Ризики зберігання моркви

На другий рік насінники моркви уражуються головним чином фомозом. Випадання уражених рослин може бути обумовлене і альтернаріозом (чорною гниллю коренеплодів).

 

Головну небезпеку для моркви, особливо для продовольчих цілей, становлять гнилі під час зимового зберігання. Особливо значні відходи коренеплодів (до 50–70%) викликають мокрі гнилі — біла (склеротініоз), сіра (ботрідіоз), мокра бактеріальна. Але в багатьох випадках великі втрати врожаю обумовлюють і сухі гнилі — фомоз та альтернаріоз.

 

Біла гниль проявляється на коренеплодах під час їх зберігання у вигляді водянистих мокрих плям, покритих білим ватоподібним або плівчастим нальотом, який є грибницею збудника хвороби. Пізніше на поверхні грибниці формуються темні склероції.

 

Збудник хвороби — сумчастий гриб Sclerotinia sclerotiorum de Bary (син. Whetzelinia sclerotiorum Korf et Dumont).

 

Патоген характеризується широкою спеціалізацією, уражує понад 360 видів, які відносяться до 225 родів і 64 родин однодольних та дводольних культурних і дикоростучих рослин. З овочевих культур гриб уражує капусту, буряк, пастернак, петрушку, томати, ріпу, редиску, редьку та ін.

 

Гриб розвивається у двох стадіях — склероціальній і сумчастій. Грибниця біла, ватоподібна, добре розвинута, рясна, згодом набуває плівчастого нальоту, в якому формуються склероції. Вони спочатку білі, з блискучими крапельками роси на поверхні, потім при дозріванні набувають чорного кольору. Склероції округлої, неправильної або іншої форми, часто приплющені, 1–3 см у діаметрі, слабобугорчаті, чорні, усередині білі.

 

Склероції є основним джерелом інфекції. Остання накопичується у полі і в сховищах у вигляді склероціїв. Вони можуть зберігатися на уражених рештках рослин, на підлозі і стелажах овочесховищ, після зберігання коренеплодів моркви та іншої ураженої патогеном рослинної продукції, можуть зберігатися у ґрунті протягом декількох років.

 

Склероції гриба найбільш інтенсивно проростають у ґрунті за температури 11–15°С і вологості вище 80% від ПВ протягом 14 діб. В сухому ґрунті склероції патогена не проростають. В польових умовах за тривалого промерзання у ґрунті та різких коливань низької температури з частими відлигами протягом зими склероції патогена фізіологічно визрівають і проростають, формуючи сумчасту стадію — апотеції, блюдцеподібні плодові тіла на циліндричних ніжках, які залежно від розміру склероція формуються від 1 до 5, в яких утворюються безбарвні сумки зі сумкоспорами.

 

Рослини заражуються від сумкоспор. Інкубаційний період становить 7–10 днів. Протягом вегетації рослин збудник поширюється сумкоспорами і може розповсюджуватися вегетативно — шматочками грибниці за допомогою вітру, крапель дощу, комах. У сховищах первинне зараження коренеплоду відбувається при контакті з грибницею пророслого склероція гриба. Розвитку хвороби сприяє висока вологість повітря і температур вище 14–15°С.

 

 

Коренеплоди моркви можуть уражуватися ще в полі до збирання врожаю, але найбільш інтенсивний розвиток хвороби, як правило, спостерігається під час зберігання на прив’ялених або підморожених, ослаблених та пошкоджених коренеплодах. Гриб проникає у рослину як через ранки, так і через непошкоджені оболонки клітин. У сховищах збудник хвороби поширюється грибницею при контакті хворого коренеплоду із сусіднім здоровим, тому захворювання виявляється у вигляді окремих вогнищ. Джерелом інфекції можуть бути склероції, які попадають у сховище з частками ґрунту або з ураженими рослинними рештками.

