Як відомо, ґрунт, що має нейтральну реакцію, позначається показником 7.0 Ph (чиста вода). Все, що нижче — іде до підвищення кислотності грунту, все, що вище — лужної реакції. Кожна «одиничка» в цій шкалі означає підвищення рівня кислотності грунту приблизно удесятеро. Вже починаючи із 6 Ph, багатьма дослідами фіксується поступове зниження урожайності основних сільгоспкультур. Змінюється у гірший бік розчинність іонів, що містять поживні елементи. Інакше кажучи, вони стають недоступними для рослин, що лишаються голодними, нібито маючи «купу їжі під ногами». Окрім того, частина іонів починає справляти токсичну дію на культурні рослини. І такі важливі елементи, як, скажімо, бор чи цинк замість того, аби сприяти підвищенню урожайності, навпаки, пригнічують посіви. Не менш важливою проблемою є припинення засвоєння фосфору внаслідок того, що він утворює із залізом та алюмінієм нерозчинні сполуки. В такому разі можна вгатити в поле вагони добрив, не отримавши і близько очікуваної економічної віддачі.
Саме тому в ідеалі бажано підтримувати рівень Ph грунту в межах 6,5–7, в тому разі якщо це можливо. Лише окремі, переважно овочеві та садові культури, можуть себе нормально почувати за Ph нижче 6.0. До Ph 5,5 і навіть 5.0 тримаються жито та овес, які, до речі, перетворилося на заповідну рослину на полях. Ще вищу кислотність витримують просо та гречка. Серед зернових та олійних культур, що входять до традиційної сівозміни в українських господарствах, кукурудзу та соняшник можна вирощувати за кислотності грунту до Ph 6.0, хоча, щиро кажучи, про якусь гарантовану високу врожайність навряд чи варто говорити…
Так чи інакше, якщо вже нам трапилися грунти із низьким Ph, то з ними щось потрібно робити. Традиційні агротехнічні вимоги передбачають нейтралізацію сильнокислих грунтів за допомогою різноманітних природніх матеріалів лужного характеру. Це гашене вапно, доломітове чи вапнякове борошно, мелена крейда, цементний пил тощо. Оптимальним, мабуть, є внесення якісного природнього вапна, яке рекомендовано давати в нормі 40–50 кг раз на 5–6 років.
Наскільки це все ефективно? По-перше, ясна річ, що вапно для рослин — це не амброзія і не нектар, а досить таки токсична неприємна субстанція, яку посіви сприймають без ентузіазму. Тому розрахунки під час внесення мають базуватися на чітких знаннях, реальному досвіді та здоровому глузді під гаслом «Не переборщити!». По-друге, якщо ви працюєте на кислих піщаних грунтах, то більша частина дбайливо внесених вами розкислювачів може розчинитися у підземному світі без особливої користі для грунту в пролонгованому плані.
Однак вапно справляє виняткову позитивну дію на кислий грунт, витісняючи надлишковий водень та алюміній, і заміняючи їх кальцієм та магнієм. У результаті токсичні елементи утворюють нерозчинні сполуки, а й покращується надходження необхідних рослинам елементів. Особливо важливо вносити вапно разом з органічними добривами за умови великої кількості пожнивних решток на полі. Процес розкислення сприяє пришвидшеному їх розкладанню та додатковому живленню посівів впродовж наступних сезонів.
Не менш сприятливо на кислі ґрунти діє і дефекат із цукрового виробництва, котрий виконує аналогічну дію, однак більш м’яко для рослин. Ми б також порадили спеціальне фосфоритне борошно-розкислювач, яке не просто підвищує рівень Ph у ґрунті, а й заразом забезпечує майбутні посіви доступним фосфором, сіркою, кальцієм та магнієм. Єдина проблема — це досить дороге задоволення, хоча, як відомо, хто шукає, той обов’язково знайде.
Втім, ми твердо впевнені, що подолання такої важливої перепони для нормального вирощування сільгоспкультур, як підвищена кислотність ґрунтів повинно мати суто комплексний характер. Саме тому обов’язковою повинна бути сівба сидератів. Передусім це жито, гречка, люпин, гірчиця тощо, а ще краще спеціалізовані сидератні суміші. В цьому разі можна буде говорити про комплексну дію: нейтралізацію ґрунту водночас із покращенням його структури та загального живлення рослин.
Відповідно, на кислих ґрунтах потрібно переглянути систему живлення посівів в цілому. Як відомо, абсолютна більшість поширених назв мінеральних добрив мають кислу реакцію. Це, до речі, одна із причин неможливості вплинути на врожайність у господарстві, згаданому на початку нашого матеріалу. Банально і безнадійно: ми вносимо карбамід чи суперфосфат, і більша частина діючої речовини проходить «для галочки». Тому бажано орієнтуватися на добрива, що мають лужну реакцію (найвідоміше серед них — кальцієва селітра) та широке використання альтернативних видів добрив, що мають ефект вапнування. Це, скажімо, може бути попіл, отриманий після спалення соломи чи полови у топці генератора для сушіння зерна. Або дефекат чи традиційний перегній, який хоч і посилює із часом кислотність ґрунту (на мізерний відсоток), однак суттєво поліпшує фізико-механічні властивості ґрунту.
Ми ж порадимо також звернути увагу на досвід тих господарств, які цілковито поміняли технологію обробітку ґрунту, перейшовши на стрип-тілл. Річ у тім, що розкислити декілька тисяч гектарів полів — це завдання не на один рік і на досить товстий гаманець. Причому ефективність цього заходу не завжди є гарантованою у силу різних факторів.
Натомість технологія смугового обробітку грунту дає змогу конкретно попрацювати саме із тією зоною, де буде розташовуватися коренева система культурних рослин. Туди можна внести заздалегідь спеціальний фосфоритний розкислювач у потрібній нормі, витративши адекватну суму. І головне — дати якісні міндобрива на точно задану глибину близько до кореня рослин. В цьому разі відсоток їх ефективного засвоєння буде значно нижчим, у порівнянні з тим, якби ми розкидали гранули полем та приорали.
У всякому разі відкладати питання із розкисленням грунту на потім не варто. Це реальна болісна проблема для кожного агронома і власника, і її нехтування може призвести до значних збитків.
Василь ЧЕРКАС, спеціально для газети "Агробізнес Сьогодні"
