Як давно особисто Ви займаєтесь агрострахуванням? Чому потрапили саме в цю сферу, адже, як відомо, страхування ризиків не користується особливою популярністю у фермерів?
— Темою агростархування особисто займаюся з 2008 року, саме тоді розпочався проект «Розвиток аграрного страхування в Україні», на базі якого потім створили власне проект «Розвиток фінансування аграрного сектору в Європі та Центральній Азії». Несподівано з’ясував для себе, що страхування в агросекторі — потрібна і корисна річ, і насправді для України можна зробити досить багато в цьому напрямі. Спочатку наша команда працювала над створенням продуктів агрострахування, проводила навчання та тренінги, формувала систему й інституції, які будуть розвивати цю тему.
- То що ж зроблено за ці роки? Розкажіть про основні ключові моменти. Що залишилося у стані стагнації, які саме моменти?
— Перед початком проекту зрозуміли, що є великий потенціал та потреба. На той час агрострахування в Україні вже існувало, але не було єдиного підходу. В страхуванні аграрних ризиків важливим елементом є стандартизація оцінки втрат. Причиною відсутності довіри в агровиробників до страхування було те, що цей процес був незрозумілим. Варто підкреслити, що до середини двотисячних років агрострахування у країні субсидувалося, тобто мало державну підтримку. Саме тому величезна кількість страхових компаній, які фактично не мали досвіду, як це працює в аграрному секторі, вирішили скористатися довірливістю аграріїв і заробити. Тоді була не лише державна підтримка, але й інтерес з боку останніх. На це вплинули досить катастрофічні 2002–2003 роки, оскільки багато озимих загинуло через льодяну кірку. У виробників був попит та потреба у страхуванні. Зі свого боку, страхові компанії пропонували щось дуже різне. Зазвичай фермери стикалися із ситуацією, коли вони щось купували, а потім із деякими складнощами отримували компенсацію у частині премії від держави. Навіть якщо і траплявся страховий випадок, то через непрозорість процедури вони не отримували виплату або ж отримували значно менше, ніж мало бути. І це, безумовно, посіяло недовіру.
Проаналізувавши ситуацію і подивившись на досвід країн, де працює система агрострахування із 30-х років ХХ ст., побачили, що зазвичай принцип агрострахування наступний: для тих програм, де активно бере участь держава, продукти стандартизовані, тобто різні страхові компанії продають один і той же продукт. Співпрацювали з міжнародними експертами над розробкою стандартних продуктів. Почали з наймасовіших культур, експортоорієнтованих: озима пшениця, зернова група, потім почали додавати інші: соняшник, кукурудзу, ріпак, цукровий буряк тощо, загалом охопили основний експортний потенціал.
Спробували зібрати максимум статистики щодо врожайності культур з 1980 року. Аналізуючи динаміку коливання урожайності та її причини, знаходили залежності для кожної окремої культури в конкретному регіоні, рахували очікування настання цього ризику і, відповідно, — це і є премія агровиробнику. Чисто математичний підхід та розрахунки дозволяють підійти до тарифу, не просто взяти абстрактну цифру, а насправді вона базується на історичних даних, очікуваннях того чи іншого випадку.
- Зараз страхові компанії використовують ці уніфіковані тарифи чи в кожного страховика своя тарифікація? Вони якось зважають на ваші пропозиції?
— Так, ми намагалися тісно співпрацювати з профільним міністерством для того, аби ці стандартні продукти були інтегровані в систему агрострахування державної підтримки. Наразі низка продуктів уже зареєстровані в Нацкомфінпослуг як стандартні страхові продукти. Відповідно до чинного законодавства, якщо держава виділяє субсидію, то тільки стандартні страхові продукти можуть бути використані, тому тільки ця тарифікація може бути застосована. Оскільки субсидій поки що немає, то страхові компанії використовують весь продукт і базуються на тій тарифікації, яка в нас є, хоча можуть і додавати якісь свої особливості. Страхові компанії, які мають своїх клієнтів і досвід, можуть корегувати і тарифи. Всю свою роботу робимо публічно, все доступно для будь-яких гравців, усі продукти, які створювали, відкрито презентували для страхових компаній. З уже зареєстрованими можна ознайомитися на сайті Нацкомфінпослуг.
- Якщо порівняти страхування ризиків у нас та в інших аграрних країнах, то які висновки можна зробити? Чи правда, що іноземні страхові компанії можуть запропонувати кращі умови, ніж українські?
— Ситуація щодо вартості й тарифікації страхових послуг, якості продуктів на цьому етапі в Україні не поступається кращим міжнародним практикам. Напевне, в рамках пострадянського простору щодо якості продуктів, доступу до страхових послуг Україна знаходиться на рівні США і Канади, які більше розвинуті в агрострахуванні. Принаймні, не поступаємося однозначно. Є низка продуктів, які вітчизняні страхові компанії не можуть запропонувати. Наприклад, у США чи Канаді перейшли вже на рівень страхування доходів фермерів та прибутку господарства. Натомість у нас в такому разі говоримо лише про страхування урожайності або витрат. Також не можемо прив’язати виплату до коливання ціни, лише фіксуємо її та домовляємося, за якою вартістю буде компенсація до початку страхового періоду. Якщо прив’яжемося до міжнародної ціни, то виникають додаткові ризики, тобто валютні коливання, тому страхові компанії поки що на це піти не можуть. Можливості українських страхових компаній все ж таки не варто применшувати.
