Ґрунтово-кліматичні умови України в основному сприятливі для нормального росту й розвитку рослин ріпаку та відповідають його біологічним вимогам. Зокрема, достатньо висока родючість ґрунтів, задовільна їх водо- та повітропроникність, необхідна кількість опадів і температурний режим для виконання всіх агротехнічних вимог дозволяють отримувати високий урожай насіння.
Практика показує, що врожайність озимого ріпаку є суттєво вищою проти ярого, тому господарники віддавали перевагу саме озимій формі цієї культури.
Ріпак — вологолюбна культура. Для отримання сходів і початкового розвитку рослин потрібно не менш як 20 мм опадів. Що пізніше сходить ріпак, то повільніше розвивається. Оптимальна вологозабезпеченість рослин озимого та ярого ріпаку відбувається за річної суми опадів 600–700 мм, задовільна — за 500–600 мм, за суми опадів нижчої від 400 мм і в посушливі роки врожай насіння його істотно знижується. За вегетаційний період ріпак витрачає у 1,5–2 рази більше води, ніж зернові колосові культури. Найбільше вологи потребує у фазу бутонізація — цвітіння — наливання стручків.
Розрізняють ранні (середина серпня) й пізніші (до середини вересня) строки сівби озимого ріпаку, що значною мірою залежить від забезпечення ґрунту вологою. Глибина загортання насіння також залежить від вологи у верхньому шарі ґрунту й може становити 1,5–2,5 см.
За ранніх строків сівби виникає небезпека переростання рослин (початок стеблування) й різке зниження їхньої зимостійкості. За пізніх — рослини до входження в зиму не встигають сформувати потрібну кількість листя на рослині й нагромадити в точках росту достатньої кількості цукрів, які забезпечують високу морозостійкість.
Насіння ріпаку починає проростати за температури ґрунту +2 °С, оптимальна температура для його проростання становить +15…+18 °С. За сприятливих умов сходи озимого ріпаку з’являються через 6–7 діб. Сума ефективних температур повітря вища за +10 °С для одержання дружних сходів озимого ріпаку становить 60–90 °С. Сходи можуть витримувати заморозки до –3…–5 °С, а рослини у фазу розетки — до –8 °С.
У кінці осінньої вегетації (коли протягом п’яти днів температура повітря не перевищує +2 °С) рослини мають сформувати 6–8 листків із діаметром кореневої шийки 8–10 мм і її висотою 8–10 мм і добре розвиненою кореневою системою завдовжки не менше як 250 мм. Для формування потужних рослин сума ефективних температур (понад +5 °С) від сходів до входження в зиму має становити 750–800 °С.
Стійкість ріпаку до морозів залежить і від вологості ґрунту. Якщо ґрунт перезволожений, то навіть за температури –6…–8 °С він може вимерзнути. Якщо ґрунт сухий, то ріпак витримує низьку температуру в межах –18…–20 °С протягом кількох днів. Ріпак негативно реагує на раптові коливання і тривале зниження температури восени, коли рослини ще не встигли загартуватися, або навесні, після відновлення вегетації рослин. За тривалої холодної зими або контрастно мінливої температури на початку весни за поновлення вегетації рослини озимого ріпаку масово вимерзають. Ця культура може загинути і в результаті випрівання, коли восени сніг випадає на не промерзлий ґрунт і рослини, тривалий час перебуваючи під його товстим покривом, виснажуються і гинуть. Весняні заморозки до травня також можуть викликати розривання стебла, ушкодження бруньок, відмирання окремих квіток або суцвіть на рослині.
Однак унаслідок зміни клімату в бік потепління великою проблемою отримання нормальних сходів (навіть і для традиційних зон вирощування ріпаку) часто є відсутність вологи у верхньому горизонті ґрунту. Тому в умовах виробництва не завжди посіяти ріпак в оптимальні терміни.
Дефіцит вологи в ґрунті у фазу стеблування — цвітіння призводить до слабкого галуження рослин, фізіологічного в’янення, опадання бутонів і квіток, скорочення фази цвітіння, зниження продуктивності рослин. Під час цвітіння ріпаку бажана вологість ґрунту має бути понад 80%. Під час вегетації на кожний гектар площі для одержання насіння ріпаку 20 ц/га потрібно 400–500 мм опадів.
