Наскільки ця невизначеність може вплинути на врожай наступного року? Ці та чимало інших актуальних для аграріїв питань лунали із залу у столичному Будинку вчителя до учасників дебатів, присвячених ринку сільгоспугідь. Це вже другий на цю тему захід, організований фондом «Ефективне управління». Цього разу для обговорення пропонувалася теза: «Вільний ринок землі - загроза українському селу».
Дебати відбувалися у звичному вже форматі, коли свої міркування виголошують заздалегідь запрошені спікери. Одні наводять аргументи «за» - на підтримку запропонованої тези, інші - проти.
Потім модератор пропонує аудиторії також підключатися до дискусії. Що ж до вищезгаданого хвилюючого для товаровиробників питання, одна зі спікерів Лора Рубченко відповідала на нього як керівник господарства, яке представляє. Наголосила: «Ми - слов’яни, завжди сподіваємося на здоровий глузд державотворців, які не допустять, щоб земля не оброблялася. Тож у вересні у нашому господарстві купили великого трактора. Не думаючи про те, що буде з ринком землі, витратили на посівну чимало коштів, позаяк сьогодні добрива вдвічі дорожчі, пальне підскочило в ціні на 40%, гербіциди - на 80%. Дали землі все, що потрібно за технологіями, тож сподіваємося восени на щедрий урожай. Хоча увесь час живемо у невизначеності. І наразі не знаємо, якими будуть ціни на вирощене. З ринком землі також не розуміємо, як воно буде. Але сподіваємося, знайдеться хтось у високих кабінетах зі здоровим глуздом і не дасть загубити зовсім сільське господарство. Й будуть якісь можливості, щоб ми і далі працювали. У це й віримо».
Сподіваються на це й у інших агроформуваннях. Адже реформа має працювати не на знищення, а на добро й процвітання. Тож керівники держави не допустять, аби люди, які обробляють нині гектари, залишилися без землі. Про це також немало говорилося під час дискусії.
Якщо наспіх прийняти ту законодавчу базу, як просто сільська бабуся зрозуміє свої права?!
Леонід КОЗАЧЕНКО, президент Української аграрної конфедерації:
«Ще на початку 90 років я чітко стояв на позиції, що Україна повинна мати сільгоспгектари у приватній власності. Рух за приватну власність на землю ми розпочинали разом з фермерами. До них приєднувались інші, були започатковані кроки з боку влади і непогані рішення прийняті. Власне, почало формуватися середовище, в якому б могла виникнути приватна власність на землю. Але чим ближче до цього моменту, тим більше виникало проблем. Сфера державного регулювання, яка відноситься до землі, стала найбільш корумпованою в Україні.
Перед дебатами ми говорили, що в одному з районів Київської області вже три роки не можуть знайти голову райуправління. Спочатку там із бази даних зникла інформація про права власності на землю. От сидить представник Світового банку. Ця фінансова установа потратила не один мільйон доларів, щоб допомогти Україні створити єдину централізовану базу даних по реєстрації прав власності на землю. Де та база, ніхто не знає. Де гроші, також невідомо. Буде за це відповідати Міністерство юстиції чи Держкомагенство?..
Середовище абсолютно не прозоре. Не вистачає декількох основних законів. Звісно, їх можна прийняти. Але поспіхом, так, як зараз це робиться, також, мабуть, не зовсім правильно. Особливо у зв’язку з тим, що треба навчити людину користуватись законом.
Уявіть собі власників землі, дві третини з яких - літні люди пенсійного віку. Якщо нашвидкоруч прийняти ту законодавчу базу, як та бабуся зрозуміє свої права?! Є й інша, не менш важлива проблема - корупція. У цих умовах, якщо торпедувати питання переходу до ринку землі, то можна створити державі величезну дилему. Передусім, соціальну. Можливий навіть «вибух», позаяк люди через півроку зрозуміють, що їх ошукали. До того ж, можна прогнозувати, що такий крок нічого не дасть. Адже під цей актив не можна буде залучити великі ресурси. За нашими оцінками, українська земля сьогодні коштує приблизно $500 за гектар. Помножте це на 34 млн га і побачите - лише $15 млрд теоретично можна залучити.
