Наша мета — встановити партнерські й солідарні відносини пасічників із тими, хто виробляє сільськогосподарську продукцію. Ми розуміємо, що агробізнес забезпечує зайнятість на селі, дає валюту державі — все це добре. Тому нам слід не йти на конфронтацію, а сідати за круглий стіл і шукати спільні рішення. З цією метою ми, Спілка пасічників, вступили в Аграрну конфедерацію.
У селі Лазорки Полтавської області стоїть завод одного великого агрохолдингу, який застосовує хімікати. І там гинули бджоли. Ми йдемо у холдинг, говоримо: «Люди добрі, давайте робити щось!». Таки слухають. Звісно, великі агрохолдинги в Аграрну конфедерацію не входять. Там ми маємо справу здебільшого з фермерами, які обробляють 300 чи 500 га, але не 30 000 га. Ну, ми й до холдингів потихеньку добираємося. Успішно працюємо з департаментами агропромислового комплексу в обласних адміністраціях, знаходимо спільні знаменники з місцевою владою.
У Любарському районі на Житомирщині в одного пасічника загинули 520 бджолосімей. Як виявилося, у результаті передпосівної підготовки ґрунту фермером-сусідом. Препарат мав солоденький запах, і бджоли на нього полетіли. Дзвонить нам: «Таке горе!». Питаю: а Ви — член Спілки пасічників? Ні. Так-от: цього року в Спілці пасічників ми не мали жодної скарги від наших членів на протруєння бджіл. Жоден із нас, спілчан, від дій фермерів не постраждав.
Треба розуміти, що агрохімію фермери купують не лише у ніжних французів, а й бочками завозять китайську, іноді повз митницю. Краще було б, звісно, аби хімікатами поля оброблялися лише вночі, коли бджоли сплять. Але на це потрібні зміни в законодавстві.
Мій сусід їхав із Херсону, завітав на медовий ярмарок десь під Голою Пристанню. Купив дві красиві трилітрові банки меду. Трохи зверху над’їв… А далі пішов цукровий сироп. Нещодавно ми провели «Європейський день пасічника» у Карпатах, і там це звучало як мантра: хто хоче бути успішним — має дбати про якість. Треба зрозуміти, що низька якість меду закриває нам вихід на зовнішні ринки.
За останні 10 років поголів’я бджіл виросло на 10%, тоді як кількість меду — на 62%. У світі окреслилася ця проблема, про яку сказав президент «Апімондії» Філ МакКейб. Тобто багато стало меду несправжнього. І основне рішення «Апімондії» на міжнародному конгресі у Стамбулі було таке: зосередити зусилля науковців і громадськості на боротьбі із фіктивним продуктом.
Взагалі наш мед по світу продається добре. Він є вже навіть у Японії. Хоч там полюбляють, як не дивно, соняшниковий, може, тому, що там соняшник не вирощують. А дехто продає український мед під не нашими марками. Хоча… Минулого року в Харкові на зібранні пасічників один із колег каже: узяв замовлення на партію меду закордон. Перебрав 199 т, і з них вибрав лише 9 т чистого. Усе решта — з антибіотиками. Це — знову про якість. Перспектива в нас така: ми перевірятимемо мед, вироблений нашими членами, і видаватимемо акцизну марку Спілки пасічників України. Мовляв, фірма гарантує.
Всі сходяться на тому, що у нашій сфері — анархія. Навіть кількість вітчизняних бджолярів у приблизно 400 000 осіб, яку оприлюднюють ЗМІ, — дещо умовна. Були намагання переписати, де хто скільки тримає вуликів, щоб мати цю інформацію хоча б для інвесторів. Але пасічник із діда-прадіда жив тим, що держава його дурила, визискувала. Переписують? Значить, хочуть знову обкласти податком… Так думає бджоляр і залишається у тіні. Навіть колишній Президент України Віктор Ющенко не входить нині до будь-якої громадської структури і займається пасічникарством індивідуально. У нашій організації останній членський квиток я видав за № 1734, і ще лежать заяви близько 500 кандидатів.
В Україні є династії бджолярів, які роблять мед не одне покоління. Пасічник — це хранитель української традиції й натури. Але ця натура така консервативна, бува, що він і копійки не вкладе, як не побачить негайної вигоди. Пасічники хочуть, щоб їм допомагала держава. Я питаю: кому допомагати? «Мені». А хто Ви і де? Ви існуєте десь у тіні: пасіка незареєстрована, кількість вуликів невідома.
У нас на Півночі, на Поліссі є великі й малозаселені території, ліси. Там мед майже ніхто не збирає. У Карпатах на «Європейському дні пасічника» виступав один учений. Він із цифрами довів, що наш потенціал із видобутку меду використовується лише десь наполовину. Інвестори готові до нас приїжджати, вкладати кошти у медову справу. Наш прем’єр-міністр щойно повернувся з Канади. Підписав угоду про підтримку нашого аграрного сектору. Згадується там і медова галузь. Під час «Апімондії» я мав важливу зустріч із представниками деяких країн Близького Сходу: Лівану, Марокко, Катару, ОАЕ… Але їм усім потрібна «дорожня карта» і бачення загальної картини галузі.
Зараз ми ведемо перемовини із асоціацією гречкосіїв України. Вони зацікавлені в тому, щоб гречка запилювалася нашими бджолами. Це додає урожайності — ну, всі знають це, від бджіл підвищується урожайність ріпаку, яблунь тощо. От покажемо гречкосіям, де в нас є яка пасіка, щоб не возити вулики за 300 км на опилення. Тому ми прагнемо мати по Україні карту всіх пасік.
У господарствах Черкаської області бджолярі виїжджають на запилення, а фермери їм платять по 400 грн за кожен привезений на поле вулик. Це позитивна практика, і це вигідно, бо пасічник, крім плати за запилення, візьме ще й мед.
Запитують: чи є в Україні промислові пасіки? Варто зрозуміти, що мається на увазі, і як рахувати. За кількістю бджолосімей, чи за обсягом меду, який виробляється пасікою? Чи за валовомим доходом у грошовому вимірі? Існують пасіки, де тисяча або дві тисячі вуликів. На Полтавщині у Семенівському районі є сільськогосподарське господарство «Дружба». У них нараховується 4 тис. бджолосімей. Звісно, ці виробники будуть активними експортерами, бо мед треба збувати… А Енцо Даміані, представник Єврокомісії, казав те, про що й ми міркуємо: залишайте додану вартість в Україні! Створюйте кооперативи, виготовляйте баночки для меду, самі робіть етикетки…
Ми кажемо бджолярам: не біймося! І прагнемо об’єднати пасічницьку громадськість до спільних дій. Організація нарощує сили. Прогресивні пасічники розуміють, що самотужки захищатися від різноманітних викликів важко. Наприклад, у тому ж питанні отруєння бджіл. Ми хочемо мати реєстр чи «Золоту книгу» пасічників. Без цього важко буде просуватися уперед. Держава не в змозі керувати всіма процесами. Тому повинні існувати громадські структури, які узяли б на себе самоврядні функції.
На жаль, економічний стан справ не дозволяє всім українцям нині включати мед у свій щоденний раціон. Немає поки що і Державної програми, аби ми щоденно давали дітям безкоштовно мед у дитсадках, підвищували б їхній імунітет. Хоча пасічники таку програму виконувати змогли б.
Записав Ігор ПЕТРЕНКО
