За сприятливих умов сходи з’являються через 7–8 днів після сівби. Період від появи сходів до формування листкової розетки (5–6 листків) досить тривалий і становить 20–26 днів. За цей час закладається загальне число листя і міжвузлів на стеблах, розвивається коренева система.
Тривалість вегетаційного періоду становить 100–118 днів, на легких ґрунтах і в умовах спекотної погоди зменшується до 90, а за дощової і прохолодної може розтягуватися до 135 днів. Продуктивність рослин ріпаку ярого визначається умовами вирощування. За оптимальної густоти стояння 80–100 шт./м² рослини утворюють у середньому 3–5 бічних продуктивних гілок і 50–70 стручків. У загущених посівах (150 і більше рослин на 1 м²) формуються малопродуктивні рослини, зростає небезпека вилягання.
Ріпак ярий — холодостійка культура
Але для формування і стабільного визрівання насіння вимагає більшої кількості тепла, ніж ярі зернові культури. На початку періоду вегетації потреба у теплі невисока: насіння може проростати за 2–3 °C, а молоді рослини добре розвиваються за температури 10–16 °C. У період від цвітіння до дозрівання забезпеченість теплом повинна бути вище 18–22 °C. Сходи з’являються, коли сума температур досягає 70–90 °C, цвітіння починається за 735–800 °C. Для повноцінного розвитку і дозрівання ріпаку ярого сума активних температур (вище 10 °C) повинна становити 1700–2000 °C, а безморозний період тривати не менше 110 днів.
Сходи ріпаку ярого витримують короткочасні заморозки до –5–7 °C; рослини у фазі 4–6 листків — до –8 °C. За температури вище 30 °C рослини пригнічуються. Висока температура повітря під час цвітіння може викликати опіки бутонів, які ще не розпустилися, зниження життєздатності пилку.
Жиру в насінні ріпаку буває більше, а білка менше, якщо дозрівання відбувається за невисокої температури повітря — 10–15 °C, і навпаки, вміст жиру зменшується, а білка підвищується, якщо під час дозрівання тримається 25–30 °C.
Волога під час вегетації
Ріпак ярий потребує достатнього забезпечення водою протягом майже усієї вегетації. Транспіраційний коефіцієнт становить 400–500. Для отримання високих урожаїв необхідно 500–700 мм опадів на рік. Дружні сходи з’являються за наявності вологи у 10-сантиметровому шарі грунту не менше 10 мм. Сівба насіння у сухий шар грунту призводить до розтягування періоду появи сходів до 10–20 днів, утворення непродуктивних рослин у посіві.
Вологі прохолодні умови на початку вегетації сприяють закладанню більшої кількості вузлів і бічних бруньок стебел, ніж за сухої і жаркої погоди. Скорочення тривалості фаз стеблування і бутонізації у посушливих умовах прискорює настання цвітіння, знижує число розвинених бутонів і насіннєву продуктивність рослин.
Період від цвітіння до утворення насіння є критичним для ріпаку відносно забезпечення вологою. За нестачі вологи у грунті в цей час слабко зав’язуються і розвиваються стручки та насіння, знижується урожайність. Надлишок вологи у цей час також небажаний. Зливові дощі зі шквалистим вітром викликатимуть вилягання рослин, особливо під час загущення (150 шт./м² і більше) і високих доз азоту (N120). В умовах підвищеної вологості посилюватиметься ураження рослин хворобами, затримуватиметься дозрівання насіння.
Ріпак ярий формує вищі врожаї у роки з невисокою температурою повітря і достатньою кількістю опадів під час вегетаційного періоду.
Ріпак ярий належить до рослин довгого дня і добре розвивається за тривалості дня 12–14 годин.
Коли потрібно світло
Ріпак — світлолюбна культура. У загущених і засмічених посівах формуються низькопродуктивні рослини з невеликою (10–20 шт.) кількістю стручків.
На яких ґрунтах краще росте
Кращими для ріпаку ярого є дерново-підзолисті суглинні і супіщані грунти.
На супіщаних, із підстиланням пісками, можна отримувати добрі врожаї за умов достатньої забезпеченості вологою. Через те, що піщані грунти швидко втрачають вологу, вони для вирощування ріпаку ярого малопридатні, на них краще вирощувати суріпицю яру.
