Прогноз розвитку хвороб на ріпаку озимому і ярому цьогоріч

 

 

На основі даних фітосанітарного стану посівів ріпаку озимого і ярого торік можна передбачити ймовірний розвиток хвороб на культурі у 2017 році і вчасно провести необхідні профілактичні захисні заходи.

 

Чорна ніжка. Хвороба на сходах озимому ріпаку восени 2015 року виявлена на 1015 га (1,83%) з обстежених на Україні 55,3 тис. га озимого ріпаку. Найбільше поширення хвороби (25% обстежених площ) мало місце у Київській області, де ураженість рослин становла 1–2% за розвитку 0,5%. Незначне ураження рослин (у межах 0,5–2,0%, максимум 4%) спостерігалося у господарствах Рівненської, Тернопільської і Вінницької областей за інтенсивності розвитку хвороби 0,2–0,4%. На посівах ріпаку ярого минулого року розвиток чорної ніжки помічений у господарствах Тернопільської області, за ураження 1,5–2,0% рослин на 10% обстежених площ.

 

Спекотна погода серпня-вересня 2016 року зумовила незначний прояв інфекційних хвороб, у тому числі і чорної ніжки в посівах озимого ріпаку. Так, у господарствах Тернопільщини захворюванням було уражено 1,3–2% рослин на 11,4% обстежених площ культури. Під час сходів ріпаку хвороба виявлялась у вигляді потемніння гіпокотіля, утворення ниткоподібного перехвату кореневої шийки молодих рослин. Проростки сходів чорніли, гинули; сім’ядолі й листки набували жовтого забарвлення, рослини відставали в рості, лягали на поверхню ґрунту; в суху погоду вони в’янули, засихали; у вологу загнивали. На більш дорослих рослинах у фазі розетки на кореневій шийці виявлялися бурі штрихи, плями, виразки, які часто зливалися, охоплюючи основу стебла і корінь.

 

Розвиток чорної ніжки на рослинах ріпаку озимого ускладнить перезимівлю ослаблених рослин, спричинить розвиток кореневих гнилей після відновлення вегетації у 2017 році. Навесні розвиток хвороби прогнозується від незначного до помірного в окремих осередках за умов поганої аерації ґрунту, прохолодної дощової погоди, вегетації рослин на ущільненому, бідному на поживні елементи, ґрунті, частим повертанням культури на попереднє місце.

 

Бактеріоз коренів виявлявся восени 2015 року на поодиноких рослинах ріпаку озимого, а навесні 2016-го на 3,08 тис. га, або 0,6% обстежених площ. Найбільше поширення бактеріоз коренів було в Київській (47% обстежених площ), Вінницькій (33%) областях, де уражено 1–3% рослин, осередками 4–7%. У господарствах Волинської, Тернопільської, Житомирської, Чернівецької, Дніпропетровської і Харківської областях бактеріоз виявлений на 1–14% обстежених площ, на яких поширення хвороби становило 1–3% за розвитку 0,5–3,2%.

 

Навесні цього року ймовірне ураження рослин ріпаку озимого буде відбуватися на полях за умов неякісного передпосівного обробітку ґрунту під озимий ріпак, що спричинятиме оголення кореневої шийки; на площах за ранніх строків сівби, що призводить до переростання рослин і за пізніх — коли рослини входять у зиму недорозвинені; низьких температур взимку за відсутності сталого снігового покриву; утворення тривалої льодової кірки на полях; часті відлиги взимку, які провокують відновлення вегетації рослин. Вказані чинники знижують опір рослин ріпаку озимого до інфекційних хвороб, сприяють інтенсивному розвитку бактеріозу коренів.

 

Снігова плісень у 2015 році виявлялась навесні в господарствах Волинської області на 1% обстежених площ ріпаку озимого у вигляді випрівання окремих рослин або їх загибель у вигляді невеличких осередків, як правило, на перезволожених низинних ділянках поля. В інших областях України хвороба виявлялась на поодиноких рослинах.

 

Навесні 2017 року прогнозується поширення захворювання від незначного в західних областях до помірного в центральних і південних, особливо на перезволожених ділянках поля із перерослими або недорозвинутими рослинами; за умов утворення притертої льодової кірки взимку й на початку весни; за внесення високих доз азотних добрив з осені.

