Не зайвим буде нагадати про те, що ріпак, як і м’яка пшениця, — по суті є міжвидовим гібридом, отриманим від схрещування одного з видів капусти й суріпиці. У родині хрестоцвітих рослин такі гібриди часто можуть виникати спонтанно, адже ці рослини легко схрещуються між собою (рис. 1). Якщо пригадати основи селекції, то більшість переваг ріпаку можна пояснити проявом явища гетерозису, що притаманне всім гібридам і не лише в рослинному світі. Ріпак поєднує два геноми, а протягом усього періоду культивування було відібрано найцінніші господарські ознаки з обох.
Рис. 1. Міжвидові гібриди родини хрестоцвітих
Однією з особливостей ріпаку є те, що протягом останніх 60 років генетичне різноманіття культури кілька разів піддавалося сильному звуженню. Такі звуження зазвичай виникають після виявлення надзвичайно цінної господарської ознаки. Найчастіше буває так, що донор ознаки — один унікальний генотип, і щоб цю ознаку передати іншим генотипам і створити нові сорти, доводиться весь наявний матеріал схрещувати з донором ознаки. Це, своєю чергою, призводить до сильного споріднення матеріалів, а це не бажано, бо чим більшим є генетичне різноманіття у вихідного матеріалу, тим пластичніші й урожайніші сорти чи гібриди можна отримати.
Перше звуження генетичного різноманіття відбулось у 60-х роках минулого століття, коли вивели перші двонульові сорти зі зниженим рівнем шкідливих речовин в олії — такі ріпаки отримали назву канола (Canadian Oil Low Acid), оскільки виведені були в Канаді, яка і по сьогодні є світовим лідером у виробництві ріпаку та ріпакової олії. Двонульові сорти, чи гібриди, мають дуже низький уміст ерукової кислоти та глюкозинолатів у складі насіння. Створення таких сортів дозволило використовувати ріпакову олію для харчових цілей, а шрот — для виготовлення кормів. Нині на території України вирощують тільки такі ріпаки. Згадані вище речовини за регулярного вживання шкідливі для здоров’я людини — можуть викликати певні хронічні захворювання серцево-судинної системи. Перший двонульовий сорт «Оро» став предком усіх сучасних сортів ріпаку харчового напряму використання.
Наступне звуження генетичного різноманіття відбулось у 1980-х роках із відкриттям цитоплазматичної чоловічої стерильності. Це явище дозволило отримувати гібриди F1 в промислових масштабах. З тим знову призвело до потреби схрещувати всі форми з одними й тими самими донорами ознак чоловічої стерильності та відновлення фертильності. Гібриди F1 відрізнялись від сортів більшою врожайністю, однак мали й низку недоліків. Оскільки стерильність була запозичена з редьки, разом із цією корисною ознакою в ріпак перенесли частину генів редьки, які знижували якість олії. Розв’язати цю проблему вдалося на початку 2000-х років, коли залишили в геномі ріпаку тільки один ген, що відповідає за відновлення фертильності у гібридах F1.
Сьогодні також відбуваються подібні процеси, адже кожен селекційний цикл має свої тренди, серед потенційних вузьких місць варто виділити найактуальніші ознаки — стійкість до розтріскування стручка, стійкість до певних особливо шкодочинних хвороб, як от, наприклад, вірусу жовтяниці турнепсу. Навіть із застосуванням найсучасніших і найшвидших технологій створення нового вихідного матеріалу не вдасться уникнути таких звужень генетичного різноманіття, бо одним з основних методів селекції є гібридизація та подальші добори.
Таким чином, виникає логічний висновок про те, що генетичне різноманіття вихідного матеріалу ріпаку сильно обмежене й більшість селекційних компаній використовують один і той самий або дуже подібний матеріал у створенні своїх гібридів, не є винятком і українські компанії (рис. 2).
Рис. 2. Генетичне різноманіття сучасних гібридів ріпаку та їх географічне походження
Логічно, що може виникнути запитання: а чим же тоді відрізняються гібриди ріпаку в різних виробників? Відповідь проста — майже нічим. Кожний гібрид має свої морфологічні особливості, але більшість має ідентичний набір ознак, і розбіжності полягають більше в рекламній політиці кожної компанії, ніж у генетичному матеріалі.
Щоб реалізувати весь потенціал будь-якого гібрида, потрібно дотримуватись технології вирощування, яку рекомендують виробники насіння. На сьогодні в Україні спостерігається стабільний ріст середнього показника врожайності озимого ріпаку (рис. 3). Тут можна перелічувати багато чинників, але основні найшвидше — покращення кліматичних умов для ріпаку (м’які зими, які були характерними особливо для останніх років), поява на ринку нових інтенсивніших гібридів (хоча тут варто зауважити, що багато господарств вирощують одні й ті самі гібриди протягом останніх 20 років) і вдосконалення технологій вирощування. Коротко кажучи, наші фермери навчились успішно вирощувати ріпак.
Рис. 3. Ріст урожайності ріпаку, що вирощують в Україні
Є в Україні й інша позитивна тенденція — збільшення площ ріпаку, засіяних насінням вітчизняних виробників. Поки що це малопомітний рух, однак усе починається з малого. Так, для прикладу одне з провідних господарств на Донеччині суттєво збільшило площі під гібридами саме українського виробника, після того як навесні 2020-го через пізні заморозки було змушене списати й передискувати кілька тисяч гектарів ріпаку іменитих закордонних брендів. Ту сувору зиму, а потім ще й весну з усіма її пізніми морозами, зміг витримати тільки один гібрид ріпаку — йдеться про стійкий до дії імідазолінових гербіцидів середньоранній гібрид Блекстоун селекції ВНІС. Так сталося, що основною перевагою цього гібрида виявилась надзвичайна пластичність і висока здатність до регенерації.
Потенціал української селекції та науки загалом може розкритись тільки за підтримки та довіри з боку аграріїв, держави та бізнесу. Купуючи українське, ми інвестуємо в майбутнє нашої країни, у нашу фінансову незалежність і стабільність.
Андрій СИДОРОВ, керівник відділу селекції ріпаку ВНІС
