Початковий вибір
Правильний вибір сорту - одна з вирішальних умов одержання максимального врожаю. У кожному господарстві доцільно вирощувати два-три сорти, що різняться тривалістю вегетаційного періоду, стійкістю проти хвороб, шкідників і несприятливих факторів середовища (знижені температури, посухи тощо).
Одним із найдоступніших сільгоспвиробникам прийомів зниження негативного впливу чинників зовнішнього середовища, що лімітують рівень урожайності сої, є підбір сортів, пластичність яких найбільшою мірою відповідає конкретній зоні вирощування.
Для стабільного виробництва насіння сої у зрошуваних умовах Півдня України, що характеризуються великою мінливістю погоди, розмаїттям грунтово-кліматичних зон, доцільно обрати три-чотири різні за скоростиглістю сорти, зокрема як високоінтенсивні з вузькою нормою реакції для вирощування на кращих агрофонах, так і сорти з широкою нормою реакції, значною адаптивністю до посушливих умов і досить високим нижнім рівнем урожайності на гірших агрофонах.
Особливості культури
Соя - культура мусонного клімату, має підвищені вимоги до забезпечення вологою і теплом. Потреба сої в теплі зростає від проростання насіння до сходів, а потім до цвітіння і формування насіння, під час дозрівання вимоги до температури дещо зменшуються.
Насіння починає проростати за температури 8-10оС, проте сходи з'являються через 20-30 днів, при 14-16оС - через 7-8 днів, а при 20-22оС - через 4-5 днів.
Підвищення середньодобової температури на початку вегетації до 24-25оС призводить до деякого зниження ростових процесів, а температура 35-37оС негативно позначається на ріст, розвиток і утворення бульбочок. Оптимальна температура в період вегетаційного росту - 18-22оС, для формування репродуктивних органів - 22-24оС, цвітіння - 25-27оС, формування бобів - 20-22оС і дозрівання - 18-20оС.
Рослини досить легко переносять весняні приморозки до -2,5оС; осінні до -3оС не мають негативного впливу на врожай насіння; приморозки -4,0-4,5оС призводять до сильного промерзання листків, знищення квіток і бобів.
Соя на формування урожаю використовує значно більше води, ніж зернові колосові культури. Коефіцієнт транспірації коливається від 400 до 1000 мм. Оптимальна вологість ґрунту в період вегетації повинна бути не нижче 70-80%, а на момент дозрівання - 60% від найменшої вологоємності.
Впродовж вегетації потреба у волозі неоднакова. Від сходів до цвітіння – вона менша. Найінтенсивніше водоспоживання відбувається у фазу цвітіння і формування бобів. За цей період соя споживає 6-70% сумарного використання води за вегетацію. Соя негативно реагує на повітряну посуху, особливо в період цвітіння й утворення бобів. За дуже низької вологості на рослинах не утворюються нові і відбувається скидання вже сформованих бобів.
Вимоги до ґрунтів відносно низькі. Сою можна вирощувати на всіх типах ґрунтів за умови, що вони не кислі і добре керовані. Культура не переносить тривалого затоплення (більше 3-х днів), засолення і кислотності нижче рН 5,5.
Світова увага
Нині сої приділяють багато уваги, позаяк вона покращує родючість землі, якість кормів та призводить до здешевлення продуктів харчування, які мають профілактичний характер.
У світі існують тенденції до зростання цін на продукти харчування та значний дефіцит продовольчої сировини. А це спричинено основним чинником: підвищенням рівня життя в Індії та Китаї. Дуже багато зерна, зокрема кукурудзи, переробляють на біопаливо. Наприклад, Америка задекларувала, що не буде експортувати кукурудзу взагалі і використовуватиме її на отримання біоетанолу, що спричинило хвилю протестів у Мексиці. Чимало країн світу змушені шукати альтернативну сировину для компенсації недостачі цих продуктів, а соя - ідеальний замінник.
Соя українцям потрібна не менше, ніж кукурудза чи картопля. Адже споживання м’яса як основного джерела білка невпинно зменшується. Причина полягає не лише у скороченні обсягів виробництва. В Україні поголів’я худоби зменшилося у 2-2,5 разу порівняно з радянськими роками. Скоротилися посівні площі під продукти харчування на користь олієвмісних, які в подальшому перероблятимуться на біопаливо.
У багатьох країнах, зокрема в Америці, Канаді, Японії, Китаї, Індії дефіцит тваринного білка компенсується соєвим. Америка виробляє 70 млн т сої (з них 29 млн т експортує), Китай - 15-17 млн т, Аргентина - 47 млн т, Бразилія - 61 млн т.
Україна торік виробила майже 1 млн т сої, але показники можуть бути нижчими через зменшення площ під цією культурою. Наприклад, під вирощування ріпаку використовується понад 1,6 млн га орних земель, і прикро те, що переробляємо лише мізерну частку на паливо, а решта експортується. Українські поля заполонили культури, які використовуються у виробництві біопалива.
За посівними площами і валовими зборами зерна соя є основною зерновою бобовою культурою світу. Таке велике поширення пояснюється універсальністю її використання як важливої продовольчої, технічної і кормової культури. Зумовлено це винятково сприятливим поєднанням у насінні органічних і мінеральних речовин.
Унікальне насіння
За хімічним складом насіння сої є унікальним. Воно містить у середньому 39% (33-52%) білків, 20% (14-5%) напіввисихаючої олії, 24% вуглеводів, 5% зольних елементів (з переважним вмістом калію, фосфору і кальцію), а також потрібні для організму людини і тварин різні ферменти, вітаміни (А, В, С, D, Е) та інші важливі органічні й неорганічні речовини.
