Світові реалії
У багатьох країнах світу вирощування м’яса великої рогатої худоби є прибутковим видом агробізнесу, а в Україні впродовж 20 останніх років це досить збиткове виробництво, обсяги якого постійно скорочуються.
Питання відносно того, чому так склалося у нас, і що потрібно зробити для того, щоб виправити цю ситуацію в галузі, вже не перший рік розглядається у численних публікаціях науковців і експертів аграрного ринку, а також на семінарах, нарадах та конференціях.
За увесь період існування цієї проблеми було прийнято чимало державних програм підтримки галузі, постанов і рішень на різних управлінських рівнях, однак зупинити занепад виробництва яловичини та скорочення чисельності поголів’я ВРХ до цього часу поки що не вдалося.
Водночас, багаторічний досвід ведення скотарства у країнах Європи, США, Канади, Австралії і Південної Америки переконливо доводить можливість ефективного виробництва яловичини, передусім за рахунок вдалого поєднання селекційно-племінної роботи, годівлі та дотримання технологічного процесу, запорукою чого є висока ресурсовіддача і продуктивність галузі. При цьому важливою умовою успішної реалізації цієї моделі є забезпечення у цих країнах паритету цін і цивілізованих рівновигідних відносин на ринку м’яса та вдале використання природно-кліматичних можливостей сільського господарства. Не менш значимим для конкурентоспроможного розвитку галузі є надання місцевим фермерам суттєвої державної фінансової підтримки, зокрема в США, Канаді і ЄС.
Досить наглядно оцінити результати зазначеного підходу до організації розвитку скотарства в цих країнах можна з даних табл. 1, яку підготували аналітики USDA.
У 2015 р. світове виробництво яловичини і телятини у перерахунку на забійну масу становило близько 58,4 млн т. Найбільшими виробниками м’яса ВРХ були США — 10,9 млн т, Бразилія — 9,4 млн т, країни ЄС — 7,5 млн т, КНР — 6,7 млн т, Індія — 4,2 млн т, Аргентина — 2,7 млн т та Австралія — 2,6 млн т (табл. 1).
Таблиця 1. Динаміка виробництва яловичини і телятини в
окремих країнах світу (у перерахунку на забійну масу), тис. т
Джерело: USDA
Варто окремо зазначити, що попри деяке перевищення світового виробництва яловичини і телятини над внутрішнім її споживанням майже на 2 млн т, реальні потреби ринку в окремих країнах не повністю задовольняються власним виробництвом. А це є досить вагомим аргументом на користь необхідності розвитку цього виду агробізнесу в Україні як передумова диверсифікації нинішнього суто рослинницького сировинного напряму експорту, передусім для зниження негативного впливу світової кон’юнктури, що зумовлює значну волатильність цін і втрату валютної виручки внаслідок цього.
Українське сьогодення
За останні роки проблема стабільного забезпечення населення високоякісним м’ясом великої рогатої худоби за доступними цінами, а переробної промисловості сировиною у достатній кількості почала привертати значну увагу з огляду на її загальнодержавний характер та залишається на сьогодні одним із пріоритетних завдань в аграрному секторі економіки, що потребує свого вирішення в контексті формування нової парадигми доктрини продовольчої безпеки та стратегії розвитку галузі.
За рахунок швидкого збільшення обсягів вирощування птиці в Україні вдалося частково вирішити проблему дефіциту м’яса, хоча це призвело до порушення науково обґрунтованої структури балансу і раціонального співвідношення між окремими його видами. Сьогодні виробництво яловичини і телятини в структурі м’ясного балансу займає менше 20% проти 45%, як це було раніше.
Щоб відповісти на питання, поставлене на початку статті, необхідно глибинно вивчити усі складові проблеми формування вітчизняного ринку м’яса великої рогатої худоби в системі виробництво (ресурси, технології, обсяг продукції) — збут (ринок продукції, ціноутворення, споживання) — економічна ефективність (рівень рентабельності, прибуток, собівартість).
Впродовж досить тривалого періоду в Україні спостерігається стійке скорочення чисельності поголів’я ВРХ в усіх категоріях господарств, внаслідок чого обсяги виробництва яловичини і телятини зменшилися до критичного рівня, що вже поставило під загрозу продовольчу безпеку та негативно впливає на загальний економічний стан розвитку АПК, звужує його експортний потенціал (діагр. 1).
Діаграма 1. Динаміка чисельності поголів’я ВРХ в усіх
категоріях господарств України
З початку 2000-х років розподіл поголів’я великої рогатої худоби в усіх категоріях господарств зазнав глибоких змін. Внаслідок різкого зменшення його чисельності в сільськогосподарських підприємствах зросла питома вага господарств населення.
