваринницької продукції. Інтерес українського сільського товаровиробника до культури ріпаку має тенденцію до зростання, що підтверджується розширенням його посівних площ. Аналіз світових та європейських цін показує, що реалізаційна ціна ріпаку зазвичай постійно в 1,8–2,4 разів перевищує вартість зернових.
Розширенню площ ріпаку сприяють такі чинники:
- зростання попиту на ріпак як сировину для харчової і технічної олії (у тому числі біодизелю) та як експортну культуру;
- належна ціна на ріпакове насіння;
- перші грошові надходження товаровиробникові вже в липні-серпні;
- зростання потреби і сфери використання кормів ріпаку;
- ріпак, на відміну від соняшнику, - добрий попередник під зернові культури.
Культивуванню ріпаку заважають:
- застаріла матеріально-технічна база - ґрунтообробна техніка, сівалки, збиральні комбайни, очисна та сушильна техніка;
- нестача обігових коштів на придбання добрив, засобів захисту.
Основи технології вирощування ріпаку озимого:
- сівозміни - покращення фітосанітарного стану;
- використання потенціалу сортів і гібридів (реалізовано на сьогодні 35–55%);
- обробіток ґрунту (комбінований);
- використання добрив - органічних, мінеральних, мікродобрив та інших (закон повернення);
- своєчасний захист посівів - хімічний, біологічний, агротехнічний;
- зниження втрат при збиранні (перестій, засміченість);
- використання широкозахватної та високотехнологічної техніки.
При вирощуванні ріпаку необхідно враховувати його високу потребу у воді під час всього вегетаційного періоду. Оптимальною кількістю опадів вважається 600–800 мм на рік, які забезпечують формування високого урожаю.
Місце в сівозміні та вибір сорту
Правильне включення ріпаку у сівозміну має суттєве значення для отримання високих і сталих врожаїв та економічно вигідного виробництва.
Вагомий вплив на урожайність ріпаку мають безпосередньо попередники. Кращі попередники для ріпаку - зернобобові, зернові, картопля, кукурудза, однорічні та багаторічні трави. Не можна висівати після ріпаку та інших капустяних культур, соняшнику, буряків.
Насіння ріпаку озимого за посівними якостями повинно мати:
-
масу 1000 насінин від 3 до 7 г;
-
чистоту 96–98%;
-
схожість до 96%;
- вологість не вище 12%.
Ріпак добрий попередник для інших культур. Він розрихлює своєю системою грунт, а відносно велика кількість рослинних решток після його збирання містить легко засвоювані поживні речовини. Досліди підтверджують, що врожайність зернових після ріпаку на 0,4–0,6 т/га вища, ніж після зернових як попередника.
В деяких зонах України ріпак можна використовувати як сидерат, заорюючи його у фазі цвітіння. Цей захід є альтернативою поповнення органічною речовиною ґрунтів за нестачі гною та заходом із підвищення урожайності наступних культур (пшениця озима тощо).
Основні установи-оригінатори сортів і гібридів ріпаку озимого: Вінницька ДС; ННЦ «Інститут землеробства УААН»; Івано-Франківський ІАПВ; «Монсанто»; «Сингента». Кращими за урожайністю сорто-зразками можна вважати: Ексголд (3,68 т/га), Екзекютив (3,68 т/га), Антарія (3,24 т/га), Чорний велетень (3,33 т/га), Галицький (3,07 т/га), Свєта (3,22 т/га).
Особливості мінерального живлення ріпаку
Ріпак вимогливий до умов мінерального живлення. На формування 1 ц основної продукції ріпак використовує (кг): азоту 5–6; фосфору - 2,5–3,5; калію - 2,5–4; кальцію, магнію, бору, сірки - в 3–5 разів більше, ніж зернові культури.
Норма внесення мінеральних добрив визначається із урахуванням потреби рослин в поживних речовинах, наявності їх у ґрунті згідно з агрохімічною характеристикою поля, коефіцієнту їх використання і виносу із запланованим урожаєм.
Восени під посів ріпаку озимого необхідно внести комбіновані мінеральні добрива (нітрофоски) у дозі N30–45P30–45K30–45. Такий агрозахід сприяє швидшому проростанню насіння та розвитку добре розвиненої кореневої системи. Удобрені рослини ріпаку озимого краще переносять перезимівлю, добре розвиваються весною і формують більший урожай насіння. Застосування лише основного осіннього внесення мінеральних добрив сприяє збільшенню урожайності ріпаку озимого на 0,71–1,82 т/га (рис. 1).
Підвищені норми внесення азоту (120–180 кг/га) знижують отримання додаткової продукції на 1 кг внесеного азоту, а також це призводить до надлишкового накопичення у рослинах нітратів. Надлишок азоту також провокує інтенсивне зростання вегетативної маси та вилягання посівів, продовження вегетаційного періоду на 6–8 діб, нерівномірне дозрівання насіння та зниження його якості.
