Горох — одна з найдавніших сільськогосподарських культур. Існує версія, що батьківщиною посівного гороху є Іран, Туркменістан, де вирощують його дрібнонасінні види. Великонасінний горох походить зі східних країн Середземномор’я. Проте із давніх-давен (за 4–5 тис. років до н. е.) його вирощували на землях сучасної України, що доведено археологічними знахідками.
Чимало культур було завезено до нас після відкриття Америки. Горох є однією із небагатьох культур, які здійснили зворотній шлях і підкорили Новий Світ. Він є основною зернобобовою культурою у Європі. Середній урожай його в Англії, Франції сягає 45 ц/га. В Англії багато фермерів одержує по 50–55 ц/га, у Голландії, Франції — до 70 ц/га.
Це однорічна, трав’яниста, холодостійка, самозапильна культура. Розрізняють чотири групи сортів гороху: кормові, зернові, овочеві, цукрові.
Кормовий горох (Pisum arvense) використовують на зелений корм, а також для приготування силосу. В зеленій масі його 18–22% сухої речовини, а в ній 18–22% протеїну, 3–4% жиру, 20–22% клітковини. Зерно кормового гороху — цінний концентрований корм.
Він є однією із кращих кулісних культур. До моменту посіву чи посадки теплолюбних культур він встигає сформувати високі стебла, надійно захищаючи їх від вітру.
Будучи рослиною помірних широт, горох — культура довгого дня. Вегетаційний період його в північних районах коротший, ніж на Півдні, а за короткого 10-годинного дня деякі сорти навіть не зацвітають. Культура погано переносить затінення і добре росте на освітлених ділянках.
Коренева система стрижнева, добре розвинена і використовує поживні речовини з підґрунтя. Стебло — трав’янисте, вилягає, заввишки від 0,8 до 2 м. Квітки фіолетового забарвлення. Листки пірчасті з вузькими прилистками, забарвлені частково у фіолетовий колір. Плід — багатонасінний біб. Насіння щільно розміщене в бобах, округло-кутасте, як правило, із вдавленою поверхнею, сіре, світло-буре, коричневе, іноді чорне. Маса 1000 насінин — 150–200 г.
У виробництві поширено багато різних форм і сортів кормового гороху, які відзначаються скоростиглістю, холодо-, посухо- і певною зимостійкістю. Така пластичність гороху дає змогу успішно вирощувати його в різних ґрунтово-кліматичних умовах і одержувати високі врожаї в усіх районах країни.
Необхідні передумови для вирощування кормового гороху
Кормовий горох добре росте на зерно і зелений корм у країнах Балтії, лісостеповій зоні СНД, Білорусі. Останнім часом його культивують на значних площах у лісостепових і степових районах України. На сортодільницях Лісостепу України середній урожай зеленої маси кормового гороху становить 250–350 ц/га, насіння — 20–25 ц/га.
Кормовий горох, як і посівний, проростає за температури 1–2 °C, а сходи витримують заморозки до –4–6 °C. Сорти, що зимують, витримують температуру –10–12 °C і нижче.
Кормовий горох — вологолюбна рослина. Найбільше потребує вологи в період від початку бутонізації до повного цвітіння, коли рослини ростуть найінтенсивніше у висоту, і швидко наростає зелена маса. Стійкий до надлишкової вологості, але не переносить високого стояння ґрунтових вод.
Завдяки сильній кореневій системі стійкий до короткочасних посух. Кращі ґрунти для гороху — легкі суглинки і субпіщаники з нейтральною реакцією. Вегетаційний період, залежно від сорту й умов вирощування, становить 85–120 днів. У посушливі роки тривалість вегетації гороху може скорочуватись у півтора рази. Найстійкіші проти посухи ранньостиглі сорти, які встигають сформувати урожай, використовуючи зимові запаси вологи в ґрунті. Разом із тим, зайва вологість під час цвітіння й утворення плодів призводить до надмірного росту вегетативної маси, взаємозатінення рослин, внаслідок чого насіння формується дрібним.