 

Найбільш шкідлива хвороба на коренеплодах у період їх зберігання, викликаючи їх масове загнивання. У результаті ураження тканина коренеплоду стає м’якою, мокрою. Розм’якшення тканини обумовлене тим, що гриб володіє ферментами з групи пектіназ, крім цього, патоген виділяє токсини, які отруюють тканини рослин, в результаті чого вона відмирає. Забарвлення ураженої тканини коренеплоду білою гниллю, на відмінну від сірої, не змінюється. Уражені коренеплоди моркви стають непридатними для вживання в їжу, для переробки та використання в якості маточників. При садінні уражених коренеплодів у ґрунт насінники відстають у рості, часто в’януть і гинуть.

 

Симптоми хвороби проявляються на коренеплодах під час їх зберігання. Коренеплід моркви стає м’яким, мокрим, як і при білій гнилі, але уражена тканина, на відміну від останньої, набуває бурого забарвлення. За високої вологості повітря на поверхні коренеплоду формується сірий пухкий наліт (грибниця і конідіальне спороношення збудника хвороби), пізніше на ньому з’являються дрібні чорні склероції.

 

Збудником хвороби є сумчастий гриб Botryotiana fuckeliana Whetzel (анаморфа — Botrytis cinerea Fr.), який відноситься до факультативних некрофітних паразитів і здатний уражувати тільки ослаблену тканину рослин. Гриб проникає у рослину через механічні пошкодження, продихи. Завдяки наявності у своєму арсеналі нападу токсинів гриб може проникати і через непошкоджену кутикулу. Він уражує понад 400 видів рослин різних родин. В циклі свого розвитку патоген формує грибницю, склероції, конідіальне і сумчасте спороношення.

 

 

За несприятливих умов для живлення гриба на сірому поверхневому нальоті утворюються значна кількість дрібних, округлих або неправильної форми склероціїв. Спочатку вони сірувато-білі, згодом чорні, блискучі, з бугорчатою поверхнею, всередині білі. Склероції гриба інтенсивно утворюються за температури 4–13°С.

 

Конідіальне спороношення формується у вигляді пухкого сірого нальоту, який на дотик сильно порошить. Інтенсивний ріст грибниці і утворення конідій відбувається за температури 17–25°С і відносної вологості повітря 95–98%. Зрілі конідії легко поширюються повітряними течіями на значну віддаль. Протягом вегетації гриб формує декілька генерацій конідіального спороношення.

Оптимальні умови для проростання склероціїв: вологий ґрунт і температура в межах 19–26°С. У такому разі вони проростають гіфами, утворюючи грибницю з конідіальним спороношенням, а за низької температури в межах 2–13°С склероції формують на своїй поверхні сумчасте спороношення у вигляді сумок із сумкоспорами. Останні, попадаючи на рослину, проростають і дають початок розвитку грибниці, на якій потім формується конідіальне спороношення.

 

Джерелом інфекції є грибниця патогена на уражених рештках і склероції у грунті, які зберігають свою життєздатність до 8 років і більше.

 

Первинне зараження коренеплодів грибом може відбуватися як у полі, так і в сховищах. Подальше розповсюдження інфекції у сховищах може відбуватися за допомогою конідій повітряним течіями. Завдяки конідіальному спороношенню розповсюдження інфекції від первинних осередків може в наступному викликати зараження коренеплодів у різних місцях овочесховища. Тому перебирання коренеплодів у такому випадку не тільки не доцільне, але і становить серйозну загрозу масовому розповсюдженню інфекції по всьому сховищу. Патоген у сховищах розповсюджується також контактним способом — при дотику хворого коренеплоду до здорового.

 

Резерватором інфекції можуть бути склероції патогена, які попадають в овочесховище з частками інфікованого ґрунту, з ураженими рослинними рештками.

 

Шкідливість сірої гнилі на моркві аналогічна білій.