Азотні добрива суттєво впливають на показники якості насіння ріпаку. Так, їх внесення у дозі 60 кг/га підвищує вміст білка на 1,5–2,2% та вміст жиру на 2,1–2,3%. Комплексне використання азотних, фосфорних і калійних добрив призводить до підвищення вмісту жиру в насінні. Встановлено, що частка азотних добрив у формуванні врожаю становить 70%, фосфорних - 30%.
Добрива поповнюють ґрунтове середовище поживними речовинами і одночасно, взаємодіючи між собою та із сполуками ґрунту, сприяють перетворенню недоступних для рослин форм поживних елементів у доступні. Особливо це спостерігається при внесенні азотних добрив на фосфорно-калійному фоні, коли зростає рухомість фосфатів ґрунту.
Найефективнішим способом внесення азоту під час вегетації є позакореневе підживлення через листки сечовиною або розчинами КАС разом із внесенням макро- і мікроелементів та пестицидів. За цього методу коефіцієнт використання макроскладових підвищується у 2,5 разів, а мікроскладових - у десятки разів. Через листя ріпаку доступні 10–12-відсоткові розчини (25–30 кг сечовини на 250–300 літрів води): за три підживлення можна дати рослинам 75–100 кг азоту, що аналогічно 180–220 кг прикореневого внесення. За комплексного внесення макро- і мікроелементів коефіцієнт використання азоту підвищується на 25–30%.
Ріпак вимогливий до азотного живлення. Приблизна загальна потреба в азоті у середньому становить 90–120 кг/га. Цю кількість необхідно розділити на основне внесення під посів (30–45 кг/га) та ранньовесняне підживлення (60–90 кг/га). Підживлення ріпаку озимого проводять по мерзлоталому ґрунті аміачною селітрою або карбамідом. Встановлено, що такий захід підвищує урожайність ріпаку від 0,32 т/га до 0,54 т/га.
Приблизна норма внесення фосфору становить 45 кг/га. Фосфор необхідний для створення міцної кореневої системи у ріпаку, підвищення насіннєвої продуктивності та прискорення дозрівання.
Калій під ріпак вносять із метою підвищення стійкості рослин до несприятливих факторів зовнішнього середовища, ураження шкідниками та хворобами. Приблизна норма внесення калію становить 60 кг/га.
Магній виконує важливу функцію при створенні хлорофілу. Бор впливає на формування насіння. Основну потребу в мікроелементах відмічено у фазі цвітіння та формування насіння.
Ефективними мікродобривами на посівах ріпаку озимого слід вважати Фокус (1,0 кг/га) із прибавкою урожаю 0,56 т/га, Фанат 0,2 кг/га із прибавкою 0,36 т/га та Хелпер 2,5 кг/га із прибавкою 0,48 т/га.
Посів
Підготовка насіння до посіву. Для насіння ріпаку не потрібний період післязбирального дозрівання. Його можна використовувати для посіву відразу ж після просушування й очищення. Кращі результати по насіннєвій продуктивності одержують при посіві торішнім насінням. За 10–15 днів до посіву насіння протруюють препаратом Роялфло із розрахунку 20–30 л/т насіння.
Строки посіву для ріпаку озимого мають вирішальне значення для перезимівлі і зберігання рослин. Кращим строком посіву ріпаку озимого для північно-східного Лісостепу України вважається третя декада серпня (урожайність 4,1–4,9 т/га) та перша декада вересня (4,6–5,3 т/га). Головною умовою дружніх сходів ріпаку озимого є достатня кількість вологи в посівному шарі ґрунту (4–5 см).
Спосіб посіву. Ріпак, як правило, сіють суцільним рядовим способом із міжряддями 15 см. По інтенсивній технології вирощування ріпак сіють спеціалізовано пневматичною сівалкою СПР-6, яка призначена для посіву ріпаку і зернових культур (окрім вівса). Ширина захвату сівалки 6 м, ширина міжряддя 12 см, межі регулювання норми висіву насіння 2,62–335 кг/га, глибина загортання насіння 24–57 мм, пошкодження насіння 0,1–1%, місткість насіннєвого бункеру 4,8 м3 (на 10 годин роботи без дозаправки насінням), продуктивність 3,8 га/год. Сівалка агрегатується із тракторами класу 3.
Норма висіву для ріпаку озимого з міжряддями 12–15 см повинна становити 1,5–2,0 млн схожих насінин. Оптимальна густота стояння рослин повин-на сягати восени 80–120 і весною 60–80 шт. на 1 м2.
Однією з умов забезпечення високих урожаїв ріпаку озимого - отримання своєчасних та дружніх сходів, що можливе лише за умови висіву насіння у вологий ґрунт на глибину 2–3 см. Якщо є небезпека пересихання поверхневого шару ґрунту, глибину висіву насіння доцільно збільшити до 3–4 см.
Догляд за посівами ріпаку включає комплекс заходів, які направлені на одержання дружніх сходів, знищення бур’янів, захист рослин від шкідників і хвороб, створення оптимальних умов для росту і розвитку рослин.
Одразу ж після посіву ріпаку поле треба закоткувати кільчато-зубчастими котками КЗК-10 або 2ККН-2,8. Після появи сходів у фазі розетки здійснюють боронування посівів.
