Агросвіт землекористування
У світовому аграрному виробництві земельні угіддя сільськогосподарського призначення включають орні землі, або ріллю, іригаційні землі, луки та пасовища, а також ліси. Розподіл сільськогосподарських земель у різних країнах досить нерівномірний як за площею, так і за їх внутрішньою структурою використання.
За даними аналізу інформації FAO UN, загальні світові сільськогосподарські земельні ресурси розподіляються наступним чином: на першому місці за їх наявністю знаходиться Китай (11 % у загальній структурі до усього їх підсумку), далі ідуть США (8 %), Австралія (8 %), Бразилія (6 %), Російська Федерація (4 %), Казахстан (4 %), Індія (4 %), і доволі суттєва частка належить Україні (1 %).
Однак у структурі орних земель розподіл країн є дещо іншим. Найбільшу частку має Індія (11 %), США (11 %), Російська Федерація (9 %), Китай (8 %), Бразилія (6 %) і Україна (2 %).
Нині в світі для сільськогосподарських цілей використовують близько 4873,2 млн га, що становить 37,4 % від загальної площі земель на поверхні суші планети. Сільськогосподарські угіддя сягають 4869,6 млн га, з яких під посівні площі виділяється 1592,7 млн га, у тому числі рілля займає майже 1423,8 млн га, луки і пасовища 3276,9 млн га, тоді як на ліси припадає 3995,8 млн га. Порівняльний аналіз їх структури у світі та Україні свідчить про досить суттєві відмінності в підходах до землекористування.
Якщо аналізувати частку ріллі в структурі сільгоспугідь, то у світі вона не перевищує 29,2 %, тоді як у вітчизняному аграрному секторі цей показник традиційно становить 79 %. Водночас, землі під луками та пасовищами у світі займають 67,3 % проти 18,9 % у нас. Лісові землі, відповідно, становлять 30,7 % і 16,7 %.
З усього вищезазначеного можна зробити певний логічний висновок, що вітчизняна структура землекористування нині є менш збалансованою та раціонально обґрунтованою, ніж у багатьох країнах світу, і здебільшого безпосередньо спрямована на збереження маржинальної експортно-орієнтованої моделі розвитку аграрного виробництва.
Для порівняння можна привести також аналогічні показники структури землекористування у Франції і Польщі, а також у Республіці Білорусь.
Зокрема, за окремими параметрами структура землекористування України подібна з Польщею. Так, частка ріллі в сільськогосподарських угіддях цих країн, відповідно, становить 79 % і 75,2 %, тоді як у Франції — 63,9 %, а в Республіці Білорусь — 66,6 %. Землі під луками та пасовищами, відповідно, сягають 18,9 % і 22,1 %, тоді як у Франції — 32,6 %, а в Білорусі — 32,1 %. За рівнем заліснення Україна досить суттєво відстає від усіх вказаних у порівнянні країн.
Як відзначається у Стратегії удосконалення механізму управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 червня 2017 р. № 413, в Україні для господарського використання залучено понад 92 % території. Надзвичайно високим є рівень розораності площ і становить понад 54 % (у розвинутих країнах Європи — не перевищує 35 %). Фактична лісистість території України становить лише 16 %, що недостатньо для забезпечення екологічної рівноваги (середній показник європейських країн — 25-30 %). Надмірна розораність земель (понад 54 % земельного фонду України), у тому числі на схилах, призвела до порушення екологічно збалансованого співвідношення сільськогосподарських угідь, лісів та водойм, що негативно вплинуло на стійкість агроландшафтів і зумовило значне техногенне навантаження на екологічну сферу.
Вибір ефективної моделі ринку землі
Дискусії щодо майбутньої моделі українського ринку землі, які ведуться впродовж останніх років, як правило, використовують як беззаперечний аргумент досвід інших країн світу, де він утвердився та успішно розвивається. Однак у цьому питання варто досить обережно підходити, адже вітчизняні реалії ще далекі від іноземних інституційно-правових умов та багатовікового досвіду поваги до приватної власності.
