Час від часу випадки АЧС реєструються неподалік від українських кордонів, що знову нагадує про необхідність жорстких заходів з профілактики і тягне за собою введення карантинних обмежень та заборону імпорту тваринної продукції. З цим можуть погоджуватися чи обурюватися виробники та переробники, однак недооцінювати хворобу не варту, бо вона здатна нанести виробництву дуже велику шкоду.
Стійкий збудник
Збудником АЧС є ДНК-місткий вірус, виділений за його властивостями в окрему родину. Він займає проміжне положення між поксвірусами та ірідовірусами. Існує гіпотеза про гібридне походження вірусу африканської чуми свиней, за якою його попередниками були віруси віспиної групи та один із іридовірусів комах. За антигенним складом вірусу розрізняють А та В групи та підгрупу С. У рамках цих груп або типів збудник має іще багато різноманітних серотипів, які є причиною великих складнощів при розробці ефективної вакцини та мір профілактики захворювання.
Слід відмітити, що збудник АЧС стійкий до температури і різних показників рН середовища, а також переживає заморожування, висушування та гниття. Так, інфекційність вірусу за температури 5 °C зберігається протягом 5–7 років, за глибокого заморожування до 10 років (заморожування практично не впливає на біологічну активність вірусу), за кімнатної температури близько 1,5 років, а за високих температур до 37 °C до місяця. Він довгий час зберігає життєздатність у фекаліях, ґрунті, крові та інших предметах, що зумовлює його легке і тривале переживання у навколишньому середовищі та у забруднених приміщеннях і на предметах догляду за тваринами. Під впливом ультрафіолетового опромінювання із сонячних променів вірус інактивується протягом 12 годин. У м’ясі інфікованих свиней вірус може зберігатися до півроку. В результаті в умовах свинарського господарства з середньою температурою у 24 °C вірус може успішно зберігатися до 3–4 місяців. Відповідно, не раніше цього терміну може бути дозволено завозити нове поголів’я на попередньо неблагополучний пункт, що і передбачене відповідною інструкцією.
Для вірусу АЧС характерна доволі типова будова. При цьому він здатний розмножуватися в організмі свиней та кліщів роду Ornithodoros. Так, в організмі свиней реплікація вірусу відбувається в моноцитах, макрофагах та ретикулоендотеліальних клітинах. В організмі кліщів вірус може передаватися серед самиць трансоваріально та трансфазно і зберігатися понад 100 днів. На відміну від багатьох відомих вірусів, на проникнення в організм збудника АЧС не утворюються ВНА (вірус нейтралізуючі антитіла). В результаті організм не здатний зв’язувати і виводити вірус, що зумовлює дуже високу летальність при захворюванні. З іншого боку, ця сама характеристика вірусу не дозволяє створити ефективну специфічну вакцину. Все ускладнене тим фактом, що аттенуйовані штами вірусу викликають у свиней хронічний перебіг хвороби та тривале вірусоносійство, а такий стан є дуже небезпечний щодо епізоотологічної ситуацій в цілому. При цьому геном вірусу лишається достатньо стабільним при передачі його природним шляхом або експериментальному зараження протягом багатьох пасажів.Вірус АЧС дуже стійкий як у кислому, так і в лужному середовищі. В результаті більшість звичайних дезінфікуючих речовин на нього не діють. Доведено, що для проведення дезінфекції може успішно використовуватися 0,5 %-й розчин формаліну, а також хлорактивні препарати: хлорне вапно, 5 %-й розчин хлораміну, 1–2 %-і розчини активного хлору тощо. Для їхньої успішної дії необхідна експозиція не менше за 4 години. До того ж, під час дезінфекції необхідно звертати велику увагу на ретельне попереднє механічне очищення поверхонь та промивання гарячою водою, оскільки органічні рештки, заражені вірусом, можуть значно знижувати ефективність проведення дезінфекції.
Джерела зараження
Основним джерелом збудника виступають хворі та перехворілі тварини, в організмі яких вірус може зберігатися і виділятися у навколишнє середовище до 15 місяців. В основному, зараження АЧС відбувається контактним шляхом через пошкоджені шкіру і слизові оболонки, а також аліментарним шляхом через м’ясопродукти, кров та внутрішні органи; вірус також може передаватися трансмісивно через шкірних паразитів та комах, які були в контакті з хворими свинями та трупами; велика імовірність передачі вірусу існує через предмети догляду за тваринами та обслуговуючий персонал. Значну небезпеку становить контакт домашніх свиней з дикими, якого не можна допускати, а також з іншими домашніми та дикими тваринами і птахами, які також можуть перенести інфекцію. Резервуаром та переносником вірусу АЧС у природі є аргасові кліщі. Збудник може персистувати і розмножуватися в 75 % їхньої популяції більше року. Зараження кліщів відбувається при ссанні крові хворих свиней у період віремії. Далі вірус розмножується в організмі членистоногих і передається здоровим свиням при повторному кусанні.
