Найчастіше такі неприємні відкриття трапляються внаслідок несвоєчасного чи неправильного з технологічної точки зору внесення гранул, або ж неврахування агрономом місцевих грунтово-кліматичних умов. Доходило іноді до трагікомічних ситуацій: «Ти ж не кажи власнику про це, бо він агронома вижене!». Мова йшла про неправильно внесені нібито легкорозчинні багатокомпонентні і космічно дорогі імпортні добрива, котрі залягли у кукурудзі мертвим вантажем на горизонті 4-5 см від поверхні…
Як і коли вносити мінеральні добрива перед сівбою озимих культур та під весняну сівбу, якщо ми говоримо про класичну чи мінімальну технології обробітку ґрунту? Які види добрив дадуть максимальний ефект з точки зору рентабельності?
Будьмо відверті: конкретні відповіді на ці запитання може дати лише спостережливий агроном з огляду на конкретні ґрунтово-кліматичні умови в регіоні. Ми можемо звернутися до цього досвіду, а також відзначити очевидні тенденції останніх років, що змушують по-новому дивитися на це завдання.
ЯКИМ ЧИНОМ КРАЩЕ ВНОСИТИ ГРАНУЛЬОВАНІ ДОБРИВА ПІД ОСНОВНИЙ ОБРОБІТОК ГРУНТУ?
На це питання найкраще дасть відповідь ринок глибокорозпушувачів та потужних стерньових культиваторів із функцією змінної глибини внесення добрив. Тобто це внесення гранул міндобрив на двох різних горизонтах, наприклад, на глибині 15 та 30 см. Разом із припосівним внесенням на глибину декілька сантиметрів ми отримуємо трирівневе живлення рослин. Перший рівень — припосівні легкозасвоювані добрива, другий та третій — традиційні добрива, які довше розчиняються. У міру розвитку кореневої системи сходів вглиб вона віднаходитиме поживні речовини, розташовані на горизонтах, забезпечених вологою. Тобто вона розвиватиметься не убік, а тягтиметься вглиб. Це заразом забезпечить посіви поживними речовинами та сприятиме вищій посухостійкості рослин у майбутньому.
Почнімо з того, що після збирання ранніх зернових, гороху та озимого ріпаку господарства мають достатньо часу для правильної підготовки поля до сівби озимих. У плані оптимізації мінерального живлення рослин вона повинна передбачати ефективне управління рослинними рештками. Солома є цінним органічним добривом, однак банальне її загортання на глибину оранки здатне її просто виключити із процесу мінералізації. Доведено, що приорана на глибину понад 28 см солома може перебувати у нерозчиненому стані впродовж років, хоча по ідеї вона має працювати на наступні врожаї.
Тому правильне поводження із стернею та рослинними залишками має передбачати, по-перше, якісне подрібнення пожнивних решток, а по-друге, їх прискорене розкладання. З цією метою дуже доречним буде внесення декількох десятків аміачної селітри на кожен гектар, бажано у поєднанні із деструкторами стерні. Їх вартість не є високою, однак невелика доза азоту поряд із цими препаратами дасть змогу не лише пришвидшити мінералізацію соломи, але й уникнути нестачі його в ґрунті на стартових етапах розвитку рослин.
«Заряджати» поле конкретно під озимину важкорозчинними калійними добривами на кшталт хлориду калію не завжди є доцільним. За дефіциту вологи в грунті їх ефективне засвоєння може припізнитися, тому в такому разі оптимально збагачувати ними землю під ярі культури, починаючи з жовтня, контролюючи вміст тих чи інших елементів шляхом проведення регулярних аналізів грунту. Це дасть змогу більш об’єктивно оцінювати обсяг витрат на кожен гектар, скажімо, у дворічному вимірі. Умовно кажучи, ми можемо дати 300 кг калійних добрив чи NPK на 1 га, більша частина з яких не справить потрібного ефекту на посіяну озимину. А після цього нарікати на низьку рентабельність озимини. Однак за рік висіяний на тому ж полі соняшник дасть вищий урожай завдяки внесеним раніше добривам.
