Гербокритичний період у нього становить близько 28–35 днів і триває від етапу розвитку культури три листки до етапу початок цвітіння. Рівень втрати врожаю залежить від кількості, видового складу бур’янів і тривалості їх конкурентних відносин.
Оскільки бур’яни є конкурентами культурних рослин за використання елементів живлення, обмеження їх шкідливості було і залишається однією із головних проблем у землеробстві.
У порівнянні з ранніми зерновими культурами, посіви гороху мають більшу забур’яненість і певні відмінності видового складу бур’янів. Це насамперед переважання в агрофітоценозі частки злакових однорічних та ярих дводольних видів бур’янів з родини капустяних. Останніми роками, у зв’язку з появою сучасних інтенсивних сортів гороху, стійких до вилягання і придатних для прямого комбайнування, проблема захисту цієї культури від бур’янів значно загострилася.
У посівах гороху, залежно від грунтово-кліматичної зони вирощування, найбільш поширеними бур’янами з малорічних є: лобода біла (Chenopodium album L.), щириця звичайна (Amaranthus retrofleocxus L.), редька дика (Raphanus raphanistrum L.), вівсюг звичайний (Avena fatua L.), мишій зелений (Setaria viridis (L.) Pal. Beauv.), мишій сизий (Setaria glauca (L.) Pal. Beauv.), просо куряче (Echinochloa crus-galli (L.)Pal. Beauv.); із багаторічних коренепаросткових — осот жовтий (шорсткий) (Sonchus asper (L.) Hill), осот жовтий польовий (Sonchus arvensis L.), осот рожевий (Cirsium arvense (L.) Scop.), пирій повзучий (Elytrigia repens (L.) Nevski), берізка польова (Convolvulus arvensis L.), свинорий пальчастий (Cynodon dactylon (L.) Pers.).
Окрім цих видів, у посівах гороху проблемними бур’янами можуть бути: гірчиця польова (Sinapis arvensis L.), паслін чорний (Solanum nigrum L.), підмаренник чіпкий (Galium aparine L.), гірчак березковидний (Polygonum convolvulus L.), жабрій звичайний (Galeopsis tetrahit L.), рутка лікарська (Fumaria officinalis L.), курячі очка польові (Anagallis arvensis L.), гірчак розлогий (Polygonum lapathifolium L.).
В умовах Центрального Лісостепу поширеними видами сегетальної рослинності у посівах гороху є: гірчиця польова (Sinapis arvensis L.), щириця звичайна (Amaranthus retroflexus L.), фіалка польова (Viola arvensis Murr.), паслін чорний (Solanum nigrum L.), підмаренник чіпкий (Galium aparine L.), рутка лікарська (Fumaria officinalis L.), лобода біла (Chenopodium album L.), грицики звичайні (Capsella bursa-pastoris Medik.), кропива глуха стеблoобгортаюча (Lamium amplexicaule L.), гірчак почечуйний (Polygonum persicaria L.), гірчак березковидний (Polygonum convolvulus L.), куколиця біла (Silene alba (Mill.) E. H. L. Krause), зірочник середній (Stellaria media (L.) Vill.), ромашка лікарська (Matricaria chamomilla L. pp), осот рожевий (Cirsium arvense (L.) Scop.), осот городній жовтий (Sonchus oleraceus L.), галінсога дрібноквіткова (Galinsoga parviflora Cav.), просо куряче (Echinochloa crus-galli (L.) Pal. Beauv.), пирій повзучий (Elytrigia repens (L.) Nevski), талабан польовий (Thlaspi arvense L.).
Сучасні технології вирощування гороху повинні включати ефективні заходи захисту культури від шкідливості бур’янів, такі як агротехнічні та хімічні.
Система контролю сегетальної рослинності у посівах культури повинна здійснюватися послідовно з проведенням цілеспрямованих заходів. Їх виконання створює відповідний рівень обмеження чисельності бур’янів. Кращими попередниками гороху є культури, після яких на полях практично відсутні бур’яни, та які забезпечують грунт достатньою кількістю поживних речовин і вологи (наприклад озимі, картопля, коренеплоди, кукурудза тощо).
За недостатнього догляду за посівами гороху бур’яни пригнічують посіви культури, виснажують та висушують ґрунт, ускладнюють його обробіток та збір урожаю, сприяють розмноженню шкідників та хвороб, знижують ефективність добрив.
Горох на початку вегетації швидко набирає вегетативну масу та затінює бур’яни, але в наступні періоди ріст сповільнюється, а під час дозрівання рослини часто вилягають, що сприяє інтенсивному забур’яненню посівів. Пізньостиглі сорти характеризуються сповільненим утворенням біомаси у початковий період росту, що призводить до забур’яненості на ранніх етапах.
Проблема зменшення бур’янів у посівах гороху є актуальною і потребує комплексного підходу до її вирішення.
Першим заходом догляду за горохом в умовах посушливої весни і на пізніх посівах є післяпосівне коткування ґрунту гладкими котками. Це сприяє кращому контакту насіння з ґрунтом, підтягує воду до посівного шару ґрунту, підвищує схожість як гороху, так і бур’янів. Бажано одночасно з коткуванням провести боронування посівними боронами, завдяки чому утвориться неглибокий мульчувальний шар ґрунту, який запобігатиме випаровуванню води й утворенню кірки.
Догляд за посівами починають із боронування їх до появи сходів упоперек напрямку рядків для знищення бур’янів та ґрунтової кірки. З цією метою доцільно проводити декілька боронувань у фазі трьох-п’яти листків культури, а за високого рівня забур’яненості їх слід поєднувати з внесенням гербіцидів. Важливо за допомогою агротехнічних заходів створити умови, що дозволять максимально знизити рівень забур’яненості посівів. Якщо післясходових боронувань два, то перше проводять у фазі 2–3 листків, коли рослини мають висоту 4–5 см. Вдруге посіви боронують у фазі 3–5 листків за висоти рослин 7–10 см. Щоб запобігти обламуванню рослин, боронують вдень не раніше 11–12 год., у суху погоду, коли рослини втрачають тургор, і менше пошкоджуються зубцями борін, а знищені бур’яни швидше підсихають. Використовують середні борони, які мають порівняно високі зуби і менше пошкоджують рослини. Кількість пошкоджених рослин не повинна перевищувати 10–12%. Для цього боронування проводять впоперек до напрямку сівби зі швидкістю не більше 4–5 км/год. Горох добре переносить незначне присипання землею. Через 2–3 дні рослини самі звільняються від грунту і потім добре вегетують.
За умов дощової погоди чи через інші організаційно-господарські причини не завжди є можливість провести боронування. Для знищення бур’янів у цій ситуації рекомендовано застосування гербіцидів.
Найефективніше проти бур’янів є поєднання агротехнічних і хімічних засобів контролю.
Ігор СТОРЧОУС, канд. с-г. наук
