Олексій ХАРСУН, спеціально для "АС"
«Кукурудзяне листя хльоскало нас по щоках, лiзло в очi, дряпало руки. Йти ставало дедалi важче.
- Яво, - сказав я, хекаючи, - щось ми дуже довго йдемо.
Ява мовчав.
- Яво, - сказав я, хекаючи ще дужче, - де шлях?
Ява мовчав.
- Яво, - сказав я, майже задихаючись, - ми не туди йдемо».
Хто б міг подумати, що 2013 року в кукурудзі заблукає ціла аграрна галузь. Звісно, аграрії не репетують - «Де шлях?», але поставлене самому собі просте питання - «Де гроші?», вимагає або мовчки «хекати», очікуючи зростання ціни, або нарешті чітко сказати - «ми не туди йдемо»!
Своє міністерське бачення проблеми М. Присяжнюк в інтерв’ю ІА «УНІАН» сформулював так: «ціна й справді низька, але вона не критична». А ті підприємства, для яких ціна критична, самі і винні: «не використовують технології, не вносять необхідний обсяг добрив, вони, звичайно, є збитковими», а от «підприємства, які мають високі врожаї, вони більш рентабельні», правда за врожайності 7 т/га «більш рентабельні» заледве залишаються при своїх. Але просто сказати «сам дурень» - це не рівень міністра, рівень міністра - це звинуватити в негараздах світову закулісу - завинили аграрні біржі, які, на думку чиновника, маніпулюють цінами.
Відкрию ВЕЛИКИЙ СЕКРЕТ: спекулянтам непотрібні низькі ціни, їм потрібні ціни нестабільні, як кажуть спеціалісти, - волатильні (мінливі), тільки так спекулянти і можуть заробити: дешево купив - дорого продав. Аналізуючи очікувану волатильність, спекулянти опираються на величезний інформаційний масив: починаючи від посівних площ і погодних умов, завершуючи тим, скільки телят залишили на відгодівлю фермери. Висновки спекулянтів невтішні - очікувати росту цін у середньостроковій перспективі не приходиться.
Основна підстава для такої оцінки - перспективи виробництва біоетанолоу, передусім у США. Незважаючи, що останніми роками приблизно кожна третя тонна кукурудзи, вирощена в США, використовувалася для виробництва біоетанолу, прибутковим таке виробництво так і не стало. Взагалі єдина країна виробництво біоетанолу, в якій має економічний сенс, - Бразилія, свій біоетанол виробляє не з кукурудзи, а з цукрової тростини, точніше відходів цукрової промисловості. Отож, виробники біоетанолу в США отримували прибуток лише за рахунок пільг та субсидій.
Вперше США почали субсидіювати виробництво біоетанолу після введення Арабськими країнами нафтового ембарго в 1973 році, Енергетичне Податкове Законодавство від 1978 року звільняло виробництво біоетанолу від акцизного збору, оціночно це давало виробникам 1,4 млрд дол. в рік. Чому давало? Тому що, починаючи з 2014 року, пільги перестають діяти. Окрім того, агентство з охорони навколишнього середовища США запропонувало зменшити квоту на поновлювані види біопалива (насамперед етанолу на основі кукурудзи) в 2014 році від ранше законодавчо ухвалених 14,4 млрд галонів до 13 млрд галонів.
Попри те, що біоетанол рекламувався як «екологічне паливо», пов’язане розв’язати проблему глобального потепління, дотошні вчені виявили, що використання кукурудзи як сировини для пального лише в довготривалій перспективі (яка, до речі, в більшості випадків вимірюється століттями!) скорочує викиди вуглекислого газу. Причому, на першому етапі такі викиди суттєво зростають і значно перевищують шкоду, яку завдає довкіллю традиційне пальне. Більше того, згідно з дослідженнями американських вчених, продукти згорання етанолу більш шкідливі для навколишнього середовища та здоров’я людей.
«- Яво! - пiдхопивсь я. - Це дурниця якась. Цього не може бути, бо це неможливо. Ще нiхто в свiтi не заблудив у кукурудзi. Ми просто пiшли не в той бiк. Я добре пам’ятаю, що, коли ми йшли, сонце нам було в спину. Ходiмо назад.
Спершу Ява недовiрливо поглядав на мене. Але я говорив, мабуть, так переконливо, що вiн пiдвiвся. - Хтозна, може й правда. Ходiмо».
Зростання ціни може викликати лише підвищення попиту - перш за все аграрії сподіваються на Китай. Однак продавати свою кукурудзу китайцям можуть не лише українські виробники, відповідні договори існують також із США та Бразилією. Аналітики оцінюють потенціал торгового дому Marubeni (Японія), з яким китайське державне агентство Sinigrain підписало відповідну угоду в 55 млн т кукурудзи на рік (вдвічі більше ніж найоптимістичніші оцінки можливої купівлі цієї культури Китаєм). До речі, японські посередники не попросили в китайських партнерів грошей у борг, а самі готові вкласти порядку 5 млрд дол. в купівлю американського зернового трейдера Gavilon. Але головне - купівля кукурудзи Китаєм не означає дефіцит цієї культури на внутрішньому ринку Китаю, китайські аграрії й самі щороку вирощують у межах 180–190 млн т кукурудзи.
Імпортна кукурудза йде на переробку, з неї виробляють крохмал, алкоголь, комбікорми, а вже ці товари споживають, а головне - експортують. Китайські посадовці не роблять таємниці з того, що експорт продуктів переробки кукурудзи переважає еквівалентний йому імпорт цієї культури. Фактично, Китай бажає купувати дешеву кукурудзу, а продавати дорогі продукти її переробки.