Найбільше поголів’я ВРХ сьогодні зосереджено в особистих селянських господарствах населення, де утримується близько 66,4% тварин, у тому числі 76,8% корів від усієї їх кількості.
Переміщення значної частини поголів’я великої рогатої худоби до особистих селянських господарств населення, безумовно, позначилося на рівні товарності галузі та напрямах її розвитку. Основним постачальним м’ясо-молочної продукції скотарства на вітчизняному ринку є особисті селянські господарства населення, які мають лише кількісну перевагу у формуванні пропозиції за рахунок її надходження від більшої чисельності поголів’я ВРХ порівняно із сільськогосподарськими підприємствами.
Також читайте: Сучасна інноваційна молочна ферма: з чого стартувати?
Займаючи важливе місце у забезпеченні продовольчої безпеки, особисті селянські господарства населення залишаються виключно самозабезпеченим дрібнотоварним сектором, який через власні ресурсні обмеження недостатньо спроможний у найближчій перспективі вирішити завдання щодо доведення фонду споживання яловичини до рекомендованих раціонально обґрунтованої норми в 25 кг на одну особу замість фактичних 9–10 кг.
Якщо звернути увагу на обсяги закупівлі великої рогатої худоби від різних категорій господарств, то стає більш зрозумілою потреба розвитку галузі як у сільськогосподарських підприємствах, так і в господарствах населення через створення на їх базі ферм сімейного типу (табл. 2).
Таблиця 2. Середня жива вага однієї голови ВРХ,
купленої переробними підприємствами в Україні за 2015 р.
Джерело: Державна служба статистики України
Минулого року з усього обсягу закупленої переробними підприємствами великої рогатої худоби живою масою 120323 т, майже 98834 т або 82,1% припадало на сільськогосподарські підприємства. У господарств населення переробні підприємства змогли закупити лише 18452 т, або 15,3% від усього обсягу. Решта 2,6% — це купівля великої рогатої худоби в інших господарських структур та різних посередників.
Перспективи виробництва м’яса ВРХ
Вихід галузі із кризового стану можливий лише за умов формування еквівалентного ціноутворення на продукцію та переходу її на застосування сучасних ресурсоощадливих технологій.
Економічна ефективність виробництва м’яса великої рогатої худоби в більшості сільськогосподарських підприємств характеризується вкрай низьким показниками окупності витрат і високим рівнем збитковості, що не забезпечує просте та розширене відтворення виробничого потенціалу.
Аналіз динаміки основних показників динаміки економічної ефективності виробництва м’яса в сільськогосподарських підприємствах засвідчує збереження негативних тенденцій диспаритету цін і нерівновигідних відносин, що відображується у щорічному зростанні витрат та коливанні закупівельних цін на ринку (табл. 3).
Таблиця 3. Економічна ефективність виробництва живої
маси великої рогатої худоби в сільськогосподарських
підприємствах України
Джерело: Розраховано за даними Державної служби статистики України
Враховуючи той факт, що виробництво м’яса великої рогатої худоби за терміном обігу капіталу істотно поступається витратам часу на його переробку і подальше просування у торгівлі, то цілком доцільним та виправданим, з економічної точки зору, є надання безумовної переваги товаровиробнику у формуванні вартості живої маси як складової роздрібної ціни до мінімум 70%.
Причини зростання собівартості виробництва продукції безпосередньо пов’язані зі слабким рівнем організації годівлі тварин кормами і недостатнім матеріально-технічним та ресурсним забезпеченням. Виробництво м’яса великої рогатої худоби в більшості сільськогосподарських підприємств залишається збитковим також через надто великі витрати кормів на 1 ц приросту живої маси, які є більш ніж вдвічі вищими від нормативного значення.
Поряд із низьким цінами одним із факторів збитковості виробництва живої маси м’яса великої рогатої худоби є невисокий середньодобовий приріст молодняку і дорослої худоби на вирощуванні та відгодівлі, від рівня яких безпосередньо залежить формування собівартості реалізованої продукції.
Основними факторами, що впливають на м’ясну продуктивність великої рогатої худоби, є:
- рівень годівлі і збалансованість раціонів;
- порода великої рогатої худоби і рівень використання її генетичного потенціалу;
- умови та технологія утримання великої рогатої худоби;
- стан здоров’я тварин і своєчасність проведення комплексу ветеринарних заходів;
- інтенсивність відгодівлі молодняку великої рогатої худоби.
