На державному рівні постійно чути офіційні заяви, що аграрний сектор — один із найпотужніших прибуткових напрямів економіки країни. За рік вартість вітчизняного експорту сягає майже 20 млрд доларів США, ми посідаємо перше місце у світі по експорту сім’янок соняшнику і соняшникової олії тощо. Звучить, здається, непогано. Проте поглянемо об’єктивно. Названі обсяги валютної виручки — це багато чи мало? Спробуємо порівняти.
Достатньо поглянути тільки на дві країни: Голландію й Францію. У Голландії земель трохи більше від площі Київської області (з них майже 40% — це осушене морське дно — польдери, які працею й вкладеними коштами перетворено на орні землі й пасовища). У Франції орних земель 16 млн гектарів (недавно було 19 млн гектарів). Вартість експорту агарної продукції Голландії більше як 80 млрд євро кожного року. Ця країна посідає третє місце у світі за вартістю експорту агарної продукції. На першому місці США, на другому — Франція. Варто порівняти обсяги валютної виручки голландців і наших земляків-аграріїв. У порівнянні ви відчуваєте гордість за своїх. Є бажання цитувати слова митника Верещагіна з кінофільму «Біле сонце пустелі»: «За державу прикро».
Так от, маючи як мінімум у два рази більшу площу орних земель як Франція і в 14,5 раза більшу як Голландія, ми поступаємось не лише Франції, а й Голландії за вартістю експортної агарної продукції більш як у чотири рази.
Проте це не всі наші проблеми, що примушують нас думати, вчитись і діяти раціонально. Ставлення наших аграріїв до нашої землі сьогодні вкрай незадовільне. І в Голландії, і у Франції, і Японії господарювання на землі передбачає обов’язкове дотримання аксіоми: закон повернення. Свого часу ще у 1846 році німецький учений Юстас Лібіх сформулював основні закони агрономії. Серед них і «закон повернення». Він об’єктивний, простий і зрозумілий: «Поверни полю те, що ти забрав у нього з урожаєм, або не розраховуй у майбутньому на такий самий урожай». В усіх країнах ЄС аграрії у своїй роботі повністю повертають орним землям винесені з урожаєм культурних рослин обсяги мінеральних речовин і мінералізованого гумусу.
У практиці роботи на землі наших аграріїв такого нема. Тобто реально названий закон діє і в нас, проте ми його не бажаємо навіть чути, не те що виконувати. Ми регулярно кожного року реально грабуємо орні землі й бажаємо наступного сезону отримати більші врожаї та більші прибутки як цього року. На жаль, рівень родючості орних земель не замінять ні модні нові гібриди, ні біостимулятори, ні мікродобрива. Земля — основний і незамінний засіб аграрного виробництва. Проте це лише у добрих господарів. Не даремно в країнах ЄС на бідних від природи ґрунтах рівень ефективної родючості, створений зусиллями й капіталовкладеннями землеробів, здатний забезпечувати їм отримання високих урожаїв практично всіх культур. Господарське і дбайливе ставлення до землі чітко сформулював свого часу президент США Т. Д. Рузвельт після подолання екологічної катастрофи на Великих американських рівнинах: «Народ, що руйнує свій ґрунт, знищує свої майбутнє».
Результати господарювання
Наші потенційно багаті від природи й родючі чорноземи, виснажені хижацьким ставленням до них наших трударів аграріїв протягом багатьох десятиліть, таких результатів урожайності, як у західних сусідів, не забезпечують. За останні 20 років уміст гумусу в орному шарі орних земель країни в середньому знизився більше як на 0,5% і сьогодні становить близько 3,0%. У будь-якій цивілізованій країні Європи такі зміни рівня родючості земель були б оцінені як національна катастрофа. Були б розроблені та реалізовані відповідні програми та закони, ситуація була б оперативно виправлена. Проте це мого б бути у них.