Якщо починати ринок завтра, то великі проблеми можемо створити державі, з якими потім справитись буде дуже важко. Уявіть собі станок з числовим програмним управлінням, який випускає унікальні деталі. Той, хто його купив, має можливість заробити на цьому великі гроші. А якщо ці деталі нікому не потрібні, або той, хто купив станок, не здатен налагодити бізнес і заробити гроші, то скільки він коштуватиме? Небагато. А якщо ситуацію подумки перенести в Лівію, де відбуваються такі гарячі події, то взагалі станок нічого не вартий. Те саме з нашою землею. Я виступаю «за» ринок землі, але робити його треба з холодною головою і гарячим серцем».
Не треба довіряти родючі грунти спекулянтам
Мішель ТЕРЕЩЕНКО, праправнук українського цукрозаводчика Миколи Терещенка (1819-1903 роки). Очолює компанію «Україна
«Сьогодні спостерігається величезний парадокс. Деякі люди відмовляються від продажу землі на користь боротьби з корупцією. Тоді як за нинішньої системи оренди сільгоспземель корупція процвітає.
Яка ж ситуація нині? Укладання договорів оренди наділяє орендарів значними правами в обмін на обіцянку платити декілька десятків доларів за гектар на рік. При цьому вони одержують можливість заволодіти на практично необмежений строк величезною площею сільгоспугідь, одними з найкращих у світі, і просто чекати на ліпші часи, коли вартість землі зросте до кількох тисяч доларів за гектар. І тоді вони зможуть купити цю землю за дуже низькою ціною, позаяк інших бажаючих її придбати у принципі не буде. Дохід від такої майбутньої угоди настільки великий, що вигідно навіть не обробляти землю роками. За нинішніх умов простий підпис власника паю, який ніколи не бачив 100-доларову купюру, дозволяє забезпечити орендаря потенційним доходом у кілька тисяч доларів за гектар у короткостроковій перспективі. Тим самим відбираючи можливість в істинного власника паю вкласти свою працю й отримати суттєвий дохід від землі. Це несправедливо. В результаті створюється корупційне середовище у масштабах усієї держави, яке не йде на користь Україні, оскільки багато земель не обробляється. Такий підхід позбавляє майбутнього жителів сільської місцевості, позаяк вони вже віддали свої землі ще до одержання плати за неї.
Отже, необхідно змінити ситуацію і зняти мораторій на продаж землі. Лібералізація ринку гектарів покладе край несправедливій ситуації, яка є джерелом спекуляцій і корупції. До того ж, вона принесе безліч благ українським жителям сіл. Передусім, після скасування мораторію з'явиться багато нових учасників ринку. Українські землі родючі й багаті. Потенційно вони дуже прибуткові. І якщо виникне реальна можливість їх придбати, аграрії з багатьох країн світу будуть зацікавлені в їх купівлі. І ви побачите появу багатьох компаній з різних великих країн, таких як Австралія, Бразилія або Канада, які дотепер небагато інвестували в Україну, тому що ситуація не була ясною. Прихід нових інвесторів принесе Україні капітал, стабільні робочі місця та практику прозорого провадження бізнесу, яка виступить природним обмежуючим фактором корупції. Крім того, нові учасники принесуть Україні справжніх власників землі, котрі зацікавлені у поліпшенні її якості в довгостроковому періоді, позаяк незважаючи на природну родючість української землі, вона наразі перебуває у запущеному стані. Іноді гектари мають підвищену кислотність, потребують вапнування. Найчастіше землі виснажені, і їх необхідно збагачувати мікроелементами. Треба слідкувати за сівозмінами й обмежувати використання хімічних препаратів. Деінде поля треба вкривати, щоб боротися з ерозією. Усе це навряд чи хвилює виробників, які користуються землею у короткостроковому періоді.
