Спалювання соломи та рослинних решток у полі: користь чи шкода?

Чи довго ґрунт може віддячувати нам авансом?

В. В. Докучаєв, досліджуючи українські ґрунти понад сто років тому, зазначав: «Стан ґрунтів — це дзеркало, в якому відбивається матеріальний і духовний світ людини». Він застерігав, що ніщо так не знищує нашу землю, як відсутність знань. Давньокитайські землероби придумали такий влучний вислів: «Нездара вирощує бур’яни, розумний отримує урожай, а мудрий плекає землю».

З огляду на представлену проблему виникає запитання: у чому ж основна причина такого стану «родючих» грунтів країни? Відповідь на нього охоплює цілу низку життєво важливих аспектів. Тут надзвичайно важливо — відсутній органічний ланцюг у господарюванні: втрачено тісний зв’язок між землеробством і тваринництвом. Для цього необхідно відтворення тваринницької галузі, без якої дуже складно отримати позитивний баланс поживних речовин у ґрунті. Мінімальна кількість тварин ВРХ, практично відсутнє гнойове господарство (гній на вагу золота!), значна кількість господарників не дотримується систем землеробства, а внесення тільки мінеральних форм добрив (не завжди у достатній кількості і правильному співвідношенні, невчасно…), спалювання (а в останні роки продаж закордон соломи, лушпиння соняшнику, інших відходів рослинництва) на полях вторинної продукції землеробства, недостатній науковий і практичний підходи тощо не забезпечать очікуваного результату. Встановлено, що для підтримання родючості грунтів у різних ґрунтово-кліматичних зонах країни необхідно вносити 8–15 т/га органічних добрив. Якої віддачі можна очікувати від ґрунту, до якого ми практично не вносимо їх? Безперечно, його деградації.

Розвиток різних форм власності та господарювання на землю без суворого державного контролю за станом земель призвели до споживацького і хижацького ставлення до всенародного багатства, ігнорування екологічних вимог на користь економічним інте­ресам. Адже, на жаль, переважна більшість господарів, нехтуючи станом ґрунтів та агротехнічними вимогами, в гонитві за прибутками по кілька років поспіль засівали поля лише «прибутковими» сільськогосподарськими культурами, керуючись виключно кон’юнктурою ринку та власними економічними інтересами. Сьогодні ґрунтові ресурси розглядають у суспільстві в основному як джерело і спосіб отримання прибутку.

Роки безгосподарного, хижацького ставлення до землі, недотримання науково обґрунтованих систем землеробства (в яких основою є сівозміна), внесення недостатньої кількості органічних та мінеральних добрив, недосконалість техніки і технологій обробітку ґрунту, низький науково-технічний рівень проектування, будівництва та експлуатації меліоративних систем, не виконання природоохоронних, протиерозійних та інших заходів негативно позначились на стані родючості грунтів. В окремих господарствах врожаї отримують практично за рахунок природної родючості ґрунту! Зберігати і надалі такий підхід до родючості не припустимо, бо це призведе до подальшого загострення проблеми.

Розкладання соломи збагачує ґрунт

За останні 40 років властивості чорноземів типових значно погіршились (не кажучи вже про інші типи грунтів, які мають набагато гірші природні показники!). Зокрема, зменшення встановлено за вмістом: гумусу на 21–38%, мінерального азоту — 34–40%, рухомих фосфатів — 39–41%, обмінного калію — 22–24%, вбирного кальцію — 26–37%. Від початку 90-х років минулого сторіччя щорічно фіксується від’ємний баланс усіх елементів живлення, особливо азоту й калію. Недотримання науково обґрунтованих систем землеробства призвело до зменшення кількості водотривких агрегатів (розміром >0,25 мм) на 33%.

Інформація про екологічний стан ґрунтів України, яка міститься у Національній доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2010 р. та Національній доповіді про стан родючості ґрунтів, свідчить, що за останні десятиріччя спостерігається стрімке зростання темпів деградації ґрунтів. За даними різних дослідників, площа деградованих і малородючих ґрунтів становить від 6,5 до 10 млн га. Найбільші втрати гумусу відбулися впродовж 60–80 рр. минулого сторіччя унаслідок значного збільшення площ просапних культур. У цей період щорічні втрати гумусу досягали 0,55–0,60 т/га.