Але навіть зростання попиту з боку Китаю не про наших аграріїв. У нас - десятирічний контракт, щорічно необхідно поставляти 4 млн т кукурудзи за фіксованою ціною. Вище-згаданий контракт не вигідний аграріям (але не аграрному міністерству) з двох причин:
- перша - господарства отримують грошові кошти, але не фінасові ресурси;
- друга - господарства втрачають свободу маневру, тобто не можуть користатися маркетинговою тактикою «ринку покупців» - погоджуюся з ціною, але контролюю рівень виробництва, окрім того, щоб отримати кошти за 100 га посівів кукурудзи - необхідно посіяти 200 га.
Звісно, контракт із Китаєм вигідний ДПЗКУ - тут і залучення фінансових ресурсів на оновлення елеваторів, і гарантований обсяг послуг, пов’язаних з обслуговування контракту. Правда, боюсь, що за кілька років замість «форвардних закупівель» аграрне міністерство для виконання контракту буде змушене використовувати перевірену більшовицьку тактику - продрозверстку.
«Було тихо. Лише кукурудзяне листя шурхотiло над нами. Десь далеко прохававкав перепел, знову настала тиша. Навiть коникiв-стрибунцiв не було чути.
- А що, як ми зовсiм не виберемося звiдси? - тихо сказав я. - I нiхто не знає, куди ми пiшли. I нас не знайдуть. I ми загинемо. I через два тижнi комбайн разом із кукурудзою збере нашi кiсточки. - Було б пообiдати. Все-таки довше б продержались. А так на ранок можем i повмирати, - сказав Ява».
Зіткнувшись із падінням цін на кукурудзу, бразильські аграрії скорочують площі під цією культурою у посівах другого урожаю. Але Україна - не Бразилія. Хоч поважні аграрії зовсім не нагадують маленьких хлоп’ят, вибратися із масива кукурудзи їм буде ой як не просто. За оцінками КМУ в 2014 році Україна збільшить посівні під кукурудзу на 14,6–18,8 % до 5,5–5,7 млн га. В реальності збільшення площ може бути навіть ще більшим. На це є декілька причини:
- перша - очікуване збільшення площ ярого клину в 2014 році. Хоча, за оцінкою профільного міністерства, українські аграрії в 2013 році посіяли 95 % запланованих площ озимих, строки сівби, а, відтак, стан озимих викликають значні питання. Якщо для Тернопільської області посів «під груду» - звичайна практика, то для центральних і східних районів України це досить ризикований прийом. Основні ризики припадають навіть не на перезимівлю, а на короткий період відновлення вегетації навесні;
- друга - доступність фінансових ресурсів. Для багатьох господарств «форвардні» кон-тракти ДПЗКУ - чи не єдиний спосіб залучити хоч якісь кошти. «Малі» господарства банки або не кредитують, або ж кредитують під «космічні» проценти, великі ж агрохолдинги і так вже «напозичалися». Будете сміятися, але фінансовий стан фермера (коефіцієнти фінансової стійкості), який обробляє 300 га, часто кращий, чим агрохолдинга, в якого цих гектарів скажімо 100–300 тис.;
- третя - ведення агробізнесу з кожним роком все дорожче обходиться аграріям. Зростаючий фіскальний та неформальний тиск на агробізнес залишає надто малий вибір культур, які є сенс вирощувати - культура має бути не лише прибутковою, але й забезпечувати високий рівень капіталізації. Альтернативою кукурудзі можуть стати олійні, але й тут не все просто.
І на це є четверта причина - технологічна. Вирощування кукурудзи з використанням сучасних грунтових гербіцидів призводить до їх суттєвої післядії на інших культурах. Фактично, в багатьох випадках використання нових грунтових гербіцидів не залишає господарствам вибору - по кукурудзі можна сіяти лише кукурудзу. Аналогічна ситуація виникає при пересіві втраченого озимого ріпаку - інші ярі (окрім кукурудзи) занадто пригнічуються.
Кукурудза не вперше підносить аграріям неприємні цінові сюрпризи. Знайомий фермер Микола Убийкін колись сказав: «У високосний рік кукурудзу краще не сіяти зовсім, ціни на неї не буде». 2004 і 2008 роки цілком виправдали цю теорію, в 2012 це пророцтво теж мало всі шанси здійснитися, аби не надзвичайна (найсильніша за останні 60 років) посуха в США.
То що ж робити вітчизняним аграріям? У 2004 році внаслідок необхідності пересіву втрачених озимих господарства збільшили площі під кукурудзою (на 15,6 % до 2,3 млн га). Отриманого врожаю у 8,9 млн т (плюс 30 % до врожаю 2003 року) виявилося достатньо, щоб повністю дезорганізувати елеваторну інфраструктуру, звичайна картина осені 2004 року - кілометрові багатоденні черги зерновозів під елеваторами, ціна на кукурудзу впала на 40 % та залишалася низькою і на 2005 рік. З отриманого уроку більшість аграріїв зробили правильний висновок - ліпше менше та краще.
Паралельно зі скороченням посівних площ кукурудзи удосконалювалися технології вирощування і доробки: стали широко застосовуватися якісні імпортні гібриди з швидкою вологовіддачею, широко розповсюдження набула практика встановлення продуктивних сушарок безпосередньо в господарствах, оновлено парк зернозбиральних комбайнів. Всі вищезазначені заходи дозволили підвищити якість зерна кукурудзи, особливо в зменшенні зернової домішки та сприяли зниженню собівартості виробництва. За 10 років технологічні проблеми більшість господарств вирішили, але ніяка техніка не спроможна замінити адекватне викликам часу планування і управління.
