Залежно від типу ґрунту рН повинно становити 6,2-7,0. За показника рН більш як 6,5 знижується ушкодження ріпаку капустяною килою. На створення 1 т насіння з відповідною масою соломи з ґрунту виноситься 50-60 кг N, 20-25 - Р2О5, 40-50 кг К2О, що значно більше, ніж виносять інші культури. Після збирання ріпаку на 1 га в ґрунті залишається 4-7 т післяжнивних і кореневих залишків. Індекс урожаю (співвідношення між поверхневою біологічною масою і масою насіння) становить лише 25-30%.
Ріпак добре реагує на післядію органічних добрив, унесених під попередник. Повну норму фосфорних і калійних добрив найкраще вносити після збирання попередника під основний обробіток ґрунту. На ґрунтах із середнім рівнем забезпеченості рослин рухомими формами основних елементів живлення оптимальною нормою мінеральних добрив є N80−120P60−90K60−90. У Німеччині норму азотних добрив встановлюють з розрахунку 60 кг азоту на 1 т насіння.
Ріпак потребує значно більше фосфору, ніж зернові культури. Найбільш інтенсивно він поглинає його у період між стеблуванням і цвітінням (2-3 кг/га Р2О5 за добу). Слід також зазначити, що коренева система ріпаку здатна мобілізувати фосфор із важкорозчинних сполук ґрунту.
Засвоєння ріпаком калію набагато випереджає утворення сухої речовини в рослинах, яке відбувається в основному лише наступного року. З усієї кількості калію, який потрібен ріпаку озимому, 35-40% засвоюється вже восени, причому значна частина в перший 1-1,5 міс. після сходів. Оптимізація його калійного живлення сприяє підвищенню урожайності насіння на 2-3 ц/га і вмісту в ньому олії на 8-10%.
Потреба ріпаку в магнії становить 40-50 кг/га МgО. Він входить до складу хлорофілу. Восени сприяє транспортуванню цукрів із листя до коренів, внаслідок чого формується добре розвинена коренева система. Часто нестача магнію пов’язана з низьким вмістом фосфору в рослині. Ознаки нестачі магнію у ріпаку характеризуються жилкуватим хлорозом (мармуровістю) листків. Старіші листки стають жовтими, у деяких сортів - червоними. За низького вмісту його рухомих сполук у ґрунті внесення магнієвих добрив підвищує урожай насіння на 3-5 ц/га, а за середнього - на 2-2,5 ц/га. В насінні також підвищується вміст олії.
Ушкоджені під час зимівлі рослини ріпаку швидко відростають після підживлення 5%-им розчином сульфату магнію. Магній дуже швидко проникає до клітин навіть за низької температури. Він не токсичний для рослин, сприяє засвоєнню ними інших елементів живлення. Одночасно поліпшується живлення ріпаку сіркою.
Ріпак належить до найвибагливіших культур до сірки. Засвоєння рослинами сірки відбувається паралельно з азотом. За її нестачі білок не утворюється, ріст рослин сповільнюється, зменшується кількість стручків і насіння у них, а також погіршується його якість через зниження вмісту олії. Найбільша потреба ріпаку в сірці - від початку формування стебла до початку зав’язування стручків.
Ознаки нестачі сірки схожі з ознаками дефіциту азоту, але особливо проявляються на молодих листках у формі хлорозу (світло-зелені, світло-жовті, червоні) та закручування листків у формі ложечки. Старі листки стають білими з малиновим забарвленням центральної жилки та країв, а квітки - блідо-жовтими, потім біліють. Рослини відстають у рості, стручки деформовані, кількість насінин у них зменшується.
Найкраще вносити сірчані добрива під основний обробіток ґрунту у нормі 30-80 кг/га д. р. Потрібно враховувати, що внесення високих норм сірки може підвищувати вміст глюкозинатів у насінні. На практиці можна орієнтуватися на норму внесення сірки, яка становить 1/4 норми азотних добрив. Зазвичай вносять 30-40 кг/га сірки, а на фоні органічних добрив норму її знижують до 20 кг/га. Внесення сірки в ґрунт більш ефективне, ніж позакореневі підживлення. Під ріпак, як і під інші капустяні культури, ефективно застосовувати сульфат амонію, що пояснюється позитивною дією сірки.
Позакореневі підживлення проводять лише за гострої нестачі сірки. Останній ефективний строк їх проведення - фаза початку цвітіння. Зазвичай при цьому вносять 6-8 кг/га сірки у вигляді сульфату амонію. Повторне підживлення проводять лише після виявлення значного дефіциту сірки, застосовуючи 10-30 кг/га сульфату магнію або сульфату амонію.
Найбільше ріпак реагує на азотні добрива. Під час вирощування ріпаку озимого (за потреби) під передпосівний обробіток ґрунту їх вносять у дозах 30-40 кг/га д. р. Це досить важливо, оскільки до зими рослини повинні мати 6-8 листків і стебло не більш, ніж 2 см з діаметром кореневої шийки 8-10 мм. Вважається, що вже перед входом у зиму можна передбачити максимально можливий рівень урожайності (ц/га): У=0,1 (Кількість листків на рослині + 1) х Кількість рослин на 1 м2 поля. Добре розвинені посіви за осінній період засвоюють 60-70 кг/га азоту, тоді як пшениця озима - 20 кг/га. Надмірне азотне живлення у цей період погіршує перезимівлю рослин. Підживлення ріпаку озимого азотними добривами пізніше 4-5 листка збільшує кількість води в тканинах, перешкоджає нормальному процесу загартування рослин. Якщо у вересні-жовтні рослини ріпаку слаборозвинуті, їх листки світло-зелені, а попередником є зернові культури з приораною соломою, виникає необхідність осіннього внесення азотних добрив. Візуальною ознакою для підживлення є наявність почервонілих чи жовтих листків на рослинах. У цьому випадку не пізніше першої декади жовтня вносять аміачну селітру (20-30 кг/га азоту) або проводять позакореневе підживлення 8-10%-им розчином карбаміду.
