Кальцій
Наявність кальцію в ґрунті нормалізує буферність ґрунтового розчину, сприяє прискоренню розкладання запасних білкових речовин під час проростання насіння, посилює обмін речовин, позитивно впливає на перетворення азотовмісних сполук у рослинах. Важлива роль належить кальцію у створенні клітинних оболонок, підтриманні кислотно-лужної рівноваги (буферності) в рослинних організмах.
Кальцій впливає на обмін вуглеводів, білків, забезпечуючи краще їх транспортування. Поліпшує синтез хлорофілу, сприяє відновленню нітратів до аміаку, входить до складу пектинових речовин та деяких інших органічних сполук. Він підвищує в’язкість цитоплазми, сприяючи цим кращій спекостійкості рослин. Забезпечує добрий розвиток кореневої системи, сприяючи формуванню більшої кількості кореневих волосків, за допомогою яких із ґрунту до рослин надходить основна маса води й розчинених у ній поживних речовин.
Нестача кальцію в грунті характерна для кислих грунтів.
Кальцій входить до складу деяких фосфорних та азотних мінеральних добрив і з них використовується для живлення росин. Зокрема простий суперфосфат містить близько 20% кальцію (1/3 водорозчинного і 2/3 нерозчинного і важкодоступного для рослин). Найкращим кальцієвим добривом можна вважати кальцієву селітру, яка легко розчиняється у воді і містить Са18N15. Вапняково-аміачна селітра містить N28Са12.
Крім того, на кислих ґрунтах застосовують різні вапнякові матеріали, які містять СаСО3. Останній під дією іонів водню розкладається і кальцій переходить у доступну для рослин форму.
У системі удобрення культур застосовуються переважно фізіологічно та хімічно кислі мінеральні добрива, які сприяють витісненню кальцію з ґрунтовного вбирного комплексу. Дефіцит кальцію призводить до зростання втрат гумусу і, як результат, погіршення фізичних, фізико-хімічних, біологічних властивостей ґрунтів (збільшується питома щільність ґрунту, погіршується структура, буферність ґрунту, зменшується забезпеченість ґрунту елементами мінерального живлення, зменшується ступінь насичення ґрунту основами, збільшується кислотність ґрунту, знижується інтенсивність мікробіологічних процесів у ґрунті).
За нестачі кальцію затримується ріст листків, на них з’являються світло-жовті плями (хлоротичність), після чого вони відмирають, а старі листки залишаються нормальними. У старих листках вміст кальцію більший, ніж у молодих, оскільки він не реутилізується (не піддається повторному використанню), на відміну від магнію. Кальцій майже не рухається з нижньої частини рослини до точки росту.
За нестачі кальцію в рослинах, насамперед, буріють жилки на листках, позаяк провідні пучки забиваються бурими продуктами розпаду клітковини. Характерним є скручування листків по краях і ушкодження бруньок.
Вапнування сприяє посиленому розвитку корисних мікроорганізмів у ґрунті. Активізація мікробіологічних процесів прискорює розкладання органічних сполук, що позитивно впливає на забезпеченість рослин біологічним азотом. Під дією вапна важкорозчинні фосфати перетворюються на більш доступні, на 30% збільшується в ґрунті вміст рухомого фосфату, а його надходження в рослини може зрости у кілька разів. Також відбувається перехід калію з важкорозчинних мінералів у доступніші для рослин форми. Крім того, підвищується водопроникність та аерація ґрунту, а також стійкість до грибкових і бактеріальних хвороб.
За надмірного внесення вапна внаслідок антагонізму між іонами Са і К надходження калію в рослини може знижуватися. Деякі мікроелементи можуть переходити у недоступні для рослин форми. Великий вміст кальцію в ґрунті призводить до уповільнення поглинання рослинами калію і бору, тому на вапнякових ґрунтах у першу чергу можна зустріти калійне і борне голодування рослин.
Наявність нітратних сполук азоту в ґрунті сприяє засвоєнню кальцію.
Необхідно вапнувати ґрунт, а не удобрювати рослини вапном. Це найкращий спосіб поповнення запасів цього елементу в ґрунті.
За ступенем потреби ґрунтів у вапнуванні ґрунти ділять на такі п’ять груп:
I pHКСl < 4 -- потреба у вапнуванні дуже висока;
II рНKCl = 4,1 -- 4,5 -- потреба у вапнуванні висока;
III рНKCl = 4,6-5,0 -- потреба у вапнуванні висока на супіщаних та суглинкових ґрунтах, середня на піщаних ґрунтах;
IV рНKCl = 5,1-5,5-- потреба у вапнуванні висока на легких ґрунтах;
V рНKCl = 5,6-6,0 -- потреба у вапнуванні слабка. Потреба у вапнуванні ґрунтів п’ятої групи підвищується за умови інтенсивного застосування мінеральних добрив.
Натрій
Натрій підтримує оптимальний для клітин осмотичний потенціал, завдяки чому підвищується посухостійкість рослин. Позитивно реагують на натрій цукрові і столові буряки, редиска, капуста, льон, сорго, томати та деякі інші культури. У рослин цукрових буряків цей елемент збільшує розмір листової поверхні, а в льону підвищує якість волокна.
Для інших культур, зокрема, зернових і картоплі, необхідність у натрії не встановлена, його тут заміняє калій.
Кількість натрію, яку потребують рослини, дуже мала, тому він ймовірно виконує функцію мікроелементів.