Щороку в Україні виникають суперечки щодо остаточного вирішення питання продовження або ж скасування наявного мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Подекуди вони мають політичний дискурс, що немає нічого спільного з економічними оцінками перспектив і можливостей, що можуть відкритися перед агробізнесом у разі формування оптимальної моделі ринку землі. Як наслідок, постійне відтермінування внесення і остаточного затвердження законопроекту про обіг сільськогосподарських земель робить теоретично неможливим запуск ефективного ринку землі.
Фактично чинну в нас тривалий час модель землеустрою формують приватні власники земельних паїв та аграрні підприємства, які займаються їх орендою. Внаслідок дії мораторію на купівлю-продаж землі зберігається та розвивається основна форма земельних відносин на основі договорів оренди з пайовиками. Нині їх укладено близько 4,7 млн на загальну площу 17 млн га. Це становить більш як половину всіх земель приватної форми власності в країні.
Окрім цього, останнім часом набула також широкого поширення оренда державних сільськогосподарських земель загальною площею у межах 2,5 млн га.
За цих обставин у суспільстві нині обговорюються три основні моделі формування та утвердження вітчизняного ринку землі.
Першу пов’язують зі збереженням нинішнього мораторію на купівлю-продаж землі та його подовженням на тривалий період часу.
Другу модель ототожнюють із запуском ринку землі через продаж прав оренди на неї. Цей напрям безпосередньо пов’язують із розробленим Міністерством аграрної політики та продовольства законопроектом «Про обіг земель сільськогосподарського призначення», який передбачає розблокування статус-кво на ринку землі через запуск права продажу її оренди.
Третя модель має на меті поетапний перехід до ринку землі, що передбачає зважений підхід та врахування усіх аспектів цієї проблеми в часі з метою усунення негативних наслідків та заперечень з боку суспільства та бізнесу.
Сьогодні досить складно стверджувати, яка із трьох вище перелічених моделей є найбільш оптимальною для вітчизняного аграрного сектору. Кожна з них має як свої переваги, так і недоліки. При цьому варто звернутися до порівняльного аналізу стану землекористування у європейських країнах та Україні за окремими його характеристиками.
На сьогодні в країнах світу, залежно від їх суспільно-економічного укладу, працюють різні моделі управління земельними ресурсами. По-перше, досить відмінними є організаційно-правові форми користування та власності на земельні ресурси, а отже, і модель ринку землі суттєво в них відрізняється.
По-друге, майже в кожній країні світу існують певні законодавчі обмеження щодо розміру земельних ділянок, які можуть надаватися у користування.
Яка ринкова вартість землі у світі
Окремого питання потребує розгляд цін на сільськогосподарські землі. Загальновідомо, що у всьому світі ціни відображають не лише значну різницю у якості земельних угідь і вигідності їх розташування, але й ринковий попит на них. Для порівняння візьмемо окремі європейські країни.
Так, найдорожчий гектар земель сільськогосподарського призначення у Швейцарії та Нідерландах, відповідно, 70 тис. і 64 тис. дол. США. У той же час, у Болгарії, Естонії, Румунії і Хорватії він коштує від 4,5 тис. до 7 тис. дол. США. Вітчизняний гектар, за окремими експертними оцінками, в умовах збереження нинішнього мораторію на купівлю-продаж сільськогосподарської землі коштує близько 1,2 тис. дол.
Варто передусім відзначити той аспект, що земля є безцінним надбанням людства, однак це не означає, що вона не може бути оцінена в сучасній ринковій економіці. Оскільки Україна цілеспрямовано обрала ринкову модель економіки, то земля як важливий її ресурс повинна мати справедливу ціну, що забезпечить його збереження та відтворення для майбутніх поколінь і їх нащадків. Важливо лише обрати правильну й оптимальну модель землекористування, яка б дозволила повною мірою уникнути недоліків ринкової кон’юнктури та надконцентрації угідь у руках обмеженого кола власників або латифундистів, а також забезпечила високу ефективність сільськогосподарського виробництва.
Юрій КЕРНАСЮК, канд. економ. наук, ІСГС НААН,
сільськогосподарський експерт-дорадник з аудиту,
економіки та управління підприємствами