Фахівці аграрного виробництва повинні пам’ятати, що у процесі розкладання внесеної у ґрунт соломи переважають два головні процеси: мінералізація до кінцевих продуктів (СО₂, Н₂О та мінеральні сполуки) і синтез стабільних гумусових речовин (гуміфікація). У процесі гуміфікації органічних речовин, які надходять до ґрунту, формуються сприятливі водно-фізичні властивості ґрунту: його будова, структурність, протиерозійна стійкість, біологічна активність, оптимальна водопроникність і водоутримна здатність, вологоємність та ін. Більшість наукових досліджень цієї проблеми вказують, що під час розкладання у ґрунті соломи можна отримати до 20% гумусу (200 кг).

Шкода від спалювання соломи катастрофічна

І за таких складних економічних та екологічних умов сільгосппідприємства попри заборони щороку із завидною постійністю спалюють на полях стерню або солому після збирання врожаю. І мало хто замислюється над тим, що безконтрольне випалювання стерні може призвести до пожежі на сусідніх полях або в лісосмугах, вогонь може перекинутися на розташовані поруч житлові і господарські будівлі, сади.

Унаслідок спалювання стерні, соломи і післяжнивних решток згорає гумус найбільш родючого верхнього шару, зменшується біологічна активність ґрунту. Разом зі стернею вогонь знищує безцінну біосферу ланів, яка могла б суттєво збільшити врожайність у наступні роки, а їх нішу заповнюють патогенні мікроорганізми та бур’яни.

Спалювання сухої рослинності або/ та її залишків, випалювання стерні, луків, пасовищ, ділянок із водно-болотною та іншою природною рослинністю, а також опалого листя у парках, інших природних екосистемах приносить значну шкоду навколишньому середовищу. Адже для виникнення таких пожеж достатньо необережно кинутого маленького недопалку чи сірника. На відкритій території у безвітряну погоду вогонь може розповсюджуватися зі швидкістю до 4-х км/ год., а у вітряну — до 30 км; висота полум’я сягає 2–3-х м.

Під час спалювання стерні та інших рослинних решток повітря у містах стає важким і гірким, збільшуються випадки захворювання дихальних шляхів. Під час згоряння однієї тонни рослинних решток у повітря вивільняється понад 9 кг мікрочастинок диму. До їх складу входять пил, окис азоту, вуглекислий газ, важкі метали тощо, які осідають у легенях. Шкода від спалювання листя і сухої трави багатолика і надзвичайно небезпечна. На превеликий жаль, українці не надають цьому належної уваги.

Упродовж останніх декілька років на полях спалюють практично усе, що залишається після вирощування сільськогосподарських культур, особливо зернових, кукурудзи, ріпаку і соняшнику. Чому така низька культура землеробства? Хіба у навчальних закладах, які вам видали диплом про вищу освіту, цього навчали? Можу ствердно відповісти — ні! Тому що під час навчання у Львівському НАУ та інших навчальних закладах навчають майбутніх фахівців бережливо й екологічно безпечно провадити сучасне землеробство. Торкаючись цієї проблеми студентів та тих, хто палить природне добро, запитую: «Яку приємність Ви відчували б, якби на голові Вам палили б волосся?». Адже грунт — це живий організм, який не може говорити, але усе прекрасно відчуває! Окрім того, науковці кафедри землеробства Львівського НАУ опублікували, за участі автора цієї статті, низку монографій, наукових статей про шкодочинність спалювання соломи та рослинних решток на пні. Видано також навчальний посібник про шкодочинність окремих особливо небезпечних рослин в Україні. Ця книга повинна стати настільною для кожного. Адже у ній йдеться про особливості таких рослин, як амброзія полинолиста, лаконос американський, борщівник Сосновського, про особливості алергії та ін. На її видання нема коштів, а цікаво підрахувати, скільки коштує лікування однієї людини, що отримала опіки від рослинних виділень цього ж борщівника через відсутність елементарних знань, або втрати тільки на площі 1 га спаленої стерні?

Всупереч різних тлумачень вчених природа має свої закони, які людство повинно досконало знати і неухильно їх дотримуватись.

Якщо глянути на статистичні звіти про зміни клімату на теренах Львівщини, то видається, що нічого особливого не скажеш. Однак зміни, що відбуваються за останні роки, свідчать, що потепління клімату підкрадається навіть до теренів західної України. Особливість вегетаційного періоду проявляється у вкрай нерівномірному розподілі атмосферних опадів і підвищенні денних температур понад 35 ºС.