Одним словом, будь-якій землі потрібен справжній господар. На превеликий жаль, в Україні його немає. Тому я радив би припинити довіряти родючі землі простим спекулянтам або компаніям, які, не маючи достатньо коштів для придбання землі, продовжують приводити землі в занепад або одержувати від експлуатації мізерний прибуток, якого тільки вистачить на виплату орендної плати. Українські чорноземи заслуговують набагато більшого. Запросіть кращих іноземних інвесторів з усього світу й не бійтеся їхнього приходу, оскільки в будь-якому разі ніхто землю в України не вкраде. Але надто важливо, щоб урожайність українських полів досягла рівня західноєвропейських аграріїв, а може, його перевищила. Це принесе тільки вигоду всім українцям.
Хотів би підкреслити: приватизація землі не тільки не зруйнує українські села, але надасть їм новий шанс. У порівнянні з європейськими країнами, Україна має відмінну рису. Країна козаків, незважаючи на історичні трагедії, змогла пронести протягом багатьох століть свої аграрні традиції. У результаті нині в Україні налічується понад 5 млн невеликих господарств, які забезпечують роботою 12 млн осіб. Саме ці дрібні підсобні господарства досі забезпечують нас продуктами тваринництва та овочівництва. Завдяки таким підсобним господарствам триває життя у невеликих українських селах».
Мораторій не зміг запобігти корупції
Джозеф ПОПП, заступник генерального директора Науково-дослідницького інституту економіки сільського господарства Угорщини, директор університету Дебрецена:
«У жодній країні світу немає абсолютно вільного земельного ринку або абсолютно вільних торговельних відносин. Різниця тільки в тому, наскільки лібералізованим є ринок землі. Існує така серйозна проблема як корупція.Мораторій не зміг запобігти корупції і до того ж створив підпільний ринок землі. Однак вільний земельний ринок не зможе розв’язати проблему спекуляцій і монополізації, а також справедливого розподілу землі між фізичними та юридичними особами. Тому особливо важливо забезпечити їх рівний доступ до земельних ресурсів.
Чому українські землі настільки привабливі для інвесторів? В Україні дешеві робоча сила та земля, розвинена залізнична мережа та доступ до чорноморських портів. Україна - одна з небагатьох країн, які здатні збільшити виробництво сільськогосподарської продукції, тим самим допомагаючи компенсувати зростаючу потребу у харчових продуктах у світі. Населення стрімко зростає. У недалекому майбутньому ми будемо змушені ростити врожаї, використовуючи менше землі, води, енергії та пестицидів.
Що ж роблять іноземні інвестиції? Країни-імпортери харчових продуктів, у яких достатньо грошей, але бракує води й землі - особливо в Азії та на Близькому Сході - орендують або купують землю за кордоном, щоб забезпечити свою харчову безпеку. Ці країни палко бажають продовжити інвестування у цю галузь, аби досягти самозабезпечення продуктами, і для них Україна - це одна з бажаних цілей. Тому завдання вашого уряду - звести присутність іноземних інвесторів на українському ринку до мінімуму.
Які недоліки вільного ринку землі? Багато ферм або навіть більшість ферм у будь-якій країні - це малі напівкомерційні та напівсамозабезпечувані господарства. У Болгарії, Румунії і частково Угорщині величезний відсоток сільського населення, зайнято на таких фермах, кількість яких помітно зменшиться внаслідок появи вільного ринку землі. Майже 20% доходу сільського населення становлять власноруч вирощені продукти. Якщо люди втратять цю роботу, то вони надовго поповнять ряди безробітних, що може спричинити такі соціальні потрясіння, як збільшення міграції до міст або навіть зростання алкоголізму. Таким чином, вільний ринок землі може призвести до істотного зменшення сільського населення, де в селах залишаться тільки старі й немічні. У багатьох місцях такому розвитку подій допомагає запобігти розумна соціальна політика. Тому Україні необхідно передусім розробити національну земельну політику - не мораторій, і не вільний ринок. Україні потрібна політика, яка підтримає сільські громади у перехідний період від дрібного фермерства до експортно-орієнтованих комплексів, здатних забезпечити зростаючі глобальні потреби».