Завдяки можливій трансоваріальній передачі вірусу у кліщів вони здатні зберігати його в своїй популяції тривалий час навіть без обов’язкового контакту з сприятливими тваринами. Через доволі значне життя кліщів - 10–12 років - вогнище хвороби в їхній популяції може існувати непередбачено довго. Відповідно, якщо в ареалі розвитку кліщів вже зустрічалося захворювання на АЧС, повністю знищити його практично не можливо. Імовірно, що аліментарний шлях поширення збудника дозволяє хворобі швидко розповсюджуватися і відповідає за виникнення нових осередків захворювання. Респіраторний шлях забезпечує швидку передачу вірусу від тварини тварині в межах вже існуючого вогнища, а трансмісивний таким чином є результатом і передумовою виникнення стійких вогнищ і джерел африканської чуми свиней в природі.В природних умовах до африканської чуми чутливі дикі та домашні свині всіх порід та статево-вікових груп. При чому при першій появі хвороби в стаді захворюваність може охоплювати понад 35 % поголів’я, а летальність сягає 97–100 %. Хвороба протікає у вигляді ензоотій. До того ж, для АЧС характерна стаціонарність, пов’язана з тривалим вірусоносійством, високою стійкістю і значним виживанням вірусу у навколишньому середовищі та можливості його переживання в організмі комах та гризунів.
Симптоми та перебіг захворювання
Для африканської чуми свиней характерні всі можливі перебіги хвороби: надгострий, гострий, підгострий, хронічний та латентний. При цьому надгострий та гострий зустрічаються частіш за все. У природних умовах інкубаційний період при АЧС триває від 5 до 7–10 днів. Зазвичай вірус проникає до організму через органи дихання та травлення, а також пошкоджену шкіру і слизові оболонки. Далі він швидко поширюється по кровоносним та лімфатичним судинам і здійснює негативний вплив на лімфоїдну тканину, стінки кровоносних судин та кістковий мозок. В результаті значно збільшується проникність судинних стінок, що є причиною виникнення множинних крововиливів та ґеморагій. Через взаємодію вірусу з еритроцитами порушується механізм звертання крові. Вплив на лімфоїдну тканину зумовлює загальне послаблення імунітету. Якщо хвороба перебігає певний час, встигають розвинутись ознаки, викликані гіперергічними, аутоімунними та алергічними процесами: інфільтрація тканин лімфоїдними клітинами, набряки, крупозно-некротична пневмонія, некрози шкіри, ураження суглобів. При гострому перебігу хвороби властивості крові швидко змінюються, і саме ці зміни лишаються найбільш помітними.
Першим проявом захворювання на АЧС є швидкий розвиток лихоманки та значне погіршення загального самопочутя. При надгострому перебігу свині гинуть протягом перших 1–3 діб, що не дозволяє добре розвинутись інші характерні симптоми. Так, інколи відмічають раптову загибель свиней без прояву клінічних ознак хвороби, що повинно одразу ж насторожити. При гострому та підгострому перебігу захворювання поряд із лихоманкою та загальним пригніченням спостерігають парез задніх кінцівок, іноді блювоту чи пронос з домішками крові, та, доволі часто, запор.
Дуже характерною ознакою для АЧС є поява червоно-фіолетових плям на шиї, рилі та вухах, череві, між кінцівками та у промежині. Іноді до основних симптомів захворювання можуть додаватися бронхіт чи пневмонія. Дихання стає поверхневим, частим та інколи супроводжується кашлем. За 1–2 доби до загибелі температура тіла падає нижче норми, і тварини лишаються майже непритомними. Захворювання може продовжуватися від 4 до 15–20 діб і зазвичай закінчується летально. У тих свиней, які виживають, відмічають хронічний перебіг захворювання із лихоманкою, виснаженням та відставанням у рості і розвитку, а також запаленнями суглобів, їхніми безболісними набряками, некрозами на шкірі та кератитами і перикардитом. Хронічний перебіг АЧС може продовжуватися 2–15 місяців. Якщо до такої картини додається ускладнення на легенях, свині також з часом гинуть.