Ріпак ярий можна вирощувати на торф’яних меліорованих землях.
ВАРТО ЗАЗНАЧИТИ!
Оптимальні агрохімічні показники грунтів для вирощування ріпаку ярого: вміст гумусу — не менше 2%; наявність рухомого фосфору й обмінного калію — 150 мг/ кг; показник рНКСl — 5,8–6,5.
Нюанси у вирощуванні ріпаку ярого
Ріпак ярий — основна олійна культура в районах із нестабільною перезимівлею ріпаку озимого. Його часто використовують як страхову культуру для пересіву загиблих посівів озимих зернових і ріпаку через те, що він має невисоку норму витрати насіння для сівби.
Кращими попередниками є зернові озимі та ярі, зернобобові, картопля, кукурудза, конюшина. Не доцільно висівати після хрестоцвітих, буряків, льону. Також не рекомендується сіяти після гречки через засмічення її посівів падалицею ріпаку ярого. На попереднє місце і після інших хрестоцвітих культуру можна розміщувати не раніше ніж через 4 роки. Не варто висівати буряки після ріпаку, тому що він є рослиною-господарем бурякової нематоди. Просторова ізоляція ріпаку між минулорічними полями чи ділянками і посівами хрестоцвітих культур повинна становити не менше 1 км.
Корисна «їжа» для ріпаку
Для отримання 20–30 ц/га насіння ріпаку ярого, залежно від родючості ґрунту, вносять мінеральні добрива у дозах N120–150P80–100K120–150. Фосфорні і калійні краще давати восени під оранку. Азотні вносять у два прийоми навесні: до посіву — N90–100 (3 ц/га КАС або 2 ц/га сечовини) і як підживлення під час фаз розетки-початку стеблування — у дозі N30–50 (0,7–1,1 ц/га сечовини).
Отриманню високих і стабільних урожаїв сприяє забезпечення мікродобривами. Вносять хелатні форми, краще у дозі 2–3 л/га, як позакореневе підживлення, допускається поєднувати в баковій суміші з інсектицидами.
Сівба здійснюється тими ж сівалками й агрегатами, що й озимого. Строки сівби ранні, одночасно з посівом ярих зернових культур. Насіння повинно бути інкрустоване препаратами інсектицидно-фунгіцидної дії, що забезпечуватиме захист від хрестоцвітих блішок протягом місяця.
Норма висіву сортів становить 1,5–2,0 млн схожих насінин на гектар (6,5–8,0 кг/га); гібридів — 0,8–1,0 млн схожих насінин на гектар (3,0–4,0 кг/га).
Захист від непроханих гостей
З метою максимально ефективного захисту культури, а також збереження довкілля технологія вирощування ріпаку повинна базуватися на інтегрованому захисті рослин ріпаку в межах адаптивного землеробства і включати всі заходи, за допомогою яких можна знизити шкідливість хвороб, шкідників, нематод і бур’янів.
Висока культура землеробства (підготовка, обробіток ґрунту, дотримання рекомендованих строків сівби і норм висіву, якість підготовки насіннєвого ложа, густота продуктивного стеблостою тощо) збільшує конкурентоспроможність ріпаку до хвороб, шкідників і бур’янів.
Підготовка ґрунту під сівбу ріпаку розпочинається зразу після збирання врожаю попередника. Ефективним заходом для зменшення шкідливості бур’янів, що вегетують, вважається лущення поля у двох взаємно перпендикулярних напрямках на глибину 10–14 см. Встановлено, що на 1 м² стерні після лущення кількість бур’янів, що розмножуються насінням, зменшувалася майже учетверо, а поширення коренепаросткових — уп’ятеро. Обробіток ґрунту дисковими лущильником чи бороною слідом за збиранням врожаю погіршуватиме умови для виживання і розвитку шкідників, які живуть у ґрунті, водночас сприятиме нагромадженню й активізації багатьох видів хижих жужелиць, крім того, поліпшуватимуться умови для життєдіяльності сапрофагів і мікрофлори ґрунту, які сприяють розкладанню рослинних решток.
Ігор СТОРЧОУС, канд. с.-г. наук