 

Несправжня борошниста роса (пероноспороз) уражувала ріпак озимий і ярий повсюди, де вирощувалася культура. Сприятливі погодні умови зимового періоду для перезимівлі рослин і збереження на них значного запасу з осені інфекції збудника хвороби викликали навесні торік інтенсивне ураження розеткових листків. Несправжня борошниста роса була виявлена на 50–80% обстежених площ ріпаку озимого у господарствах Івано-Франківської, Херсонської і Кропивницької областей, на яких поширення хвороби становило 4–15%, осередками до 25%, за інтенсивності ураження 0,3–4%. У господарствах Житомирської, Закарпатської, Харківської, Тернопільської, Львівської, Луганської, Чернівецької, Рівненської, Хмельницької областей несправжня борошниста роса виявлялася на 30–47% обстежених площ ріпаку озимого з ураженням 3,5–9% рослин за розвитку хвороби 0,5–3,0%. Незначне поширення пероноспорозу (1–6% уражених рослин) спостерігалося на Київщині, Сумщині, Черкащині і Запорізькій області.

 

 

На ріпаку ярому найбільш інтенсивне ураження рослин несправжньою борошнистою росою мало місце в господарствах Тернопільської і Київської областей, де хвороба була виявлена на 75–100% обстежених площ, ураженість рослин становила 3–6% за інтенсивності розвитку 0,5–2%. У Чернігівській, Дніпропетровській і Житомирській хвороба виявлялась на 6–21% обстежених площ, на яких ураженість рослин пероноспорозом становила 3–5%, осередками 8% за інтенсивності розвитку 1–5%.

 

Обстеження посівів ріпаку озимого восени 2016 року показало, що ураженість рослин несправжньою борошнистою росою мала місце на 16–19% обстежених площ у Львівській і Тернопільській областях з ураженням 1,9–5%, осередками 7–9% рослин за інтенсивності розвитку хвороби 0,5–1,2%. В господарствах інших областей України поширення захворювання на розеткових листках ріпаку коливалось у межах 0,5–1,5% за інтенсивності розвитку 0,1–0,3%.

 

З огляду на значний запас інфекції збудника хвороби в рослинних рештках, ґрунті, зараженому насінні й уражених рослинах з осені ріпаку озимого, цьогоріч за умов прохолодної дощової весни і першої половини літа ймовірний розвиток хвороби від помірного до інтенсивного як на ріпаку озимому, так і на ярому.

 

Альтернаріоз (чорна плямистість) виявлявся у посівах ріпаку озимого і ярого в усіх ґрунтово-кліматичних зонах України. Більш інтенсивно хвороба розвивалася у господарствах Київської, Вінницької, Кропивницької, Івано-Франківської, Рівненської і Луганської областей, де була виявлена на 50–100% обстежених площ ріпаку озимого, кількість уражених рослин становила 2–12, осередками 20–31% за інтенсивності ураження 0,5–6,0%. Ураженість хворобою стручків ріпаку сягала 3–6%.

 

У Хмельницькій, Черкаській, Закарпатській, Волинській, Херсонській, Чернівецькій, Тернопільській і Львівській областях захворювання спостерігалося на 20–48% обстежених площ, де було уражено 3–9% рослин, за розвитку хвороби 0,2–3,0%. Ураженість хворобою стручків ріпаку сягала 2–5%.

 

В осередках Миколаївської, Житомирської, Дніпропетровської, Запорізької, Сумської і Одеської областей на 1,5–15% обстежених площ посівів ріпаку озимого альтернаріоз уражував 1,5–8% рослин за розвитку хвороби 1–5%.

 

На ріпаку ярому найбільш інтенсивне поширення хвороби мало місце в Дніпропетровській, Київській і Хмельницькій областях, де вона виявлялась на 54–100% обстежених площ з ураженням 1–4%, осередками 7–16% рослин, за розвитку хвороби 0,1–5%. У Волинській і Житомирській областях захворювання було поширине на 10% обстежених площ з ураженням 1,4–2%, осередками 6–11% рослин, за розвитку хвороби 1,0–1,5%.