 

Хвороба проявляється у вигляді двох основних форм — сухої гнилі коренеплодів під час їх зберігання у сховищах і випаданні насінників в результаті відмирання уражених рослин у полі.

 

Діагностичні ознаки прояву хвороби на насінниках: на стеблах, частіше біля їх основи і в місцях розгалужень гілок та черешків листків спочатку з’являються темні смуги і видовжені плями з ліловим відтінком. Утворення таких плям часто супроводжується виділенням клейкої маси. Пізніше уражені ділянки висихають, стають сірими і вкриваються численними чорними крапками — пікнідами гриба, який викликає це захворювання. Подібні ознаки проявляються і на суцвіттях, біля їх основи, на квітконіжках, в основі зонтиків. Уражені органи відмирають. При зараженні насіння на їх поверхні можуть також виявлятися пікніди гриба.

 

 

Збудником хвороби є сумчастий гриб Leptosphaeria libanotis Sacc (анаморфа: Phoma rostrupii Sacc). Пікніди кулясті, пікноспори дрібні, одноклітинні, еліпсоподібні, світло-червоні, виходять із пікніди у вигляді закрученої коричнево-червоної нитки.

 

Інколи на уражених рештках гриб навесні утворює статевим шляхом плодові тіла — перитеції, у яких формуються сумки зі сумкоспорами. Ураження рослин може відбуватися від пікноспор, а за наявності сумчастої стадії — і від сумкоспор гриба.

 

 

У період вегетації рослин гриб формує декілька генерацій пікнідіального спороношення, викликаючи нові осередки зараження. Найчастіше і найшвидше уражуються сусідні рослини, які знаходяться поруч з хворою, проте інфекція може поширюватися і на значні віддалі. За умов відсутності просторової ізоляції між полями насінників і товарних посівів культури інфекція легко переноситься на рослини першого року вирощування і може викликати інтенсивне ураження їх надземної частини. Частіше всього це відбувається у другій половині літа і навіть восени, в кінці вегетації, коли в масі проявляється фомоз на насінних кущах.

 

На черешках і жилках рослин першого року вирощування з’являються видовжені спочатку білуваті, жовтуваті, згодом сірувато-коричневі плями і смуги, на яких пізніше утворюються майже чорні пікніди гриба, уражена тканина стає крихкою. У ряді випадків інфекція, попадаючи на головку коренеплоду, викликає загнивання верхівки коренеплоду. Але в полі така форма захворювання проявляється слабо і на незначній кількості рослин.

 

Гниль коренеплоду начинає активно розвиватися при зберіганні. На поверхні коренеплоду утворюються сірі, злегка вдавлені плями. Тканина під ними суха, часто трухлява, коричневого (на відміну від чорної гнилі) кольору. При швидкому розвитку гнилі в трухлявій тканині можуть утворюватися пустоти, поверхня яких вкривається слабким білим нальотом грибниці патогена. Починаючи з середини зими і протягом весни на поверхні ураженої тканини коренеплодів виявляються плодові тіла — пікніди гриба, які розташовуються локально у вигляді окремих груп.

 

 

Хворі маточні коренеплоди з ураженою верхівкою часто не проростають або з них формуються недорозвинуті, інтенсивно уражені рослини. Більшість хворих рослин в’яне ще до утворення на них суцвіть, на окремих рослинах — на стеблах, черешках, суцвіттях з’являються сірувато-бурі плями з ліловим відтінком, з чисельними чорними дрібними пікнідами. Такі рослини являють собою первинні вогнища інфекції фомозу, від яких може відбуватися масове зараження насінників.