За таких умов державним органам влади необхідно ставити питання про будівництво системи зрошення, бо навіть за умов достатнього зволоження (як прийнято вважати західну частину України) настають критичні умови для рослинного світу, лімітуючим фактором виступає волога. Необхідно комплексно підходити до проблеми регулювання водно-повітряного режиму ґрунту. Адже відомо, що меліоративні системи практично не функціонують (канали заросли не тільки чагарниками, а й деревами, за ними нема догляду, шлюзи знищені, і метал здали на металобрухт). Актуальність меліоративних систем значно зростає, адже вона полягає не тільки у відведенні зайвої води, а у її нагромадженні у водозбірниках, і за необхідних для рослин умов подати у зворотному напрямку (система польдерного типу). Відчувають спеку і рибні господарства, міліють річки, ставки, колодязі.

Особливо турбує за умов спеки масове спалювання й самозагоряння (підпалювання!) окремих площ сільськогосподарських угідь, у тому числі й торфовищ. За різними твердженнями, понад 90% пожеж зумовлені людським чинником! До чого це призводить? Свідомі українці ніби й розуміють ціну цього ганебного заходу, проте через байдужість та безвідповідальність не надають належної уваги.

Підпалювання стерні та соломи увійшло до цілої низки рекомендацій і систем землеробства, які розробляють на обласному рівні. На думку деяких вчених, підпалювання є ефективним заходом проти хвороб та шкідників. Однак фахівці розуміють антиекологічність спалювання. Так, наприклад, американські вчені, які виконують досить ретельні дослідження, констатують, що такі спалювання не можуть вважатися ефективним заходом боротьби з грибковими хворобами. А от шкода, яку наносить спалювання ґрунтам і навколишньому середовищу, очевидна, навіть для не фахівців.

Спалювання соломи і стерні завдає значної шкоди навколишньому природному середовищу: задимлення атмосфери, вигоряння кисню, загибель природної фауни і мікрофлори, погіршення видимості на автошляхах та ін. За підрахунками фахівців, розмір повної еколого-господарської шкоди від спалювання соломи і після­жнивних решток на площі поля 100 га може сягати близько 830 тис. грн.

Ця шкода землекористуванню і довкіллю складається із таких статей:

• знищення і перетворення (трансформація) органічних речовин ґрунту під впливом високих температур. За температури понад 100°C вигоряє гумус, особливо коли солома лежить у валках, копицях або у скирті. При цьому відбувається безповоротна втрата органічних вуглецю, азоту, кисню;

• знищення стерньових решток як органічного добрива і джерела;

• відновлення органічних речовин ґрунту;

• посилення небезпеки водної і вітрової ерозій;

• загибель корисних мікроорганізмів, водоростей, мезофауни, особливо дощових черв’яків та інших поселенців ґрунту, які мають вагоме значення в утворенні органічних речовин, у формуванні структури ґрунту. Знищуються також корисні комахи і навіть птахи;

• загроза здоров’ю людей та усьому живому на поверхні і всередині ґрунту.

Окрім безпосередньої загрози людському здоров’ю, спалювання листя і сухої трави призводить до:

1. В сухому листі згоряють зимуючі корисні комахи, такі як сонечка. Їх здобич — попелиці, котрі залишаються зимувати на стадії яйця на гілках. Спалюючи листя восени, ми створюємо умови для розвитку шкідника навесні.

2. Спалювання листя позначується на руйнуванні ґрунтового покриву, адже безпосередньо вигоряють рослинні рештки, гинуть ґрунтоутворюючі мікроорганізми. Крім того, вони гинуть і від утворених під час горіння важких металів.

3. За нормальних умов, коли листя перегниває, необхідні для розвитку рослин речовини повертаються до ґрунту. Під час згоряння утворюється зола. Попри загальноприйняту думку, зола — дуже погане добриво і, таким чином, спалювання листя щороку призводить до все більшого збіднення ґрунту.

4. На природних ділянках і газонах вогонь знищує насіння і коріння трав’янистих рослин, пошкоджує нижні частини дерев і кущів та верхні частини їх коріння.

5. Знищення природної листяної підстилки призводить до збільшення в 2–4 разів промерзання ґрунту.