Через незбалансованість раціонів при годівлі та інші чинники, зокрема, і недотримання технології утримання тварин, генетичний потенціал їх продуктивності, проявляється неповною мірою. Свідченням цього є результати порівняльної оцінки фактичного і потенційно можливого рівня досягнення продуктивності тварин за наявного рівня забезпечення їх кормами.
Згідно з розробленими нормами годівлі Інститутом тваринництва НААН, для отримання 700 г середньодобового приросту молодняку великої рогатої худоби молочного напряму продуктивності в зоні Степу України потрібно згодовувати в рік на одну голову 22,5 ц к. од., або із розрахунку на 1 ц приросту — 8,8 ц к. од. Фактично витрати кормів є набагато вищими і коливаються у межах 14–15 ц к. од. на 1 ц приросту за умов одержання середньодобового приросту 500–550 г. Звідси висока собівартість виробництва м’яса великої рогатої худоби.
Нижче приведено розрахунок орієнтовних економічних втрат конкурентоспроможності при виробництві яловичини в молочному скотарстві внаслідок недотримання норм годівлі (діагр. 2).
Діаграма 2. Розрахунок економічних втрат конкурентоспроможності
від недотримання норм годівлі при виробництві
яловичини в молочному скотарстві (власні результати досліджень)
Для прикладу, за умов досягнення середньодобового приросту молодняку 700 г і вартості 1 ц к. од. 150 грн їх перевитрата на 20–30% порівняно з нормою (8,8 ц к. од.) орієнтовно призводить до зростання собівартості виробництва приросту живої маси великої рогатої худоби на 250–400 грн.
Актуальними завданнями розв’язання проблеми підвищення економічної ефективності та сталого нарощування виробництва яловичини на сучасному етапі є пріоритетний розвиток спеціалізованого м’ясного скотарства.
Проблему забезпечення населення високоякісним м’ясом яловичини в більшості країн вирішують за рахунок нарощування у структурі стада великої рогатої худоби питомої ваги тварин м’ясного напряму продуктивності.
В Австралії, Аргентині, Бразилії, Уругваї і Канаді утримують понад 75% м’ясної худоби від загального поголів’я великої рогатої худоби, у Франції, Іспанії, Ірландії і США — від 25 до 75%, у Німеччині, Чехії та Угорщині — до 25%. В Україні частка м’ясної худоби становить менше 5% від усього поголів’я ВРХ.
У вітчизняних господарствах яловичину переважно одержують за рахунок використання на забій поголів’я надремонтного молодняку та вибракуваного поголів’я дорослої худоби молочних і молочно-м’ясних порід.
На початку 2016 р. у сільськогосподарських підприємствах України, де ведеться державний статистичний облік м’ясної великої рогатої худоби, її чисельність становила 57,7 тис. голів, у т. ч. 23,0 тис. корів, що відповідно на 5,1 і 15,8% менше проти показника минулого року.
Спеціалізована галузь м’ясного скотарства отримала розвиток у Волинській (14,0 тис. голів), Чернігівській (9,6 тис. голів), Київській (5,7 тис. голів) і Сумській (4,0 тис. голів) областях. Є перспективи збільшення поголів’я тварин у Житомирській (3,4 тис. голів) і Хмельницькій (3,4 тис. голів) областях, де утримують 3 тис. голів і більше.
Нарощування обсягів виробництва м’яса великої рогатої худоби повинно забезпечуватися через:
- поліпшення відтворення стада в скотарстві, зниження кількості ялових корів та загибелі тварин;
- доведення рівня забезпечення тварин якісними кормами до нормативно обґрунтованого показника;
- використання переваг комплексної механізації й автоматизації виробничих процесів у галузі
- поглиблення спеціалізації і концентрації виробництва;
- оптимізацію розмірів утримуваного поголів’я молодняку великої рогатої худоби до раціональних науково обґрунтованих параметрів.
Світовий досвід виробництва м’яса великої рогатої худоби також свідчить, що запорукою ефективного ведення галузі є вдале поєднання такого комплексу факторів:
- зональний підхід до розвитку цієї галузі, оскільки на ринку конкуренцію становить не так ціна, як собівартість виробництва одержуваної продукції;
- пріоритетний розвиток спеціалізованого м’ясного скотарства;
- використання збалансованих за всіма поживними речовинами і мікроелементи кормів разом із випасом великої рогатої худоби на пасовищах;
- ефективна державна фінансова підтримка виробництва м’яса великої рогатої худоби;
- селекційно-племінна робота.
При обґрунтуванні шляхів розвитку галузі необхідно враховувати наявну кормову базу і можливості щодо раціонального використання природних кормових угідь та пасовищ.