 

Таким чином, основним джерелом інфекції фомозу для рослин другого року є висаджені хворі коренеплоди. Крім цього, інфекція може зберігатися також і на уражених післязбиральних рештках, на яких пікноспори в пікнідах і сумкоспори в перитеціях залишаються життєздатними до 2–3-х років. Для рослин першого року джерелом інфекції можуть бути як насінники, за умови недотримання просторової ізоляції між полями товарних і насіннєвих посівів, так і рослинні рештки, за умов порушення сівозміни. Інфекція може передаватися і зараженим насінням. Таким способом вона може поширюватися у нові господарства і райони. При висіві зараженого насіння розвиваються уражені сходи, частина уражених проростків гине ще в ґрунті, інша — в період вегетації.

 

 

Масовому розвитку хвороби на насінниках сприяє висока вологість, оскільки пікноспори вивільняються з пікнід, коли останні знаходяться в краплі води. До температурних вимог гриб менш вимогливий, але при 20–25°С хвороба розвивається особливо інтенсивно. В сховищах гниль коренеплодів прогресує тим швидше, чим вища в ньому температура.

 

Коренеплоди недорозвинуті або перезрілі також уражуються фомозом сильніше, ніж ті, які зібрані завчасно. Захворювання більш інтенсивно проявляється на коренеплодах, які були вирощені на супіщаних ґрунтах.

 

Таким чином, шкідливість хвороби полягає у випаданні сходів, зниженні врожаю насіння і погіршенні його посівних якостей, знижені товарного вигляду коренеплодів, їх непридатності для тривалого зберігання, значних втратах врожаю у результаті загнивання коренеплодів у сховищах.

 

Хвороба проявляється на рослинах різного віку. На рослинах першого року альтернаріоз проявляється у вигляді «чорної ніжки» сходів. Коренева шийка у таких рослин чорніє, тканина загниває, згодом листки жовтіють, рослина в’яне і відмирає. У вологу погоду на поверхні ураженої тканини з’являється темно-зелений або зеленувато-коричневий пліснявий наліт, який є конідіальним спороношенням гриба — збудником хвороби. Така форма прояву захворювання характерна при висіві в ґрунт зараженого насіння.

 

Типові ознаки прояву альтернаріозу на моркві товарних посівів виявляються наприкінці вегетації рослин. На черешках нижніх листків, на листкових пластинках з’являються розпливчасті бурі плями, які покриваються у вологу погоду ледь помітним нальотом, від чорно-зеленого до оливкового забарвлення. Згодом плями розростаються і часто займають всю поверхню листкової пластинки. Уражені листки жовтіють, буріють і відмирають, а гриб по черешку проникає у верхню частину коренеплоду і викликає його загнивання в період зберігання.

 

 

На насінниках хвороба спочатку проявляється у нижній частині стебла у вигляді характерних темних, дещо заглиблених і витягнутих плям, які вкриваються зеленувато-оливковим бархатистим нальотом. Згодом такі плями виявляються на черешках листків і в верхній частині стебла. Уражені рослини в’януть, поступово відмирають. Насіння у них або зовсім не утворюється, а якщо і формується, то воно уражене і низької якості.

 

На коренеплодах під кінець вегетації рослин, і особливо під час їх зберігання збоку або на їх верхівці з’являються сухі, злегка сіруватого забарвлення ледь вдавлені плями, які згодом заглиблюються і розростаються, охоплюючи все більші ділянки поверхні. Уражена тканина всередині коренеплоду набуває чорного забарвлення. На ураженій поверхні коренеплоду утворюється сіровуто-зелений до оливкового пліснявий наліт, який складається з грибниці і конідіального спороношення гриба.

 

Збудником хвороби є гриб Alternaria radicina Meieret ed all. Гіфи майже безбарвні або ледь оливково-жовтувато-сіруватого кольору. На їх верхівках формуються поодинокі або зібрані в ланцюжки конідії. В період вегетації гриб розповсюджується конідіями за допомогою вітру, крапель дощу, комахами. Оптимальна температура для їх проростання — 28°С. Зараження моркви патогеном відбувається при ослаблені тканин рослини, особливо в дощову осінь при підвищеній температурі. Гриб викликає мацерацію тканин ураженої рослини.