У тварин, які видужали, розвивається латентний перебіг хвороби. Для нього нехарактерна вираженість клінічних ознак. Латентний перебіг АЧС характеризується персистенцією в організмі і виділенням вірусу та практично повною відсутністю віруснейтралізуючої активності сироваток, гіпергаммаглобулінемією. Такий перебіг частіш за все зустрічається у диких свиней та бородавників в Африці, які виступають там джерелами вірусу в природі. За останні десятиліття такий перебіг також став характерний для хвороби в Португалії, Іспанії, Анголі та інших країнах. Свині з латентним перебігом АЧС не проявляють клінічних симптомів, а лише переміжаючу віремію. Під впливом стресу вони виділяють вірус у зовнішнє середовище і можуть таким чином заражати здорове поголів’я. Відповідно, свині, які мали будь-який контакт із вірусом: загинули, перехворіли в будь-якій формі та залишилися живими є небезпечними для здорового свинопоголів’я, бо вірусоносійство практично в усіх свиней, які виживають, зберігається протягом всього їхнього життя. З організму заражених тварин вірус може виділятися з кров’ю, носовими витіками, калом та сечею, слиною і, імовірно, з повітрям, яке видихається з легень.Патологоанатомічні зміни при африканській чумі свиней є доволі примітними. Так, у тварин, які загинули при гострому чи підгострому перебігу хвороби, на шиї підгрудку, між щелепами, на череві та внутрішній поверхні стегон відмічають плями темно червоного чи фіолетового кольору, котрі представляють собою підшкірні крововиливи. На розтині найбільш виражені зміни спостерігають у лімфатичних вузлах. Окрім збільшення у розмірі та мармуровості, в середині вони також мають множинні крововиливи і змінену структури. Селезінка збільшена і перенаповнена кров’ю з окремими ділянками інфарктів. Також збільшення, почервоніння та крапкові крововиливи відмічають у нирках. У легенях, особливо після прояву симптомів бронхіту та пневмонії, на фоні почервоніння та збільшення знаходять пінистий ексудат, можливо з домішками крові. Той самий ексудат може заповнювати дихальні шляхи. В більшості інших внутрішніх органах та кишечнику також знаходять характерне почервоніння і крововиливи. Після хронічного перебігу зміни торкаються переважно бронхіальних лімфовузлів та легень.
Діагностика та попередження зараженню
Діагноз на африканську чуму свиней ставиться комплексно з урахуванням усіх наявних даних та проведенням лабораторних досліджень. Підозра на АЧС може виникнути, коли у свиней відмічають хворобу з швидким перебігом та високою смертністю, причому тварини були попередньо щеплені проти класичної чуми свиней. В лабораторії проводять виділення вірусу та виявляють його антитіла в реакціях ІФА (імуноферментний аналіз) та дифузної преципітації. Для встановлення специфічних антитіл до вірусу АЧС в сироватці крові також можуть використовуватися непряма імунофлуоресценція та зустрічний імуноелектрофорез. При диференційній діагностиці перш за все необхідно виключити класичну чуму свиней. Відрізнити африканську чуму від класичної на основі клінічних та епізоотологічних даних дуже важко. Для цього розроблена схема лабораторної диференціальної діагностики з додатковим виділенням вірусу в культурі клітин та залученням реакції гемаглютинації. Окрім класичної чуми свиней, АЧС диференціюють від бешихи, пастерельозу, сальмонельозу та хвороби Ауескі.
Ефективних заходів лікування для АЧС не розроблено, і більше того, лікувальні методи після встановлення діагнозу на африканську чуму свиней заборонені. Багато імунологічних типів збудника, а також існування змішаних або змінених популяцій вірусу значно обме-жує можливість боротьби з ним. На сьогодні не існує ефективної інактивованої вакцини проти АЧС. Найбільш ефективним способом боротьби з захворюванням вважається знищення поголів’я свиней, що в свою чергу пов’язане з великими втратами і незадоволенням з боку населення і господарств, чиї навіть здорові свині в карантинній зоні також мають знищуватися. Живі вакцини захищають лише частину поголів’я - 50–90 % - і лише від голомогічного штаму вірусу. Чутливість до гетерологічних штамів зберігається, а після вакцинації можуть зустрічатися значні ускладнення, - як-то було загибель 10–50 % вакцинованих свиней через 5–6 місяців після обробки в Португалії та Іспанії. До того ж, після використання живих вакцин є висока імовірність ускладнень, тривалого вірусоносійства та приживлення вірусу і прихованого вірусоносійства, що є недопустимим на виробництві. Пасивний та колостральний види імунітету при АЧС виражені слабко, а антитіла в недостатньому ступені нейтралізують вірус, через що посилюються реакції клітинного імунітету, а з ними і алергічні та аутоімунні ускладнення. Ведеться робота з виготовлення ефективної вакцини з використанням генно-інженерних методів, яка буде ефективною та безпечною для тварин.Враховуючи часті спалахи захворювання неподалік від кордонів України, надзвичайно великого значення набувають заходи з профілактики і недопущення занесення хвороби. При виникненні у господарстві африканської чуми свиней на нього накладається суворий карантин, а все свинопоголів’я знищується безкровним способом. Трупи тварин, гній та залишки корму, а також малоцінні предмети догляду спалюються, залишки змішують з вапном і закопуються. Приміщення та територію ферми дезінфікують гарячим 3 %-м розчином їдкого натрію, який також добре діє проти вірусу АЧС, чи 2 %-м розчином формальдегіду. На відстані 10 км від виявленого неблагополучного господарства - перша неблагополучна зона - всі свині підлягають забою із подальшою переробкою м’яса. Карантин з господарства знімають через 30 днів після забою всіх свиней, а певні обмеження зберігаються протягом 6 місяців; завезення нового поголів’я дозволяється не раніше ніж через рік після зняття карантину. Таким чином, можливе занесення АЧС пов’язане з великими втратами, яких необхідно уникати, дотримуючись обов’язкових норм збереження епізоотичного благополуччя.