Як правило, розвиток рослин ріпаку має тривати не менше ніж 60 днів від появи сходів до закінчення осінньої вегетації із сумою температур 600–800 °С. В останні роки через недостатній рівень вологи в ґрунті найоптимальнішим строком сівби в Україні є період від 15 серпня до 10 вересня. Якщо вологи немає, ріпак у ґрунті може лежати до 14 днів. Якщо ж сходи не зійшли на 21-й день від сівби, то площу найшвидше потрібно пересівати.
Ріпак належить до культур, що потребують комплексного підходу до агротехніки та захисту від бур’янів, шкідників і хвороб.
Основним профілактичним і необхідним агротехнічним заходом є сівозміна. Ротація культур дає змогу регулювати чисельність потенційних, переважно спеціалізованих шкідливих організмів й істотно обмежити їх розвиток. Повернення ріпаку на те саме місце має бути не раніше як через 4–5 років. За даними І. П. Маркова, високі й стабільні врожаї озимого та ярого ріпаку отримують за запровадження в господарствах спеціалізованих ріпакових сівозмін із максимальним насиченням їх зерновими культурами, де частка ріпаку — до 20–25%.
Найкращими попередниками ярого ріпаку є чорні та зайняті пари, зернобобові, зернові колосові культури, картопля, кукурудза, однорічні та багаторічні трави. Просторова ізоляція площ цьогорічних посівів ріпаку від посівів минулого року також обмежує поширення основних шкідників, аерогенної інфекції збудників хвороб ріпаку, зменшує занесення насіння бур’янів, які переносить вітром.
Значною перешкодою для росту й розвитку рослин і одержання високого врожаю є розвиток шкідливих організмів.
Саме в осінній період захисні заходи передусім повинні бути спрямовані на радикальне обмеження та знищення джерел інфекції, блокування або уповільнення шляхів її поширення, підвищення стійкості рослин до збудників хвороб і несприятливих погодних чинників.
Оптимальна кількість рослин восени має становити 100–120 на 1 м², що досягається нормою висіву 6–8 кг/га. Наявність після зими понад 50 рослин на 1 м² забезпечує оптимальну врожайність, 30–50 — задовільну. Якщо кількість рослин менша за 30/м², то площу треба пересівати.
Ріпак досить вибагливий до родючості ґрунту. Він потребує більше добрив, ніж зернові культури. Високі врожаї ріпаку одержують за внесення 40 т/га гною та повного мінерального удобрення (N45Р45К60). На бідних ґрунтах рекомендується вносити з осені до 25% сумарної потреби. Унесення азоту восени перед або під час сівби в нормі 30 кг в д. р. доцільно також за пізніх строків висіву озимого ріпаку і мінімальному обробітку ґрунту. На ґрунтах із високою родючістю азотні добрива під озимий ріпак восени не вносять, запобігаючи переростанню рослин до початку зими, що погіршує зимостійкість рослин і сприяє розвитку бактеріозу коренів, снігової плісені, пероноспорозу, внаслідок чого спостерігається загибель посівів у ранньовесняний період. Надмірні дози азоту сприяють розмноженню капустяної попелиці, хрестоцвітих клопів, біланів.
Важливо, щоб до настання мінусових температур рослини ріпаку адаптувалися. У цей період вони активно нагромаджують високоенергетичні речовини, зокрема розчинний цукор, які потім відтікають у кореневу шийку, точку росту, корінь. Стійкість біоколоїдів, які забезпечують морозостійкість ріпаку, забезпечують захисні речовини — цукри, амінокислоти, пентозани й інші сполуки з низькою точкою замерзання. Адаптація триває й за мінусових температур –5…–7 °С). У результаті відтоку вільної води з клітин у рослин підвищується стійкість до низьких температур. Як показує досвід, сходи ріпаку, які не пройшли фаз загартування або пройшли неповною мірою щодо вимог температури й строків проходження, гинуть за морозу –10…–12 °С, що спостерігається за пізніх строків сівби.
В. Г. СЕРГІЄНКО, канд. с.-г. наук,
Інститут захисту рослин НААН