 

В осінній період 2016 року альтернаріоз виявлявся на розеткових листках повсюди, особливо на ранніх посівах ріпаку озимого. Більш інтенсивне поширення хвороби відбувалося у господарствах Львівської, Черкаської, Рівненської і Тернопільської областей — на 7–50% обстежених площ з ураженням 2–4%, осередками 6–9% рослин.

 

Суттєве накопичення інфекції в уражених рештках, насінні капустяних рослин створюють реальні підстави для прогнозування повсюдного розвитку альтернаріозу у 2017 році. Характер розвитку хвороби залежатиме від погодних умов у період вегетації рослин: за умов високої вологості повітря у період наливу і дозрівання насіння ймовірний епіфітотійний розвиток захворювання, насамперед у загущених, забур’янених, полеглих посівах озимої та ярої культури, за передозування органічних і азотних добрив, за умов випадання атмосферних злив з вітрами після тривалої засухи, за температури навколишнього середовища вище 22^°С; за випадання рясних рос в нічні години.

 

 

Фомоз (рак стебла, некроз кореневої шийки) виявлявся на 14,9% обстежених площ ріпаку озимого переважно в господарствах Лісостепової і Степової зон України. Поширення хвороби у Львівській, Запорізькій, Вінницькій і Хмельницькій областях становило 2–7%, осередками 9–13% за інтенсивністю розвитку 0,2–3,0%, макс. 4,5–6,2%. На посівах озимого ріпаку в господарствах Закарпатської, Івано-Франківської, Тернопільської, Житомирської, Черкаської, Харківської, Миколаївської областей поширення фомозу коливалося у межах 2–6%, осередками 7–11% за інтенсивністю розвитку 1–3%.

 

 

Ураженість рослин ріпаку ярого не перевищувала 7,0%, за розвитку хвороби 0,1–2,5%.

 

Враховуючи наявний запас збудника хвороби на рослинних рештках і в насінні, на уражених рослинах ріпаку озимого цього року за весняного боронування посівів і нанесенні рослинам механічних пошкоджень, за частих опадів і високої вологості повітря у фазі цвітіння рослин прогнозується розвиток хвороби від помірного до інтенсивного на ріпаку озимому і ярому.

 

 

Біла (склеротініоз) і сіра (ботрідіоз) гнилі виявлялись лише на 2,3% обстежених площ ріпаку озимого і ярого у вигляді ураження стебел, окремих гілок і стручків. У північно-західних, центральних та південних областях України поширення білої гнилі на рослинах озимому ріпаку знаходилось у межах 0,5–2,0%, сірої гнилі — 1,0–4,5%, а їх розвиток становив відповідно 0,1–1,0 і 0,2–0,5%. Перед збиранням урожаю ураженість стручків озимого ріпаку білою гниллю знаходилася у межах 0,5–1,5%, сірою гниллю — 2,0–3,5%.

 

На ріпаку ярому в результаті тривалої засухи протягом червня-липня розповсюдження гнилей на рослинах було не­значним, білою і сірою гниллю хворіло 0,2–1,0%. Ураження стручків гнилями було поодиноким.

 

У 2017 р. розвиток гнилей за наявності високої (60–90%) вологості повітря і температур 17–27°С у фазі цвітіння-зеленого стручка рослин відбуватиметься передусім на забур’янених, загущених полеглих посівах, на полях, де ріпак розмістили після нерекомендованих попередників (соняшник, льон, коноплі, конюшина, соя, гречка, капуста, огірки).

 

 

Біла плямистість (кільцева плямистість, сіростеблість) виявлялася на 14% обстежених площ озимого ріпаку у Кропивницькій області з ураженням 8% рослин за розвитку хвороби 4%. У господарствах Миколаївщини на 10% обстежених площ культури поширення хвороби становило 7% за інтенсивності ураження 3%.

 

Беручи до уваги наявність певного запасу інфекції збудника цієї хвороби на уражених рештках капустяних культурах, у зараженому насінні та уражених рослинах ріпаку озимого за умов прохолодної весни у фазі бутонізації-цвітіння рослин, вологості повітря вище 80% впродовж декількох діб, довготривалого зберігання роси на листках ріпаку ймовірний розвиток хвороби у 2017 році на ріпаку озимому буде від слабкого до помірного.