6. Унаслідок спалювання трави на присадибних ділянках або стерні на фермерських полях виникає загроза перекидання вогню на природні ділянки, що призводить, своєю чергою, до порушення законодавства і знищення диких рослин та тварин. Саме від спалювання стерні на полях починається більшість степових пожеж.

7. Аналогічним чином, існує загроза лісових пожеж і загоряння житлових будинків.

8. Якщо спалювання стерні на полях, через які проходять високовольтні лінії електропередач, постає нова загроза. Дим і вогонь є напівпровідниками і за відповідних умов здатні стати причиною закорочення (замикання) ЛЕП, що завдає руйнівних наслідків для цілих населених пунктів, промисловості, регіонів.

9. Дим від вогнищ у туманні дні може утворювати смог і на довго зависати у повітрі. За таких умов погіршується видимість на автошляхах, що призводить до збільшення частоти ДТП, аварій. Окрім того, попадаючи у легені, смог викликає суттєве погіршення стану здоров’я людини.

10. Задимлені населенні пункти використовують для освітлення значно більше електроенергії.

Наведених вище аргументів цілком достатньо для того, щоб відмовитися від суцільного спалювання соломи на полях, випалювання сухої трави повсюдно. На жаль, поки що про таку відмову доводиться тільки мріяти — суха трава, стерня щорічно палахкотить на всій території нашої країни, завдаючи колосальні збитки як природі, так і населенню.

Що стосується відповідальності за це порушення… Спалювання рослинних залишків суворо заборонене в Україні: ст. 16 та 22 Закону України «Про охорону атмосферного повітря», ст. 12 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», п. 3.6.14. та 3.7.1. «Правил утримання житлових будинків та прибудинкових територій», п. 3.6 та 6.4.2. «Правил утримання зелених насаджень у містах та інших населених пунктах України», ст. 77–1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, випалювання стерні, лугів, пасовищ, ділянок зі степовою, водно-болотною та іншою природною рослинністю або її залишків у смугах відведення автомобільних доріг і залізниць без дозволу органів державного контролю у сфері охорони навколишнього середовища або порушення такого дозволу тягне за собою адміністративну відповідальність.

До введення у дію змін до ст. 245 Кримінального кодексу України за спалювання стерні передбачалася тільки адміністративна відповідальність. Статтею 77–1 Кодексу про адміністративні правопорушення передбачається штраф на громадян від десяти до двадцяти не­оподатковуваних мінімумів доходів на громадян і на посадових осіб — від п’ятдесяти до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів. У новій редакції кримінальної статті відповідальність за спалювання стерні значно збільшилася: штрафні санкції встановлені в розмірі від 5100 до 8500 грн або позбавлення волі на строк від двох до п’яти років (частина 1 ст. 245 КК України). Якщо ж такі дії призвели до загибелі людей або масової загибелі тварин, чи інших тяжких наслідків, то винним особам загрожує покарання на строк від п’яти до десяти років (ч. 2 ст. 245 КК України).

Випалювання стерні, луків, пасовищ, ділянок зі степовою, водно-болотною та іншою природною рослинністю, рослинності або її залишків та опалого листя на землях сільськогосподарського призначення, у смугах відводу автомобільних доріг і залізниць, у парках, інших зелених насадженнях та газонів у населених пунктах без дозволу органів державного контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища або з порушенням умов такого дозволу, а так само невжиття особою, яка одержала дозвіл на випалювання зазначеної рослинності або її залишків та опалого листя, заходів щодо своєчасного їх гасіння тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — від п’ятдесяти до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду, тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — від сімдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Встановлення факту спалювання післяжнивних решток на землях сільськогосподарського призначення, які орендують місцеві жителі, є грубим порушенням ст. 27 ЗУ «Про рослинний світ» та п. 3.1.11 Правил пожежної безпеки у лісах України.

За самовільне спалювання рослинності або її залишків Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає штрафні санкції: від 170 до 340 грн громадянам, від 850 до 1190 грн — посадовим особам.

За ті ж самі дії, вчинені в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду, на громадян накладається штраф у сумі від 340 до 680 грн, на посадових осіб — від 1190 до 1700 грн. А за нанесення особливо великих збитків передбачена кримінальна відповідальність.

Дбайте про стан навколишнього середовища! Адже знищення стерні — це, водночас, забруднення атмосферного повітря, порушення стану біоценозів, зміни фізико-хімічного і гідрологічного режиму екотипів, порушення стабільності екосистем регіону.