Сам по собі ринок гектарів нічого не зробить
Лора РУБЧЕНКО, фермер, керівник Гладківщинського хлібоприймального підприємства (Черкащина):
«Я не погоджуюсь з Мішелем Терещенко, що лише власність на землю дозволить ефективно на ній працювати, поліпшити її якість, додавати у неї, як він казав, вапно - а це дефекат, відходи цукроваріння. На досвіді нашого сільгосппідприємства розповім, що ми робимо з землею, скільки у нас орендодавців, скільки вони отримують за оренду. Думаю, це переконає присутніх, що нині не час для запровадження вільного ринку земель сільгосппризначення в Україні.
У нас не готове ні законодавство, ні моральний клімат на селі. Людей там покинули напризволяще, селяни не знають, до кого звернутися зі своїми проблемами: де взяти порося, де корм для цього поросяти, як виорати город. Раніше колгосп їм допомагав, сьогодні - нікому, прийшли великі корпорації, які мають прекрасну техніку, вони за три дні сіють, за три збирають, і їдуть геть. А людина в селі залишається. Серед мешканців села багато людей пенсійного віку. Немало жінок середнього віку. Усі шукають, як прожити на землі. Може, ідеологічно ринок сільгоспугідь і важливо, й економічно ефективно. Але соціально - на селі живуть нині люди соціально знедолені. Ми маємо їм допомогти. Наше господарство працює дев’ять років. Орендуємо піщані землі Канівського району. Кислотність була нижче середньої на 40%. Агрономи сказали, що необхідно вкладати щороку по 400 тис. грн, аби хоч якось підтримати кислотність. Ми вийшли на цей рівень. Потрібні органічні добрива, а у нас не було худоби. Ми закупили худобу і вносимо органіку. Можливо, нам легше працювати, позаяк у нас хлібоприймальне підприємство, штат працівників якого налічує 50 людей. Крім того, 40 осіб обробляють 1400 га землі. І ось з цим конгломератом ми «витягаємо» прибутковість землі щороку.
Але що нам заважає? Не відсутність ринку землі. Шкодить відсутність ринку сільгосппродукції. Отримавши добрий врожай восени, не знаємо кому продати. Одні кажуть: 1500 грн/т пшениці - не продавайте! Мовляв, далі подорожчає. Чекаємо. Але ні - тут вона якраз до нового року ще й упала в ціні. Прикрість була у 2008 році з кукурудзою. Не продавали, а перед новим роком банк змусив реалізувати за вдвічі нижчою ціною. І ніхто не цікавиться, скільки праці було вкладено.
Так ось: аби уряд навів лад у цінах на сільгосппродукцію - це було б ефективніше. Але сам по собі ринок гектарів нічого не зробить. Проста людина не стане власником землі. Вона всеодно комусь продасть, а хтось купить: той, у кого багато грошей. Сьогодні існує обласна, районна влада. У кожного є управління сільського господарства. Але ніхто не перевіряє, що написано у договорі оренди: платиться 1,5% чи 3% орендної плати, або як у нашому господарстві 5,5%. І це не 20-30$, як дехто тут каже. За свій пай людина отримує у нас щороку 2400 грн. Мало. Я не заперечую, що це не та ціна. Але у вартості продукції вона становить до 20%. Економісти можуть підтвердити, що це немало. Для того щоб виробляти продукцію, купувати сировину, енергоресурси, платити зарплату та отримати хоча б 20% рентабельності… І у цьому списку 20% - плата за землю. Це значна сума для господарства...