Висока цінність сої визначається насамперед великим вмістом повноцінного білка, який за амінокислотним складом наближається до білків тваринного походження і добре засвоюється людиною і тваринами.
Має значення також те, що основний протеїн сої - гліцидин здатний при закисанні згортатися, що дає змогу виготовляти з насіння і бобів велику кількість різноманітних продуктів харчування. Причому медициною встановлено, що в продуктах харчування із сої є антисклеротичні речовини, що особливо важливо для людей старшого і похилого віку.
З насіння сої виготовляють соуси, молоко, сир, котлети, кондитерські вироби, ковбаси, харчове борошно, сурогати кави тощо. В їжу використовують також незрілі боби у вареному й консервованому вигляді.
Соя - важлива технічна культура. Вона займає перше місце у світовому виробництві харчової рослинної олії, яку використовують у їжу і яка є сировиною для виробництва вищих сортів столового маргарину, лецитину. Соєва олія широко застосовується також у миловарній та лакофарбовій промисловості. Із білків сої виробляють пластмаси, клей та інші вироби.
Як кормову культуру сою використовують на зелений корм, сінаж, для виробництва трав'яного борошна, на силос (у сумішах з кукурудзою), монокорм. Поживність соєвих кормів досить висока. Наприклад, у 100 кг її зеленої маси міститься 21 корм. од. та 3,5 кг перетравного протеїну; в 100 кг кукурудзяно-соєвого силосу - відповідно 26 і 2,9 кг.
Цінними концентрованими кормами є соєва макуха із вмістом до 47% і шрот, який містить понад 45% білка. За амінокислотним складом вони не поступаються м'ясному й рибному борошну. Задовільним кормом (для овець, кіз) є полова й солома сої.
Особлива роль фіксатора
До найбільш важливих біологічних процесів, що мають глобальну післядію для біосфери, відносять фотосинтез і азотфіксацію. Від фіксації молекулярного азоту, яку здійснюють обмежене число мікорорганізмів, залежить існування життя на Землі в тій же пропорції, у якій воно залежить від фотосинтезу як джерела енергії. Якби азот, який виноситься із грунту, постійно туди не повертався, життя на планеті повільно припинилося б. Соя збагачує ґрунт азотом, тому, як і решта бобових, є цінним попередником для різних сільськогосподарських культур.
Важливою особливістю її є здатність до ендосимбіозу з азотфіксуючими суббактеріями - ризобіями. Завдяки азотфіксації, яка відбувається у сформованих у симбіозі з ризобіями бульбочками, соя може, значною мірою, або навіть повністю задовольняти свою потребу в азоті (симбіотрофне живлення азотом). Це знижує залежність рослини від наявності азотних сполук у грунті і дозволяє вирощувати її при відсутності або при мінімальному використанні дорогих й екологічно небезпечних азотних добрив. В той же час бобові культури мають звичайну для інших рослин властивість до поглинання з грунту й асиміляції мінеральних і органічних сполук азоту.
Одним із важливих зовнішніх факторів, які здійснюють вплив на утворення і розвиток кореневих бульбочок сої і їх азотфіксуючу активність, є мінеральний азот. Його високий вміст у грунті затримує появу бульбочок і знижує інтенсивність азотфіксації. Незначний вміст азоту може здійснювати стимулюючу дію. Середні і високі дози зв'язаного азоту зменшують ефективність функціонування симбіотичної системи і не завжди сприяють росту врожаю, а в деяких випадках ведуть до його зниження. Дія невисоких стартових доз азотних добрив на урожай сої також залежить від її сорту, штамів у Rhizobium, умов вирощування.
Соя характеризується відносно повільними темпами накопичення сухої речовини та азоту на ранній стадіях онтогенезу і високою інтенсивністю цих процесів у період плодоутворення. Мінеральний азот для сої відіграє суттєву роль у період вегетативного росту. Починаючи з цвітіння, джерелом азотного живлення стає азотфіксація. Її високі темпи на початку репродуктивної фази підтримуються за рахунок посилення активності одиниці маси бульбочок, а пізніше - за рахунок збільшення маси. В період від початку плодоутворення до наливання зерна в рослини сої поступило 55-60% від загальної кількості азоту, фіксованого за вегетацію. Тому ріст бобів і наливання зерна здійснювались, головним чином, шляхом прямого використання фіксованого азоту, а не за рахунок реутилізації раніше накопиченого азоту й зниження його вмісту у вегетативних органах.
Враховуючи ці дослідження можна зробити висновок, що зважаючи на високу енергоємність процесу симбіотичної азотфіксації, величезну потребу генеративних органів в елементах живлення і конкуренцію їх з бульбочками за фотосинтезами, соя має властивість підтримувати активне функціонування фіксуючої азот симбіотичної системи навіть у період активного плодоутворення.
На основі аналізу мінеральних даних можна зробити висновок, що при ранньому утворенні бульбочок і високоефективному симбіозі соя формує підвищений урожай в основному за рахунок симбіотичного азоту. Кількість азоту, що необхідна для підтримання росту рослин до включення у процес азотфіксації, невелика і може бути забезпеченою грунтовими запасами. Не виключена роль стартових доз азотних добрив, особливо на бідних грунтах, для страхування рослин від можливого дефіциту цього елементу на випадок затримки появи бульбочкових і повільного їх розвитку за несприятливих умов.
В останні роки в селекції бульбочкових бактерій, які використовуються для інокуляції сої, ведеться пошук не тільки високоактивних і конкурентоспроможних штамів, але і штамів з високою відносно ефективністю азотфіксації, які мають властивість до рециклювання молекулярного водню у бульбочках. Це забезпечує рослини мінімалізацію енергетичних витрат на одиницю фіксованого азоту.
