Небезпека «синього язика»
Катаральна лихоманка овець - febriscatarrhalisovium - або блутанг, представляє собою інфекційну хворобу рогатої худоби, яка характеризується лихоманкою, запально-некротичними ураженнями травного тракту, ураженням кінцівок та дегенеративними змінами скелетних м’язів. Через характерні зміни, що розвиваються під час хвороби, вона також носить назву «синій язик» чи реовірусна інфекція овець через назву збудника. Збудником блутангу є РНК-геномний вірус родини Reoviridae, роду Orbivirus. Складність у роботі із вірусом зумовлена його значною антигенною варіабельністю, а саме розрізняють 24 серотипи вірусу. Відповідно у тварин розвивається імунітет до кожного серотипу вірусу окремо, що значно ускладнює боротьбу з хворобою та її профілактику. Перший випадок виявлення захворювання на блутанг був зареєстрований у 1876 р. у Південній Африці, після чого хвороба також спостерігалася в Америці, Азії та Європі.
Поширення захворювання
Найчастіше спалахи блутангу відмічаються у вигляді епізоотії і охоплюють значну частину поголів’я - 50-60% стада. При цьому летальність може сягати 90%. Інколи реєструються і спонтанні випадки захворювання, які часто зумовлені специфічним шляхом передачі вірусу. До збуднику блутангу чутливі передусім вівці, особливо молодняк. При цьому чутливість до вірусу значно залежить від породи.
Найбільша сприйнятливість характерна для мериносів та їхніх помісей; малочутливими є вівці каракульської породи та курдючні. У стаціонарних вогнищах хвороби більшу стійкість проявляють вівці місцевих порід, порівняно із завезеними. До захворювання також чутливими є велика рогата худоба і кози, у яких хвороба проявляється із менш характерною симптоматикою. Однак вони успішно можуть брати на себе функцію резервуара вірусу в період між спалахами захворювання.
Для людини блутанг прямої загрози не несе. Для блутангу характерною є певна сезонність прояву. Так, хвороба частіше проявляється на початку літа, зазвичай при високій вологості. З настанням прохолодної погоди захворюваність значно знижується і взимку практично не реєструється. Пік захворюваності в овець припадає на спекотні місяці з великою кількістю опадів. Зазвичай вівці заражаються блутангом під час перебування на пасовищі вночі. Це пов’язано із трансмісивним механізмом передачі збудника, чиїм резервуаром у природі є гризуни, а переносником - мокреці.Серед величезної кількості видів мокреців Culicoides близько 15 живуть на території України, серед яких у розповсюдженні хвороби можуть брати участь C.absoletus, C.scoticus та C.dewulfi. Через значну концентрацію вірусу у крові, його поширенню можуть сприяти окремі види комарів роду Aedes, вовноїди Melophagusovinus, а також кровосисні паразити, які легко переносяться птахами на великі відстані. В результаті від потенційних вірусоносіїв, серед яких окрім домашньої худоби необхідно виділити диких жуйних та гризунів, збудник із перелітними птахами може переноситися до здорових сприйнятливих тварин із наступним швидким розвитком спалаху захворювання.
У міжепізоотичний період вірус може зберігатися в організмі диких жуйних та великої рогатої худоби більше 3 років. Смертність від хвороби у дорослих овець часто досягає 10-50%; молодняк гине у 90%; ВРХ - в 10-15%. У нових осередках інфекції летальність хвороби може сягати 90%, у стаціонарних - 30%. Попри значне накопичення вірусу у диких жуйних та кіз характерні клінічні ознаки хвороби у них спостерігаються лише у 5% випадків у період загострення; в інший час блутанг перебігає в них у прихованій формі.
Симптоматика і перебіг захворювання
Потрапивши до організму сприйнятливої тварини вірус викликає глибокі зміни у судинах, в результаті чого порушуються обмінні процеси в організмі. Вірус концентрується у стінках кровоносних судин, селезінці, судинах слизової оболонки ротової порожнини, шкіри та у лімфатичних вузлах. В результаті його нагромадження порушується кровообіг, спостерігаються крововиливи в органах і тканинах, а також розвиваються набряки у підшкірній клітковині. Інкубаційних період хвороби триває від 1 до 7-10 днів в овець та 5-20 днів у ВРХ. При чому наступний клінічний прояв хвороби може значно змінюватися залежно від патогенності серотипу вірусу, індивідуальної чутливості тварини та впливу зовнішніх умов.
Неповноцінна годівля, велика скупченість тварин у приміщенні, хронічні інфекції та гельмінтози значно сприяють ускладненню перебігу захворювання. Поряд з існуванням прихованого перебігу хвороби тварини можуть загинути від блутангу вже на 8-10 добу.
Відповідно у захворювання розрізняють гострий, підгострий, хронічний та абортивний перебіги. Гострий та підгострий перебіг характеризується пригніченням тварин, млявістю та загальною слабкістю до розвитку ступору, появою значної лихоманки до 40-42°С; порушується травлення і помічають відсутність жуйки; з носової порожнини спостерігаються виділення - спочатку серозні, а з часом слизово-гнійні чи кров’янисті. За одну-дві доби розвивається значне почервоніння слизової оболонки ротової порожнини та носа, язик набуває брудного синьо-фіолетового кольору з жовтими плямками по краях. Він набрякає і висувається з ротової порожнини, спостерігається піниста слинотеча. Слизова оболонка рота набрякає, на ній з’являються крововиливи, які згодом замінюються виразками, через що з ротової порожнини відчутний гнильних запах. Спостерігаються витікання спочатку серозного, а далі гнійного ексудату, який з часом засихає з утворенням кірочок. Губи набрякають і відвисають, стають дуже чутливими і болючими на дотик, може розвиватися кон’юнктивіт. З голови також починається утворення набряків, які з губ та вух переходять до міжщелепового простору і поширюються далі по шиї до грудей.