До 80% весняного засвоєння азоту ріпаком озимим припадає на період від початку відновлення весняної вегетації до цвітіння. Тому під час формування стручків ріпак використовує азот із кореневої і стеблової мас, оскільки у цей час він може засвоїти з ґрунту незначну кількість азоту. Тому важливим заходом для догляду за ріпаком озимим є своєчасне і достатнє підживлення азотними добривами на початку відновлення весняної вегетації. Азот напровесні потрібно внести якомога раніше. В районах із достатнім зволоженням роздрібне (у два строки) внесення азотних добрив найефективніше.
З урахуванням попередників, рівня родючості ґрунту і запланованої урожайності за першого ранньовесняного підживлення вносять 80-100 кг/га азоту. Під час другого, яке проводять через 2-3 тижні після першого, зазвичай на початку росту стебла, але не пізніше початку цвітіння, вносять 40-80 кг/га азоту. Величину другої дози визначають різницею між розрахованою нормою азотних добрив і величиною першої дози. За умов недостатнього або нестійкого зволоження перенесення частини азоту добрив у друге підживлення є неефективним. За умов достатнього зволоження проводять і третє підживлення у період від початку до середини цвітіння аміачною селітрою у дозі 10-40 кг/га д. р. Азот сприяє росту стручків і підвищує масу насіння ріпаку. Одночасно з внесенням пестицидів ріпак можна обробляти кілька разів 8-10%-м розчином карбаміду.
За врожайності 30 ц/га ріпак виносить з ґрунту 300-400 г бору, 1000-1800 г марганцю і 10-15 г молібдену.
Порівняно з іншими сільськогосподарськими культурами, для росту і розвитку ріпаку потрібно багато бору. Він має важливе значення у заплідненні, підвищує еластичність тканин, що знижує розтріскування стебел і кореневої шийки під час морозів і сильного росту. Це сприяє зниженню ушкодження рослин хворобами (некрозом кореневої шийки, вертициліозом тощо). Крім того, бор впливає на розвиток кореневої системи, що сприяє кращому відновленню вегетації. Восени ріпак засвоює 25% загальної кількості потрібного йому бору, решту - у фазу диференціації бруньок.
За нестачі бору рослини запізнюються із виходом із фази розетки («сидіння» ріпаку), молоді листки мають світле забарвлення, а краї їх скручені. На більш старих листках утворюються плями червоного та червоно-фіолетового забарвлення. Дефіцит бору спостерігається насамперед на легких і провапнованих ґрунтах, а також під час посухи.
Борні добрива вносять або у ґрунт з макродобривами, а за гострої нестачі - для позакореневого підживлення, зазвичай з пестицидами або рідкими добривами. Підживлення проводять восени перед спокоєм, у фазах розетки і бутонізації. На слабозабезпечених бором ґрунтах (менш як 0,3 мг/кг) його внесення підвищує урожай на 2-7 ц/га. При цьому не рекомендується вносити більш ніж 3 кг/га бору, оскільки це може негативно вплинути на ріст наступної у сівозміні культури.
Нестача марганцю у живленні ріпаку зазвичай спостерігається на ґрунтах з рН>6,0. Її ліквідують проведенням позакореневого підживлення у фазі крупного бутона.
Нестача молібдену спостерігається на кислих ґрунтах, особливо після внесення високих норм нітратних добрив. При цьому на нижніх, більш старих листках, утворюються некротичні плями, які супроводжуються некрозом країв листових пластинок. Краї листків закручуються, набувають ложкоподібної форми, квітконоси і черешки листків можуть розділятися або витягуватися, квіток утворюється менше. За потреби у ґрунт вносять 0,5-1 кг/га молібдену, а за гострої його нестачі - проводять позакореневе підживлення 0,1%-им розчином молібдату амонію (100 г/га Мо).
Нестача у живленні рослин міді спостерігається лише на легких ґрунтах і після вапнування.
Брак цинку може спостерігатися на ґрунтах близьких до нейтральних і під час посухи. За потреби найкраще провести позакореневе підживлення 0,2-0,4 кг/га цинку у вигляді халатної сполуки у комбінації з пестицидами.
Потребу ріпаку в поживних речовинах можна частково задовольнити рідким гноєм, який важливо рівномірно розподілити по площі і негайно заробити в ґрунт. Восени потребу ріпаку озимого в азоті забезпечують внесенням 30 м3/га рідкого гною ВРХ або 20 м3/га від свиней. Більш високі норми призводять до переростання рослин і зниження їх зимостійкості.
На полях, де зароблено солому попередника, необхідність додаткового внесення азотних добрив можна компенсувати застосуванням рідкого гною. Потрібно також ураховувати, що дія азоту рідкого гною, внесеного влітку до сівби ріпаку, навесні буде досить незначною.
Внесення рідкого гною на посівах ріпаку восени має певний ризик. Лише у фазі 4-6 листків можна внести 15 м3/га гною за умови рівномірного розподілу по полю. Навесні рідким гноєм (до 20 м3/га) можна провести друге підживлення ріпаку до початку його бутонізації. Найкраще це здійснити перед дощем.