За посухостійкістю він переважає боби, вику і люпин, але поступається сочевиці, нуту і чині. Попри те, що горох не належить до посухостійких культур, його можна вирощувати у відносно посушливих умовах. Це можливо завдяки глибокому проникненню добре розвинутої стрижневої кореневої системи.
Кормовий горох належить до групи культур, невибагливих до попередників. Він добре росте як у паровому полі, так і після просапних та зернових культур.
Кормовий горох у сівозміні висівають як парозаймальну культуру після зернових і просапних, а на Поліссі — після льону-довгунця. Урожай озимої пшениці після кормового гороху зазвичай вищий, ніж після конюшини. Обробіток ґрунту під нього такий самий, як і під посівний.
Кормовий горох сіють одночасно з ярою пшеницею, вівсом і ячменем. Запізнення із сівбою призводить до зниження врожаю зерна. Для вирощування на зелений корм кормовий горох висівають у 2–3 строки через 15 діб.
Не слід сіяти його після або поблизу (ближче 1 км) інших бобових культур, з якими в нього багато спільних шкідників. Не рекомендується також часто (через кожні 4–5 років) повертати горох у сівозміні на його попереднє місце, щоб запобігти так званій гороховтомі: горох сильно уражується кореневими гнилями, фузаріозом, пошкоджується нематодами, плодожеркою, бульбочковими довгоносиками, гороховим комариком.
Підготовка ґрунту під кормовий горох практично така сама, як і під посівний. На легких ґрунтах більшу увагу необхідно приділяти збереженню вологи.
Кормовий горох позитивно реагує на органічні й мінеральні добрива. Однак у зв’язку з його здатністю добре використовувати післядію добрив, їх вносять, як правило, під попередник. Все ж для одержання високого врожаю кормового гороху треба вносити добрива, особливо фосфорно-калійні, безпосередньо під пелюшку (по 45–60 кг/га фосфору і калію). На кислих ґрунтах поле під пелюшку треба вапнувати.
Горох можна вирощувати без застосування азотних добрив, на частку яких припадає до 30% енерговитрат в інтенсивних технологіях. Необхідно враховувати, що коефіцієнт використання азоту з мінеральних добрив становить лише 50–80%, тобто значна частина їх забруднює нітратами ґрунтові води, а біологічний азот повністю утилізується живими організмами. Після розкладання у ґрунті біомаса стає легкозасвоюваним рослинами добривом, а ґрунт поповнюється органікою, гумусом. Завдяки бульбочковим бактеріям, які розвиваються на коренях, видобуває із повітря азот і накопичує його, хоча і менше ніж люцерна і люпин, але значно більше, ніж будь-які хрестоцвітні та злакові сидерати.
У кормових сівозмінах його вирощують у полі ранніх ярих кормосумішей у чистих і змішаних посівах із вівсом та викою. На зелений корм горох висівають у суміші з вівсом. Норма висіву — 1–1,2 млн зернин гороху (180–200 кг/га) і 60–70 кг/га вівса. Глибина загортання насіння на піщаних ґрунтах, а також у посушливих районах 6–8 см, у районах із більшою вологістю, на глинистих ґрунтах — 4–5 см. Використовують кормовий горох також як післяжнивну культуру. У післяжнивних посівах він швидко розвивається і може давати до 100 ц/га зеленої маси. За післяжнивної сівби треба трохи збільшити норми висіву і глибину загортання насіння.
Подальший догляд за горохом полягає у до- і післясходовому боронуванні для знищення ґрунтової кірки і бур’янів у фазі «білої ниточки».
Горох на зелений корм у чистому вигляді і в суміші збирають у фазі наповнення бобів до молочно-воскової стиглості; на зерно — у восковій стиглості насіння у бобах нижніх і середніх ярусів, використовуючи ті самі збиральні машини.
На зелений корм горох збирають у фазі цвітіння, а на сіно — після початку цвітіння. Кормовий горох дозріває нерівномірно і пізніше, ніж посівний. На насіння його збирають під час дозрівання 75–80% бобів. Культура кормового гороху на корм рекомендується для поширення у районах із малородючими ґрунтами.
Ольга ВЛАСОВА, канд. с.-г. наук
Інститут захисту рослин НААН