 

Крім моркви, гриб уражує петрушку, селеру, кріп та інші селерові культури.

 

 

На маточних коренеплодах у сховищі інфекція зберігається на залишках обрізаних черешків листків у вигляді темних плям із характерним темно-зеленим нальотом. При висадці таких коренеплодів захворювання продовжує розвиватися на насінниках, як правило, спочатку воно виявляється у нижній частині стебла, а згодом і на всій рослині.

 

У сховищах коренеполоди заражаються у місцях механічних пошкоджень, при закладанні їх на зберігання у теплі приміщення. Інфекція від хворих коренеплодів до здорових передається конідіями, які поширюються повітряними течіями.

 

Розвитку хвороби сприяє підвищена температура, висока вологість, часте зволоження поверхні коренеплодів у результаті утворення конденсованої роси за незначних коливань температури в сховищі, недостатня вентиляція сховища.

 

Джерелом інфекції альтернаріозу є уражені рештки рослин, маточні коренеплоди і насіння, в яких патоген зберігається грибницею і конідіями.

 

Як вирізнити уражені коренеплоди альтернаріозом від фомозної гнилі. Основною діагностичною ознакою, за якою можна легко відрізнити чорну гниль від фомозної на коренеплодах моркви, є колір ураженої тканини. На розрізі ураженого коренеплоду альтернаріозна гниль має вугільно-чорне забарвлення (фомозна — коричневе), і уражена тканина різко відмежована від здорової (за фомозної гнилі — межа більш розмита). У вологих умовах зберігання у випадку чорної гнилі на вдавлених плямах коренеплоду утворюється сіровуто-зелений до оливкового пліснявий наліт — грибниця і конідіальне спороношення гриба. При уражені фомозом на поверхні ураженої тканини коренеплоду утворюється лише світла, безбарвна грибниця без спороношення.

 

Шкідливість альтернаріозу така ж сама, як і фомозу.

 

Зовнішні ознаки хвороби проявляються на коренеплодах як під час вегетації рослин, так і при їх зберіганні у сховищах. Спочатку на коренеплодах з’являються сірувато-свинцеві підшкірні плями, які згодом заглиблюються і покриваються фіолетово-бурим повстяним нальотом. Пізніше на ньому виникають дрібні численні крапки — псевдосклероції, спочатку вони червоно-фіолетового, пізніше чорного забарвлення. При уражені коренеплодів під час вегетації рослин листки їх жовтіють, в’януть і відмирають. Уражені корені загнивають і рослина гине.

 

Збудником хвороби є гриб Helicobasidium purpureum Pat. (анаморфа: Rhizoctonia violaceae Tul.). Грибниця щільно повстяна або у вигляді шнурів, буровато-фіолетова, інколи на ній утворюються склероції. Молоді гіфи майже безбарвні, потім стають буровато-фіолетовими. Характерною особливістю збудника хвороби є те, що він розвивається у природних умовах вегетативно й може тривалий час зберігатися у ґрунті. Склероції гриба можуть проростати гіфами, з яких формується поверхнева грибниця або формувати базидіальну стадію — базидії з базидіоспорами. Крім моркви, гриб уражує буряки, брукву, петрушку, цикорій, хміль, люцерну, тютюн, еспарцет, конюшину, чорну і червону смородину, виноград та деякі інші рослини.

В природних умовах повстяна гниль виявляється на понижених місцях, як правило, у вигляді окремих осередків у другій половині літа за умов надмірної кількості опадів і підвищеної температури повітря. Частіше хвороба виявляється на ґрунтах, де застоюється вода.

 

Джерело інфекції — уражені маточні коренеплоди і заражений ґрунт, в яких зберігаються псевдосклероції гриба. Первинне зараження відбувається в полі, в період вегетації рослин, за рахунок інфекції, яка знаходиться у ґрунті. В період зберігання можливі повторні зараження.