Страхування в агросекторі має великі об’єми в тих країнах, де є системний підхід, тобто взаємодія держави і приватного сектору. Там, де держава розуміє цінність агрострахування як інструменту управління власними ризиками. Коли трапляється щось катастрофічне: посуха чи низькі температури, для держави це теж навантаження, адже треба за короткий термін допомогти великій кількості фермерів. Крім того, це ще й продуктова безпека. У багатьох країнах переходять до моделі, де держава субсидує частину премії, перекладаючи відповідальність на страхові компанії, адже для них це бізнес. Вони для цього й існують, щоб управляти ризикам і їх оцінювати, можуть це робити швидко та правильно, на відміну від держави. Для страхових компаній зробити виплату не проблема, тому що вони ризики перестраховують у міжнародних колег. Останні працюють не регіонально, а на різних континентах і мають різні портфелі. Вони диверсифікують свої ризики і на цьому заробляють.
- Чому є багато страхових компаній, які мають ліценції і можуть надавати такий вид послуг, як агрострахування, проте діють у цьому напрямі лише 10?
— У 2012–2013 роках була введена потреба в ліцензії. Рекомендували Нацкомфінпослуг і профільному міністерству піти на такий крок, щоб очистити ринок. У середині двотисячних років діяло багато компаній, які надавали неякісні послуги. Оскільки в той час було державне субсидування та не існувало вимог до якості продуктів і процедур, тому траплялося так зване фейкове страхування. Держава компенсувала фермеру 50% премії. У 2008 році почали піднімати питання якості продуктів і їх стандартизації. Чому так мало компаній активних, а багато отримали ліцензії? Тому що агрострахування — непростий вид страхування, а дуже специфічний. Наприклад, не можуть усі застраховані авто за один тиждень потрапити в аварію. В агрострахуванні це можливо. Посуха може накрити всю країну чи льодяна кірка. Це катастрофічний вид страхування, тут мають бути відповідні резерви.
Одним словом, це складна тема. Саме тому лише 10 компаній працюють в агросекторі. У разі настання страхового випадку, а фермер з якихось причин не довіряє оцінщику, то запрошують незалежного експерта. Їх у нас на ринку досить багато. Страхові компанії зараз не зацікавлені в невиплаті, адже для них це реклама. Не заплативши одному, вони отримують сарафанне радіо, антирекламу. І це викидає їх з ринку в окремому регіоні. Компанії хочуть працювати системно, тому вони такими речами не займаються.
- Розкажіть про ризик-менеджмент офіс: яка його сутність та завдання, і чи він дійсно діє?
— Це була ініціатива профільного міністерства. Раніше у нас не було окремої структури, яка б займалася питанням агрострахування. У рамках проекту активно просували цю тему, аби створити щось на кшталт агентства, яке функціонує у США. Воно має бути і центром знань, і відповідальне за навчання агровиробників, і за розробку продуктів, і за контроль якості послуг. Взяли за основу подібний підхід, допомогли міністерству в написанні нового законопроекту, який уже пройшов усі комітети та чекає на голосування. Ризик-менеджмент офіс знаходиться у Мінагропроді, бо поки що агрострахування не має великого обсягу. Як тільки ця потреба з’явиться, то все для цього є. Якщо збільшаться обсяги, то його можна перелаштувати в окреме агентство. Ми проводили для них багато тренінгів, наша і їхня команди працювали спільно над великою кількістю питань, які вони мають виконувати. В них налагоджені контакти зі страховими компаніями, вони компетентні в усіх питаннях щодо агрострахування.Але в будь-якому випадку — це питання практики, а її якраз і немає. Виробники, яких цікавить агрострахування, не знають, де їм знайти тих, у кого купити. Спеціально для цього ми створили такий онлайн ресурс agins.com.ua, де можна знайти інформацію про страхові компанії, та що вони пропонують у напрямі агрострахування. Також там можна залишити відгуки, коли люди вже спробували якийсь страховий продукт. Цей ресурс має вирішувати проблему, бо вони можуть почитати, як це працює. Якщо хтось хоче розібратися детальніше, є посібники з агрострахування, які можна переглянути або завантажити. Ресурс переданий на управління в Міністерство аграрної політики й продовольства. Це один із каналів комунікації з аграріями та страховими компаніями.
- І насамкінець, Ви маєте вже певний досвід і висновки про страхування ризиків в аграрному секторі. Що буде на перспективу, і чи змінюватиметься тенденція до активізації цього процесу? Ви особисто будете залишатися у цій темі?
— Зі статистики видно позитивний тренд. Він не такий великий як хотілося, але взагалі динаміка добра. Зазвичай, щоб досягти великих цифр, має бути системний підхід, державна підтримка. Інфраструктура для зростання страхування є, страхові компанії, безумовно, зацікавлені. Компанії готові об’єднуватися, незалежно від позиції держави, і просувати це питання серед агровиробників. Фермери поступово розуміють потребу. Після року з негативними погодними умовами, що значно вплинуть на врожайність культур, знову буде збільшення страхування. Безумовно, маючи досвід, не хотілося б і мені особисто залишити цю тему так просто. Створення ринку агростахування стає актуальним і в інших країнах. Досвід важливий, як міжнародний, так і власний. Проте проводити порівняння та вчитися на чужих помилках, звісно, краще.
Підготувала Тетяна Ковальчук
