Ключове завдання агронома у цьому разі — сприяти активному розвитку рослин озимого ріпаку, їх зміцнінню та накопиченню цукрів, аби ті могли добре перезимувати. Однак існує високий ризик того, що рослини переростуть і загинуть узимку. Відповідно, потрібна тонка «гра» з варіюванням термінів сівби, хімічних обробок і мінеральних підживлень з обов’язковим додаванням майстерності та досвіду агронома.
Рослини мають увійти в зиму з кореневою шийкою діаметром 1,5 см та зі щонайменше п’ятьма листочками. До настання стійких холодів вегетаційний період озимого ріпаку повинен перебувати в межах 55–65 днів. Важливе завдання полягає в тому, що посіви повинні встигнути сформувати нормальну кореневу систему та листкову частину. До того ж слід узяти до уваги, що саме з осені в озимого ріпаку закладаються генеративні органи.
Було б неправильно стверджувати, що досягти такого ідеального результату можливо тільки шляхом осінніх внесень хімічних препаратів. На нормальний розвиток ріпаку впливає буквально все — починаючи з передпосівного обробітку та мінерального живлення та, звісно ж, вибору сортів і гібридів цієї культури.
Проте також надзвичайно важливо правильно вести посіви озимого ріпаку після появи сходів, вчасно провадити необхідні агротехнічні операції.
Нагадаємо, що насіння ріпаку для своєчасного проростання потребує дрібногрудкуватої структури верхніх шарів добре розпушеного ґрунту без контакту з пожнивними рештками культури-попередника. Адже це дрібні насінини, що легко можуть «загубитися» у перенасиченому соломою верхньому шарі ґрунту. До того ж без доступної вологи у стартовий період розвитку навряд чи вийде отримати вчасні та міцні сходи рослин.
Заведено вважати, що під передпосівне та стартове внесення для озимого ріпаку потрібно дати 30–40% необхідного азоту. Однак така його кількість не завжди буде доречною.
По-перше, якщо в серпні-вересні складаються посушливі умови, то цей обсяг азоту не лише не допоможе, а, навпаки, здатний нашкодити рослинам. У всякому разі більша частина діючої речовини буде неефективною та марно пропаде. По-друге, якщо осінь видасться теплою та дощовитою, то ріпак почне «жирувати», активно засвоюючи азот. Своєю чергою, це провокуватиме розростання листкового апарату та висоти рослин, що ні до чого хорошого не призведе. Тому краще азотне живлення ріпаку восени провадити чітко виходячи з погодних умов і дуже обережно.
Оптимально використовувати під озимий ріпак сульфат амонію або ж КАС із домішкою сірки. Річ у тім, що це дуже сіркофільна культура і тому потрібно потурбуватися про її достатнє забезпечення цим елементом, а також бором і магнієм.
Тому в початкових фазах вегетації слід взяти до уваги, що ріпаку потрібне якісне забезпечення азотом, сіркою, бором, а також фосфором і калієм для нормального розвитку кореневої системи та нормального входження в зиму. Калій краще давати під час основного внесення, а фосфор — під передпосівний обробіток чи в складі припосівних добрив. Також надзвичайно ефективним і недорогим може бути листкове внесення сульфату магнію та бору. Також хороші результати показує передпосівне внесення таких добрив, як Борофос чи сульфат амонію з бором.
Поряд із цим важливим є вибір правильної стратегії хімічного захисту озимого ріпаку в осінній період. Насамперед потрібно обрати якісний ґрунтовий гербіцид, бо ріпак є надзвичайно уразливим до забур’яненості посівів у ранніх фазах розвитку. Слід узяти до уваги ймовірне виникнення фітотоксичності рослин й обрати справді ефективний і водночас м’який препарат. Річ у тім, що в осінній період, на відміну від весняного, в разі помилки у рослин не буде часу на те, щоб «відійти» після хімічного стресу.
Восени може виникати потреба навіть у дворазовому внесенні інсектициду на сходах ріпаку. У разі теплої та сухої погоди можуть виникати проблеми з широким спектром шкідників. Окрім того, дуже незайвим буде скорочення кількості їх особин із прицілом уже на весняне відновлення вегетації.
Так само розмаїтим може бути фунгіцидний захист посівів озимого ріпаку. Досить часто використовують на цій культурі регулятори росту з фунгіцидними властивостями, наприклад, тебуконазол. Мета цього зрозуміла — в жодному разі не допустити переростання рослин, аби вони могли ввійти в зиму в оптимальному стані. Найчастіше практикується дворазове внесення регуляторів росту за результатами фактично щоденного моніторингу стану посівів. Ігнорування цієї операції може спричинити повну загибель посівів.
Ураховуючи широке насичення сівозміни українських господарств соняшником і меншою мірою — сої, що мають спільні захворювання з ріпаком, дедалі більшої актуальності набуває осінній фунгіцидний захист ріпаку. Навіть якщо такі проблеми візуально не проявляються, превентивне застосування якісного фунгіцидного препарату на посівах цієї культури є обов’язковим. Інакше вже навесні, після відновлення вегетації рослин, фермер може наразитися на дуже серйозні проблеми.
Слід узяти до уваги, що вирішальне значення для ефективності догляду за посівами озимого ріпаку восени має об’єктивне оцінювання фітосанітарного стану поля. Тобто врахування сівозміни, мінерального складу ґрунтів, наявності збудників хвороб і шкідників, ступеня забур’яненості поля й інших чинників. Саме цей чинник поряд із погодними умовами та строками сівби ріпаку потрібно використовувати в основі планування технології захисту рослин.
Василь ЧЕРКАС, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
