Критичним періодом для контролю бур’янів є фаза з 1 по 3 справжні листки культури. Саме на цьому етапі необхідно приділяти особливу увагу їх контролю у посівах. Окрім того, одним із важливих елементів у системі отримання високих урожаїв насіння є забезпечення обмеження шкідливості бур’янів до змикання міжрядь культури.
Через сповільнений ріст на початкових етапах розвитку бур’яни сильно пригнічують рослини сої. Це обумовлює її низьку конкурентоспроможність у порівнянні з ними. Втрати врожаю від шкідливості бур’янів можуть сягати від 30 до 50%. Зокрема, американські дослідники констатують, що втрати врожаю сої, за умов нехтування заходами контролю такого бур’яну, як злинка канадська у посівах, можуть становити майже 83%. Окрім того, бур’ян є осередком для зосередження фітофагів, які призводять до поширення різних інфекційних хвороб. Наприклад, культура може уражуватися вірусом жовтої мозаїки.
У Лісостепу у посівах cої домінують осоти рожевий та жовтий, лобода біла, гірчиця польова, щириці звичайна і жминдовидна, редька дика, ромашка непахуча, талабан польовий, берізка польова. Однодольні представлені у посівах просом курячим, мишієм сизим.
У зоні Степу та на зрошуваних землях найбільш злісними є осоти, гірчак бepeзкoвидний, хрінниця крупковидна, лобода біла, щириці звичайна і біла, пасльон чорний, дурман звичайний, амброзія полинолиста (Ambrosia artemisiifolia L.), просо куряче тощо.
Якщо гербіциди не вносили, або з якихось причин ефективність їх невисока (гербіциди ґрунтової дії здатні впливати на проростки рослин бур’янів лише за наявності достатньої кількості вологи у верхньому шарі ґрунту), то необхідно насамперед провести 1–3 досходових боронувань. Перше рекомендується виконати вже через 3–4 дні після сівби, коли насіння сої лише наклюнулося, а бур’яни знаходяться у фазі білої ниточки, друге — через 8–10, третє — через 12–14 днів.
Соя переносить боронування легко. Лише фаза вигнутого коліна, яка настає за 2–3 дні до появи сходів, є критичною для нього. На посівах сої, залежно від забур’яненості, як правило, виконують 1–2 післясходові боронування, при цьому перше проводиться тоді, коли рослини вже добре укоренилися і мають висоту 10–12 см.
Досходове боронування знижує забур’яненість сої на 40–50%, післясходове — на 50–60% а досходове + післясходове — на 65–75%. Під час боронування до сходів швидкість руху агрегату не повинна перевищувати 5–6 км/год., по сходах — 4–5 км/год. Строки проведення міжрядних обробітків і їх кількість залежать від появи бур’янів. За вегетацію проводять, як правило, 2–4 міжрядних обробітки.
Як тільки позначаться рядки, здійснюють шарування. Його проводять із появою бур’янів, а також у разі запливання ґрунту після поливань. Окрім того, цей захід сприяє створенню кращого повітряного й водного режимів рослин, зниженню ступеня поширення та ураженості рослин хворобами. Післясходове боронування можна виконувати у фазі першого справжнього листка. Пізніше міжряддя розпушують 2–3 рази до змикання рядків. Глибина першого розпушування — 6–8 см, другого (через 8–10 днів після першого) — 8–10 см, третього — 6–8 см. Не можна боронувати сою у фазі проростків (у період, коли вони вже більші за набубнявіле насіння, до утворення першого справжнього листка), тому що борони легко ламають і пошкоджують проростки та сім’ядольні листочки. Останній обробіток виконують не пізніше фази бутонізації. Як правило, боронують у суху погоду і в другій половині дня, коли у рослин спадає тургор.
Ігор СТОРЧОУС, канд. с.-г. наук
