Рання весняна посуха зазвичай розвивається із початком весни, після сходу снігу. У квітні встановлюється посушлива погода без опадів із низькою вологістю повітря та зберігається доволі довго — з періодом весняного відростання озимих, сівбою, кущінням і укоріненням ярих зернових культур та формуванням у них зародкового колоса. Для озимих особливо велику небезпеку посуха представляє у роки, коли посіви постраждали під час перезимівлі або внаслідок посушливої осені.
Пошкоджені або слабо розвинені з осені рослини при висушуванні верхнього шару ґрунту повільно поправляються, а за підвищеного температурного режиму весни іноді поступово гинуть. Зменшити шкідливий вплив ранньої весняної посухи можна, окрім застосування зябу і осінньо-зимово-весняних заходів із накопичення й збереження вологи в кореневмісному шарі ґрунту, забезпеченням доброго осіннього розвитку і вкорінення озимих, раннім весняним боронуванням зябу, стислими строками ярих, збереженням вологи у верхньому шарі ґрунту до вкорінення посівів ярих культур за допомогою розпушування ґрунту шляхом до- і післясходового боронування і міжрядного обробітку просапних.
Першими і найважливішими весняними операціями обробітку грунту в умовах весняної посухи є закриття вологи і боронування посівів озимих зернових. Навесні після сходу снігу орний шар насичується вологою, однак у сонячні і вітряні дні верхній шар ґрунту ущільнюється, і під дією капілярних сил через нього відбувається інтенсивне випаровування грунтової вологи. В результаті середньодобові втрати ґрунтової вологи можуть досягати 3–5 мм. Простим і досить ефективним прийомом запобігання сильного випаровування ґрунтової вологи на зораному зябу є боронування або дрібна культивація на глибину 5 см. Цією операцією ущільнений шар руйнується, поверхня ґрунту вирівнюється, припиняється капілярний відтік вологи з глибших шарів. Кожен втрачений день весняного закриття вологи на полях зябу, за даними вчених Миколаївської ДСГДС ІЗЗ НААН, призводить до недобору 1–2 ц/га зерна.
Прийом закриття вологи є необхідним і в системі догляду за озимими зерновими культурами. У сонячні дні посіви швидко втрачають вологу, грунт розтріскується, пошкоджується коренева система — все це веде до зниження врожаю. Аби уникнути цього, необхідно проводити ранньовесняне боронування посівів озимих зернових, у результаті розпушення верхнього шару зменшуються втрати вологи, знищуються розетки бур’янів, що перезимували, посилюється мікробіологічний процес у грунті. Разом із тим, питання боронування посівів озимих залишається доволі полемічним. За фактичної відсутності добре розвинених, а тим більше перерослих посівів, боронування буде недоцільним, а за певних умов навіть шкідливим.
Відразу після досягнення фізичної стиглості ґрунту необхідно провести закриття вологи на всіх площах. На парових полях і площах, оброблених з осені поверхнево, закриття вологи проводять зубовими боронами типу БЗТС-1 або БЗСС-1, зчеплених у два ряди. У такому положенні борони добре розпушують ґрунт, сприяють вирівнюванню її поверхні, що забезпечує збереження вологи. На необроблених з осені масивах по стерні закриття вологи краще проводити знаряддями роторного типу (БІГ-3, БМШ-15 тощо), а за їх відсутності дисковими лущильниками з кутом атаки 150 на найменшу глибину (3–4 см), з метою укласти стерню на поверхню поля, що створить додаткову мульчу і збереже вологу.
Щоби не допустити пересихання розпушеного верхнього шару після робіт із закриття вологи при наявному її дефіциті, в обов’язковому порядку, особливо по стерньовому фоні, провести коткування кільчастими котками. Цей прийом забезпечує вирівнювання поверхні поля і зменшення випаровування вологи. Чим сухішою є поверхня грунту, і чим вища її брилістість, тим більшою є необхідність у її прикочуванні. За весняного обробітку полів необхідно домагатися максимального вирівнювання поверхні грунту і створення дрібногрудочкуватого поверхневого шару. Ці заходи дозволять зберегти в грунті більше вологи, отримати сильні, дружні сходи і більш раціонально використовувати вологу весняних і літніх опадів.
