Виробництво зерна кукурудзи є важливою складовою усього зернового господарства України. Її сучасне народногосподарське значення і, зокрема, забезпечення надійного зернофуражного балансу не має альтернативи. Ця культура значною мірою визначає не тільки економічний стан тваринництва, але й зернової галузі в цілому. В її виробництві також зацікавлені галузі харчової, переробної, медичної, мікробіологічної промисловості, а також і паливно-енергетичний сектор держави, оскільки зерно цієї культури є високоенергетичною сировиною для промислового виробництва біоетанолу та інших паливних матеріалів.
Крім того, в останні роки ця культура все більш стійку позицію займає на світовому ринку зерна. В цьому плані природно-економічні умови України дозволяють не тільки забезпечити внутрішні потреби в зерні кукурудзи, а й значно наростити її експортний потенціал. Проте в дійсності на шляху, пов’язаному зі створенням стабільного і сприятливого середовища, включаючи інфраструктуру ринку, у виробничій практиці під час вирощування кукурудзи ще мають місце численні перепони як агротехнологічного, так і організаційно-економічного характеру.
Неоднозначне ставлення до цієї культури призводило до різких коливань посівних площ і валового збору, а в несприятливі роки — і до різких коливань урожайності. Загалом в організації виробництва кукурудзи в цей період привалював екстенсивний тип за обмеженості технічних засобів, мінеральних і органічних добрив, засобів захисту рослин тощо.
Крім того, спад виробництва кукурудзи зумовили також і економічні фактори, передусім порушення паритету між цінами на зерно і засобами виробництва, що позбавило можливості більшості господарств забезпечувати навіть просте відтворення виробництва. З цієї причини із зернофуражних культур перевага надавалась ячменю, технологія виробництва якого менш ресурсномістка. Наприклад, у середньому за 2001–2005 рр. площі посівів ярого ячменю перебільшували розміри посівів кукурудзи в 2,35 разу, або, відповідно, становили 3884,6 і 1651,9 тис. га. При цьому валові збори зерна ячменю досягли 8406,4 тис. т на рік, переважаючи виробництво зерна кукурудзи на 37,4% навіть за нижчої його урожайності порівняно з кукурудзою на 45,6%. Така ситуація відповідним чином позначилась на стані кормової бази.
Разом з тим, останнім часом динаміка виробництва зерна кукурудзи значно поліпшилась. Завдяки запровадженню у виробництво високопродуктивних гібридів та активізації інноваційної діяльності в технологіях вирощування цієї культури в 2011 р. вперше в Україні одержано рекордний валовий збір її зерна — понад 22 млн т. Зокрема, в 2013 р. цей показник сягав 30,9 млн т, у 2014 та 2016 рр. — понад 28 млн т. Такі дані підтверджують реальні можливості нарощування обсягів виробництва цієї важливої зернофуражної культури в країні.
Таблиця 1. Динаміка виробництва кукурудзи на зерно в Україні
(всі категорії господарств)
Виходячи з цього, відмітимо, що кукурудзі належить провідна роль як стабілізуючому і надійному фактору у виконанні Державної національної цільової програми «Зерно України — 2016–2020». Останнє підтверджують результати наукових досліджень та прогресивний виробничий досвід, а саме — на основі передбачуваної урожайності на рівні 50,0 ц/га та за рахунок розширення посівів кукурудзи до 4,0–4,5 млн га гарантовано довести її виробництво до обсягів 23–25 млн т.
Динамічним фактором, що визначає рівень ефективності галузі кукурудзівництва, є урожайність. Цей показник характеризує не тільки рівень культури землеробства, а й відображає результат інтенсифікації виробництва та її економічну доцільність. Останнє підтверджують результати групувань за величиною урожайності кукурудзи на прикладі її вирощування у господарствах Дніпропетровської області (табл. 2).
Таблиця 2. Урожайність та ефективність виробництва зерна кукурудзи в сільськогосподарських підприємствах Дніпропетровської області
Зі зростанням урожайності економічна ефективність виробництва зерна кукурудзи підвищується. Зокрема, в господарствах першої групи за найнижчого врожаю собівартість була найвищою і, як наслідок, виробництво цієї культури у 64 сільськогосподарських підприємствах було найменш прибутковим. У більш вигідній ситуації виявились 57 господарств четвертої та 79 п’ятої груп, де завдяки значно вищій урожайності (відповідно, 5,04 та 7,63 т/га) собівартість знижувалась. При цьому навіть за зростальних виробничих витрат на одиницю площі тут була досягнута найвища прибутковість виробництва зерна цієї культури.
Проведений аналіз із застосуванням методу групування сільськогосподарських підприємств за величиною ресурсозабезпечення у розрахунку на гектар площі також підтвердив переконливі результати на користь інтенсифікації виробництва. За результатами розрахунків доведено, що між витратами на гектар посіву та ефективністю її виробництва існує досить тісна залежність.
Технології із високим рівнем ресурсного забезпечення є найбільш ефективними. Загальна сума витрат виробництва в розрахунку на гектар для варіанта з низьким рівнем ресурсного забезпечення становив 3728 грн/га, а з високим — 14727 грн/га, тобто майже учетверо більше. При цьому урожайність становила, відповідно, 2,81 та 7,45 т/га, тобто вища в 2,7 разу і, як наслідок, прибуток з гектара посіву зростав до рівня 5240 грн проти 1965 грн на фоні низького рівня ресурсного забезпечення.
Вважаємо, що суть концепції інтенсифікації виробництва зерна кукурудзи на макрорівні полягає у необхідності підвищення продуктивності цієї культури в сільськогосподарських підприємствах до рівня передових господарств з урожайністю 60–70 ц/га й вище. А це, як свідчать результати вищенаведених досліджень, без сумніву є досяжним як з біологічної, так і природно-ресурсної точок зору. При цьому приріст урожайності та одночасне забезпечення високого рівня економічного розвитку кукурудзівництва можливо досягти за рахунок таких організаційних, матеріальних і технологічних блоків та умілому пошуку і своєчасному запровадженню інноваційних розробок замість традиційно наявних у всіх аграрних господарствах.
Дотримання основних вимог науково обґрунтованих технологій вирощування кукурудзи виступає основою вказаних умов, оскільки за нинішнього рівня її урожайності говорити про високий рівень агротехніки в переважній більшості агропідприємств не доводиться. Виконання вимог технологій вирощування кукурудзи сприятиме наближенню фактичної урожайності до потенційно можливої і, безумовно, потребує підвищення рівня витрат на 1 га, а саме, науково обґрунтованого ресурсного забезпечення. Цей фактор повинен здійснюватися не тільки за рахунок кількісного нарощування ресурсів, але й на основі раціонального їх використання: оптимізації режиму живлення, придбання високоякісного насіння високопродуктивних сортів і гібридів, застосуванні інтегрованої системи захисту рослин від хвороб, шкідників і бур’янів, сучасних прогресивних машин та знарядь, своєчасного і якісного виконання всіх технологічних операцій.
Володимир РИБКА, Наталія ЛЯШЕНКО,
кандидати економ. наук
Микола ДУДКА, канд. с.-г. наук
ДУ Інститут зернових культур НААН України