 

Борошниста роса. Торік хвороба мала незначне поширення лише в окремих областях України і виявлялася на поодиноких рослинах. Більш інтенсивний розвиток зареєстрований у господарствах Миколаївської і Волинської областей, де було уражено 1–15% рослин за розвитком хвороби 1–2%.

 

За сприятливих для розвитку борошнистої роси умов протягом вегетації (суха спекотна погода або чергування тривалих засух із короткочасними дощами, тривала втрата тургору листків; недотриманні сівозміни і просторової ізоляції між капустяними культурами, внесення високих доз азотних добрив) і наявності запасу інфекції у рослинних рештках у 2017 році ймовірність розвитку захворювання на ріпаку озимому і ярому буде від помірного до значного.

 

Циліндроспоріоз (світла плямистість) виявлявся на поодиноких рослинах ріпаку озимого в Черкаській і Київській областях. Хвороба була поширена в основному у фазі розетки-цвітіння рослин. Поширення її коливалось у межах 0,2–1,5% (осередками 2–6%) за розвитку 0,1–0,5%. В результаті засухи в травні-на початку червня розповсюдження і розвиток захворювання був призупинений, уражені листки некротизувались і відмерли. Як наслідок, у фазі зеленого стручка хвороба на рослинах майже не виявлялась (дані НУБіП України).

 

За сприятливих для розвитку циліндроспоріозу умов протягом вегетації (висока насиченість повітря вологою, мряка, часті дощі, тумани, вітряна погода) і наявності запасу інфекції у рослинних рештках та насінні цьогоріч ймовірність розвитку хвороби на озимому ріпаку буде від незначного до помірного.

 

Вертицильозне і фузаріозне в’янення мало поширення у всіх регіонах, де сіяли ріпак. Хвороба виявлялась у посівах ріпаку у вигляді поодиноких рослин, які в результаті ураження провідної системи в’янули і гинули або передчасно дозрівали у фазі молочно-воскової стиглості зі щуплим насінням. Ураженість рослин ріпаку озимого коливалась у межах 0,2–1,5%, ярого — 0,5–3% (дані НУБіП України).

 

За сприятливих для розвитку хвороби умов (насичена сівозміна капустяними культурами, посів ріпаку після соняшнику, льону, конюшини, сої, коноплі, які уражуються цими збудниками хвороби) і значного запасу інфекції в рослинних рештках у 2017 році ймовірний прогноз розвиток хвороби на рослинах озимого і ярого ріпаку буде від слабкого до помірного.

 

Слизистий бактеріоз мав поширення на ярому ріпаку, переважно як і в попередні роки, в господарствах центральних і південно-східних областях від 0,2 до 1,5% у фазі бутонізації і 1,0–2,0% — у фазі зеленого стручка (дані НУБіП України). Переважно хвороба проявлялась у вигляді в’янення, ослизнення, загнивання і відмирання окремих листків, стручків, гілок або всієї рослини.

 

Накопичення інфекції у ґрунті на неперегнилих рештках уражених рослин, у насінні, за сприятливих гідротермічних умов у фази бутонізації-цвітіння рослин ріпаку ярого (впродовж 4–5 днів температура повітря –20–250С, вологість повітря — вище 80%, часті проливні дощі, вітряна погода) прогнозується розвиток хвороби цьогоріч від незначного до помірного.

Сучасний інтегрований захист ріпаку від хвороб включає організаційно-господарський, агротехнічний, імунологічний, біологічний і хімічний методи. Він є найбільш надійним, екологічно й економічно вигідним, де кожен з методів виконує певну роль в обмеженні поширення і розвитку того чи іншого захворювання.

 

Одним із ефективних методів захисту ріпаку є виведення і використання стійких проти хвороб сортів, які здатні без застосування або скорочення активних засобів захисту культури формувати високі, сталі і якісні врожаї. Високою польовою стійкістю до більшості хвороб характеризуються районовані сорти і гібриди ріпаку озимого: Абакус, Арізона, Арсенал, Багіра, Брентано, Бучацький, Вектра, Джеспер, ДК Естаро, ЕС Артіст, ЕС Дануб, ЕС Гідромель, ЕС Меркурій, Лексер, Мерседес, Нельсон, НК Технік, Оріолус, Оксана, Панчер, Рікорді, Румба, Токата, Хенрі, Черемош та ін.; ріпаку ярого: Айдар, Добробут, Каліф, Отма, Рудіс, Сальса КП, Сіріус, Сріблястий 1, Траппер, Хузар, Юра та ін. Використання цих сортів і гібридів суттєво знижує витрати на пестициди, зменшує забруднення навколишнього середовища фунгіцидами.

