Насіння починає проростати за температури +1-2°С. Сходи переносять заморозки від -4 до -6°С. Оптимальною температурою для росту й розвитку гороху є 16-22°С. Температура вище +26°С негативно впливає як на рівень, так і на якість урожаю культури.
Відносно вологи горох має середні вимоги. Транспіраційний коефіцієнт його становить 400-589. Оптимальною вологістю ґрунту для гороху є 70-80% ПВ. В умовах посухи урожайність гороху різко знижується, хоча за посухостійкістю він значно перевершує не тільки сочевицю, квасолю, боби, вику, люпин і сою, а й тверду пшеницю, ярий ячмінь та деякі інші культури.
Критичний період, коли рослини гороху особливо чутливі до нестачі вологи, триває від початку утворення генеративних органів, цвітіння аж до формування бобів.
Горох досить вибагливий до ґрунтів. Він краще росте на родючих, багатих на вапно й вологу чорноземах, сірих лісових та окультурених дерново-підзолистих ґрунтах з рН 6-7. Непридатні для нього важкі, піщані та засолені ґрунти.
Горох є світлолюбною культурою довгого дня, отже, висівати у ґрунт його необхідно якомога раніше.
Пошук шляхів підвищення стійкості гороху до вилягання є не тільки агротехнічною, а й фізіологічною проблемою. Вплив вилягання на продуктивність сортів гороху обумовлений зниженням фотосинтетичної діяльності на ценотичному, субклітинному та молекулярному рівнях. А як відомо, фотосинтетичний потенціал є одним із вирішальних факторів, що визначає величину врожайності.
Встановлено, що за раннього й сильного вилягання рослин, освітленість середніх та верхніх ярусів листків становить відповідно 6,5 та 19,3%. Як наслідок, 30-60% нижньої частини стебла та близько 64% листків у рослин передчасно жовтіє і відмирає, а у решти знижується активність хлоропластів і вміст хлорофілу до 17%. Крім того, в середньому на 12% зменшується маса насіння і на 17% -- їх кількість, різко знижуються як насіннєві, так і врожайні якості. В полеглому стеблостої гороху значна частина плодоносних вузлів (до 25-50%) залишається безплідними, в результаті чого урожайність не тільки зменшується, а й стає нестабільною впродовж наступних років. Причинами низької стійкості популяцій до вилягання можуть бути як морфогенотипічні ознаки й властивості рослин, так і умови їх вирощування.
Підвищена стійкість до вилягання безлисточкових сортів гороху дозволяє їм за малої листкової поверхні формувати високу врожайність насіння. Вони утворюють площу листків у середньому на 41% меншу, ніж листочкові форми, але ці сорти до повної стиглості насіння більш стійкі до вилягання. Як наслідок, за однакової тривалості вегетаційного періоду це дозволяє одержувати урожайність насіння не нижчу, а навіть вищу, ніж у листочкових сортів та проводити збирання прямим комбайнуванням. Стійкість до вилягання цих сортів обумовлена щільним переплетінням добре розвинених і розгалужених вусів.
Штучне моделювання стійкості рослин до вилягання підвищує урожайність на 35,7% та вміст білка в насінні на 1,1%.
Створення більш технологічних сортів гороху з обмеженим ростом стебла та компактним розміщенням бобів на його верхівці, які переважають інші за дружністю дозрівання та стійкістю до вилягання, суттєво змінює уяву про культуру гороху.
Сорти з вусатою формою листа за урожайністю можуть з успіхом конкурувати з кращими листочковими сортами, що обумовлено ефективною фотосинтетичною діяльністю ценозу завдяки високій стійкості до вилягання. Для таких рослин оптимальною висотою вважається 60-90 см, довжина міжвузля 3-4 см і наявність добре розвинених вусів.
Вчені вже давно звернули увагу на значну варіативність урожайності окремих культур, які вирощувались в одній ґрунтово-кліматичній зоні за однакових витрат матеріально-технічних ресурсів. За оцінками багатьох вчених, у межах загальної дії зовнішніх факторів ступінь впливу погодних умов на рівень урожайності та його якість коливається від 30 до 60%.
Горох більш вибагливий до умов вирощування, ніж зернові, сильніше уражується хворобами і шкідниками, що обумовлює його нестабільну щорічну врожайність та стримує розширення під ним площ.
Встановлено, що за шість годин в’янення у фазі 5-6 листків втрата води рослинами листочкових сортів гороху сягала в середньому 36%, безлисточкових -- 44%, а в період цвітіння -- відповідно 26 і 36%. Інтенсивність транспірації листочкових сортів була в середньому у півтора рази вищою, ніж у безлисточкових. Зміна типу листа у гороху пов’язана зі зменшенням інтенсивності транспірації вусиків. Так, за комплексом показників в умовах водного стресу -- обезводнення, перегрів та формування урожаю безлисточкові сорти у більшості випадків поступаються листочковим.
Також залежно від ґрунтово-кліматичних умов у гороху сильно коливається вміст білка (від 19,3 до 32,6%). Сорти безлисточкового морфотипу мають менший вміст білка в зерні: на рівні 19,9-24,2% у порівнянні з листочковими -- 24,3-26,8%, але за рахунок більшої урожайності вони здатні забезпечити збір білка на рівні листочкових у межах 1,0-1,3 т/га.
Біологічною особливістю гороху є довгий період генеративного розвитку. Несприятливі погодні умови, що припадають на цей період, для сортів гороху, що різняться значним вмістом пластичних речовин, є основною причиною зниження урожаю насіння. Саме тому для одержання високих і сталих урожаїв гороху за різних екологічних умов в кожному господарстві необхідно висівати два-три сорти, що різняться не тільки генетично, а й за екотипами.
Найбільшу стійкість до посухи, атакож до низької родючості ґрунту і монокультури мають середньорослі зі звичайним типом листків, середньорослі безлисточкові (вусаті) та середньорослі з детермінантним типом стебла. Серед напівкарликів найменшу посухостійкість забезпечують детермінантні сорти, потім -- безлисточкові (вусаті), за ними йдуть сорти зі звичайним типом листя.
Отже, найшвидшим та найбільш ефективним способом підвищення урожайності культури гороху є запровадження нових сортів безлисточкового (вусатого) морфотипу таких, як Харківський еталонний, Модус, Девіз, Дамир 2, Камертон, Царевич тощо.
Бажаємо Вам щедрого урожаю!
