Довго треба вибирати, а потім, імовірно, ще й чекати, коли привезуть. Тому часу гаяти не можна, надто ж за нинішніх вкрай складних часів і для фермерів, і для продавців сільгосптехніки.
Здебільшого просапну сівалку підбирають під дві основні культури — соняшник і кукурудзу. Сою більш-менш масштабно вирощує обмежена кількість господарств, не кажучи вже про горох, ну а озимий ріпак аграрії прагнуть сіяти чимось специфічним, незрідка моделлю, що має стрип-тільну конструкцію. Поля під соняшником і кукурудзою сукупно становлять левову частку площ у більшості розвинених аграрних країн світу, тому кожен покупець прагне ідеально поєднати дві начебто протилежні речі — продуктивність роботи та якість висіву насіння.
Якщо власник господарства технологічно просунутий і має досить товстий гаманець, то зазвичай під соняшник і кукурудзу вибирає окремі спеціалізовані моделі посівних агрегатів. Такий підхід може бути ефективним, хоча тут багато залежить від кожної конкретної ситуації. Взагалі на ринку України сьогодні достатньо сучасних модифікацій посівних агрегатів на будь-який смак, будь-яку технологію вирощування і, звичайно ж, під фінансові можливості.
Вартість нових просапних сівалок починається з кількох тисяч доларів, якщо говорити про найбюджетніші моделі вітчизняного виробництва, і може досягати захмарних сум за новітні машини, які пропонують провідні світові бренди. Доводилося не раз чути про 24-рядні супероснащені посівні гіганти відомих виробників, які обійшлися їх новим власникам у суми 260, 280 чи усі 300 тис. доларів. Взагалі-то за такі гроші можна купити хороший потужний трактор, що свідчить про те, що якість і продуктивність висіву насіння соняшнику та кукурудзи для фермерів є архіважливим чинником і вони не пошкодують для цього грошей.
З іншого боку, неодноразово доводилося дивуватися, оглядаючи у дворі невеликого фермерського господарства, де менше як 10–11 т/га не збирають, кукурудзяну сівалку, виготовлену ще в 199…-затертому році. Якось же люди працюють і на щось собі там розраховують, якщо їх улаштовує така музейна рідкість.
На ринку ж нових сівалок відомих виробників різниця у вартості агрегатів із приблизно схожими характеристиками може різнитися в багато разів. Іноді в кулуарах від продавців дорожчої техніки доводилося чути: навіщо фермеру платити за нашу сівалку 100 тис. доларів, якщо модель іншого виробника з приблизно аналогічними характеристиками коштує 20–30 тис. До речі, цей момент слід завжди мати на увазі й не поспішати переплачувати за щось із гучним ім’ям, якщо можна взяти теж західну сівалку, але втричі дешевшу.
Просто кажучи, якщо ви вирішили вибрати нову сівалку для соняшнику та кукурудзи, то, найшвидше, добряче доведеться помізкувати. Переплачувати ніхто не любить, як і пускати гроші за вітром. Тому оцінимо об’єктивні критерії вибору моделі, виходячи з нинішніх реалій.
Почнемо з продуктивності роботи як найважливішого сьогодні критерію вибору сівалки, особливо для кукурудзи. Адже у весняну посівну, особливо за нинішніх кліматичних умов, важлива кожна година роботи. Багато виробників розгорнули з цього приводу потужну маркетингову кампанію. Мовляв, за допомогою нашої новинки ви посієте майже вдвічі швидше, і взагалі все буде добре.
Які чинники впливають на продуктивність роботи сівалки?
По-перше, кількість висівних секцій чи рядів. Вона буде однаковою в усіх без винятку виробників, проте більшість вітчизняних брендів усе ж таки пропонують моделі з меншою кількістю рядів. Звісно ж, можна придбати посівний комплекс із великою кількістю рядів, наприклад, не 12, а 16, проте під неї потрібен потужніший трактор. Ну, зрештою, не на всіх полях можна працювати агрегатами з великою робочою шириною.
