Навряд чи хтось з аграріїв відмовиться від внесення на власні поля 20–25 т/га гною ВРХ. Понад те, для більшості агрономів це недосяжна мрія, оскільки нині тваринницька галузь і близько не спроможна продукувати достатньої кількості органічних добрив. Натомість хімічні мінеральні дорогі і, відверто кажучи, не здатні забезпечити тих переваг, які дає внесення гною. Це передусім утворення органічної речовини та поліпшення механічних властивостей ґрунту, що виявляється, зокрема, у підвищеній здатності абсорбувати і зберігати вологу. Тому поле, на якому регулярно вноситься органіка, завжди буде перспективнішим у плані врожаю у порівнянні з тим, де застосовується лише «хімія».
У цьому плані чудовим замінником гною ВРХ є та сама солома, з якою у деяких господарствах просто не знають, що робити, обираючи варіант із «червоним півнем». В результаті ми самі собі робимо гірше, знищуючи природню родючість ґрунту та втрачаючи велику кількість поживних речовин, що могли б піти на формування наступних урожаїв. Як відомо, саме рослинні рештки є основним джерелом гумусу. Гумус — це складна суміш речовин, що входили до складу рослин і частково не піддались розкладу мікроорганізмами, а також продуктів життєдіяльності різноманітних мікроорганізмів, що мешкають у ґрунті. Відповідно, для утворення гумусу необхідна органічна речовина, і при цьому в складі соломи її вміст може сягати 80%. Слід акцентувати увагу і на тому, що до складу соломи входять крохмаль та целюлоза. Це вуглеводи, які є улюбленою їжею для мікроорганізмів та важливими складовими їхніх білкових тіл.
Також слід сказати, що з кожними 5 тонами соломи ранніх зернових на гектар поля надходить до 35 кг азоту, 10 кг фосфору, 80–90 кг калію, 30–40 кг кальцію, 5–6 кг магнію, а також сірка та певна кількість мікроелементів. При цьому за усередненої врожайності озимих зернових на полі лишається від 5 до 7 т пожнивних решток.
Також на кожному гектарі поля, де було зібрано врожай кукурудзи в межах 80–90 ц/га, у вигляді рослинних решток залишається понад 45 кг азоту, 20 кг фосфору, до 100 кг калію, а також співмірна кількість магнію, сірки, кальцію та низки мікроелементів. Своєю чергою, у пожнивних рештках соняшнику із врожайністю 30–35 ц міститься 40 кг азоту, 20 кг фосфору, 130 кг калію, кальцій, магній, сірка та мікроелементи.
Це означає, що за винятком азоту та частково фосфору правильне поводження із соломою здатне допомогти не лише інтенсифікувати життєдіяльність біоти в полі, але й забезпечити до 70% потреби у калії, мезоелементах (магній, сірка, кальцій) та окремих мікроелементах. Причому мова йде про утворення доступних для кореневої системи рослин сполук та якісне засвоєння ними елементів живлення.
Окрім цього, використання пожнивних решток зібраних культур дає змогу забезпечити надходження у ґрунт до 60–70% органічних речовин, фактично аналогічних за цінністю до класичного підстилкового гною. При цьому найвищий позитивний ефект спостерігається на ріпаку, соняшнику, бобових, кукурудзі та картоплі.
Своєю чергою, ярі та озимі зернові потрібно ретельно чергувати на одному й тому ж самому полі, з огляду на підвищений ризик розвитку різноманітних грибків, гнилей та збудників захворювань рослин. Це набуває особливої актуальності у господарствах, що працюють у зоні Степу. Річ у тім, що в сівозмінах, насичених зерновими культурами (згадаймо традиційне для півдня України чергування: озима пшениця (ячмінь) — соняшник!), необхідно мати на увазі ризик ураження рослин захворюваннями кореневої системи. Тому не варто приорювати солому у великих кількостях на полі, де вирощуються зернові культури частіше ніж раз на 2 роки. Хоча й у цьому разі можна знати оптимальний варіант, який дасть змогу подолати цю залежність.
Так само обережно слід ставитися до заробляння у ґрунт соломи на добриво на ґрунтах, що мають невисоку біологічну активність, підвищену кислотність, а також за відчутного дефіциту вологи в ґрунті. При цьому негативно на мінералізацію пожнивних решток може впливати як відсутність вологи, так і її надмірна кількість.
Втім, головним чинником, здатним скорегувати родючість поля у негативний бік під час заробляння соломи в ґрунт, є підвищена потреба мікроорганізмів у азоті. Це надзвичайно важливо врахувати, компенсувавши потенційний дефіцит азоту як за допомогою азотних добрив, так і вносячи спеціальні препарати, котрі пришвидшують та нормалізують розкладання великої кількості пожнивних решток у полі.
Заведено вважати, що на кожну тонну соломи в ґрунті слід додатково давати 7–10 кг амонійного азоту, причому саме амонійного, позаяк як він краще засвоюється мікроорганізмами. Оптимальна ж глибина загортання пожнивних решток має становити від 5 до 8 см. Традиційна технологія передбачає, що солому слідом за внесенням добрив закладають дисками на вказану вище глибину. Коли ж розпочнеться інтенсивний процес розкладання, здійснюється класична відвальна оранка на глибину до 30 см.
Слід застерегти від поширеної практики, коли пожнивні рештки, особливо кукурудзи, відразу ж пускають під потужний плуг, закопуючи їх буквально «на той світ». Річ у тім, що найбільша кількість корисних мікроорганізмів мешкає саме у верхньому шарі ґрунту, а їх кількість на глибині орного є незрівнянно нижчою. Окрім цього, там утруднений доступ повітря, що ускладнює мінералізацію пожнивних решток.
Якщо ми маємо справу з дефіцитом вологи, кислими та піщаними ґрунтами, то є сенс збирати частину солому, використовуючи її для різних потреб: підстилки, як паливо чи для роздачі власникам паїв. У цьому разі достатньо буде внесення соломи у нормі 2–3 т. Головне — забезпечити її нормальну мінералізацію.
Це досягається, зокрема, шляхом застосування добрих подрібнювачів, котрі додатково можна пускати полем. Як варіант — не відключати штатні подрібнювачі у зернозбиральних комбайнах, які залишають по собі пожнивні рештки довжиною 4–6 см. Це прискорює подальшу мінералізацію соломи. Та при цьому обов’язково слід внести селітру чи карбамід у нормі не менш аніж 50 кг фізичної ваги добрив. Якщо ми працюємо на ґрунтах, де спостерігається дефіцит фосфору, то доречним буде застосування азотно-фосфорних добрив.
Також за можливості є сенс дати під мінералізацію пожнивних решток рідкі азотні добрива: аміачну воду чи КАС. У крайньому разі можна вносити і гноївку, що дасть змогу, своєю чергою, інтенсифікувати активність біоти. І, ясна річ, високу ефективність забезпечує застосування спеціальних деструкторів стерні. Однак їх слід правильно обрати та застосувати. Бажано, отримавши консультацію фахівців, бо тут можна наламати дрів. Загалом періодичне приорювання соломи на полі допоможе з часом не просто заощадити значний відсоток коштів, які витрачаються на мінеральне живлення посівів, але й підвищити вміст у ґрунті органічної речовини та покращити його механічні властивості.
Василь ЧЕРКАС, спеціально для газети "Агробізнес Сьогодні"