На посівах ріпаку озимого весною проводять підрахунок рослин, які перезимували. Посіви з густотою 60–100 рослин на 1 м2 залишають на насіння. Посіви з густотою більше 100 рослин на 1 м2 доцільно використати на зелений корм або сидерат. Посіви з густотою менш ніж 30 рослин на 1 м2 треба пересіяти. У зоні східного Лісостепу України ріпак озимий за зимовий період гине на 100% 1 раз на три роки (рис. 2).
Навесні, після початку вегетації, визначають життєздатність рослин. Якщо буде виявлено, що кора основного кореня відділяється, - це ознака гниття, і такі рослини слід вважати загиблими.
Озимий ріпак добре реагує на внесення азотних добрив ранньою весною, тому при першій можливості треба провести підживлення посівів у дозі N30–40.
Ріпак формує велику надземну масу, його рослини можуть пригнічувати бур’яни, особливо в другу половину вегетації. Проте в початковий період росту бур’яни можуть нанести відчутну шкоду врожаю. У зв’язку з цим при інтенсивній технології підвищується агротехнічна роль основного обробітку ґрунту в боротьбі, переважно з багаторічними бур’янами.
Система захисту від шкідників, хвороб та бур’янів
Для запобігання масового поширення бурякової нематоди насиченість ріпаком сівозміни разом із буряками не повинна перевищувати 25%.
При вирощуванні ріпаку на технічні цілі перед посівом насіння протруюють Вітаваксом 200, 75% - 2,0–3,0 кг/т проти збудників пліснявіння, чорної плямистості, пероноспорозу та гельмінтоспоріозної кореневої гнилі.
На посівах ріпаку озимого проти однорічних злакових і двосім’ядольних бур’янів застосовують Дуал, 96% - 1,6–2,6 л/га. Посіви озимого ріпаку, які забур’янені однорічними бур’янами, восени, у фазі 3–4 листків обробляють Кербом 50W 50% - 1 кг/га. При наявності на сходах ріпаку хрестоцвітих блішок (5 особин на 1 м2) застосовують Децис, 2,5% - 0,3 л/га, Сумі-альфу, 5% - 0,3 л/га, Фастак, 10% - 0,15 л/га та інші.
У фазі 2–4 листків проти ріпакового пильщика (2 особини на 1 м2), ріпакового листоїда (3 особини на 1 м2), капустяного білана (2 особини на 1 м2), стеблового прихованохоботника (3 особини на 1 м2) посіви обробляють Золоном, 35% - 1,5–2,0 л/га, Децисом, 2,5% - 0,3 л/га, Суміцидином, 20% - 0,3 л/га. Проти несправжньої борошнистої роси та фомозу на початку появи хвороб застосовують Альцет, 80% - 1,2–1,8 кг/га.
До початку бутонізації у фазі 4–6 листків проти ріпакового листоїда, ріпакового пильщика і клопів застосовують Децис або Золон у нормах, вказаних вище.
У період бутонізації проти капустяної совки і біланів випускають трихограму в 2–3 строки. Перший раз на початку відкладання яєць метеликами, наступні - з інтервалом 5–6 діб. Проти личинок першого віку біланів і пильщиків застосовують Бітоксибацелін - 2 кг/га або Лепідоцид - 0,5–1,0 кг/га. Наприкінці бутонізації проти попелиць, прихованохоботників і квіткоїда (5–6 особин на 1 м2) використовують синтетичні перетроїди в рекомендованих нормах.
Збирання
Збирають ріпак роздільним способом. Пряме комбайнування допускається тільки на чистих від бур’янів ділянках при рівномірному достиганні рослин, коли вже упущені строки роздільного збирання.
До скошування рослин у валки приступають у фазі жовто-зеленої стиглості, коли в нижніх стручках центральної гілки більшості рослин насіння має характерний для сорту колір: чорний, коричневий або жовтий, а вологість насіння знижується до 30–33%.
Використовують валкові жатки ЖВН-6А, ЖРБ-4,2А, ЖСК-4АМ, МСВ-4,2, а також інші. Висота зрізу сягає 15–20 см. Обмолот валків проводять при вологості насіння 8–12%, а в умовах вологої осені - при 18–20% комбайнами СК-5М «Нива», «Бізон», «Лан» та іншими. Одразу ж в потоці проводиться очищення і сушіння насіння до вологості 8–10%. До комбайна ставлять пристрій ПКК-5 і підбирач. Місця втрат насіння герметизують, число обертів молотильного барабану повинно становити 600–800 за хвилину, частота обертів вентилятора - 340–440. Зазори на деці зменшують.
Для очистки насіння використовують зерноочисні машини типу ОВС-25, для сортування насіннєвого матеріалу - насіннєво-очисні машини типу «Петкус-Селектра» або СМ-4, доукомплектований решітками з малими отворами. Можна використовувати зерноочисні агрегати типу ЗАВ-25 з насіннєво-очисною приставкою СП-10А.
