Ріпак потребує більше фосфору, ніж зернові культури. Найінтенсивніше він поглинає його в період між стеблуванням і цвітінням (2–3 кг/га Р2О5/добу).
З усієї кількості калію, який потрібен ріпаку озимому, 35–40% засвоюється вже восени, значна частина — через місяць після сходів. Калійне живлення сприяє підвищенню врожайності насіння на 2–3 ц/га і вмісту в ньому олії — на 8–10%.
Потреба ріпаку в магнії становить 40–50 кг/га МgО. Він входить до складу хлорофілу. Восени сприяє транспортуванню цукрів із листя до коренів, внаслідок чого формується добре розвинена коренева система. Часто брак магнію пов’язаний з низьким умістом фосфору в рослині. Ознаки дефіциту магнію в ріпаку характеризуються жилкуватим хлорозом листків. Старіші листки стають жовтими, в деяких сортів — червоними. За низького вмісту його рухомих сполук у ґрунті внесення магнієвих добрив підвищує урожай насіння на 3–5 ц/га, а за середнього — на 2-2,5 ц/га. В насінні також підвищується вміст олії.
Рослини ріпаку, що були ушкоджені під час зимівлі, швидко відростають після підживлення 5%-м розчином сульфату магнію. Не є токсичним для рослин, сприяє засвоєнню ними інших елементів живлення. Магній дуже швидко проникає до клітин навіть за низької температури.
Засвоєння рослинами сірки відбувається паралельно з азотом. За її браку білок не утворюється, ріст рослин сповільнюється. Ознаки дефіциту сірки схожі з ознаками дефіциту азоту, але особливо проявляються на молодих листках у формі хлорозу (світло-зелені, світло-жовті, червоні) та закручування листків у формі ложечки. Старі листки стають білими з малиновим забарвленням центральної жилки та країв, а квітки — блідо-жовтими, потім біліють. Рослини відстають у рості, кількість насінин у них зменшується.
Найкраще вносити сірчані добрива під основний обробіток ґрунту в нормі 30–80 кг/га д. р. Потрібно враховувати, що внесення високих норм сірки може підвищувати вміст глюкозинатів у насінні. На практиці можна орієнтуватися на норму внесення сірки, яка становить 1/4 норми азотних добрив. Зазвичай вносять 30–40 кг/га сірки, а на тлі органічних добрив норму її знижують удвічі. Внесення сірки в ґрунт ефективніше, ніж позакореневі підживлення. Останні проводять тільки за гострого браку сірки. Повторне підживлення проводять після виявлення значного дефіциту сірки, застосовуючи 10–30 кг/га сульфату магнію або сульфату амонію.
Підживлення ріпаку озимого азотними добривами пізніше 4–5 листка збільшує кількість води в тканинах, перешкоджає нормальному процесу загартування рослин. Якщо у вересні-жовтні рослини ріпаку слаборозвинуті, їх листки світло-зелені, попередником є зернові культури з приораною соломою, виникає потреба осіннього внесення азотних добрив. Візуальною ознакою для підживлення є наявність почервонілих чи жовтих листків на рослинах. У цьому разі не пізніше першої декади жовтня вносять аміачну селітру (20–30 кг/га азоту) або проводять позакореневе підживлення 8–10%-м розчином карбаміду.
До 80% весняного засвоєння азоту ріпаком озимим припадає на період від початку відновлення весняної вегетації до цвітіння. Тому під час формування стручків ріпак використовує азот із кореневої і стеблової мас, бо у цей час він може засвоїти з ґрунту незначну кількість азоту. Тож важливим заходом для догляду за ріпаком озимим є своєчасне і достатнє підживлення азотними добривами на початку відновлення весняної вегетації. Азот потрібно внести якомога раніше. В районах із достатнім зволоженням унесення азотних добрив найефективніше у два строки.
З урахуванням попередників, рівня родючості ґрунту та запланованої врожайності за першого ранньовесняного підживлення вносять 80–100 кг/га азоту. Під час другого, яке проводять через 2–3 тижні після першого, зазвичай на початку росту стебла, але не пізніше як початок цвітіння, вносять 40–80 кг/га азоту. Величину другої дози визначають різницею між розрахованою нормою азотних добрив і величиною першої дози. За умов недостатнього або нестійкого зволоження перенесення частини азоту добрив у друге підживлення є неефективним. За умов достатнього зволоження проводять і третє підживлення в період від початку до середини цвітіння аміачною селітрою у дозі 10–40 кг/га д. р. Азот сприяє росту стручків і підвищує масу насіння ріпаку. Одночасно з внесенням пестицидів ріпак можна обробляти кілька разів 8–10%-м розчином карбаміду.
Порівнюючи з іншими сільськогосподарськими культурами, для росту й розвитку ріпаку потрібно багато бору. Він підвищує еластичність тканин, що знижує розтріскування стебел і кореневої шийки під час морозів і сильного росту. Це сприяє зниженню ушкодження рослин хворобами (некрозом кореневої шийки, вертицильозом тощо). Крім того, бор впливає на розвиток кореневої системи, що сприяє кращому відновленню вегетації. Восени ріпак засвоює 25% загальної кількості потрібного йому бору, решту — у фазу диференціації бруньок.
За дефіциту бору рослини запізнюються із виходом із фази розетки, молоді листки мають світле забарвлення, а краї їх скручені. На старіших листках утворюються плями червоного та червоно-фіолетового забарвлення. Дефіцит бору спостерігається насамперед на легких і провапнованих ґрунтах, а також під час посухи.
Борні добрива вносять або у ґрунт із макродобривами, а за гострого браку — для позакореневого підживлення, зазвичай із пестицидами або рідкими добривами. Підживлення проводять восени перед спокоєм, у фазах розетки й бутонізації. Не рекомендується вносити більш ніж 3 кг/га бору, бо це може негативно вплинути на ріст наступної у сівозміні культури.
Брак молібдену спостерігається на кислих ґрунтах, особливо після внесення високих норм нітратних добрив. На нижніх, старіших листках, утворюються некротичні плями, які супроводжуються некрозом країв листкових пластинок. Краї листків закручуються, квітконоси й черешки листків можуть розділятися або витягуватися, квіток утворюється менше.
Брак цинку може спостерігатися на ґрунтах, близьких до нейтральних, і під час посухи. За потреби найкраще провести позакореневе підживлення 0,2–0,4 кг/га цинку у комбінації з пестицидами.
Ольга ВЛАСОВА, канд. с.-г. наук
Інститут захисту рослин НААН