Що обіцяє нам ринок землі, який декларують як панацею від усіх бід? Ще недавно орендовані нами 1400 га коштували 20 млн грн. Після переоцінки у травні - вже 40 млн грн. А потім землю цю хтось купуватиме - але не ми. По-перше, треба отримати 40 млн грн кредиту, або думати, де ці кошти взяти для її придбання. По-друге, ми весь час, працюючи на цій землі, сподівалися, що станемо першочерговими претендентами. Але тепер нам кажуть: «Ні. Таке право матиме фізична особа, а ви - юридична». А у якої фізичної особи є такі гроші? Тільки кошти, набуті нечесною працею. Ми все прекрасно розуміємо, але заплющуємо очі, сподіваючись, що буде якесь благо. Не буде!
Тому треба подивитися. Припустимо, у кожному районі нараховується до 30 господарств. Адміністрації варто подивитися - хто ефективний, правильно господарює, дотримується сівозмін. Хто людей підтримує, чесно наділяє на пай сухе зерно, як у нас, якісне, а не сире з-під комбайна, що одразу починає цвісти. Дали людям замість трьох півтора відсотки зерна - ніхто не покараний. Вважається, так і треба господарювати. По країні таких господарів 40%. І ніяким ринком землі ладу тут не навести. Треба порядок мати в адміністративному управлінні, аби людина, яка бере в оренду землю, знала, що відповідатиме перед адміністрацією у разі неправильного господарювання на цій землі. Тому я твердо переконана - ми не готові сьогодні до ринку сільгоспугідь».
Перші кроки треба робити обережно
Володимир ЛАВРЕНЧУК, голова правління потужного банку:
«Вартість оренди землі і вартість землі між собою дуже пов’язані. Як вартість оренди нерухомості і вартість тієї ж нерухомості. Не можна платити більше, ніж 15% чи 10% вартості нерухомості. Відповідно, якщо оренда дає менше, то і нерухомість вартує менше.
Ми це знаємо, позаяк у нас криза. Багато учасників ринку, можливо, є такі й у цьому залі, купили нерухомість для доходів. А оскільки орендна плата знизилася на 50%, відповідно і нерухомість зменшилася на 50%.
І сьогодні важливо знати, чи справедлива вартість оренди землі. Можливо, $300 за пай, що тут назвали, це дуже висока ціна, а можливо - занадто низька. Можливо, 5-6 тис. - дуже мала ціна, а може, справедлива. Це визначить тільки ринок. Позаяк вартість землі визначить вартість оренди і навпаки… Ми ніколи не знатимемо, наскільки орендатор справедливо платить тим людям, які здають в оренду, допоки не буде цього ринку...
Сьогодні більша частина власників землі здають в оренду паї. Це люди переважно вже похилого віку, вони не є ефективними власниками і не є фактичними господарями в більшості своїй. За наступні 5, 7, 10 років такими власниками стануть їхні спадкоємці, які переважно живуть у містах. Вони здаватимуть в оренду…
Відсутність ефективного власника робить непрозорим ціноутворення, не забезпечує захищеність інвестицій. Питання №1 - це агроінвестиції. Іпотека землі або власність на землю дає право потім її перепродавати - і є фундаментальним інструментом фінансування сільського господарства.
Сьогодні ми фінансуємо доволі багато. Кожен кредит оформляємо з технологічними і технічними складнощами. Треба місяцями нести тонни документів, щоб пояснити і доказати, що цей кредит може бути повернутий. Іпотека принципово спростить процедури, здешевить кредити, зробить юридично захищеними ці інструменти. Чи потрібні селу кредити? Так. За нашими оцінками, удвічі-тричі можна підняти продуктивність села у разі інвестування в землю. Тобто сьогодні є і капітал, і кредитні ресурси. Необхідні інструментарій, захищеність.
Мені сказали, раз ти банкір - будеш за ринок. Насправді, з точки зору фінансового ринку, існуєть безумовні переваги того, аби він існував. З точки зору взаємодії з нашими клієнтами, ми також бачимо в тому велику перспективу. Очевидно, якщо є великий ризик, то можна починати впровадження ринку по етапах. Перші кроки варто робити обережно, з великими обмеженнями, щоб зробити висновки, відкоригувати кадастри тощо. Все кероване. Насправді є велика кількість наукових досліджень і висновків професіоналів, з тим, щоб це зробити максимально прозоро, ефективно».