По-друге, швидкість сівби — чинник досить суперечливий. Так, нам доводилося чути про те, що в Україні є агрокомпанії, зазвичай дуже технологічно просунуті, у яких вдається сіяти ту саму кукурудзу зі швидкістю понад 15 км/год і навіть отримувати дещо вищу врожайність внаслідок того, що вдалося посіяти насіння раніше. Це добре, і хотілося б сподіватися, що таких показників вдасться досягти й іншим господарствам.
Але, мабуть, не всім… Тому що одна справа — ганяти трактором із широкозахватною сівалкою рівнесенькими полями, а зовсім інша — десь по косогорах та ярах чи серед високовольтних ліній. Хочемо ми того чи ні, але швидкість обмежуватиметься різними чинниками, зокрема, й другого плану, наприклад, кваліфікацією механізаторів. Якщо останнє — справа теоретично вирішувана, то з особливостями рельєфу нічого не вдієш.
І головне, що зберегти високу якість висіву на надвисоких швидкостях вдається далеко не всім. Недарма виробники посівного матеріалу у своїх рекомендаціях скромно вказують: щоб усе було добре, бажано сіяти зі швидкістю не вищою за 7–8 км/год. Вдалося комусь забезпечити відмінні результати врожайності на швидкості 14–16 км/год — честь йому та хвала, але це до снаги далеко не всім через цілком об’єктивні чинники.
Додаткові чинники, що впливають на продуктивність сівби, — місткість бункера, кількість бункерів, особливості їх завантаження тощо. Тут слід ураховувати два ключові моменти.
Перший — навіть найбільший бункер для насіння далеко не завжди висока продуктивність сівби. Адже це може означати нижчу маневреність, потребу у вищій потужності трактора та сильніше навантаження на осі агрегата. Другий момент — втрата часу на заповненні бункерів для добрив і насіння безпосередньо залежить від організації логістики та людського чинника. Якщо трактор із сівалкою стоятиме годинами, чекаючи, коли підвезуть посівний матеріал, перекурять і засиплють у бункер, то будь-яка, навіть найбільша, місткість бункера не матиме значення.
Окремого розгляду заслуговує питання застосування точних технологій під час сівби. Так, у тому, що для сівби соняшнику чи кукурудзи потрібен сучасний трактор, оснащений обладнанням для паралельного водіння за точнішим сигналом, немає жодних сумнівів. Аналогічно і з різними технологіями контролю висіву. Автоматизуємо всі польові операції, позбудемося пропусків і перекриттів, і всі показники посівної кампанії засяють новими яскравими фарбами. Вищою буде і продуктивність, і якість сівби, знизяться ризики, коротко кажучи, все буде добре.
Але, з іншого боку, замовляти кожен елемент оснащення нового посівного комплексу слід із упевненістю, що, по-перше, він ефективно працюватиме, а по-друге — він окупить свою вартість в адекватні строки.
Так, диференційований висів може бути економічно доцільним у тих агрокомпаніях, де один агрегат засіває тисячі гектарів кукурудзи на рівних полях, щоразу змінюючи густоту висіву на вищих рівнях. Тоді справді щорічна економія на посівному матеріалі може сягати таких цифр, які дозволять позитивно вплинути на рентабельність вирощування кукурудзи.
Ну, і, нарешті, звернемо увагу на те, що сучасна просапна сівалка повинна обов’язково мати функцію припосівного внесення добрив, і краще — рідких, якщо дозволяють технологічні можливості господарства. Враховуючи значне подорожчання мінеральних добрив і необхідність забезпечити максимально якісний початковий розвиток рослин, саме розумний підхід до стартового розвитку рослин суттєво розширює можливості аграріїв.
Це один із важливих інструментів керування врожайністю та підвищення стійкості сходів рослин до стресів, а також можливість оптимізувати витрати на мінеральне живлення посівів.
Василь ЧЕРКАС, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