 

Шкідливість хвороби полягає у зрідженні посівів моркви, знижені товарних якостей вирощеної продукції, уражені коренеплоди непридатні для зберігання.

 

Хвороба проявляється на коренеплодах, частіше з кінчика кореня, спочатку поверхня його вкривається білим нальотом, який складається з грибниці збудника хвороби, а пізніше наліт стає бархатисто-сизим або голубувато-зеленим у результаті формування конідіального спороношення гриба. Поступово уражений коренеплід згниває, перетворюється у безформну гнильну масу з різким запахом плісені.

 

Збудником хвороби є гриб Penicillium expansum Thom. Патоген уражує також плоди яблуні, груші, айви, уражує насіння бобових культур, розвивається на органічних рештках у грунті.

 

 

В період вегетації в полі і в сховищах гриб поширюється за допомогою конідій. Перезараження моркви відбувається контактним шляхом, при дотику хворого коренеплоду до здорового.

 

Найбільш сприйнятливі до хвороби фізіологічно ослаблені коренеплоди — підв’ялені, переохолоджені, з механічними пошкодженнями. Зараженню сприяє також недотримання режиму зберігання коренеплодів у сховищах.

 

Хвороба виявлена на моркві порівняно недавно. Проявляється на коренеплодах, як правило, через 2–3 місяці після закладання їх на зберігання. Характерною ознакою захворювання є невеличкі, розміром 1–6 мм, і неглибокі сухі виразки зі світлим (від білого до світло-коричневого) нальотом грибниці патогена.

 

Збудником хвороби є гриб Rhizoctonia carotae Rad. Грибниця повстяна спочатку біла, згодом стає світло-коричневою. Молоді гіфи майже безбарвні, потім стають світло-буроватими. Патоген не формує ніякого спороношення. Гриб, крім моркви, уражує також столові буряки.

 

Розмножується патоген вегетативно, поширюється шматочками грибниці. Основним джерелом інфекції є ґрунт, де збудник розвивається на органічних рештках.

 

Білою паршею частіше уражуються коренеплоди в умовах холодного зберігання, головним чином у холодильних камерах. В сховищах із природнім охолодженням і активною вентиляцією хвороба зустрічається рідко.

 

Ураженню коренеплодів моркви паршею сприяє беззмінне вирощування її на одному і тому ж самому полі, а також багаторічне використання однієї і тієї ж самої тари.

 

Шкідливість хвороби полягає у знижені товарного вигляду коренеплодів, погіршенні харчових і кормових якостей.

 

Зовнішні ознаки хвороби проявляються на листках, черешках, стеблах і суцвіттях у вигляді білого борошнистого нальоту. Пізніше на ньому з’являються чорні крапки — клейстотеції гриба. Уражені рослини стають жорсткими, крихкими. Листки жовтіють і передчасно відмирають.

 

Збудником хвороби є гриб Erysiphe umbelliferarum dВy. Поширюється за допомогою конідій. Джерело інфекції — уражені рештки, на яких гриб зберігається у формі клейстотеціїв. Первинне зараження рослин відбувається за допомогою сумкоспор, вторинне — за допомогою конідій.

 

Шкідливість хвороби виявляється у зменшенні асиміляційної поверхні рослин в результаті передчасного відмирання уражених листків, зниженні їх продуктивності, погіршенні стійкості коренеплодів до різних гнилей.

 

Перші ознаки хвороби виявляються на моркві першого року вегетації в середині літа. На листках, нерідко з верхівок його долів, починають з’являтися дрібні, 1–2 мм у діаметрі округлі або неправильної форми, бурі плями. Пізніше центр плям світліє, а на межі здорової і ураженої тканини виявляється червоно-бура облямівка.

 

 

Поступово плями збільшуються у розмірі, краї листків скручуються, згодом відмирають. На черешках і стеблах насінників плями жовто-бурі або бурі, видовжені, злегка вдавлені. З нижньої боку листкової пластинки, в місцях формування плям, утворюється сіруватий наліт, який складається із конідіального спороношення гриба.