Саме так: тут працює комплексний підхід, котрий обов’язково має супроводжуватися об’єктивними аналізами грунту, урахуванням сівозміни і бажано — технологією диференційованого внесення добрив. Досвід тих господарств, які розраховують норми внесення діючої речовини, орієнтуючись не на «відчуття», а на точні аналізи грунтів, дає усі підстави стверджувати про ефективність такого підходу. Насправді грунти, в яких водночас бракує і калію, і фосфору, і сірки, і магнію трапляються нечасто. Традиційним явищем є надлишок одного з макроелементів і нестача інших, це ж саме стосується і такого ключового мезоелементу, як сірка. Відповідно може виникнути ситуацію, коли під ту ж таки озимину на полі, де достатньо, скажімо калію, слід дати посилену дозу фосфорних добрив, сповна реалізувавши потенціал грунту та заощадивши на калійних добривах. Та для цього, повторимось, варто опиратися на точні аналізи грунтів. Інша річ, що необхідно обрати нормальну лабораторію…
Втім, тут також варто врахувати той самий ключовий фактор опадів та наявності вологи в грунті. Можна «насипати» під озимину цілу тонну найкращих добрив, однак у посушливих умовах отримати такий самий результат, ніби ми внесли удесятеро меншу норму діючої речовини. Тому бажано підходити до цієї справи з точки зору реальних грунтово-кліматичних умов. У зв’язку з цим згадується тогорічний візит у господарство, розташоване на заході України, на полях якого випадає фактично така сама кількість опадів, як деінде у Німеччині. Однак розподіляються вони впродовж вегетаційного сезону рослин нерівномірно: у квітні-травні — ані краплини, а далі — потоп. Тому на моє зауваження, що тут можна було б збирати по 10 т пшениці з огляду на кількість опадів, якщо працювати за інтенсивною технологією, керівник господарства безапеляційно відповів: «Скільки ми сюди не дамо, однаково максимум 6 т не зберемо!». Усе логічно — рентабельність понад усе.
На сьогодні припосівне внесення добрив одночасно з висівом насіння є досить поширеною технологією, яка обмежується хіба що технічною неспроможністю посівних агрегатів, неоснащеною такою функцією, як одночасне внесення добрив. 70-80 кг азотних чи азотно-фосфорних добрив на старті за наявності певної кількості вологи в грунті забезпечать нормальний розвиток рослин, давши усе необхідне вже на початку вегетації — у безпосередньому доступі. Тому припосівне внесення гранульованих (а краще — рідких!) мінеральних добрив на сьогодні має бути обов’язковою умовою вирощування більшості культур.
Додамо, що якісне розпушування грунту сприятиме пришвидшенню мінералізації пожнивних решток та посиленому накопиченню вологи в грунті під час осінньо-зимового періоду. Тобто більш ефективному засвоєнню тих добрив, які ми поклали за допомогою глибокорозпушувача чи культиватора.
Наголосимо і на значущості позакореневих підживлень посівів як досить ефективному способі підгодівлі посівів необхідними мікроелементами та азотом. Їх роль зростає у міру поширення відсутності опадів та підвищення температур, починаючи із середини квітня й закінчуючи серединою червня. Саме цей час є золотим у плані розвитку для більшості культур — і ярих, і озимих, а дефіцит вологи зумовлює неможливість отримати ключові елементи з грунту. Нерідко деякі поживні речовини рослини просто не можуть засвоїти через особливості його хімічного складу або рівня Ph.
Разом з тим для окремих культур критично важливим є наявність таких мікроелементів, як бор чи цинк, тому позакореневе підживлення сьогодні також перетворюється на обов’язкову процедуру. Інша річ, що цілковито покладатися на нього не варто, оскільки, як справедливо зауважують деякі агрономи, не можна нагодувати рослини на цілому гектарі парою літрів боровмісного добрива…
І знову ми повертаємося до вже неодноразово згадуваної потреби орієнтуватися на точні аналізи грунту на різних полях, а по можливості — на різних ділянках полів. Цілком може виявитися, що під конкретну культуру конче необхідно дати спеціальне боро-, цинко- чи молібденовмісне гранульоване добриво бодай у невеликій кількості. Прикладів цьому не бракує, починаючи з нестачі сірки на ріпаку і закінчуючи додатковим внесенням цинковмісного добрива на тисячах гектарів кукурудзи в одному з відомих холдингів.
Так чи інакше епоха механічного розсипання нітроамофоски поверхнею поля із подальшим приорюванням чи неглибоким зароблянням у ґрунт минає. Добрива дорожчають, а достойний урожай із сучасними погодньо-кліматичними примхами не гарантований, на жаль, нікому. Тому маємо, озброївшись сучасними технологіями та точними даними, розраховувати кожен кілограм діючої речовини.
Ігор ПАВЛЮК, спеціально для газети "Агробізнес Сьогодні"