 

Дотримання науково обгрунтованої сівозміни. Найменша ураженість рослин хворобами відбувається у спеціалізованих сівозмінах, у яких частка ріпаку становить 15–20% із максимальним насиченням їх зерновими культурами. Такі сівозміни дозволяють виключити ріпак із бурякових сівозмін, суттєво зменшити шкідливість бурякової нематоди на обох культурах, обмежити поширення хвороб. Насичення сівозміни ріпаком до 33% порівняно із сівозміною, де він займає лише 13%, призводить до збільшення ураження рослин вертицильозним в’ненням до 30%, світлою плямистістю — до 45, білою гниллю — до 10, фомозом — до 5, альтернаріозом — до 4%.

 

Через відсутність спеціалізованих сівозмін ріпак озимий слід повертати на попереднє місце не раніше як через 4–6 років, а розрив між ріпаком і цукровими буряками та іншими капустяними культурами повинен бути не менше ніж 5 років. Це дає змогу оздоровити ґрунт, істотно зменшити запаси первинної інфекції збудників несправжньої борошнистої роси, альтернаріозу, фомозу, білої і сірої гнилей та ін. Так, у разі повернення ріпаку озимого на попереднє поле через рік, поширення альтернаріозу у фазі зеленого стручка становить 80–100%, за інтенсивності ураження рослин — 39,0–47,0%; у разі його повернення через два роки ці показники становили відповідно 62–76 і 20–41; через три роки — 36–44 і 6–12; через чотири — 20–33% і 2–5%.

 

Вибір попередника насамперед визначають часом його збирання і відсутністю загальних шкідників та збудників хвороб. Кращими попередниками для ріпаку озимого є чорний і занятий пар, зернові бобові культури, злако-бобові суміші на зелений корм; для ріпаку ярого — зернові по пару, картопля, кукурудза, багаторічні трави. Не рекомендується сіяти ріпак після інших капустяних культур та соняшнику, льону, коноплі, які уражуються білою і сірою гнилями, вертицильозним і фузаріозним в’яненням.

 

Дотримання просторової ізоляції (0,5–1,0 км) між посівами ріпаку озимого і ярого, між насінниками і товарними посівами ріпаку та інших капустяних культур істотно обмежує поширення аерогенної інфекції багатьох збудників хвороб, зменшує ураженість рослин хворобами.

 

Ріпак найбільш вимогливий до родючості ґрунту і добре реагує на органічні і мінеральні добрива. Непридатні для ріпаку ґрунти важкі, глинисті, заболочені, засолені, кислі та легкі піщані, на яких рослини сильно уражуються кореневими гнилями, чорною ніжкою, фузаріозним і вертицильозним в’яненням, килою та іншими хворобами.

 

Внесення збалансованих доз органічних і мінеральних добрив на основі результатів агрохімічного аналізу ґрунту. Збалансоване живлення рослин макро- і мікроелементами суттєво підвищує їх стійкість до інфекційних хвороб та інших стресових чинників. Кислі ґрунти обов’язково вапнують.

 

Своєчасний і якісний основний і передпосівний обробіток ґрунту. Обробіток ґрунту під ріпак озимий складається з 1–2 лущень стерні після зайнятих парів і рано зібраних попередників, оранки і обробітку подібно до напівпару. Передпосівну культивацію проводять одночасно із сівбою ріпаку. Під ріпак ярий обробіток ґрунту такий самий, як і під ранні ярі зернові культури, подібно до покращеного зябу. За такого обробітку ґрунту створюються сприятливі умови для швидкого проростання насіння, появи дружніх сходів, підвищення стійкості рослин до інфекційних захворювань, прискорюється мінералізація рослинних решток в ґрунті, суттєво зменшується запас інфекції багатьох збудників хвороб ріпаку.