 

Збудником хвороби є гриб Cercospora carotae Kasn. et Siem. Під час вегетації він поширюється конідіями. Особливо інтенсивне ураження церкоспорозом відмічається в дощову похмуру погоду за температури 23–24°С.

 

Зберігається гриб на рослинних рештках у грунті і на насінні.

 

Шкідливість хвороби виявляється у зменшенні асиміляційної поверхні рослин в результаті передчасного відмирання уражених листків, зниженні як продуктивності хворих рослин, так і стійкості коренеплодів до гнилей. Недобір врожаю насіння досягає 15–30%.

 

Проявляється хвороба на всіх надземних органах рослин моркви — листках, стеблах, суцвіттях.

 

На листках утворюються темно-бурі, інколи з концентричною зональністю плями, які покриті чорним сажистим нальотом. Хворі листки засихають і відмирають.

 

На черешках, стеблах і суцвіттях плями неправильної форми, темно-бурі, уражена тканина покривається суцільним чорним нальотом.

 

Збудником хвороби є гриб Stemphyllium botryosum Wallr. Гіфи майже жовтувато-коричневі, з перегородками. Гриб уражує близько 50 видів рослин з різних родин: крім моркви, нищить капусту, цибулю, горох, квасолю, люпин, огірки, диню тощо. Мінімальна температура для росту гриба 4°С, оптимальна — 20–23°С, максимальна близько — 35°С.

 

У період вегетації гриб поширюється конідіями. Зберігається на рослинних рештках у ґрунті. Інфекція може передаватися з насінням.

 

Шкідливість хвороби полягає у зменшенні асиміляційної поверхні рослин, що призводить до зниження продуктивності рослин. При висіві зараженого насіння проростки часто гинуть, не досягаючи поверхні ґрунту, при розвитку хвороби на насінниках насіння на них не утворюється, або, якщо і формується, то воно щупле, з низькою схожістю. Коренеплоди з уражених рослин під час зберігання частіше загнивають.

Хвороба проявляється на коренеплодах як у польових умовах, так і під час зберігання.

 

Коли рослини вегетують, на хвостовій частині коренеплоду з’являються водянисті плями, які, розростаючись, охоплюють значну його частину. Уражена тканина зморщується, мацерується, рослини в’януть і гинуть.

 

Особливо інтенсивно захворювання розвивається у сховищах. При зберіганні на поверхні головки коренеплоду або на кінчику кореня спочатку з’являються світло-коричневі, згодом темні водянисті плями, які швидко розростаються по всьому коренеплоду. На розрізі видно більш або менш глибокі вогнища гнилі, які чітко відділені від здорової тканини. Уражена тканина втрачає тверду консистенцію, коренеплоди загнивають, стають слизистими і перетворюються у кашоподібну масу, яка має неприємний запах. Такі коренеплоди заражають лежачі поряд здорові. Найбільш сприйнятливі до хвороби підв’ялені переохолоджені і механічно пошкоджені коренеплоди.

 

Збудником хвороби є широкоспеціалізовані бактерії Erwinia carotovora pv. carotovora Bergey et al. Оптимальна температура для розмноження бактерій — 25–30°С. При 51°С вони гинуть.

 

Бактерії уражують селеру, петрушку, пастернак, цибулю, картоплю та інші овочеві культури. Патоген проникає через механічні пошкодження, які наносяться при збиранні врожаю та закладанні коренеплодів на зберігання у сховища.

 

Особливо сильне загнивання коренеплодів спостерігається у теплу осінь, при ранньому закладанні мокрих коренеплодів у сховища, за високої вологості повітря і температури в сховищах вище 3°С.

 

Джерелом інфекції є неперегнилі уражені рештки рослин і хворі маточні коренеплоди.