Сьогодні знову набувають актуальності та високої агрономічної доцільності деякі напівзабуті заходи з підготовки ґрунту до сівби. Насамперед їх завданням є закриття та збереження вологи в ґрунті, вирівнювання поля, створення оптимальних умов для сівби й проростання насіння. Зокрема, це окремі різновиди боронування зубовими, голчастими, сітчастими боронами та обробіток полів шлейфами.
Боронуванням розпушують орний шар на глибину від 2–3 до 6–7 см. Глибина обробітку залежить як від маси знаряддя, так і від актуального агротехнічного завдання. Верхній шар ґрунту переміщується і частково вирівнюється, знищуються паростки й сходи бур’янів. З цією метою застосовують зубові, сітчасті, голчасті та пружинні борони.
Робочим органом класичної зубової борони є нерухомий короткий сталевий зуб, що заглиблюється в ґрунт і розпушує його. Дію зуба визначає глибина, на яку він проникає в ґрунт, а також щільність ґрунту. Цікаво, що кожен зуб розпушує навколо себе площу, що у розрізі становить рівнобедрений трикутник. Відповідно, у якісній зубовій бороні зуби мають розташовуватися так, щоб ці трикутники сходилися між собою, не полишаючи нерозпушених ділянок, причому без перекриттів. Виходячи із цього, кріплення зубів на рамі має бути таким, щоб кожен із них створював власний повноцінний слід і між ними була однакова відстань.
Якість здійснення боронування залежить від маси борони, форми зубів, кута їх проникання в ґрунт, вологості ґрунту, довжини тяг і робочої швидкості агрегата.
Залежно від маси, що припадає на кожен зуб, зубові борони поділяють на важкі, середні й легкі. Останні застосовують передусім для фінального вирівнювання ґрунту перед сівбою, а також після сівби. Вони також чудово знищують кірку на поверхні ґрунту. Зазвичай такі агрегати працюють на глибину 2–3 см. Утім, слід зазначити, що в разі потреби борону можна перевести у важчий розряд, закріпивши на ній додатковий вантаж.
За формою зуби борін поділяють на круглі, прямокутні, пласкі, ножеподібні та ін. Найчастіше прямокутні зуби встановлюють на важких боронах, а круглі робочі органи — на легких. Своєю чергою, пласкі та ножеподібні зуби краще заглиблюються в ґрунт і менше його розпорошують, однак натомість недостатньо розпушують і майже не перемішують.
Істотне значення має довжина зубів у боронах. Якщо вони занадто довгі, то глибина боронування може бути надмірною, а поверхня поля недостатньо вирівняною.
Якість боронування серед іншого залежить від вологості ґрунту. Цю операцію не варто проводити за надміру вологи, бо ґрунт не розпушуватиметься, а мазатиметься й ущільнюватиметься. Згодом під впливом сонячних променів він пересохне й ущільниться. Надто сухий ґрунт також не буде розпушуватися, а тільки розпорошуватиметься.
Тому ґрунт слід боронувати «стиглим», коли його вологість у межах 40–60%. За вищої вологості можна спробувати боронувати тільки піщані ґрунти. Якщо ж розпочати боронування важкого сухого ґрунту, то більша частина грудок не подрібнюватиметься, а лишень переміщуватиметься на поверхні. Якщо ж такий пересохлий ґрунт боронувати в кілька слідів, то на поверхні нагромаджуватимуться більші частинки, а на глибині — дрібні. Зрештою це може призвести до утворення ґрунтової кірки, розташованої на глибині, через що її буде досить складно зруйнувати.
Також якість боронування залежить від швидкості руху агрегата. З одного боку, чим швидше він рухатиметься, тим краще розбиватимуться грудки. Та зі іншого — глибина обробітку буде меншою і її важче буде утримувати на заданому рівні. Так само непросто буде витримувати прямий слід агрегата.
Розрізняють три основні способи боронування: загінне, фігурне і поперечно-діагональне.
За загінного боронування агрегати щоразу виходять на край поля. Коли боронують у два сліди, то перший раз обробляти площу слід уздовж, а другий — упоперек оранки. Загінки за такого способу боронування повинні мати форму видовжених прямокутників.
За фігурного боронування загінки за формою нагадують квадрат. Поле боронують по колу, без холостих проходів. За боронування у два сліди вдруге його проводять по діагоналі до першого обробітку. Фігурний спосіб можна застосовувати переважно на чистих від бур’янів полях.
Певним недоліком згаданих вище способів боронування вважається те, що за обробітку поля у два сліди один слід збігається з напрямком оранки, внаслідок чого ґрунт нерівномірно розпушується і гірше вирівнюється. Також можливі й так звані холості проходи.
Тому в окремих випадках доцільнішим є поперечно-діагональне боронування. За такого способу напрямок руху зубів борони не збігається з напрямком оранки, що поліпшує якість розпушування ґрунту й забезпечує краще вирівнювання поля.
Зазначимо, що борони сьогодні знову широко застосовують для весняного розпушування та вирівнювання полів, для передпосівної підготовки ґрунту і вирівнювання після сівби, знищення кірки, паростків бур’янів тощо.
Своєю чергою, сітчасті борони застосовують на окультурених ґрунтах для післяпосівного та післясходового боронування широкого спектра сільгоспкультур. Кожен зуб такої борони може рухатися незалежно один від одного, тому вона краще копіює поверхню ґрунту. Сітчастими боронами знищують сходи бур’янів і розпушують ґрунт, не ушкоджуючи сходи культурних рослин. Маса таких агрегатів є досить невеликою, що знижує ступінь можливого ушкодження сходів.
Голчасті борони застосовують для закриття вологи рано навесні й інших видів обробітку, особливо в регіонах, де ґрунти надто піддаються ерозії.
Пружинні борони потрібні для обробітку сильно засмічених полів і кам’янистих ґрунтів. Робочим органом борін цього типу є зігнута пружиною стальна пластинка.
Своєю чергою, для шлейфування застосовують так звані шлейфи. Це борони, що складаються з ножа, зубового бруса та рядів сталевих кутників. Шлейфування ґрунту здійснюють рано навесні. До того ж добре розрівнюється ґрунт, що зменшує випаровування вологи з поверхні, і створюються сприятливі умови для проростання насіння. Важливо, що підвищена вологість ґрунту після грамотно проведеного шлейфування зберігається навіть за 30–35 днів після його здійснення. Також на вирівняному шлейфами полі підвищується якість сівби, полегшується догляд за посівами та навіть збирання врожаю. Це, зокрема, дуже важливо у вирощуванні таких культур, як кукурудза.
