Вартість бензину на наших автозаправках залежить від війни в Палестині, молитви тегеранського аятоли, революції у Венесуелі… Але найбільше — від позиції російського нафтового олігархату.
Тому цілком зрозумілим є шлях енергетичної незалежності — добувати свої нафту й газ. Плюс — виробляти біогаз. Він, за розрахунками експертів енергетики, здатний задовольнити більше половини енергетичних потреб усієї України. Тим більше, що в Україні є можливість виробляти біогаз у великій кількості.
Вважається, що українська біогазова промисловість розвивається шалено. Це як подивитися. З одного боку, ми лише протягом останнього десятиліття заходилися цим займатися, а вже працює 22 великих біогазових заводи й ще кільканадцять невеликих установок. Ніби й справді, темп непоганий. Але з іншого погляду, давайте порівняємо з Євросоюзом. Там їх понад 15 тис. одиниць. Лише Німеччина виробляє щороку понад 2 млрд м куб. біогазу. При цьому Євросоюз не тільки системно розвиває біогазову промисловість, а й готовий допомагати в цьому нам. Євроструктури охоче фінансують «зелені» екологічні проєкти.
Скажімо, ЄБРР надає кредити саме під біогазові станції. Дав €10 млн на будівництво біогазового заводу на буряковому жомі потужністю 2,38 МВТ у селищі Рокитне Київської області. Приблизно стільки ж — агрохолдингу «Астарта», що збудував на ці гроші в Полтавській області на відходах соєвого заводу біогазовий комплекс. Ще один холдинг «Миронівський хлібопродукт», який займається птахівництвом, будує біогазові заводи на курячому посліді. Отримує від цього теплову й електричну енергію, а також органічне добриво — дігестат, який використовує на полях, що сам обробляє.
Ну, а хто не надто довіряє масштабним проєктам, може взяти за приклад азіатів. Там у приватних господарствах поширюються побутові мініустановки розміром не більше дизельної електростанції, такі собі «біобуржуйки». У Китаї, Індії, В’єтнамі, Непалі та інших країнах запроваджують малі (сімейні) біогазові установки. Одержуваний за допомоги такої системи газ використовується для приготування їжі й обігріву житла. З’явилися вони в продажу й у нас. В Україні вже продаються готові установки для зброджування в них біогазу, які переробляють від 6 до 100 м куб. сировини.
Проєктуванням біогазових мінігенераторів для невеликих аграрних або тваринницьких ферм займається, наприклад, компанія «Енвітек». Дехто з прогресивних українців сам виготовляє такі генератори на біогазі. Це, наприклад, Іван Гергардт із міста Берегове на Закарпатті. Чоловік тримає теплицю, виноградник. Він власноруч виготовив біогазову установку на гною. Сировину бере у сусідів задарма. Отриманим газом обігріває теплицю й використовує його для побутової плити на кухні. Додатково отримує ідеальне, як він вважає, добриво для рослин. Пан Гергардт стверджує, що у нас є всі передумови для того, аби в приватному секторі домогосподарств взагалі не використовувати імпортний природний газ.
Однак на цьому Іван Гергардт не зупинився, а навчився закачувати біогаз за допомогою компресора в переобладнаний ним самим паливний бак власного автомобіля «Волга». І такий випадок не єдиний в Україні. У Черкасах студенти презентували перспективну розробку: вони взяли дизельний двигун Isuzu і переробили його під біогаз.
Як бачимо, українці намагаються йти в ногу з прогресом, дивлячись на європейську моду. Відомі машинобудівні компанії Volvo і Scania вже серійно виробляють автобуси з двигунами на біогазі. Ба більше, такий транспорт активно використовують муніципалітети розвинених європейських містечок: Берн, Базель, Женева, Люцерн і Лозанна. В Україні вже можна придбати Volvo Trucks — вантажівку на біогазі.
Звернімо увагу на такий важливий нюанс: у нас біогазом займається не держава (як, скажімо, атомною генерацією), а приватний бізнес. Саме бізнесмени виробляють котли, будують ємності для біогазу, збирають сировину для нього і, звісно ж, отримують цей газ і прибутки від нього.
Коментарі
Олег РЯБОВ, керівник напрямку альтернативної енергетики підприємства «Галс Агро»
— Агрохолдинг «Галс Агро» має в обробітку близько 40 тис. га землі в Чернігівській та Київській областях. У нас є два цукрові заводи, займаємося садівництвом, тваринництвом, зокрема є корівки, свинокомплекс. У нас працює близько 1500 осіб. З 2016 року ми розпочали роботу в напрямку ефективної енергетики. На даний час у нас працює біогазовий комплекс потужністю 2,4 МВт на базі Линовицького цукрового заводу, що на Чернігівщині. Там переробляється жом цукрового буряка. У Чернігівській же області ми побудували біогазовий завод потужністю 1,2 МВт, який працює на змивах гною (свинячого й великої рогатої худоби) та на енергетичному силосі. У нас є необхідність переробляти відходи, тож виробництво біогазу й прибуток від нього є приємним бонусом до процесу утилізації. Однак важливо подбати про кадри у виробництві біогазу. Бо для доволі консервативного середовища аграріїв це — нова й незвична технологія… Також ми побудували біогазову станцію на базі Городище-Пустоварівського цукрозаводу (Київська обл.), що теж працює на буряковому жомі. Ми не генеруємо електроенергію у мережі загального користування, а використовуємо її для власних потреб. А зараз у нас в роботі спільний з компанією «Екодевелоп» проєкт біогазового заводу, розрахованого на переробку силосу енергетичних культур потужністю 1,5 МВт. Ми продовжуємо шукати можливості, щоб будувати такі заводи й надалі.
Іван ТРАКСЛЕР, директор біогазових проєктів холдингу «Миронівський хлібопродукт» (МХП)
— МХП — міжнародна аграрна компанія № 1 в Україні з виробництва м’яса птиці. У структуру холдингу входить 5 птахофабрик, 10 підприємств рослинницького напряму, три комбікормові заводи, два підприємства з переробки м’яса птиці. У 2012 році компанія поставила мету: переробляти максимальну кількість відходів. Основна їх частина — це курячий послід. І ми побудували біогазовий комплекс потужністю 5,5 МВт, який успішно експлуатується. Протягом 2012–2019 років на ньому було утилізовано 370 тис. т курячого посліду, а також там ми переробляємо воду очисних споруд. Виробляємо біогаз, завдяки якому за цей період було згенеровано 240 млн кВт «зеленої» електроенергії. У середньому від того біогазового комплексу маємо 40–41 млн кВт енергії щорічно. У 2017 році ми вирішили створити ще один біогазовий завод потужністю 24 МВт на базі Вінницької птахофабрики. Там утворюється велика кількість органічних відходів, тому запланували два комплекси по 12 МВт. Завод перероблятиме щодоби 460 т курячого посліду і 60 т силосу, також додаватимемо гній ВРХ. З цього вироблятимемо щодобово 120 тис. м куб. біогазу, і генеруватимемо з нього 240 МВт електроенергії. У цьому проєкті ми також на 100% будемо використовувати теплову енергію, яка у багатьох інших біогазових проєктах пропадає, ми використовуватимемо її для наших технологічних потреб. Також вивчаємо можливості побічного виробництва на біогазовому комплексі холоду й технічного СО2. Ми врахували й побажання місцевих громад Вінниччини щодо чистоти повітря і логістики перевезення відходів. Побудували окрему дорогу, щоб не возити послід із птахофабрики через села.
Ігор ПЕТРЕНКО, Василь ЗАГАРНИЙ
спеціально для Агробізнесу Сьогодні