По вирівняному з осені зябу посів ранніх ярих культур можна проводити стерньовими сівалками, виключивши ранньовесняне боронування й передпосівну культивацію. З метою надійного збереження вологи сіяти можна посівними комплексами, сівалками-культиваторами на глибину 4–5 см.
Найбільш сприятливі умови для сходів створюються при ранніх строках посіву, проведених вперше 5–6 днів із початку польових робіт, коли верхній шар грунту ще досить вологий.
Однак при визначенні строку сівби необхідно враховувати конкретні ґрунтово-кліматичні умови. Основним критерієм повинна бути стиглість ґрунту, коли забезпечується нормальне загортання насіння на необхідну глибину. Не можна висівати насіння у надмірно вологий, неякісно підготовлений ґрунт. Оптимальна густота стеблостою рекомендованих сортів ячменю, вівса, пшениці ярої формується за норми висіву 4,5 млн/га схожого насіння по кращих попередниках та 5,0–5,5 млн/га — по гірших.
Під пізні ярі культури достатньо провести в такому випадку ранньовесняне боронування та одну передпосівну культивацію. За такої системи підготовки до часу сівби пізніх ярих культур більш інтенсивно проростають ранні бур’яни, що дозволяє провести ефективну боротьбу з ними, краще зберігається волога у посівному шарі.
При весняній заробці у грунт азотні добрива (аміачна селітра, сульфат амонію, сечовина тощо) показують ефективність, якщо вони застосовані в однакових за діючою речовиною дозах. Причина криється у тому, що до часу активного споживання поживних речовин культурами (період виходу у трубку-колосіння) аміачні і амідні сполуки перетворюються у нітратні солі, тому рослини споживають азот в основному у вигляді нітратів. Звідси випливає, що при плануванні застосування азотних добрив необхідно орієнтуватися на ті, що мають найменшу вартість одиниці діючої речовини. Також слід враховувати можливості наявних у господарстві агрегатів для внесення добрив, щоби не знизити темпи весняно-польових робіт. Так, аміачна селітра через добру сипучість і низьку злежуваність є найкращим добривом при використанні сучасних посівних комплексів.
Основними орієнтирами при визначенні під культури доз азотних добрив є весняний вміст продуктивної вологи в ґрунті (шар 0–100 см) і запаси у ній нітратного азоту (шар 0–40 см). Так, при запасах вологи менше 60 мм виникає ризик низької окупності добрив надбавкою врожаю, тому в такій ситуації їх краще не застосовувати.
Кращим способом внесення мінеральних добрив при посіві є локальний, коли зменшується їх контакт із ґрунтом і збільшується доступність для рослин. У традиційних технологіях для цього використовуються сівалки СЗС-2,1 або СЗ-3,6 (які відрегульовані на максимальну глибину загортання) у дозі N30P30 і сучасні посівні комплекси з культиваторними робочими органами. У нульових технологіях і прямому посіві — посівні комплекси та сівалки з дисковими і анкерними робочими органами. Після стерньового попередника дозу азотних добрив треба збільшити до N45. Внесення під ярі ранні культури (ячмінь, овес, горох тощо) дози азоту понад N60 в умовах посушливої весни недоцільно, оскільки додаткові витрати на добрива не компенсуються приростами врожаю, які можна одержати.
Друге — в період закінчення фази кущіння у нормі 15–20 кг азоту/га розчином із водою у співвідношенні 1:1. Дози внесення мінеральних добрив потрібно коригувати з урахуванням вмісту поживних речовин у грунті на підставі ґрунтової діагностики. Ефективність добрив можна значно підвищити шляхом внесення їх локально (рядками) на глибину 5–7 см за допомогою зерно-тукових сівалок. Подальше збільшення дози азоту для підживлення КАС у фазі кущіння небажане через можливість утворення великої кількості непродуктивних стебел. Надалі одночасно із внесенням на посівах пшениці гербіцидів, фунгіцидів або інсектицидів, для підсилення їхньої дії й поліпшення якості зерна, необхідне внесення невеликих доз азоту КАС — у межах 3–5 кг/га.
Лариса АНДРІЙЧЕНКО, канд. с.-г. наук
Миколаївська ДСДС ІЗЗ НААН України