 

Дотримання оптимальних строків сівби ріпаку озимого. На полях ранніх строків сівби рослини переростають, точка росту піднімається високо над поверхнею ґрунту, в результаті чого рослини легко пошкоджуються морозами і вимерзають, а під значним покривом снігу — випрівають у результаті інтенсивного ураження сніговою пліснявою. На полях пізніх строків сівби рослини не встигають сформувати розвинуту кореневу систему і прикореневу розетку листків і гинуть у разі незначного зниження температури взимку. Строки сівби суттєво коригуються на місцях передусім за наявності вологи в ґрунті і обробки насіння регуляторами росту.

 

Ріпак ярий сіють одночасно з ранніми ярими зерновими культурами. Пізня сівба сприяє ураженню рослин кореневими гнилями, фомозом, борошнистою росою.

 

Дотримання оптимальної норми висіву насіння для кожного гібриду чи сорту, глибини загортання насіння. У загущених посівах рослини сильно уражуються несправжньою борошнистою росою, фомозом, альтернаріозом, у зріджених — світлою плямистістю. У разі глибокого загортання насіння у ґрунт проростки рослин виснажуються, втрачають опір до патогенної мікрофлори й інтенсивно уражуються збудниками пліснявіння, кореневих гнилей, чорної ніжки. Боронувати посіви ріпаку слід у разі нагальної пореби, лише якщо утворюється щільна поверхнева кірка, тому що цей захід задає рослинам численних механічних пошкоджень зубами борін і призводить до масового зараження рослин фомозом.

 

Обов’язковим заходом проти хвороб ріпаку, збудники яких передаються насінням, є знезараження насіння проти зовнішньої та внутрішньої інфекцій, дозволеними до використання на Україні фунгіцидами-протруйниками (табл. 1).

 

Таблиця 1. Препарати для протруювання насіння ріпаку проти зовнішньої

та внутрішньої інфекцій (реєстрація 2016 р.)

 

 

З метою підвищення стійкості рослин проти хвороб і підвищення насіннєвої продуктивності протруєння насіння поєднують з обробкою одним із рекомендованих регуляторів росту рослин на певній культурі. Для вчасного виявлення початкової стадії розвитку хвороб на рослинах ріпаку та вжиття ефективних захисних заходів щодо обмеження їх шкідливості необхідно систематично проводити моніторинг хвороб в посівах ріпаку.

 

У кожному конкретному випадку слід приймати обгрунтоване рішення залежно від фітосанітарного стану поля щодо доцільності проведення профілактичних обприскувань посівів ріпаку проти хвороб фунгіцидами.

 

Необхідний фунгіцид добирають з урахуванням спектра фунгіцидної дії та рівнів захисної спроможності препарату стосовно хвороб, які виявлені в посівах ріпаку.

 

За умов переростання рослин озимого ріпаку восени і пов’язаного з цим зниження їхньої зимостійкості, а також у разі прогнозу розвитку альтернаріозу, фомозу, світлої плямистості, проводять профілактичні обприскування рослин у фазі 4–7 листків фунгіцидами, які мають ретардантні властивості, на основі діючих речовин: дифеноконазолу + паклобутразолу, к. с. (Сетар 375 SC, 0,3–0,5 л/ га); метконазолу, в. р. (Карамба, 0,75–1,25 л/га); пропіконазолу, к. е. (Тілт 250 ЕС, 0,5 л/га та аналогами); пропіконазолу + тебуконазолу, к. к. р. (Титул Дуо, 0,25–0,3 л/га), протіоконазолу + тебуконазолу, к. е. (Тілмор 240 ES0,75–0,9 л/га), тебуконазолу, ев, ке. (Фолікур 250 ЕW, 0,5–0,75 л/га та аналоги). Ці препарати не лише ефективно стримують поширення і розвиток хвороб на рослинах, але й інгібують ріст рослин.