Часто у тварин помітні викривлення шиї та випадіння шерсті, а у важких випадках навіть кривавий пронос. Хвора худоба не має апетиту, що іще більше ускладнюється ураженням ротової порожнини. В результаті слабкість та виснаження швидко ведуть до глибокої астенії. Якщо тварини переживають пік захворювання, через кілька днів після загоєння виразок на слизових оболонках та нормалізації температури тіла розвивається ураження кінцівок - пододерматит, що супроводжується кульганням. Інколи може відмічатися спадання рогового чохлику з копитець, а також розвиток бронхопневмонії, через ураження ослаблених тварин вторинною інфекцією. При гострому перебігу хвороби вівці можуть гинути протягом першого тижня з появи перших клінічних ознак; підгострий період, що характеризується менш яскравим проявом симптомів може тривати 30-40 діб, а хронічний перебіг до одного року.
Діагностика та лікування
Через відсутність специфічного лікування видужання тварин спостерігається дуже повільно. І навіть після зовнішнього одужання ще інколи може спостерігатися раптова загибель. Певне полегшення тваринам може надавати симптоматичне лікування, покликане попередити розвиток вторинної інфекції та полегшити прояв симптомів основного захворювання. Абортивний перебіг хвороби найбільш характерний для овець малочутливий порід, а також для ВРХ та кіз після щеплення. При цьому у тварин спостерігається незначне підвищення температури тіла та почервоніння слизової рота, яке швидко проходить. У ВРХ може виявлятися зниження надоїв та ураження шкіри сосків вимені. Вівці абортують або народжують нежиттєздатний молодняк.
Діагноз на блутанг ставлять на основі епізотичних даних, клінічних проявів хвороби та оцінки патологоанатомічних змін і результатів лабораторних досліджень. Основними патологічними змінами є виснаження трупів, набряки, ерозії і кровотеча у ділянці голови, глотки та гортані, особливо у ротовій порожнині, з характерним посинінням губ та язику. Ураження слизової оболонки з крововиливами, запаленням і виразками знаходять по всьому травному тракті. Може відмічатися геморагічний гастроентерит, крововиливи також спостерігаються під шкірою і у м’язах. Абортовані плоди здатні виявляти порушення розвитку та муміфікацію. При постановці діагнозу блутанг необхідно диференціювати від ящуру, чуми, віспи, везикулярного стоматиту, контагіозного пустульозного дерматиту, злоякісної катаральної лихоманки, вірусної діареї, некробацильозу, та інших інфекційних захворювань і травм. Оскільки одужання після хвороби проходить дуже повільно, прогноз значним чином залежить від її перебігу. Хоча для утворення активного імунітету проти блутангу і використовується культуральна вакцина, вона здатна утворити в організмі тварини імунітет, який діятиме протягом одного року, але тільки до певного серотипу вірусу. Так саме у перехворілих тварин імунітет утворюється хоча і на все життя, але також тільки до певної різновидності збудника. Тобто можливою є повторна інфекція іншим серотипом вірусу тварини на наступний рік, чи навіть протягом того ж самого сезону. Колостральний імунітет захищає молодняк віком до 3-х місяців. Виділення вірусу з патологічного матеріалу - крові, селезінки, лімфовузлів - завжди підтверджують серологічним дослідженням (РДП, РІФ, РЗК), а також постановкою біопроби. Виходячи зі складності боротьби з хворобою і неможливості її успішного попередження, величезну увагу приділяють профілактичним заходам, на перший план серед яких виходить запобігання завезенню інфікованих тварин.
Превентивні заходи
Господарства повинні убезпечувати себе від занесення інфекції, необхідно вести боротьбу з комахами-переносниками, поряд із дезінсекцією здійснювати заходи для усунення з території ферми гризунів. У стаціонарно неблагополучних пунктах проводять вакцинацію сприйнятливого поголів’я живою полівалентною вакциною не пізніше ніж за місяць від очікуваного сезону захворюваності. При виникненні хвороби і її першому підтверджені поголів’я овець не лікується, а піддається забою із наступним дотриманням усіх необхідних карантинних та санітарних заходів згідно з діючою інструкцією.
Сам вірус є достатньо стійким у навколишньому середовищі. У трупах овець він може зберігатися протягом місяця за температури +4°С; підігрівання до 60°С за 5 хвилин вбиває його; так саме діє і 5-ти хвилинний вплив 3%-го розчину гідроксиду натрію. За температури -20°С ліофільно висушений вірус може зберігатися роками.
Виходячи із того, що захворювання на блутанг вже були виявлені цього року у Бельгії, Греції та Іспанії, а також деяких регіонах Росії, українські ветеринарні спеціалісти висловлюють значні побоювання стосовно можливого поширення хвороби на територію країни. Відповідно очікується офіційна відповідь ветеринарних колег з ЄС щодо підтвердження падежу ВРХ, пов’язаного із хворобою. У випадку отримання офіційного підтвердження в Україні заплановано введення більш жорстких методів контролю на кордоні, а також обмеження імпорту худоби з неблагополучних країн.