У нас по іншому. У нас замість цивілізованого і регульованого ринку — дикий базар. У повсякденній необхідності отримати гроші сьогодні ми не бажаємо навіть замислюватись над тим, куди приведене нас така порочна практика грабування орних земель власної країни в процесі аграрного виробництва. Відсутність балансу поживних речовин, пришвидшена мінералізація гумусу, доповнена активними процесами водної й вітрової ерозії, веде до швидкої деградації орних земель — головного засобу агарного виробництва в країні. Вже понад 20% площ орних земель країни офіційно є еродованими та майже 80% площ мають активні ерозійні процеси. До яких «осяяних вершин» ринково-хижацької практики агарного господарювання ми прийдемо в наступні десятиліття? Маємо знати, думати і вчитись.
Відновити рівень родючості еродованих і виснажених орних земель — завдання складне і дуже затратне й вимагає тривалого періоду. Хто завтра з розвитком процесів деградації ґрунтів зможе здійснити такі гігантські обсяги роботи й матеріальні витрати? Проблема набирає гостроти і не має відповіді.
Конструктивне рішення
Логічним і конструктивним шляхом є своєчасне розв’язання такої проблеми. Легше і набагато дешевше такі процеси зупинити на самому початку їх формування, діяти профілактично. Проте навіть наявність такої об’єктивної тривожної інформації не викликає стурбованості ні у високих міністерських державних кабінетах, ні в офісах господарів гігантських агрохолдингів, ні в будинках фермерів.
Усе це вони сприймають як щось гіпотетичне, далеке, що кожного з них персонально та їх орних земель і родичів не зачепить. У цивілізованих країнах проблеми збереження рівня родючості ґрунтів добре розуміють і вживають відповідних заходів. Тому вимоги дотримання балансу поживних речовин і гумусу на орних землях закріплені у них на законодавчому рівні. Так само як і контроль над ерозійними процесами. Є жорсткий контроль за їх дотриманням з боку держави та суспільства. Наприклад, на просторах Великих американських рівнин у США (територія від р. Міссісіпі й до Тихого океану) ніхто не рубає вітрозахисних лісосмуг. Навпаки, їх постійно і посилено садовлять. Із середини 1980-х років до 2000 року їх площа подвоїлась. Це за умов, що всі землі там приватні. Проте всі власники земель діють узгоджено, відповідно до рекомендацій агарної науки. Це за умов інтенсивного аграрного виробництва в регіонах із континентальним кліматом, що схожий до умов Південного Казахстану. (У нас в Україні клімат помірно-континентальний). Зимою у них температури до –40 °С і практично майже без снігу. Сніг зимою під дією потужного вітру й сонця не тане, а просто випаровується. Літом до +45 °С у поєднанні з дуже сильними сухими вітрами. Опадів у більшості регіонів 400–550 мм у рік. Катастрофа 30-х років минулого століття (жорстка посуха і «чорні бурі» протягом 6 років підряд) навчила американських фермерів. Усім стало зрозуміло, що потрібно дослухатися до рекомендацій науки й упроваджувати їх у життя. Тоді буде успішний бізнес і будуть прибутки.
Американський і європейський досвід доцільно знати й нашим аграріям і не повторювати чужих помилок. Проте це тільки побажання автора. Розмова вийшла не зовсім рівна і, можливо, колюча. Дуже вже тема помилок і навчання кожного з нас різнопланова. Кожен аграрій має власну голову і свій розум та бачення життя. Відповідно він і ухвалює власні рішення й вибирає пріоритети.
Як відомо, знати все неможливо. Народна мудрість говорить: «Питай не старого, а питай бувалого». Щоб багато знати, треба вчитись. Вчитись різного і вчитись усе життя. Виходить, що вік живи і вік учись. За таких умов є шанс ухвалювати правильні рішення й припускатися менше помилок.
О. О. ІВАЩЕНКО, академік, дійсний член НААН
