Існує певна усереднена схема передпосівного внесення міндобрив під найпоширеніші культури, такі як кукурудза та соняшник, що досить часто практикується в господарствах. Її суть полягає в розкиданні певної кількості NPK під основний обробіток ґрунту восени (100, 200,300 кг — хто як розраховує) і внесенні певної кількості азотних добрив навесні. Перевага в останньому разі надається карбаміду з огляду на його пролонговану дію, як порівняти з аміачною селітрою. Також незрідка складніші добрива, такі як амофос чи сульфат амонію, вносять безпосередньо з насінням, щоб забезпечити якісний старт рослин.
Така технологія за умови наявності більш-менш адекватної кількості вологи в ґрунті себе в більшості випадків загалом виправдовує. Тим більш, якщо йдеться про по-справжньому родючі ґрунти. Однак, якщо вологи мало, то ані нітроамофоска, ані карбамід, ані інші гранульовані добрива працювати не будуть. Понад те надмірна концентрація діючої речовини у ґрунті в безпосередній близькості до насіння може ще й накоїти шкоди.
Існує також інша крайність, найчастіше за вирощування соняшнику. Вона передбачає буквально символічне внесення невеликої норми азотних добрив перед сівбою. Найчастіше це 100 кг селітри чи карбаміду. Мовляв, додамо трохи азоту, а все інше у ґрунті й так є… Аналогічно провадять внесення міндобрив і під культуру-попередник. Звісно, що земля все витерпить і протягом кількох років поспіль може давати непогані й навіть хороші врожаї. Проте рано чи пізно трапиться збій, наслідки якого подолати буде дуже складно.
Справді, у нормальному, а не перевиснаженому ґрунті, є все — і фосфор, і калій, і мікроелементи, причому в досить великій кількості. У перерахунку на діючу речовину в метровому шарі ґрунту фосфор і калій обчислюють багатьма сотнями кілограмів на 1 га. Проте не дуже приємний для нас нюанс криється в тому, що переважна частка всього цього багатства перебуває в недоступній чи малодоступній для рослин формі. Воно ніби і є, але насправді його немає. Щоб ці елементи живлення розкрилися і їх змогли спожити рослини, потрібно змінити цілу низку умов, що не завжди до снаги людині, починаючи від зміни рівня pH і наявності вологи до кардинального поліпшення характеристик ґрунту.
Тому розраховувати на цей весь запас не варто. Навіть якщо ми з року в рік вносили кожної осені NPK у значних кількостях. Левова частка діючої речовини з їх складу давно вже зв’язалася в ґрунті. Натомість, щоб засвоїти те, що доступне, потрібна певна кількість вологи, якої часто бракує.
Відповідно, наше завдання з огляду на те, що добрива коштують грошей, причому чималих, — підживити землю перед сівбою таким чином, щоб молоді рослини встигли відкусити якомога більше від цього «пирога». І щоб це засвоєння розпочалося якомога швидше. Надалі зміцніли рослини з розвиненою кореневою системою матимуть істотно вищі шанси, щоб добути собі необхідну поживу із ґрунту.
Виходячи із цього, під передпосівний обробіток безсумнівно потрібно дати азотні добрива з максимально пролонгованою дією. Це карбамід і рідкий КАС, і зрештою, якщо сівба відбудеться відразу після підготовки поля, це може бути й сульфат амонію. Можна сказати, що сіркою азот не зіпсуєш, бо вона істотно активізує й поліпшує засвоєння цього архіважливого макроелементу.
Якщо для соняшнику азот — елемент потрібний, але потрібний у помірній кількості, то кукурудза без нього просто не може, причому тільки до пізніх фаз свого розвитку. Відповідно, якщо для соняшнику можна дати 100–150 кг/га азотовмісного добрива, то з «королевою полів» краще помудрувати. Річ у тім, що на старті свого розвитку вона може спожити щонайбільше 25–30% необхідного азоту. Усе інше рослинам кукурудзи потрібно пізніше, починаючи з 10-го листка.
Тому, вочевидь, немає сенсу заряджати по 400 кг/га карбаміду під передпосівний обробіток для кукурудзи чи заливати поле КАСом. По-перше, це необачно, якщо настане посуха і сходи зазнають інтоксикації, а по-друге, навіть за найкращих умов вегетації кукурудза стільки не «з’їсть». Стільки їй на старті розвитку просто не потрібно.
Краще продумати більш дробну схему пролонгованого азотного живлення цієї культури. Це вже питання технічних можливостей господарства. Хтось додасть азоту за допомогою міжрядного культиватора чи аплікатора, а хтось — доллє КАС у прикореневу зону за допомогою насадок на самохідний обприскувач. Якщо не буде дощів, то взагалі краще відмовитися від додаткових підживлень, заощадивши чималі гроші на азотних добривах.
Ще один архіважливий елемент для обох культур — це фосфор. Тут потрібно виокремити два ключових моменти. Перший — останніми роками окреслюється очевидна тенденція до внесення основної кількості фосфорних добрив саме навесні, а не восени. Для цього є різні причини. На наш погляд ключовою серед них є те, що протягом кількох місяців більша частина внесеного з осені фосфору банально зв’яжеться в ґрунті.
Другий — фосфорні добрива самі по собі є дуже різними й потребують особливо тонкого підходу до використання. Скажімо, популярний у наших краях суперфосфат потребує тривалого часу, щоб діюча речовина з його складу стала доступною рослинам. До того ж це фізіологічно кисле добриво, яке навряд чи дуже запоможе посівам у ґрунті з pH вищим за норму.
Натомість амофос віддає фосфор досить швидко, але за короткий період. Воно добре підходить для передпосівного внесення, але тоді, якщо агроном зможе розрахувати його внесення й сівбу так, щоб молоді сходи зуміли вхопити доступну поживу.
Це дуже важливо з огляду на те, що фосфор не засвоюється за температури ґрунту нижчої за +10 градусів. Тобто саме передпосівне внесення фосфоровмісних гранул має враховувати цей момент і не провадитися зарано. Також слід взяти до уваги й те, що, на жаль, різкі травневі похолодання в Україні трапляються дедалі частіше. Тому рослини мають отримати доступний фосфор буквально відразу і встигнути сформувати міцну кореневу систему.
Відверто кажучи, якщо йдеться про тисячі гектарів кукурудзи та соняшнику в межах одного господарства, то розрахувати це майже неможливо суто через технічні труднощі. Відповідно, планувати весняне мінеральне живлення просапних культур краще так:
• Осіннє внесення NPK, у складі якого переважає калій, а потім фосфор.
• Передпосівне внесення під весняний обробіток ґрунту азотних добрив, таких як карбамід чи КАС. Якщо є можливість — разом із помірною кількістю сульфату магнію.
• Припосівне (разом із насінням) внесення фосфоровмісних добрив у невеликій кількості. У такому разі молода коренева система сходів відразу ж отримає доступ до архіважливого для свого розвитку елементу живлення.
• У разі потреби — міжрядні та листкові підживлення посівів.
Ігор КОВАЛЕНКО, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