 

Використання фунгіцидів-ретардантів на ріпаку озимому дає змогу попередити переростання рослин, які затримують поділ і ріст меристематичних клітин верхівки рослин (точки росту), але сприяють подальшому росту кореневої системи, активізації перерозподілу пластичних речовин між стеблом і репродуктивними органами, їх відтоку з листків у кореневу систему. В результаті проведених численних досліджень встановлено, що фунгіциди ретарданти затримують ріст рослин, запобігають їхньому витягуванні і одночасно стимулюють розвиток кореневої системи, активізують формування додаткових кореневих волосків, сприяють активному нагромадженню в коренях органічних пластичних речовин, знижують вміст вологи в тканинах кореня, що в цілому суттєво підвищує зимостійкість рослин. У результаті обробки рослин такими фунгіцидами утворюються вкорочені і потовщені стебла, закладається стійка біологічна основа їх високої продуктивності.

 

Обробляти посіви ріпаку озимого фунгіцидами-ретардантами рекомендується за умов наявності у рослин не менше 4-х розвинутих розеткових листків, діаметр кореневої шийки у яких сягає понад 5 мм і за умов прогнозування на найближчу декаду сприятливих погодних умов для росту і розвитку рослин ріпаку. Рослини ріпаку рекомендується обробляти фунгіцидами-ретардантами лише в сонячну суху і теплу погоду. За умов використання фунгіцидів-ретардантів на ріпаку слід суворо дотримуватися регламентів їх застосування. Норму їх витрати можна корегувати, не виходячи з рекомендованих крайніх градацій, залежно від кількості листків на рослинах. Використання завищених норм витрати препаратів проти рекомендованих призводить до сильного пригнічення рослин і суттєвого зниження їх продуктивності.

 

На ріпаку ярому фунгіциди-ретарданти застосовують у період стеблування-бутонізації рослин (при висоті 10–15 см) проти комплексу хвороб і сприянню кращому розгалуженні бічних пагонів стебла, одночасності цвітіння, формуванню більшої кількості стручків на рослині, підвищенню насіннєвої продуктивності рослин. Цей захід особливо ефективний при запізненні сівби ріпаку ярого, коли вегетація рослин відбувається в умовах довгого дня, при цьому уповільнюється розгалуження стебла і формування бічних пагонів.

 

З метою підвищення технічної ефективності фунгіцидів до робочих суспензій чи емульсій добавляють один із рекомендованих регуляторів росту рослин, які сприяють потужному розвитку рослини, формуванню більшої фотосинтезуючої поверхні, потовщенню кореневої системи. Зазвичай оброблені рослини регуляторами росту мають здоровий зовнішній вигляд, розеткові листки темно-зеленого кольору.

 

Обприскування рослин бажано поєднувати з позакореневим підживленням ріпаку мікроелементами, особливо бором (0,5 кг/га). За дефіциту цього мікроелемента в ґрунті знижується стійкість рослин до інфекційних хвороб і низьких температур, спостерігається інтенсивне відмирання листків, точки росту рослини, уповільнюється розвиток генеративних органів, знижується насіннєва продуктивність.

 

Своєчасне проведення захисних заходів проти шкідників і бур’янів, знищення падалиці ріпаку.

 

Проти пліснявіння, білої і сірої гнилей ефективним заходом є своєчасне збирання врожаю, за необхідності проведення десикації посівів, ретельне очищення і сушіння насіння.

 

На забур’янених посівах, за неодночасного дозрівання рослин, з метою зниження ураження насіння альтернаріозом, фомозом, циліндроспоріозом, сірою і білою гнилями, передзбирального підсушування рослин і збирання врожаю при базовій вологості насіння 8–10%, для можливості проведення прямого комбайнування посівів застосовують десиканти. Посіви ріпаку обприскують десикантами при пожовтінні та побурінні 70–75% стручків у культури одним із дозволених препаратів:

 

 

Проти псування насіння у результаті розвитку хвороб (пліснявіння, чорна ніжка, біла і сіра гнилі) вологість товарного насіння перед закладанням на зберігання доводять до 7–8%, насіннєвого — до 8–10% і зберігають за температури не вище 10–150С. Заорювання або при­орювання післязбиральних рослинних решток суттєво знижує запас інфекції у ґрунті.

 

Своєчасне і якісне виконання наведених заходів істотно обмежує поширення і розвиток захворювань, зводить до мінімуму використання на ріпаку хімічних засобів захисту, знижує собівартість отриманої продукції, оздоровлює довкілля.