Це унікальний шанс для держави, який вона зобов’язана використати
Віктор ПИНЗЕНИК, екс-перший віце-прем'єр-міністр України, екс-міністр фінансів:
«Насправді треба керуватися здоровою логікою. Я радий тому, що така розмова йде, позаяк навіть сьогоднішня дискусія показує: тему варто обговорювати. Дуже багато помилкових вражень. Приватизація землі не є самоціллю. Нашому селу бракує маленької дрібнички - інвестицій. А виробництво в аграрному секторі невід’ємно пов’язане з землею. Ми ж очікуємо притоку інвестицій не на своїй землі. Ви пропонуєте мені будувати на орендованій землі, звідки мене в будь-який момент можуть або турнути, або збудований завод заберуть собі. Тим паче, реєстр землі ведеться у Держземагентстві, а нерухомості - у Мін’юсті. І навіть не державні органи ведуть, а комерційні інститути...
Треба виходити з того, що земля у нас приватизована - вона розпайована. Водночас, хіба земля сьогодні не продається? Навіть аграрна земля під час мораторію. Тільки продається з-під поли, а це - спосіб обманути людей. Вибачте за примітивний приклад. Чому не можна сьогодні людину обманути, коли вона продає долар? Чому не купити в неї долар за гривню? А тому, що вільний ринок. Людина бачить, що вона може продати за 8 грн. Те, що під сукном робиться, - якраз спосіб за безцінь скупити землю.
Ринок - необхідна умова, але її не достатньо. Чому? В нас своєрідне поняття не тільки приватної власності. В державі пропонують: вирости врожай, а продавати буду я. Візьмімо квоти на експорт зерна. Що це таке? Одні вирощують, а інші забирають урожай і привласнюють результат праці. Тож ви можете скільки завгодно казати «приватна власність», але не отримаєте результату, якщо не матимете права вільно продавати продукти.
На жаль, ідея повсюдного регулювання процвітає. З’явився навіть законопроект, яким передбачено ввести спеціальний уповноважений інститут, який продаватиме всю аграрну продукцію на експорт. Вперед, інвестори! Вкладайте гроші в український аграрний сектор навіть за наявності приватної власності!..
Я з жахом подивився на проект закону про ринок землі на сайті Держземагентства. Законопроект передбачає набуття права власності виключно фізичними особами. Я пропоную, тут, у цьому залі скласти список майбутніх українських латифундистів. Оце якраз спосіб обманути людей. Закрити ринок, для інвестицій документ нічого не дає. Чому? Інвестор як був залежний, таким і залишиться. Тільки він сьогодні залежний від ста чоловік, котрі йому здають в оренду землю, а тоді буде від ста сімей, які здаватимуть. Головне, хто купив за безцінь землю, повертатиме гроші за рахунок спекуляцій, на перепродажу. Коли ж ви купили за реальну ціну, не зможете заробити на перепродажу, а тільки вкладаючи в аграрний сектор… Росія радіє, коли ростуть ціни на газ. Коли ж росте вартість зерна в світі, у нас, в Україні, роблять трагедію. Та це унікальний шанс для держави, який вона зобов’язана використати. З’явились нові потужні ринки, які купують аграрну продукцію. Не заважайте працювати, і поменше ми б з вами сперечались… Як державний чиновник вирішуватиме вашу долю?! Все одно не ви отримаєте землю, а той, хто конверт більший принесе…».
***
Отже, дискусія навколо гектарів сільгосппризначення триває. Зрозуміло одне: порядок у земельній царині потрібно наводити. При цьому, не слід забувати, від цього має виграти держава, а значить - ми, прості громадяни. Адже земля - народне багатство!
